Проблема рацыонального використання та охорона земель

     е) інші природні території та об׳єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам׳яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об׳єкти, що мають особливу природну цінність);

     є) земельні ділянки, на яких зростають  природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

     ж) території, які є місцями перебування  чи зростання видів тваринного і  рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

     з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання пасовища, луки, сіножаті тощо;

     и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій  охороні як природні регіони з  окремим статусом.

     4) Природно - сільськогосподарське, еколого - економічне, протиерозійне та інші види  районування  (зонування)  земель включають:

     поділ земель за цільовим призначенням з  урахуванням природних умов, агробіологічних  вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної  безпеки;

     установлення  вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони);

     визначення  територій, що потребують особливого захисту  від антропогенного впливу;

     установлення  в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у  використанні земель або грунтів  з урахуванням їх геоморфологічних, природно-кліматичних, грунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони).

     Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного  та інших видів районування (зонування) земель визначає Кабінет Міністрів України.

     5) Економічне стимулювання впровадження  заходів щодо використання та  охорони земель і підвищення  родючості грунтів. Держава здійснює  економічне стимулювання заходів  щодо охорони та використання  земель і підвищення родючості  грунтів землевласниками та землекористувачами  шляхом:

     надання податкових і кредитних пільг  фізичним і юридичним особам, які  здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії (руйнування ґрунтового покривала під дією поверхневого стоку і вітру з подальшим  переміщенням і частковим перевідкладенням ґрунтового матеріалу), підвищення родючості  грунтів та інші заходи, передбачені  загальнодержавними і регіональними  програмами використання та охорони  земель;

     звільнення  землевласників і землекористувачів  від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва  та сільськогосподарського освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою;

     компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок  консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених  земель;

     застосування  прискореної амортизації основних фондів землеохоронного   і природоохоронного  призначення.

     Компенсація витрат, понесених землевласниками  та землекористувачами на покращення екологічного стану земель та підвищення родючості ґрунтів, провадиться  за рахунок коштів Державного бюджету  України та місцевих бюджетів відповідно до загальнодержавних і регіональних програм охорони земель.

     Підставою для розгляду питання про економічне стимулювання заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості  ґрунтів є заява чи клопотання землевласників і землекористувачів  до органів виконавчої влади чи органів  місцевого самоврядування, які здійснюють регулювання у сфері охорони  земель, за місцезнаходженням земельної  ділянки.

     До  заяви чи клопотання додається висновок органів виконавчої влади з питань аграрної політики про покращення екологічного стану земель і підвищення родючості  ґрунтів згідно з даними агрохімічного паспорта земельної ділянки.

     Стандартизація  і нормування в галузі охорони  земель полягають у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної  безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості  ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

     До  нормативних документів із стандартизації в галузі охорони земель належать: терміни, поняття класифікації; методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу  інформації про якість земель, прогнозування  зміни родючості ґрунтів; вимоги щодо раціонального використання та охорони земель; технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони  земель; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативні документи із стандартизації у галузі охорони земель.

     У галузі охорони земель та відтворення  родючості грунтів встановлюються такі нормативи:

     а) оптимального співвідношення земельних  угідь. Для України, де через сприятливість ґрунтово-кліматичних умов розораність земель уже сягнула за будь-які розумні межі 80-90%, це положення має виключне значення. Мова йде перш за все про скорочення площі під ріллею, бо остання, якщо стає надмірною, привносить у агроладшафт елементи розбалансованості та є головною причиною виникнення ерозії, інших деградацій і зниження родючості ґрунту. Рілля це той вид сільськогосподарських угідь, який викликає дестабілізацію екологічної ситуації в агроландшафті. Міністерство аграрної політики разом з Українською Академією аграрних наук обґрунтували обсяги скорочення площ під ріллею у країні та в кожній області. Далі, вже в областях, з урахуванням ґрунтових умов, рельєфу, структури сільськогосподарських угідь та інших факторів, розроблено плани (до 2010 р.) поступового виведення площ із ріллі й заміни їх на інші екологостабілізувальні угіддя (пасовища, луки, лісонасадження). Цей захід безумовно буде сприяти зменшенню інтенсивності ерозії, призупинить замулення річок, збільшить біологічну розмаїтість сільського ландшафту, його естетичну привабливість і взагалі покращить екологічну ситуацію в країні;

     б) якісного стану ґрунтів. Якість ґрунтів, які знаходяться в обробітку й використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, визначається їх здатністю задовольнити рослини усіма необхідними факторами життя водою й поживними речовинами перш за все. До того ж дуже важливо, щоб кореневмі-сний шар ґрунту мав достатній об׳єм для розвитку коренів і не утримував забруднюючих речовин і токсинів у надмірних кількостях.

