Норматвно-правові держави в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ НОРМОТВОРЧОЇ ПРОЦЕДУРИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

1. Поняття та значення нормотворчості у здійсненні виконавчої влади
2. Правова природа нормативно-правових актів місцевих державних адміністрацій, їх класифікація;

РОЗДІЛ 2. НОРМОТВОРЧА ПРОЦЕДУРА МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ

2.1. Місцеві державні адміністрації як субʼєкти нормотворчих процедур

2.2. Характеристика стадій нормотворчої процедури місцевих державних адміністрацій

РОЗДІЛ 3. ВИМОГИ ЯКІСНОЇ НОРМОТВОРЧОЇ ПРОЦЕДУРИ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ

3.1. Законодавче закріплення принципів нормотворчої процедури місцевих державних адміністрацій

3.2.Роль прокуратури в дотриманні нормотворчої процедури місцевих державних адміністрацій

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність  теми. Становлення та розвиток правової держави в Україні прямо пов’язані з подальшим удосконаленням прав і свобод людини і громадянина та діяльності органів держави щодо забезпечення їх реалізації. Особливої значущості це набуває в діяльності місцевих державних адміністрацій, а саме при виданні нормативних актів управління.

Одним із ускладнень цієї теми є відносна врегульованість процедури видання нормативних актів місцевими державними адміністраціями та дотримання всіх необхідних вимог, що висуваються до цих владних актів.

Проблемати  нормотворчої процедури та забезпечення законності в цій сфері вже  були предметом наукових зацікавлень  як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Проте, цільового і  комплексного дослідження процедури видання нормативних актів місцевими держаними адміністраціями не було здійснено. Підсилює актуальність цієї теми і відсутність прийнятого Процедурного кодексу України та Закону України «Про нормативно-правовий акт», що мали б врегулювати більшість складних питань, які повʼязані з правовими актами публічного управління.

Не зважаючи на те, що переважно дослідження  щодо нормотворчої діяльності органів  виконавчої влади велись стосовно уряду  та центральних органів виконавчої влади, певні наукові пошуки торкались і питання право творення з боку місцевих державних адміністрацій.

Особливо слід підкреслити внесок у розробку досліджуваних  в роботі проблем провідних українських  і зарубіжних вчених-юристів: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, С.Н. Братуся, Р.Ф. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, І.О. Картузова, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, В.В. Копєйчикова, Н.Ф. Лата, В.М. Марчука, А.В. Міцкевича, О.А. Нечитайленка, Л.В. Ніколаєвої, Н.Р. Нижник, А.О. Осадчего, П.М. Рабиновича, О.Ф. Скакун, О.І. Харитонової, Ю.С. Шемшученка та багатьох інших авторів.

Мета  та основні задачі дисертаційного дослідження. Метою даного дослідження є розробка теоретичних засад адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають з питання видання нормативно-правових актів місцевими державними адміністраціями. Щоб на основі аналізу наукових розробок, узагальнення правозастосовної практики виявити стан і визначити закономірності, тенденції організаційного та правового забезпечення нормотворчої діяльності місцевих державних адміністрацій, розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо створення ефективного механізму видання нормативних актів місцевими державними адміністраціями та підвищити їх результативності.

Виходячи з  поставленої мети, в дипломній  роботі вирішуються такі основні  задачі:

• визначення місця нормотворчості в діяльності органів державної виконавчої влади;
• встановлення особливостей нормативних актів місцевих державних адміністрацій, їх видову класифікацію;
• визначення системи місцевих державних адміністрацій, як субʼєктів нормотворчих процедур, їх функціонального призначення та правового статусу;
• проведення комплексного аналізу стану вітчизняного законодавства, що регулює питання нормотворчої процедури місцевих державних адміністрацій, а також теоретичних розробок вчених правознавців за цією проблематикою;
• висвітлення стадій нормотворчих процедур місцевих державних адміністрацій і перспектив удосконалення їх правового регулювання;
• встановлення базових засад на яких має ґрунтуватися нормотворча діяльність місцевих державних адміністрацій;
• механізми забезпечення якісної нормотворчої діяльності місцевих державних адміністрацій.

Об’єктом дослідження є публічно-управлінські відносини, які виникають щодо нормотворчої діяльності місцевих державних адміністрацій.

