Проблема рацыонального використання та охорона земель

     Суб׳єктами здійснення державного екологічного контролю в сфері охорони і раціонального використання земель є посадові особи (інспектори) органів державного управління в галузі використання і охорони навколишнього природного середовища.

     Необхідною  умовою організаційно-підготовчої стадії є складання єдиної програми обстеження підконтрольних об׳єктів. У ній мають бути відображені такі аспекти: об׳єкт і предмет екологічного контролю, основні питання, що підлягають з׳ясуванню; період, за який має бути проведений контроль, кінцеві та проміжні строки; характер і обсяг матеріалу вивчення; метод збирання матеріалу. Програма обстеження підконтрольних об׳єктів підписується керівником (або всім керівництвом, якщо виконується комплексна перевірка) державного органу управління в галузі використання і охорони довкілля, якому доручено проведення екологічного контролю. Факт підписання програми означає завершення організаційно-підготовчої стадії провадження зі здійснення екологічного контролю.

     Стадія  перевірки фактичних обставин, їх аналізу та ухвалення юридично значущого рішення полягає у зіставленні результатів фактичного стану справ на підконтрольному об׳єкті з вимогами екологічних імперативів, оцінці його діяльності та ухваленні відповідних рішень.

     Початком  проведення цієї стадії слід вважати  фактичне здійснення заходів щодо перевірки і аналізу справ на підконтрольному об׳єкті. Контролюючі органи відвідують для перевірки підприємства, установи, організації, інші підконтрольні органи і на місці аналізують фактичний стан справ. З цією метою контролюючим суб׳єктам надане право безперешкодно відвідувати, пред׳явивши службове посвідчення встановленої форми, підконтрольні об׳єкти для перевірки. Адміністрація таких об׳єктів зобов׳язана забезпечити доступ для здійснення перевірок відповідним органам чи їх посадовим особам. У деяких випадках фактичні обставини на підконтрольних об׳єктах аналізуються шляхом ознайомлення з різноманітними документами, які відображують природоохоронну діяльність таких об׳єктів, її ефективність і якість.

     За  результатами проведених перевірок  органами екологічного контролю ухвалюються  відповідні рішення, формою яких є правові  акти у виді офіційних документів. Офіційне документальне закріплення  здобутих результатів с невід׳ємним   компонентом цієї стадії, що відображує її формально-юридичний аспект.

     Остання стадія провадження екологічного контролю стадія перевірки виконання рішення має за мету нагляд органів, які здійснюють екологічний контроль за своєчасним і правильним виконанням підконтрольними суб׳єктами наданих їм вказівок, аналіз одержаних від них відповідей, перевірку проваджуваної діяльності щодо усунення виявлених порушень чинного екологічного законодавства. Дана стадія проводиться контролюючими органами, які виконували попередні стадії. В окремих випадках до перевірки виконання рішень залучаються інші суб׳єкти.

     Безпосередньо перед перевіркою зазначені органи повинні ознайомитися з документами, де відображений аналіз фактичного стану справ на підконтрольному об׳єкті. Це є однією з головних умов об׳єктивного здійснення стадії перевірки виконання рішень.

     Звіт  підконтрольних об׳єктів завжди повинен мати письмовий характер. Формою звітів можуть бути різні довідки, інформаційні листи щодо проведених заходів та ін. У звітах відображуються фабула рішень з переліком допущених порушень і запропонованих рекомендацій, схвалених контролюючими органами за результата-ми проведеного контролю, а також заходи, проведені підконтрольними об׳єктами щодо усунення допущених порушень.

     Ця  стадія завершується анулюванням наданого підконтроль-ному об׳єкту рішення. Цим фактом в цілому закінчується провадження з екологічного контролю.

     Державний контроль за використанням та охороною земель - це одна з основних функцій державного управління земельним фондом. Під ним розуміється врегульована нормами права владно організуюча діяльність спеціально уповноважених державних органів, спрямована на забезпечення додержання норм земельного законодавства всіма суб׳єктами відповідних суспільних відносин (державними та громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями і громадянами), попередження та виявлення правопорушень, вжиття заходів впливу на порушників і поновлення порушених прав землевласників і землекористувачів.

     Такий контроль здійснюється радами, а також  Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.

     Спеціально  уповноваженим державним органом, на який законодавством покладено здійснення контролю за використанням і охороною земельних ресурсів, є Держкомзем України. Саме для виконання цієї функції і функції моніторингу в структурі центрального апарату Держкомзему створено Управління моніторингу земель. На місцях контроль за використанням земель у системі Держкомзему покладений на обласні, Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи земельних ресурсів.

