Місцеве самоврядування

      3) наявність юридично-владних повноважень  у органів місцевого самоврядування  є характерною, перш за все,  органам державної влади та  їх посадовим особам;

      4) в силу наявності в органів  та посадових осіб місцевого самоврядування юридично-владних повноважень стаття 19 Конституції України зобов’язує останніх діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто до них не застосовується принцип «дозволено все, що не заборонено», який може відноситись тільки до громадян та інститутів громадянського суспільства;

      5) на думку В.І. Борденюка, якщо  в місцевому самоврядуванні бачити  лише елемент громадянського  суспільства, то держава була  б позбавлена можливості здійснювати детальне правове регулювання його організації та діяльності;

      6) якби місцеве самоврядування  було лише елементом місцевого  самоврядування, то право на його  здійснення повинно було б  поширюватися на всіх осіб, у  тому числі й на негромадян. А згідно чинного законодавства про місцеве самоврядування право на участь у здійсненні місцевого самоврядування належить виключно громадянам України;

      7) відповідно до статті 143 Основного  Закону органам місцевого самоврядування  можуть надаватися законом окремі  повноваження органів виконавчої  влади, з питань здійснення  яких вони підконтрольні відповідним  органам виконавчої влади.

      Не  вдаючись до аналізу всіх аспектів цієї багатопланової проблеми, з огляду на аргументи як одних, так і інших науковців, можна зазначити, що управлінська діяльність органів місцевого самоврядування є формою здійснення державного управління, а самі органи місцевого самоврядування – повноправним суб’єктом державного управління. Двоїсту правову природу органів місцевого самоврядування і неможливість втілення у сучасному законодавстві чистої громадівської теорії місцевого самоврядування, на нашу думку, можна пояснити особливостями історичного розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні. Закріплення окремих ознак державницької теорії місцевого самоврядування у адміністративно-правових нормах є відгуком недосконалого і недоведеного до логічного завершення реформування місцевого самоврядування і руйнування славнозвісного радянського принципу демократичного централізму, згідно з яким місцеві ради входили до єдиної системи представницьких органів державної влади, тобто органів жорстко централізованої влади на місцях.

      Існуючий  правовий статус органів місцевого самоврядування та їх участь у здійсненні державного управління відносять суспільні відносини з приводу здійснення останніми управлінської діяльності до предмету адміністративного права. На думку Ю.П. Битяка, зміст управлінських відносин, що виникають у процесі діяльності органів місцевого самоврядування, однорідний із відносинами управління з боку держави, а тому перші потребують адміністративно-правового регулювання. Така однорідність викликана відсутністю принципової різниці між власними повноваженнями органів місцевого самоврядування та повноваженнями органів виконавчої влади, делегованими їм законом.

      Отже, суспільні відносини, які виникають  з метою реалізації та захисту  прав громадян на участь у здійсненні управління державними справами під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, поряд з іншими правовідносинами становлять предмет адміністративного права. Такі суспільні відносини пов’язані з: 1) внутрішньоорганізаційною діяльністю органів місцевого самоврядування; 2) управлінською діяльністю органів місцевого самоврядування; 3) здійсненням органами місцевого самоврядування проваджень у справах про адміністративні правопорушення.

      Відносини, що виникають між органами місцевого  самоврядування та громадянами і юридичними особами, регламентовано адміністративно-правовими нормами, які закріплюють гарантоване право фізичних і юридичних осіб (що проживають (знаходяться) на відповідній території) вимагати від представників цих органів публічної влади належного виконання управлінських функцій. Кореспондує такому праву юридичний обов’язок органів місцевого самоврядування неухильно виконувати законні вимоги громадян та юридичних осіб. Ці відносини регламентуються за допомогою імперативного методу адміністративного права.

      Поряд з відносинами між органами місцевого  самоврядування та фізичними і юридичними особами існують так звані  горизонтальні адміністративно-правові  відносини, що виникають між представниками влади й спрямовані на координацію  їх зусиль для досягнення спільних цілей управлінської діяльності. Так, згідно зі статтею 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи й організації. Подібні відносини регламентуються засобами диспозитивного методу адміністративного права.

      І в тих, і в інших відносинах органи місцевого самоврядування виступають носієм відповідних повноважень  юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує їм досягнення мети організаційно-розпорядчої діяльності. Вони наділені самостійністю у вирішенні питань місцевого значення, що виражається в їх компетенції – основних завданнях, предметах відання, функціях, повноваженнях, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Правове становище органів місцевого самоврядування, що випливає з їх компетенції (основних завдань, предметів відання, функцій, територіальних меж діяльності кожного окремого органу, повноважень) у сфері управління є адміністративно-правовим статусом органів місцевого самоврядування.

      Відповідно  до статті 16 Закону України «Про місцеве  самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Наявність у представницьких органів місцевого самоврядування печаток із зображенням Державного Герба України можна розглядати ще одним з аргументів науковців, що бачать у місцевому самоврядуванні не лише інститут громадянського суспільства. Окрім цього, сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні мають рахунки в установах банків України.

      Система органів місцевого самоврядування, форми і методи їх управлінської  діяльності визначаються Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

      Управлінська  діяльність органів місцевого самоврядування має підзаконний, організаційно-розпорядчий  характер в силу того, що самоврядні органи здійснюють свої управлінські функції на підставі й на здійснення законів. Проте, в процесі реалізації своєї компетенції, втілюючи в життя положення законодавства України, самоврядні органи уповноважені статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» приймати свої нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, здійснення організаційної та розпорядчої діяльності органів місцевого самоврядування має юридично-владні ознаки і супроводжується застосуванням різних правових засобів нормотворчого, розпорядчого та юрисдикційного (правоохоронного) характеру.

      Органи  місцевого самоврядування, будучи суб’єктом  державного управління, мають власну внутрішню структуру та штат службовців. Кожен орган місцевого самоврядування складається з колективу людей  – службовців місцевого самоврядування, і формується шляхом призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної організаційно-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. Поміж структурними підрозділами і службовцями даного органу розподіляються повноваження та відповідальність за увірену справу, що переслідує за ціль ефективну управлінську діяльність органів місцевого самоврядування.

      Організаційно-розпорядча діяльність органів місцевого самоврядування відрізняється від виконавчо-розпорядчої  діяльності місцевих органів виконавчої влади.

      По-перше, основним призначенням організаційно-розпорядчої  діяльності органів місцевого самоврядування є здійснення основних завдань і  функцій місцевого самоврядування. Натомість, виконавчо-розпорядча діяльність місцевих органів виконавчої влади спрямована на виконання законів та підзаконних актів (зокрема, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади) з метою здійснення державної політики у різних сферах суспільних відносин.

      По-друге, організаційно-розпорядча діяльність органів місцевого самоврядування здійснюється з метою відстоювання, реалізації та захисту законних прав, свобод та інтересів відповідних територіальних громад від імені останніх. Виконавчо-розпорядча ж діяльність місцевих органів виконавчої влади реалізується з метою забезпечення прав і свобод населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку розповсюджується їхня юрисдикція, від імені держави.

      По-третє, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в своїй організаційно-розпорядчій діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим – також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Місцеві ж органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації) згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у своїй діяльності окрім Конституції України, цього та інших законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, керуються ще й актами органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим – також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

      По-четверте, джерелом влади, у межах якої здійснюється організаційно-розпорядча діяльність органів місцевого самоврядування, є не увесь народ, а лише його окрема частина – територіальні громади – жителі села чи добровільне об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста. Джерелом же влади, у межах якої реалізується виконавчо-розпорядча діяльність місцевих органів виконавчої влади є увесь народ України.

      По-п’яте, у своїй управлінській діяльності органи місцевого самоврядування є  організаційно автономними органами і втручатися в їх законну діяльність можуть виключно члени відповідних територіальних громад у межах і в формах, передбачених Конституцією та законами України. Тобто при вирішенні питань місцевого значення органи місцевого самоврядування володіють організаційною самостійністю і є підзвітними своїм територіальним громадам в частині виконання власних повноважень, а в частині виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади – відповідним органам виконавчої влади.

      По-шосте, органи місцевого самоврядування за результатами своєї організаційно-розпорядчої діяльності є відповідальними перед своїми територіальними громадами, а місцеві органи виконавчої влади – перед вищестоящими органами виконавчої влади.

      Таким чином, організаційно-розпорядча діяльність органів місцевого самоврядування, в межах якої реалізується влада місцевого самоврядування, являє собою діяльність органів місцевого самоврядування, спрямовану на здійснення основних завдань і функцій місцевого самоврядування, відстоювання, реалізацію і захист від імені відповідних територіальних громад їх законних прав, свобод та інтересів на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

      Органи  місцевого самоврядування суттєво  відрізняються і від підприємств, об’єднань, установ, організацій, у  тому числі й комунальних. Головна відмінність між ними полягає в тому, що перші мають владні повноваження і керують об’єктами, до числа яких входять і самі комунальні підприємства, об’єднання, установи, організації. Підприємства ж та об’єднання займаються господарською діяльністю, установи – соціальним обслуговуванням, організації – будівництвом чи експлуатацією виробничих або інших об’єктів.

      В органах місцевого самоврядування всі службовці (за винятком обслуговуючого персоналу, який лише створює умови  для нормального функціонування органу) здійснюють різноманітні функції управління, а їх праця є одним із видів управлінської діяльності. На підприємствах та в установах їх працівники виконують різну за характером роботу: одні зайняті безпосередньо виробничим процесом або процесом соціального обслуговування, інші ж здійснюють управлінську, владно-організаційну діяльність (адміністрація підприємства (установи)). Проте така управлінська діяльність не є основною для підприємства (установи), а націлена лише для створення належних умов для основної – виробничої діяльності або діяльності з соціального обслуговування.