Предметом дослідження  є відповідні юридичні норми, що закріплюють  регулювання діяльності місцевих державних  адміністрацій щодо видання нормативних  актів, засоби забезпечення законності на різних стадіях нормотворчої процедури, а також нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій, їх сутність та класифікація.

Методи дослідження. З методологічної точки зору робота являє собою аналіз двох пластів соціальної реальності: дійсних явищ та процесів (нормотворення місцевих державних адміністрацій) і їх закріплення в правових нормах.

У вирішенні  зазначених завдань використовувалися  загальнотеоретичні і спеціально-наукові  методи пізнання, робота також спирається на формально-логічний, порівняльний і системно-структурний аналіз чинного законодавства. Теоретичні висновки та положення дослідження ґрунтуються на розробках з теорії держави та права, конституційного та адміністративного права, теорії державного управління, на аналізі чинного законодавства України, що регламентує питання правового становища місцевих державних адміністрацій, як субʼєктів нормотворення. Методика дослідження ґрунтується на використанні положень і принципів системного підходу, що дозволило дослідити систему місцевих державних адміністрацій, які приймають участь в нормотворчій діяльності з прийняття нормативно-правових актів та вимог, що до них висуваються, аналізу та синтезу, історичного методу, індукції і дедукції, узагальнення теорії і практики, а також конкретно-соціологічних методів (спостереження, вивчення документів), що забезпечили науковість та достовірність результатів. Застосовується порівняльно-правовий метод, який полягає у вивченні адміністративного законодавства не тільки з прийняття нормативних актів місцевих державних адміністрацій, але й інших субʼєктів нормотворчої діяльності. Порівняльний метод дозволив провести аналіз видів правових актів інших органів державної влади, який застосовується при класифікації нормативних актів місцевих державних адміністрацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дипломній роботі комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми нормотворчих процедур місцевими державними адміністраціями.

В межах проведеного  автором дослідження одержано наступні результати:

• здійснено комплексний аналіз нормотворчої процедури місцевими державними адміністраціями та встановлені підстави недосконалості її адміністративно-правового регулювання;
• встановлено коло повноважень місцевих державних адміністрацій з яких може бути прийнято нормативні акти;
• проведено класифікацію нормативних актів місцевих адміністрацій;
• здійснено обґрунтування пропозиції щодо доцільності ретельної регламентації нормотворчої процедури місцевих державних адміністрацій на рівні закону, аналіз стану та перспектив його врегулювання в умовах адміністративної реформи в Україні;
• визначено найбільш опитам альні стадії нормотворчих процедур, які проходять нормативні акти місцевих державних адміністрацій;
• досліджено принципи нормотворчих процедур та запропоновано закріпити їх на рівні закону;
• проаналізовано роль та значення прокуратури у нормотворчій процедурі, висвітлено основні моменти за рахунок яких прокуратура забезпечує належну нормотворчу діяльність місцевих державних адміністрацій.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ НОРМОТВОРЧОЇ ПРОЦЕДУРИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

1.1. Поняття та значення нормотворчості у здійсненні виконавчої влади

Повсякденна діяльність органів публічного управління повʼязана з реалізацією багатьох владних повноважень, які втілюються у відповідні форми публічного управління. Серед цих форм в яких втілюється різноманітні методи і заходи впливу на суспільні відносини, одне з провідних місць посідають нормативні акти управління. Через це постійною задачею держави є підвищення якості правових рішень, зниження до мінімуму кількості неефективних нормативних актів. Саме цим пояснюється неухильний інтерес до процесу створення норм права з боку як юридичної теорії, так і практики.

