Проблема рацыонального використання та охорона земель

     Проблеми  раціонального використання земельних  ресурсів та виробництво продовольства  стоїть немовби на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціональне використання сільськогосподарських  угідь, розвитку сільськогосподарської  науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних  питань. Розвиток агро виробничої сфери  пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і  стимулюються загостренням демографічної  ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

     В окремих регіонах країни склалася напружена  ситуація із забезпеченням населення  продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країни і подекуди стихійні лиха.

     Але проблема забезпечення країни продовольством полягає не в тому, що в світі  не вистачає сільськогосподарських  продуктів (у країні виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Шлях розв'язання проблеми полягає  в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства.

     Екологічний стан території України оцінюється як кризовий. Це є наслідком того, що тривалий час Україна була окраїною СРСР. В результаті господарська діяльність здійснювалася без урахування екологічних  вимог. В Україні розвивалися  переважно сировинно-добувні, хімічні  і металургійні галузі промисловості, які є екологічно небезпечними. Територіальна  організація промислового виробництва, його технологія залишаються недосконалими. Внаслідок нераціонального природокористування  землеробська освоєність і розораність  сільськогосподарських угідь в  Україні є найбільшою порівняно  з розвинутими країнами світу. В  результаті надмірно забруднюються  річки, озера, водосховища, моря, підземні води, атмосферне повітря, грунт.

     Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних  компонентів ландшафтів. Під час  будівництва міст, доріг, гребель  на річках, видобування корисних копалин  порушується рельєф. Неправильний обробіток  ґрунтів призводить до їх водної і  вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання  степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а також, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий  склад тварин. Зміни цих компонентів  ландшафтів впливають на кліпають і  води.

     Вплив господарського освоєння території  України на її природні умови і  ресурси був неоднаковим у  часі і в різних природних зонах. Уже люди первісного суспільства, які  займалися полюванням і збиранням  дикорослих плодів і ягід, впливали на природні ландшафти. Пізніше, в неоліті (VII-IV тисячоліття до н. е.), кількість населення зросла, воно вже не могло задовольнитися полюванням на диких тварин і збиранням рослин. Почали розвиватися землеробство і тваринництво. За трипільської культури (IV-II тисячоліття до н. е.) землеробський вплив поширюється у лісостеповій зоні, де розвивалось орне землеробство, а також в зоні мішаних лісів,   де переважало підсічне землеробство. Підсічне землеробство зберігалося тут до кінця XIX ст. Воно призвело до зведення лісів на великій частині території Українського Полісся. На зменшення лісистості на Поліссі і Лісостепу мав вплив також розвиток промислів в XVII-XIX ст.. (виплавляння металу з болотяних руд, виробництво скла, поташу).

     До  кінця XVIII ст.. були в основному розорані лучні степи лісостепової зони і  почалося землеробське освоєння степових ландшафтів України. Воно супроводжувалось зведенням природної лісової  рослинності, що призвело до зменшення  зволоженості ґрунтів та висихання  степів, і тому з другої половини XIX ст. в степовій зоні України спостерігаються  посухи, пилові бурі, вітрова ерозія та ін. Освоєння земель з крутими  схилами, неправильна оранка сприяли  утворенню ярів, висиханню малих  річок, замуленню озер, зниженню рівня  ґрунтових вод.

     Землеробський вплив на ландшафти України є  переважаючим і саме ним зумовлені  докорінні перетворення природних  ландшафтів. На їх місці в процесі  сільськогосподарського природокористування  сформувались агро ландшафтні комплекси (природно-землеробські, меліоративні, пасовищні). На сільськогосподарське користування припадає 80 % земельного фонду України; лісостепові, степові ландшафти  розорані на 75-85 %.

     На  орних землях розвивається водна  і вітрова ерозія, що супроводжується  змивом гумусного горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія сьогодні проявляється на площі 12 млн. гектарів. Щорічно до 3 тис. гектарів земель руйнується ярами. В степових ландшафтах через екстенсивну технологію землеробства втрати гумусу за останні 20 років становлять 1,5-2,5 % в орному шарі.

     У зоні мішаних лісів України орні землі займають близько 40 % земельного фонду, мало їх і гірських районах: Українських  Карпатах - 16,8 %, Кримських горах - 21,4% земельного фонду.

     Землеробський вплив найбільш проявляється через  агротехніку і меліорацію, якими  зумовлюється зниження (підвищення) рівня  ґрунтових вод. Істотними чинниками  землеробського впливу є полив, вапнування, обробіток і піскування земель, впровадження контурної чи смугової системи землеробства, створення лісових насаджень. Вплив  осушувальних меліорацій помітний в  зоні мішаних лісів, окремих частинах Лісостепу.

     Там осушувальні меліорації поєднуються  з хімічними, лісомеліоративними та культурно-технічними заходами (підсів трав, заміні чагарників луками та ін.). У лісостепових і степових ландшафтах України зрошенням регулюється  їх водно тепловий і сольовий режими, при цьому проявляються супутні  несприятливі процеси (підняття легкорозчинних солей, просадки, підтоплення). Лісомеліоративними заходами охоплено практично всі  еродовані землі, створено полезахисні, приярусні і прибалкові лісосмуги,, заліснень схили пасовищ, гірські  і височинні схили, проведено  суцільне і кулісне заліснення пісків, територій вздовж каналів, навколо  водойм. Проте меліоративні заходи не зажди дають бажаний ефект. Так, пересушення земель у зоні мішаних  лісів супроводжується зниженням  рівня ґрунтових вод на прилеглих  до меліоративних систем територіях, негативними змінами гідрологічного режиму -обмілінням річок і озер.

