Конституційно-правовий статус президента Іспанії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розділ І. Поняття інституту  глави держави

1.1 Поняття інституту глави держави  …………………… ……… .4

1.2 Еволюція інституту глави держави у світі ………………… ….5

Розділ ІІ. Інститут глави держави в історії іспанського конституціоналізму, XIX - XX с

2.1 Глава держави як представник нації.Основні характеристики..7

2.2 Глава держави і Кортеси………………………………………...21

2.3 Глава держави і Уряд……………………………………………25

2.4 Порядок заміщення посади глави держави…………………….27

 

Висновок ………………………………………………………………… ..33

Список використаних джерел …………………………………………..34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Конституційно-правова  доктрина розглядає главу держави  як посадову особу, яка очолює всю  державу та володіє широкими повноваженнями. Нерідко глава держави розглядається  в якості гаранта національної єдності, який забезпечує одночасно наступність  і стабільність державної влади, взаємодію різних її гілок.

Одним з найважливiших елементiв  державного механiзму є глава  держави - особа, яка займає формально  вище мiсце в структурi державних iнститутiв i водночас здiйснює функцiю  представництва самої держави в  цiлому. З iншого боку, глава держави  розглядається як один з вищих  органiв держави.

Методи дослідження. Використовувався порівняльно-правовий метод, який дав  змогу для глубокого й всебічного дослідження інституту глави  держави. Системний метод для  визначення місця та ролі глави держави  у механізмі здійснення влади. Структурно-функціональний метод розкриває конституційні  повноваження та зміст владної діяльності, що допомагає з’ясувати справжню компетенцію глави держави.

Об’єктом виступає інститут глави  держави.

Предметом є інститут глави держави  у конституційному праві зарубіжних країн.

Метою роботи полягає у комплексному досліджені інститут глави держави  як одного з вищих органів державної  влади.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 32 сторінки. Список використаних джерел становить 5 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Поняття інституту  глави держави

 

1.1 Поняття інституту  глави держави 

Одним з найважливiших  елементiв державного механiзму є  глава держави - особа, яка займає формально вище мiсце в структурi державних iнститутiв i водночас здiйснює  функцiю представництва самої держави  в цiлому. З iншого боку, глава держави  розглядається як один з вищих  органiв держави.

  Юридичний статус i полiтичне значення сучасного глави держави залежать вiд форми державного правлiння, прийнятої в тiй чи iншiй країнi. Його реальна роль у здiйсненнi влади багато в чому зумовлена також iснуючим у країнi полiтичним режимом.

В юридичній літературі зарубіжних країн під главою держави прийнято розуміти конституційний орган і  одночасно вищу посадову особу, яка  посідає, як правило, юридично вище місце  в ієрархії державних інститутів і яке здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному  житті і у відносинах з іншими державами.

При побудові будь-якої керованої  системи її структура звичайно визначається її функціями. Виділяти під цю функцію  особливий орган або включати її до компетенції іншого (інших) органа (–нів) – справа політичного, а не юридичного вибору. В переважній більшості  держав такий вибір зроблений  на користь особливого органу.

У сучасних державах конституційно-правовий інститут глави держави звичайно складається з норм, які визначають місце і роль глави держави  у державному механізмі та його взаємовідносини  з іншими органами держави; передбачають можливу відповідальність глави  держави за державну зраду і порушення  конституції; закріплюють повноваження глави держави. Внесені до конституції, вони, як правило, конкретизуються поточним законодавством

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Еволюція інституту  глави держави у світі

Інститут глави держави  виник одночасно з історією людства, саме з появою державних форм організації  суспільного життя. Завжди організована людська спільнота мала керівника (правителя) визнаного або нав’язуваного, залежно від конкретних історичних умов. Тим більше держави, які представляли собою великі колективи людей, об’єднані  територією, розмежовану кордонами, мали у системі своєї політичної організації й інститут глави  держави.

Цей інститут зазнав еволюції стосовно форм, структур, повноважень, церемоніалів. Також глава держави, як інститут, знав і знає як одноособову  форму, так і колегіальну. Ті, що обіймали цю високу державну посаду, іменувалися  й іменуються імператорами, королями, принцами, регентами, емірами, султанами, президентами тощо.[1]

Розглядаючи інститут держави  необхідно прийняти за відправну  точку констатацію, що сьогодні конституційні  системи різняться між собою (між  іншими) і з точки зору наукової концепції організації влади (ця категорія є ключем пояснення  державно-правового механізму). Окремі системи базуються або побудовані на теорії єдності влади, інші системи  мають своїми засадами теорію або  теорії розподілу / рівноваги влад у  державі. Глави держави входив і  входить до складу органів державної  влади поряд із парламентом. У  державах же, де влада побудована на принципі розподілу влад, а державна система уявляється як складова трьох  великих влад, “гілок”– законодавча, виконавча, судова – главу держави, як правило, приєднують до виконавчої влади, звідси і часте вживання словосполучення  “глава виконавчої влади” або “Виконавча влада: глава держави і уряд ”.

Розгляд інституту глави держави передбачає і конкретне розуміння відносин народ (нація) і державна організація влади. Народові належить політична влада, і він довіряє її здійснення – у формах і способах, визначених конституцією, - представницькому органу. Згідно з класичною теорією представництва, виразником інтересів і волі народу (нації), усієї сукупності громадян даної держави є парламент. Звідси і таке його призначення, як органу національного або народного представництва. Поряд із парламентом, органом представництва, звичайно, на національному рівні, є глава держави (у деяких республіках), оскільки вони обрані на основі загального виборчого права.

 

Вивчення й аналіз інституту  глави держави можуть бути здійснені  і з точки зору функціонування виконавчої влади та місця глави  держави у цій структурі. Це місце  відображає і відносини між народом, парламентом і главою держави. Так, у деяких державах виконавча влада  складається з єдиного державного органу (зокрема, у жорстких президентських республіках члени уряду складають  одну команду помічників глави держави). В іншій групі держав виконавча  влада здійснюється двома державними органами – главою держави та урядом (наприклад, Великобританія). Поряд  із главою держави, який репрезентує (уособлює) націю, з’явився кабінет або група  функціонерів, завданням яких є забезпечення публічних справ. Така структура  виконавчої влади, яка часто стає дуалістичною, притаманна багатьом державам і інколи визначається як “правління (режим) кабінету”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Інститут глави держави в історії іспанського конституціоналізму, XIX - XX с.

 

2.1 Глава держави як представник нації.Основні характеристики.

В даний час Іспанія  є державою з монархічною формою правління і демонструє свою прихильність збереженню інституту королівської влади. Еволюція даного інституту видається гідною пильної уваги. Іспанська політична і правова історія дає цікаві ілюстрації теоретичним уявленням про главу держави, його статус та взаємовідносини з іншими державними органами.

У залежності від форми  правління в Іспанії можна  виділити два види глав держави: Король при монархії і Президент при республіці, при цьому другий - менше типове явище для країни з багатовіковою монархічної традицією.

Глава держави, - як правило, одноособовий орган, проте іспанської історії відомі і колегіальні. Прикладом  останніх є Урядова хунта, Центральна Хунта, Національна хунта оборони, регентської ради та ін Поряд з  ординарними главами держави, які  були звичними і / або легальні (Король, Регентство, Президент), в Іспанії  нерідко бували й екстраординарні  глави держави - певні особистості , які з'являлися в конкретних історичних умовах і були викликані до життя відомими подіями. Як правило, кожен з них відповідав конкретному перехідному періоду. Такими були названі вище хунти, Тимчасовий уряд, Тимчасовий міністерство - регентство, каудильйо Франко.

Фактична роль глави держави  впродовж всієї конституційної історії  країни залежала від багатьох чинників. Але особливе значення глава держави  набував щоразу, коли цей пост займала  харизматична особистість. До нечисленних  прикладів можна безперечно віднести каудильйо Франко та чинного Короля Хуана Карлоса I. Очевидно, що від  волі і особистих якостей такої  персони залежала в чималому ступені  і доля державності.

Крім того, іспанська конституціоналізм дає приклади відмінностей між фактичним і юридичним главою держави. Наприклад, до числа перших може бути віднесена камарилья при Карлоса IV, глава Уряду Нарваес при Ізабеллі II, диктатор Прімо де Рівера при Альфонсе XIII.

