Конституційно-правовий статус Президента України

      Стаття 106 Конституції України, на жаль, не визначає, що саме закріплено в ній: компетенцію, сукупність предметів відання, прав та обов'язків, або лише повноваження Президента України.

      Виходячи  з цього, компетенцію Президента, як сукупність предметів відання, прав та обов'язків можна поділити на певні групи, які зумовлені функціями глави держави.

      Оскільки  компетенція будь-якого органу публічної  влади є похідною від покладених на нього функцій, можна систематизувати функції Президента України виходячи з того, що наявність глави держави, який не входить у жодну з гілок державної влади, ніяким чином не порушує принципу поділу влади, оскільки його головні повноваження спрямовані на виконання "внутрішніх" щодо державного механізму функцій, у першу чергу, на забезпечення організаційної та функціональної єдності державної влади.

      Загальну  систему функцій Президента України  становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво Держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова Функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю.

      Правозастосовна діяльність Президента пов'язана зі створенням юридичних актів, покликаних продовжити загальне нормативне регулювання, задане правотворчістю, одночасно доповнюючи його індивідуальним правовим регламентуванням. При цьому може виконуватися як функція, що наділяє правом правозастосовної діяльності, так і правоохоронна. У межах даної форми можна виділити такі провадження: щодо визнання іноземних держав; щодо скасування актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим; з питань оголошення стану війни і використання Збройних Сил України; з питань мобілізації і введення воєнного стану; щодо введення надзвичайного стану; щодо присвоєння вищих спеціальних звань і класних чинів; нагородне; з питань громадянства; щодо надання притулку в Україні; з питань помилування.

      В цілому арсенал форм реалізації компетенції  Президента України досить широкий, що відповідає обсягу компетенції глави держави та важливості покладених на нього завдань, а ефективність функціонування цього інституту значною мірою залежить від вмілого поєднання різних форм Дальності.

      З метою реалізації функцій і повноважень, визначених Конституцією України, Президент здійснює правотворчу діяльність. На основі та на виконання Конституції і законів України він видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.

      Указ  в Україні і в інших країнах  — це власна назва найбільш важливих актів, які видаються главою держави (президентом).

      У західних країнах акти, аналогічні указу, іменуються декретами (у США  — виконавчими декретами ).

      Розрізняють нормативні і ненормативні укази.

      В Україні при виданні указів згідно з ч. 4 ст. 106 Конституції частково застосовується контрасигнатура, тобто скріплення акта глави держави підписом міністра; це означає, що юридичну і політичну відповідальність за даний акт несе міністр, який його скріпив. Формально це пояснюється тим, що глава держави не несе відповідальність за свої дії (за вийнятком зради або іншого злочину) [1].

      Проте, акти Президента, видані в межах  його повноважень, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, лише частково. До них належать акти Президента України, які стосуються таких питань його повноважень: представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України; прийняття рішень про визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв в Україні, в інших державах і при міжнародних організаціях; приймання вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав; призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах; утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем'єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим; бути Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснення керівництва у сферах національної безпеки та оборони держави; очолювати Раду національної безпеки і оборони України; прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; призначення третини складу Конституційного Суду України; утворення судів у визначеному законом порядку; присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів [4].

      Поряд з указами, Президент України  відповідно до ст. 106 видає розпорядження, яке являє собою один з видів  підзаконних актів: владний акт  державного органу, виданий у межах  його компетенції, який має обов'язкову силу для фізичних і юридичних осіб, яким його адресовано.

      Розпорядження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного  виконавця. 

     3.2. Адміністрація Президента України.

     З метою забезпечення здійснення повноважень глави держави Президент утворює постійно діючий орган -Адміністрацію Президента України.

     Адміністрація не являє собою органу державної  влади, до її функцій входить створення необхідних умов, без яких неможливі здійснення повноважень глави держави, його зв'язок з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

     Загальне  керівництво Адміністрацією здійснює Глава Адміністрації, який призначається  на посаду і звільняється з посади Президентом України.

     До  складу Адміністрації входять:

     Глава Адміністрації Президента України, Перший помічник Президента України, Перший заступник та заступники Глави Адміністрації Президента України, помічники Президента України, радники Президента України, наукові консультанти, консультанти та референти Президента України, Постійний представник Президента України у Верховній Раді України, Постійний представник Президента України в Конституційному Суді України; управління, служби, відділи та інші структурні підрозділи.

      До  складу апарату також входять управління: з питань забезпечення зв'язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України; документального забезпечення; Управління справами; Управління прес-служби Президента України; Управління протоколу Президента України; державних нагород; з питань громадянства; з питань помилування; з питань звернень громадян.

      Згідно  з Положенням Адміністрація Президента не є органом державної влади.

      Завданням її є надання організаційної, правової, матеріально-технічної допомоги Президентові України у процесі здійснення ним власних повноважень і взаємодії з органом законодавчої влади, системою органів виконавчої влади, органами судової влади, Конституційним Судом України.

     Згідно  з Положенням основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України щодо:

• реалізації його повноважень як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина;
• представлення України в міжнародних відносинах, здійснення керівництва її зовнішньополітичною діяльністю, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, визнання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України;
• здійснення ним керівництва в сферах національної безпеки і оборони;
• визначення стратегії економічного розвитку держави;
• вирішення питань, пов'язаних з утворенням, реорганізацією і ліквідацією центральних органів виконавчої влади, забезпечення їх узгодженого функціонування і взаємодії;
• розв'язання кадрових питань, які належать до його повноважень;
• вирішення питань, пов'язаних з нагородженням державними нагородами, в тому числі і відзнаками Президента України, присвоєнням вищих військових та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийняттям до громадянства та припиненням громадянства України, наданням притулку в Україні, здійсненням помилування;
• здійснення ним й інших повноважень, визначених Конституцією України [3].

      ВИСНОВОКИ

     Cтатус Президента України визначено розділом V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також зміщення з поста та припинення його повноважень. Статус Президента як гаранта Конституції покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний Закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями. Він має право зупинити рішення органів влади, застосувати право вето до законів, за які проголосувала Верховна Рада. 

      Президент є гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. На Президента покладений обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України в межах існуючих кордонів.  

      Як  гарант прав та свобод громадян, Президент наділений повноваженнями виконувати необхідні дії стосовно гілок і структур влади, рішень, які вони приймають, з метою захисту прав і свобод громадян. 

      Повноваження  Президента щодо проведення внутрішньої  політики полягають у тому, що Президент України на основі Конституції та законів України видає укази та розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів Уряду та керівників органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях Уряду, а також мати своїх представників у Конституційному Суді, Верховній Раді.  

      У сфері зовнішньої політики Президент  як глава держави виступає від  її імені, представляє Україну в  міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні угоди, а також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави. 

      Президент є Верховним Головнокомандувачем  Збройних Сил України. У разі збройної агресії проти України Президент  приймає рішення щодо застосування Збройних Сил України з метою оборони держави від агресора. Президент очолює Раду національної безпеки та оборони України. 

      Президент здійснює свої Конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.

      СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Конституція України, Київ: Знання-Прес, 1998.
2. Закон України «Про вибори Президента України»
3. Указ Президента України від 2 квітня 2010 року № 504/2010 «Положення про Адміністрацію Президента України»
4. Указ президента україни «Про Положення про порядок підготовки та несення проектів актів Президента України» 970/2006, редакцiя вiд 15.04.2008.
5. Закон України «Про судочинство в Україні».
6. Закон України «Про Конституційний Суд України».
7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про урядові комітети».
8. Закон України «Про вибори Президента України»
9. Берлач А.Л., Карпенко Д.О., Ковальський В.С., Колодій А.М., Олійник А.Ю., Підопригора О.О.; За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодій. Правознавство. Київ: Юрінком Інтер,  2006, 752 с.
10. Варфоломеєва Т.В., Пастухов В.П., Пеньківський В.Ф., Піцан О.М. Правознавство. Київ: Знання-Прес,  2007, 327 с.
11. Гладун З.С., Федчишин М.Г. Основи конституційного права України. Тернопіль: Астон,  2010, 463 с.
12. Ківалов С.В., Орзіх М.П. Основи правознавства. Київ: Товариство "Знання", КОО,  2009, 364 с.
13. Козюбра М.І., Колодій А.М., Копєйчиков В.В. . Основи конституційного права України. Київ: Юрінком Інтер,  2010, 288 с.
14. Копєйчиков В.В. Основи конституційного права України. Київ: Юрінком Інтер,  2008, 288 с.
15. Кравченко В.В. Конституційне право України. Київ: Атіка,  2000, 320 с.
16. Лисенко С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення. Київ: Либідь,  2009. 160 с.
17. Мельник А.Ф., Оболенський О.Ю., Васіна А.Ю., Гордієнко Л.Ю.; За ред. А.Ф. Мельник. Державне управління. Київ: Знання,  2008, 342 с.
18. Конституційне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с. ISBN 966-667-164-6