     У степовій зоні надмірні поливи призводять до вторинного засолення родючих  земель, їх підтоплення і заболочування. Неправильне застосування мінеральних  добрив і отрутохімікатів порушує  природній кругообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. За недосконалої технології внесення добрив і обробітку ґрунту рослини здатні засвоювати тільки 50 % їх кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, підвищує їх мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються під час вирощування   сільськогосподарських культур, у більшості є токсичними для живих організмів, шкідливими для здоров'я людей. Потенціальним джерелом забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, повітря є пестициди. Вони можуть бути причиною патологічних змін у людському організмі.

     Помітно впливають на довкілля великі тваринницькі комплекси, їх відходи за недосконалої технології зберігання потрапляють  разом із стічними водами в річки, озера, ґрунти.

     Значні  площі продуктивних земель втрачені назавжди через аварію на ЧАЕС, будівництво  каскаду гідроелектростанцій, інших  господарських комплексів та військових полігонів. Певна стабілізація землезабезпеченості  в останні роки пояснюється переважанням темпів зменшення чисельності населення  над темпами скорочення площі  продуктивних угідь. У подальшому слід очікувати зниження землезабезпеченості  в Україні у зв'язку з передбачуваним виведенням частини малопродуктивних угідь з господарського обігу. Це спонукає вести пошук шляхів еколого  безпечної інтенсифікації землеробства, збереження і розширеного відтворення  родючості ґрунтів.

     Нераціональне сільськогосподарське виробництво  завдає навколишньому середовищу взагалі  та земельними ресурсам зокрема великої  шкоди. Так, у XIX ст.. розвиток землеробства в Україні здійснювався екстенсивним шляхом. У результаті маємо найвищу  розораність земель в Європі, яка  становить 57 % . Сільськогосподарська освоєність території України зросла до 70, а  в ряді районів - і до 90-95 %.

     Одночасно з розорюванням луків і пасовищ, а також освоєння силових земель відбувалося затоплення значних  площ внаслідок будівництва водосховищ на Дніпрі та інших річках. Всього за повоєнний період було затоплено майже 1,2 млн. га сільськогосподарських угідь. Це порушило екологічну рівновагу між окремими видами угідь (орними землями, луками і пасовищами, лісами, болотами і водними екосистемами). Отже, причиною зниження відтворювальної здатності біосфери, продуктивності землі та економічної ефективності використання природно-ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва стала неправильна система природокористування.

     Екстенсивний  розвиток сільського господарства, перенасичення  посівів дуже природо місткими і  грунтово виснажливими сільськогосподарськими культурами, розміщення їх без достатнього  врахування природних умов, зведення до мінімуму грунтовідтворювальних  сільськогосподарських культур (зернобобових, одно - і багаторічних трав), багаторазовий  обробіток землі дуже важкими  машинами, що утрамбовують грунт, призвели до його інтенсивного руйнування та деградації.

     За  сто років ґрунти України втратили майже 25 % гумусу. Зростання ж антропогенного навантаження в періоди реалізації політики інтенсифікації сільського господарства не стільки забезпечувало досягнення запланованих світових рівнів урожайності  сільськогосподарських культур  та продуктивності оголів'я худоби, скільки знижувало родючість  земель. Так, тільки за останні ЗО років  вміст гумусу в ґрунтах України  зменшився майже на 9 %,

     Ефективне й еколого - безпечне використання біокліматичного  потенціалу та природної родючості  земель є визначальним стратегічним чинником виробничої діяльності людини в сучасному світі. Очевидно, що площа  земельних ресурсів, а особливо сільськогосподарських  угідь, не збільшується, а швидше навпаки зменшується. Родючість земель легше втратити, ніж відновити. До того ж останнє потребує значних зусиль, коштів, ресурсів, часу.

     Висновок

     Для раціонального використання земельних  ресурсів треба запобігати несприятливим  фізико-географічним процесам (ерозія, пере зволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

     Виходячи  з прогресуючої деградації ґрунтового покриву України (різкого збільшення площ еродованих земель, дегуміфікації  ріллі, яка, згідно з даними Українського науково-дослідного інституту агрохімії  і ґрунтознавства, становить 0,57 т/га в рік, катастрофічного росту  концентрації пестицидів, залишків мінеральних  добрив і важких металів тощо), першочергового значення   набуває необхідність введення контурне меліоративної організації  території та контурно меліоративного обробітку земель, перехід на безвідхідні  технології та очистку шкідливих  викидів промислових підприємств. Але основним гарантом поліпшення екології ґрунтів і підвищення їх родючості  повинно стати запровадження  альтернативного (біологічного) землеробства (внесення в грунт лише органічних добрив, біологічний захист сільськогосподарських  культур від хвороб і шкідників, агротехнічні заходи боротьби з бур'янами  тощо). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури:

     1. Моніторинг і охорона земель : Навч. посіб. – Чернігів: КП “Видавництво  “Чернігівські обереги ”, 2006.-208 с.

     2. Земельний кодекс України

     3. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк  Р.А. Основи екології та охорона  навколишнього природного середовища.- Львів : Афіша, 2000.-272 с.

     4. Лугіна В.Ф. Еколого – економічні  проблеми сільськогосподарського  землекористування. –К.: 1998, - 168 с.