     Контроль  за охороною і раціональним використанням  земель, що здійснюється Міністерством  охорони навколишнього природного середовища, є надвідомчим. Земля  є об׳єктом його контрольної діяльності як один з основних природних ресурсів, який охороняється в комплексі з іншими природними ресурсами і природними умовами з метою їх раціонального використання, охорони, відтворення і забезпечення екологічної безпеки. Для здійснення контрольної функції в структурі Міністерства охорони навколишнього природного середовища було створено Державну екологічну інспекцію. Остання, згідно з Положенням про неї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р., являє собою систему регіональних і територіальних органів державної виконавчої влади, що організовують і проводять контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища.

     Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Самоврядний контроль є видом державного контролю. Він здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

     Відповідно  до Закону України „ Про місцеве самоврядування   в Україні” та ст. 189 Земельного кодексу України, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: здійснення контролю за додер-жанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

     Районні та обласні ради, як це передбачено зазначеним законом, безпосередньо не здійснюють контроль за використання та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередкованим чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства.

     Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадською інспектурою, створення якої покладено на відповідні органи місцевого самоврядування, а створення правових підстав їх діяльності на центральний орган виконавчої влади по земельних ресурсах. Інститут громадської інспектури у сфері використання та охорони земельних ресурсів перебуває сьогодні у стадії формування.

     Основними завданнями громадського контролю у  галузі охорони навколишнього природного середовища, в т.ч. і земель, є: безпосередня участь громадськості у справах покращення екологічної ситуації; надання допомоги органам державного контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами, попередження та виявлення порушень екологічного законодавства, ліквідації їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

     Водночас  громадський контроль за охороною і раціональним використанням земельних ресурсів здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища, що діють на підставі окремого Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 27 лютого 2002 р. Організація та координація діяльності відповідних громадських інспекторів здійснюється органами Державної екологічної інспекції. Кожний громадський інспектор закріплений за відповідним підрозділом Державної екологічної інспекції або за державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища, сфера діяльності якого збігається з напрямом природоохоронної діяльності громадського інспектора (однією з таких сфер є охорона земельних ресурсів). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 3: Проблеми раціонального  використання, їх вирішення

     Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство - результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа   -взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні.

     Ця  порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних екологічних проблем.

     На  жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не дбаючи про  підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільства  і природи в XX ст., коли в процесі  науково-технічної революції різко  зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості населення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність  екологічних систем до самоочищення і відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка  викликала екологічні проблеми глобального  характеру.

     Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно  на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн. гектарів родючих земель; 11 млн. гектарів лісу вирубується, гине від  пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють сотні тисяч  людей. Спостереження за кліматом дають  змогу визначити зміни газової  структури атмосфери, вивчати явище "парникового" ефекту, що посилюється  внаслідок збільшення частки СО2, випадання  кислотних дощів, виснаження озонового  прошарку, який оберігає життя на Землі  від жорстокого ультрафіолетового  випромінювання Сонця.

     Катастрофічних  розмірів набуло забруднення морів  і океанів. Стічні води промислових  підприємств і міст, змиті з  полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії  Світового океану є місцем зберігання радіоактивних і високотоксичних  відходів. Видобуток корисних копалин  на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтовий. Через забруднення води гине рослинність і тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

     Окреслились зміни глобального характеру, які  можуть призвести до незворотних  порушень у біосфері. Особливо значної  гостроти екологічні проблеми досягають  у густонаселених та індустріальних районах.

     Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну  оболонку такі значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.

     Екологічна  криза - це порушення взаємозв'язків  в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

     Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна  та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення  довкілля, є небезпека зміни генетичного  фонду людства. В підходах до висвітлення  екологічної кризи є два напрями  наукової та суспільної думки: песимістичний  і оптимістичний. Песимісти заперечують  можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний  розвиток людства.

     Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів  економічного розвитку за умови забезпечення сурових державних заходів захисту  географічного середовища та раціонального  природокористування, організації  процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів  і технологічних процесів, більш  прийнятих з екологічної точки  зору.

     Найбільш  логічний шлях подолання екологічної  кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціонального  використання природи.

     Життя географічної оболонки планети - не підвладне  обмеженням, які створює політичне  розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси є більш  локалізованими, контроль та   управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані  з державною територією і які  є елементами: земля, надра, внутрішні  води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

     Водночас  є природні ресурси, контролювати і  зберігати які неможливо зусиллями  окремих держав. Вони або знаходяться  в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються  між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної  води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва.

     До  цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування.