Управління земельними ресурсами на регіональному рівні – на прикладі Полтавської області

Такою землевпорядною документацією є схема землеустрою та техніко-економічні обґрунтування використання й охорони земель конкретної сільської (селищної) ради.

Метою складання “Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель” є:

- реалізація політики держави щодо наукового перерозподілу земель;

- формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань;

- розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, вторинного засолення, заболочування та інших видів деградації;

- консервації деградованих і малопродуктивних земель;

- створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

- обґрунтована вартісна оцінка природоохоронних заходів.

Розроблення схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель дає обґрунтування подальшого використання земельних угідь, що дасть змогу не тільки зберегти екологічний баланс земельних угідь, а й уточнити базу справляння плати за землю та створення організаційно-правових умов для здійснення іпотечного кредитування. Крім того, в „Схемі” приділяється велика роль питанню раціонального використання та охорони земель – головного засобу виробництва. А саме:

- система заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, засолення, заболочування інших видів деградації;

- консервація деградованих і малопродуктивних земель;

- створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем.

Недоліки реформування земельних відносин і землекористування простежуються як у сфері сільськогосподарського виробництва, так і у самому управлінні земельними ресурсами. А саме:

- існуючі механізми володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами не дозволяють здійснити перехід земельної власності до ефективно господарчих об’єктів (18,6 тис. нових агроформувань та 40 тис. фермерських);

- недосконала система державних гарантій прав на земельні ділянки та іншу нерухомість обумовлює зниження інтересу інвесторів до вкладень у вітчизняну економіку;

- існують значні недоліки у системі справляння плати за землю, що призводить до суттєвих втрат надходжень до бюджету;

- не здійснюються (через брак коштів) заплановані заходи щодо охорони земель, продовжують розорюватись деградовані схилові землі;

- залишається недосконалим державне управління ресурсами конкретних землекористувань.

Тому подальша побудова управління земельними ресурсами повинна базуватись на принципах:

1. Розвитку приватного землеволодіння і землекористування;

2. Включення землі у ринковий обіг;

3. Досягнення соціальної справедливості у перерозподілі земель;

4. Альтернативного, взаємодоповнюючого функціонування великих, середніх і дрібних сільськогосподарських підприємств будь-яких форм власності на землю і майно;

5. Забезпечення територіальних умов високої економічної ефективності і екологічно безпечного землекористування.

Управління земельними ресурсами повинно здійснюватись насамперед через землеустрій, тобто організаційно-господарські заходи.

2.2 Використання кадастрової інформації для прийняття управлінських рішень.

Державний земельний кадастр відіграє особливу роль у реформуванні земельних відносин, як інформаційна база для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації, землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, становлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр - єдина державна автоматизована геоінформаційна система документованих відомостей про земельні ділянки, розташовані в межах України, їх цільове призначення, обмеження у використанні земельних ділянок, а також дані про кількісну і якісну характеристики земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками та користувачами.

Дані державного земельного кадастру є основою для ведення містобудівного кадастру населених пунктів, кадастрів інших природних ресурсів.

Метою ведення державного земельного кадастру, згідно проекту закону, є:

-              гарантування прав власників і землекористувачів;

-              регулювання земельних відносин та управління земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель;

-              здійснення землеустрою;

-              контролю за використанням та охороною земель;

-              обліку цінності земель у складі природних ресурсів;

-              інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих фізичних та юридичних осіб;

-              встановлення обґрунтованих розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:

-              обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти;

-              єдності методології ведення Державного земельного кадастру;

-              об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у документах Державного земельного кадастру;

-              внесення відомостей до Держаного земельного кадастру виключно на підставі та в порядку, визначеному  законом;

-              відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;

-              безпосередності внесення до Держаного земельного кадастру відомостей про об'єкти Держаного земельного кадастру, що змінюються;

-              документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

В умовах ринкової економіки одним із важливих пріоритетів є правове забезпечення управління земельними ресурсами в населених пунктах. Успішному вирішенню цієї проблеми будуть сприяти матеріали кадастрового землевпорядкування, які представляють процеси збору, узагальнення, реєстрації і розповсюдження інформації про власність, вартість землекористування, які здійснюються при реалізації політики в галузі раціонального використання земельних ресурсів. Без таких матеріалів жодного вірного управлінського рішення прийняти не вдасться.

У загальному вигляді кадастрове землевпорядкування повинно передбачати:

• кадастрову зйомку земельних ділянок;

• встановлення меж зон обтяжень і обмежень щодо використання земельної ділянки;

• відновлення меж земельних ділянок на місцевості;

• виготовлення кадастрового плану;

• формування списку фактичних землекористувачів і власників землі;

• наявність пояснювальної записки.

Такі матеріали служать доброю основою для прийняття управлінських рішень щодо використання землі в населених пунктах, інформацією для виявлення платників земельного податку та орендної плати за землю, фактичного використання земельних ресурсів та ін.

При виконанні робіт з кадастрового землевпорядкування вирішуються питання щодо розбіжності місцеположення меж, розміру земельних ділянок, визначення загальної площі земельних ділянок, кількісного складу земельних угідь та ін.

В існуючих Положеннях щодо земельно-кадастрової інвентаризації земель населених пунктів, вказівках щодо кадастрового землевпорядкування регламентуються методи і послідовність їх виконання, точність і детальність відображення кадастрових об'єктів, тому на цих питаннях ми окремо зупинятися не будемо. Але зазначимо, що матеріали кадастрових зйомок служать основою для підготовки та видачі державних актів на право власності або право користування землею, виготовлення кадастрових планів (карт), на яких відображаються поточні зміни у землекористуваннях (межі земельних ділянок і склад земельних угідь, межі обмежень і обтяжень, дані грошової оцінки земель, зонування територій населених пунктів, розмежування державної, комунальної і приватної форм власності на землю та ін.).

Треба сказати, що виконання кадастрових зйомок вимагає високої кваліфікації виконавців, оскільки ефективне управління земельними ресурсами в містах повинно опиратися тільки на достовірну, якісну продукцію кадастрових зйомок. У цьому зв'язку потрібно законодавче закріпити правову персональну відповідальність виконавців (землевпорядників, геодезистів та ін.) за допущені помилки в їх роботі. Це означатиме, що виготовлення якісної кадастрової справи, до якої входять технічні, правові, економічні, екологічні документи, буде важливим інструментом управління земельними ресурсами.

2.3 Аналіз якісного стану земель і розробка заходів з покращенням їх стану (за даними моніторингових досліджень).

Надзвичайно важлива роль у проведенні державної земельної політики належить державному контролю за використанням та охороною земель. Його основне завдання полягає в забезпеченні додержання всіма суб'єктами земельних відносин — органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами — вимог земельного законодавства України. Саме завдяки державному, а також самоврядному та громадському контролю за використанням та охороною земель здійснюється моніторинг виконання положень чинного законодавства, забезпечується попередження земельних правопорушень, виявляються відхилення від норм чинного законодавства при використанні земельних ділянок громадянами та юридичними особами, а також видаються вказівки щодо усунення земельних правопорушень та при необхідності приймаються рішення щодо притягнення осіб, які допускають зазначені порушення, до юридичної відповідальності.

Згідно зі ст. 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. На сьогодні зазначені функції здійснює Мінприроди України. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлений спеціальним Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року.

Вивчення стану земель проводиться з метою одержання інформації про їх кількісний і якісний стан та використання, забезпечення економічного механізму регулювання земельних відносин, обігу земель, удосконалення платежів за землю, розробки землевпорядних проектів, ведення обліку земельних ресурсів і моніторингу земель.

Моніторинг земель – це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних гнунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань монітор гину земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель, аналіз екологічного стану земель, своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць.

Моніторинг земель є однією із функцій управління в сфері використання та охорони земель. Його об’єктом є земельний фонд України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок, процесів, пов’язаних із мінами родючості грунтів, заростанні сільськогосподарських угідь, забруднення земель токсичними речовинами, стану берегових ліній, річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд, процесів, пов’язаних з утриманням ярів, сальовими потоками, землетрусами та іншими явищами, стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовими об’єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об’єктами.

Основними чинниками негативних змін стану земельних ресурсів в Полтавській області є:

1) значна розораність земель, яка у середньому по області становить63,33 % (за даними 2009 р.), а максимальним показником для області є 78% (Гребінківський район). Якщо ж проводити порівняльний аналіз ступеня розораності території області за період з 2006 року , то прослідковується чітка тенденція до його зниження (табл. 2);

2) порушення і недотримування сівозмін;

3) недостатнє внесення, перш за все, органічних добрив, а на орних землях запасу сільських рад практично відсутнє внесення як органічних, так й мінеральних добрив;

4) нераціональний розподіл та використання посівних площ, значна перевага у структурі посівів технічних культур, особливо соняшнику;

5) застосування важкої техніки;

6) зменшення площ рекультивованих земель при одночасному збільшенні площ порушених земель (рис. 2).

Таблиця 2

РІВЕНЬ РОЗОРАНОСТІ ЗЕМЕЛЬ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

(Станом на 2009 рік)