     Якість (родючість) ґрунтів оцінюють за допомогою бонітету загального чи спеціального. У останньому випадку бал бонітету означає відносну придатність ґрунтів до вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури. Наприклад, чорноземи Лівобережного Лісостепу мають найвищі бали відносно   соняшнику й озимої пшениці, дещо нижчі цукрових буряків, ще нижчі картоплі. Відповідно до цього оцінюється якість цих ґрунтів. Показники якості ґрунтів викори-стовуються в земельному кадастрі й враховуються у визначенні грошової оцінки ґрунтів. Показники якості ґрунтів так само важливі для земель несільськогосподарського призначення під лісами, населеними пунктами тощо. У ринкових умовах, де земля є об׳єктом купівлі-продажу, а дію в Україні відповідного мораторію буде відмінено, значення кількісних оцінок якості ґрунтів зросте.

     На  сьогодні в Україні є чинними, затверджені Кабіне-том Міністрів, нормативи якості ґрунтів, а також  гро-шова оцінка, яка щорічно переглядається відповідно до рівня інфляції;

     в) гранично допустимого забруднення ґрунтів. Забруднення ґрунтів нормується за багатьма критеріями. Головними з них є важкі метали, пестициди й радіону-кліди. Ці забруднювачі створюють найбільшу небезпе-ку для ґрунтового покриву та якості рослинницької продукції. За узагальненими оцінками, біля 20 % території України забруднено. Рівень забруднення ґрунту є найвищим поряд із джерелом забруднення. Тому, як правило, навколо великих індустріальних комплексів, підприємств хімічної і металургійної промисловості забруднення ґрунтів вище, а з віддаленням від них ґрунти стають чистішими. Рівень забруднення залежить також від вмісту в ґрунті гумусу й мінеральної тонко-дисперсної частини. Тому важкосуглинкові чорноземні ґрунти здатні переводити елементи-забруднювачі в нерухомі сполуки й тому наслідки від забруднення на них значно менш згубні для довкілля, ніж на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах. Строкатість промислових викидів і ґрунтового покриву обумовлюють дуже велику строкатість рівня забруднення ґрунтів країни від майже абсолютно чистих заповідних земель до територій, непридатних для життя і будь-якого використання. Строкатість забруднення потребує налагодження ретельного контролю вмісту забруднювачів у ґрунтах, рослинницькій і тваринницькій продукції, поверхневих і підгрунтових водах. На жаль, державної програми моніторингу ґрунтів в Україні немає, за дорученням Кабінету Міністрів контроль мають здійснювати відомства, але останні проводять вимірювання лише вибірково, залежно від їх фінансового стану;

     г) показників деградації земель та ґрунтів. Ще в кінці XIX століття, було відомо, що ґрунти за умов нераціонального використання здатні деградувати.

     Основні причини деградації ґрунтів надмірна розораність, дефіцит органічних і мінеральних добрив, недостатня захищеність ґрунтів агролісо-меліоративними заходами й невисока якість технологій використання ґрунтів. В Україні найбільш розповсюдженими видами деградації є втрата ґрунтами гу-мусу (майже на всій площі ріллі), переущільнення (до 40% ріллі), ерозія (до 1/3 ріллі). Інші види деградації (підкислення, підлуження, хімічне забруднення, засолення, осолонцювання тощо всього близько 17 ви-дів) розповсюджені на менших площах.

     Стандартизація  і нормування у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів відносно новий напрямок у землекористуванні. Стандартів і нормативів до цього часу було дуже мало, їх перелік треба значно розширити. Потрібна державна підтримка для їх розробки й, головне, механізми державного контролю виконання цієї роботи. Тоді унікальний ґрунтовий покрив, який має Україна, не тільки буде збережений для прийдешніх поколінь, а й примножить свої позитивні характеристики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 2: Функції державного управління в галузі охорони і раціонального  використання земель. 

     2.1 Загальна характеристика  управління в сфері  охорони і раціонального  використання земель.

     Державне  управління є способом організації  діяльності державних органів   з метою забезпечення виконання правових норм і впорядкування суспільних відносин у тій чи іншій сфері. Воно характеризується наявністю суб׳єктів, об׳єктів управління, а також управлінських функцій.

     Державне  управління земельним фондом здійснюється від імені держави. Суб׳єктами державного управління є державні органи, на які згідно з законодавством покладені відповідні управлінські функції. Відносини між суб׳єктами управління і його об׳єктами будуються на засадах владної субординації (відносини „влада підкорення” або „розпорядження виконання”), тобто носять „вертикальний” або адміністративно-правовий характер.

     Суб׳єкти державного управління розрізняються за обсягом і характером компетенції. У сфері земельних відносин певні управлінські функції мають органи загальної, міжгалузевої, галузевої і спеціальної компетенції.

     До  органів загальної компетенції, що здійснюють відповідні управлінські функції, належать Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради і місцеві державні адміністрації.

     Одним з найважливіших органів міжгалузевого  управління в сфері охорони і  раціонального використання земель є Міністерство охорони навколишнього  природного середовища України. Певні  управлінські функції щодо земельного фонду мають у межах своєї  компетенції також Міністерство аграрної політики України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний комітет лісового господарства України, Національне космічне агентство України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, деякі інші центральні органи виконавчої влади.

     Галузеве  управління земельним фондом здійснюють міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, до відання  яких належить відповідна частина земельного фонду, і не залежить від територіального розміщення земель.

     Нарешті, органом спеціальної компетенції в сфері земельних віднсин є Державний комітет України по земельних ресурсах.