Проблема рацыонального використання та охорона земель

     Із  принципом забезпечення раціонального  використання та охорони земель тісно  пов׳язаний і принцип поєднання особливостей використання землі як природного ресурсу, основного засобу виробництва і територіального базису.

     Виходячи  з пріоритетності функцій землі (екологічної, економічної і соціальної), даний принцип, має бути сформульований так: „Поєднання особливостей використання землі як природного ресурсу   (частини навко-лишнього природного середовища); основного засобу виробництва (використання землі для сільськогосподарського виробництва); терито-ріального базису (використання землі для розселення й розташування об׳єктів соціальної інфраструктури)”. З такого визначення змісту даного принципу випливає не лише комплексний підхід до використання землі, а й логічно обґрунтована ієрархія форм використання землі.

     Таким чином, землю можна використовувати  як природній ресурс, основний засіб  виробництва і територіальний базис.

     Використання  землі як природного ресурсу полягає  в експлуатації суб’єк-тами земельних  відносин її корисних властивостей. Можна  виділити два основні способи  використання землі як природного ресурсу: 1) використання самої земельної  ділянки, наявної у суб׳єкта земельних відносин, тобто використання власне земельних ресурсів; 2) використання наявних на земельній ділянці інших природних ресурсів (використання в установленому законом порядку лісових, водних ресурсів, надр, об׳єктів тваринного світу).

     Використання  землі як основного засобу виробництва, на відміну від використання її як природного ресурсу, пов׳язане з переробною діяльністю, в процесі якої здійснюється обробіток ґрунту і вирощування сільськогосподарської продукції. Така форма використання землі носить економічний характер. Для вирощування сільськогосподарської продукції надаються землі сільськогосподарського призначення.

     На  жаль, доводиться констатувати, що ефективність використання сільськогосподарських  земель в Україні значно нижча, ніж  в середньому в Європі. Головними  причинами цього є: тривале безгосподарне  ставлення до землі, помилкова стратегія  максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка  і технологія обробітку землі  та виробництва сільськогосподарської  продукції, не виважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих  систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний  рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

     За  сучасними оцінками, упродовж усієї  історії свого існування людство  зруйнувало 2 млрд. га родючих ґрунтів - це перебільшує нині оброблювані  поля та пасовиська, площа яких становить  близько 1,5 млрд. га. Територій, яких не торкнулася діяльність людини, у світі  залишилося не так уже й багато - лише 39% від усієї площі Землі.

     У Російській Федерації, наприклад, загальна площа якої становить 17,1 млн. кв. км, площа незайманих господарською  діяльністю земель становить 7-8 млн. кв. км (41-47% від загальної площі); у  Канаді, відповідно - 9,98 млн. кв. км і 6,4 млн. кв. км (69% від загальної площі); Австралії - 6,2 млн. кв. км і 2,5 млн. кв. км (33% від загальної площі); у Бразилії - 8,46 млн. кв. км і 2,4 млн. кв. км (28% від  загальної площі); у Китаї - 9,33 млн. кв. км і 1,8 млн. кв. км (20% від загальної площі) .

     В Україні, загальна площа якої становить 579 тис. кв. км, площа територій, що збереглися у природному стані, складає лише 50 тис. кв. км, або 8% від загальної  площі і наближається до критичної.

     Що  стосується раціонального використання зайнятих господарською діяльністю земель України тут ситуація теж змушує замислитись. На сьогодні 14,8 % загальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1,5 % , перезволоженню, понад 4 % солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації ґрунтових вод   загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки за 20 років (з 1961 р. по 1981 р.) середній вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5  до 3,2 %.

     Використання  землі як територіального базису полягає у розташуванні на земельних  ділянках будівель, споруд та інших  об׳єктів і випливає можливості використання землі як основного засобу виробництва. Поблизу земель сільськогосподарського призначення, що є придатними для здійснення сільськогосподарського виробництва, знаходяться такі населені пункти, як села, селища, дачні поселення. Землі, не відведені для сільського господарства, повинні надаватися для містобудування, розширення територій міст, тощо.