Крім цього необхідно  звернути увагу на те, що завданням нормотворення є вчасне і точне реагування адекватними правовими засобами на гостру ситуацію. Однак, багато потреб та інтересів суспільства й держави так і не набувають свого нормативно-правового закріплення, залишаючись при цьому нереалізованими у відповідних правовідносинах. Особливої актуальності це набуває в умовах нормотворчої діяльності місцевих державних адміністрацій. Підставою цього є низька організація та ефективність нормотворення в цих органах державної влади; слабке реагування потреби відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Дослідник А.В. Міцкевич доходить до висновку, що формування права за своїми вихідними началами носить об’єктивно обумовлений, історично необхідний характер [Правотворчество в СССР / Под ред. А.В. Мицкевича. – М., Юрид. лит., 1974. – 319 c., с. 5]. Як зазначає інший теоретик С.С. Алексєєв, початковий ступінь правоутворення – виникнення об’єктивно зумовленої соціально-політичної потреби у юридичному регулюванні відповідних відносин… У процесі правоутворення є значною роль активно-творчих елементів – діяльності суб’єктів політичної системи (партій, держави, громадських організацій), вплив науки, правової активності громадян, громадськості [Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с., с. 307].

Для зʼясування нормотворчості в діяльності місцевих державних адміністрацій  доцільно визначитися з основними  поняттями, які впливають на розуміння  цієї складної державно-владної діяльності.

Нормотворчість представляє собою форму владної діяльності держави, яка спрямована на утворення нормативно-правових актів, які запроваджують, змінюють чи скасовують правові норми чинної юридичної системи. В.М. Корельскій та В.Д. Перевалов вважають, що це є специфічною, інтелектуальною діяльністю, яка потребує особливих знань та вмінь та пов’язана зі створенням чи зміною існуючих в державі правових норм [Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: ИнфраМ-Норма, 1997. – 570 с., с. 289]. Науковець О.Ф. Скакун визначає правотворчість як правову форму діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках) щодо встановлення (санкціонування), зміни, відміни юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті й оприлюдненні нормативно-правових актів [Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с., с. 317].

Оскільки в даній роботі акцент ставиться щодо нормотворчої діяльності місцевих державних адміністрацій, а не всієї правотворчості, що реалізується в державі, то необхідно визначити саме державний аспект правотворення. Державний характер для правотворчості є вирішальним та ключовим. Правотворчість тому і виступає як стадія правоутворення, що саме у вигляді державної волі відповідні нормативні узагальнення набувають властивості права, стають загальнообов’язковими нормативними приписами, які підтримуються силою державного примусу” [Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с., с. 310]. За допомогою даного визначення можна встановити провідну роль держави та її владних органів у процесі нормативного закріплення певної сфери відносин.

В. К. Бабаєв привертає увагу до того, що серед всіх правових норм можна виділити первинні законодавчі приписи, які не регулюють безпосередньо поведінку людей, а створюють основу для упорядкування суспільних відносин [Бабаев В.К. Уровни правового регулирования общественных отношений и социалистический правопорядок. Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции 1977 г. / Отв. ред. М. И. Байтин. – Саратов, 1980. – 287 с., с. 93]. Таке становище заважає урахуванню особливостей та забезпеченню законності, якості та ефективності нормотворчої діяльності держави. Виходячи із розмаїття визначень нормотворчості, що існують у правовій науковій літературі, сформуємо власне, яке б віддзеркалювало ті типові ознаки, що є характерними для цієї правової категорії. З урахуванням цього, нормотворчістю є особлива діяльність держави, в особі спеціально уповноважених на це владних суб’єктів, спрямована на нормативне закріплення суспільних потреб й інтересів та забезпечення належних умов для реалізації прав і свобод громадян та їх ефективного захисту, яка здійснюється шляхом створення системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності регулювання суспільних відносин в Україні.

Виходячи із запропонованого  визначення необхідно зробити акцент на тому, що діяльність по створенню системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів України здійснюється різними державними органами. Таким чином, діяльність кожного такого органу є невід’ємною частиною єдиного правотворчого процесу і повинна будуватися на однаковій для всіх системі принципів та функцій.

Зазначена правова категорія має  похідний характер від правотворчого  процесу і є його невід’ємною  складовою. Є.В. Курінний розглядає  адміністративну правотворчість як продовження генезису окремих адміністративно-правових груп потреб та інтересів, входження їх на новий рівень своєї еволюційної ходи. Саме у рамках правоутворення розпочинається процес матеріалізації сформованих складових об’єкта адміністративного права, який має закінчуватись їх закріпленням у відповідних галузевих правових нормах [Еропкин М.И., Клюшниченко А.П. Советское административное право. – М.: Юрид. лит., 1979. – 311 с., с. 161].