У XIX ст. Іспанія вступила як абсолютна монархія, в країні правив Король Карлос IV. Однак у 1808-1814 рр.. в ході національно-визвольної війни проти Франції було покладено початок процесу перетворення необмеженого правителя в обмеженого Короля. Особливістю народження іспанського конституціоналізму стало введення двох Конституцій - 1808 р. і 1812 р., кожна з яких в іспанській історико-правовій літературі заслужила право називатися "першою". Крім того, під час війни в країні з'явилися дві глави держави: іноземний (Жозеф Бонапарт) і національний. Номінально останній був представлений Фернандо VII, королем-бранцем Наполеона, фактично ж такими були колегіальні органи: Урядова Хунта, Центральна Хунта, а потім регентські Поради, утворені Установчими Кортеса.

У першій третині сторіччя Іспанія наполегливо поверталася  до абсолютизму в 1814-1820 рр.. і 1823-1833 рр.. Під час правління Ізабелли II, починаючи з 1834 р., конституційний статус глави держави остаточно утвердився, що було закріплено в декількох Основних законах, що змінювали в даний період один іншого. За цей час в Іспанії було прийнято кілька конституцій: Королівський статут 1834 р., Конституції 1837 р., 1845 р., Конституція 1856 р., яка так і не була промульгірована, отримавши прізвисько "не народилася", в 1836 р. в третій разів була здійснена спроба ввести в дію Кадіську конституцію. Всі ці Основні закони з'явилися результатом діяльності двох політичних партій: прогресистів і поміркованих. При цьому якщо Конституція 1837 стала компромісом між ними, а Статут та акт 1845 р. були створенням помірних, то прийнята, але так і не введена в дію Конституція 1856 була плодом інтелектуальної творчості прогресистів. Під час малоліття Ізабелли державою фактично керували два регентства: перше (до 12 жовтня 1840 р.), представлене в особі її матері - регентші Марії Христини, друге (до 20 листопада 1843 р.) - регентом генералом Еспартеро. Фактично диктатором був і голова Уряду Нарваес. Королева була сучасницею "карлістських" громадянської війни, європейських революцій 1848 р., практично не вплинув на політичне життя в Іспанії завдяки залізній руці Нарваеса, революції 1854-1855 рр.., Численних армійських виступів (pronunciamientos), частих змін Уряду. Правління Ізабелли завершиться під час революції у вересні 1868 р., проте, залишивши країну в кінці вересня, вона формально відреклася від влади лише в 1870 р. на користь свого сина Альфонсо.

Прийнята установчими  кортесах в результаті революції дуже демократична Конституція 1869 р., авторами якої були прихильники конституційної монархії, що бажали покінчити з "абсолютистським і бурбонського минулим" Іспанії стала основою для виборів нового Короля. Таким став іноземець Амадео I Савойський, що залишався при владі до зречення, що послідував 11 лютого 1873 Після цього акту Іспанія була проголошена республікою. Чотири Президента змінювали одна одну при владі, поки 3 січня 1874 генерал Павія не вчинив державний переворот і не заснував Уряд національного порятунку, що проіснувало до реставрації монархії.

14 січня 1875 Альфонс XII прибув  до Іспанії, Бурбони були відновлені  на престолі, Іспанія знову стала  монархією. Скликані Установчі  кортеси розробили і прийняли  Конституцію, оформили політичний  лад, відомий як "реставраційна  система", яка, на думку її  ідеолога Кановаса, повинна була  забезпечити стабільність і керованість  державою. У частині закріплення  статусу Короля вона виглядала  дуже зазвичай і нагадувала  те, що було зафіксовано в Конституції  1845 р. і відповідало уявленню  про конституційної монархії. Прийнятий  Основний закон виявився досить  стабільним і діяв в Іспанії  47 років, жодна зі згаданих  Конституцій до того не відрізнялися подібним довголіттям. Втім, її дія припинялося під час правління наступного монарха Альфонсо XIII, під час диктатури Х. А. Прімо де Рівери, який ініціював розробку Антіпроекта конституції та серії органічних законів в 1929 р.