     Раціональному використанню й охороні земель покликаний сприяти закріплений у земельному законодавстві порядок розгляду і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів з питань землеустрою. Землеустрій  -  це  сукупність  соціально - економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно - територіальних утворень, суб׳єктів господарювання, що  здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. У ст. 186 Земельного кодексу України зазначається, що проекти землеустрою сільськогосподарських  підприємств, установ  і  організацій,  особистих  селянських,  фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами.

     Використовувати землі й охороняти їх необхідно  завжди на науковій основі, враховуючи прикрий досвід в минулому.

     Отже, із зазначених вище положень випливає, що використання землі має здійснюватися  за такими основними правилами:

     1) первинним і основним є використання  землі як природного ресурсу,  який також являється середовищем  існування інших об׳єктів навколишнього природного середовища, впливає на їх стан, і тому головний акцент робиться на дотриманні вимог екобезпеки та охорони земель;

     2) використання землі як основного  засобу виробництва є вторинним,  оскільки господарювання на землі  з метою одержання прибутку  має певні рамки. Цими рамками  є вимоги щодо збереження, охорони  і раціонального використання земель як одного з основних природних ресурсів та невід׳ємної частини довкілля.

     3) виходячи з потреби використання  землі як засобу виробництва,  обмеженого вимогами екобезпеки  та необхідністю збереження земельних  ресурсів, здійснюється її експлуатація  як територіального базису (для  розселення, розташування будівель, споруд та інших об׳єктів соціальної інфраструктури). На це впливає можливість найефективнішого викорис-тання землі як основного засобу виробництва;

     4) всі перераховані вище форми  використання землі здійснюються  одночасно й з урахуванням  їх пріоритетності, що забезпечує  комплексність у використанні  землі.

     Порядок використання земельних ресурсів визначається чинним Земельним кодексом України  і здійснюється відповідно до цільового  призначення.

     Використання  землі як природного ресурсу; по-друге, як основного засобу виробництва  і по-третє, як територіального базису відповідає реалізації екологічної, економічної  та соціальної функцій землі. Якщо існуватиме така відповідність, то це забезпечить  вирішення питання про належне  використання земель та дотримання вимог екобезпеки. 

     1.3 Організаційно-правові  заходи охорони  земель.

     Господарська  та інша діяльність, пов׳язана з використанням земельних ресурсів, не повинна призводити до забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, а тому протидіяти цьому повинна визначена Земельним кодексом України та Законом України   „Про охорону земель” система організаційно-правових заходів, яка включає в себе:

     державну  комплексну систему спостережень;

     розробку  загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони  земель;

     створення екологічної мережі;

     здійснення  природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів  районування (зонування) земель;

     економічне  стимулювання впровадження заходів  щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

     стандартизацію і нормування.

     Охарактеризуємо детальніше зазначені заходи охорони  земель.

     1) Державна комплексна  система  спостережень включає топографо-геодезичні,  картографічні,  ґрунтові, агрохімічні,  радіологічні та інші обстеження  і розвідування стану земель  і ґрунтів, їх моніторинг. На  основі даних державної комплексної  системи спостережень формуються  національний, регіональний та місцевий  банки даних про стан земель  і ґрунтів.

     Зважаючи  на це, вчені-правознавці Булигін  С.Ю. та Шатохін А.В. пропонують створити єдину базу даних земельних ресурсів України так звану земельну інформаційну систему (ЗІС). Основою ЗІС повинна  бути єдина система просторової  прив׳язки земельних ділянок, яка дозволить зв׳язати земельно-кадастрові дані з іншими даними про земельні ресурси, за допомогою спеціальної технології географічних інформаційних систем.

     2) Загальнодержавна програма використання  та охорони земель розробляється  відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального  розвитку України та охорони  довкілля. Програма визначає склад  та обсяги першочергових і  перспективних заходів з охорони  земель, а також обсяги і джерела  ресурсного забезпечення виконання  робіт з їх реалізації. Регіональні  програми використання та охорони  земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особливостей.

     Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони  земель забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.

     Документацією із землеустрою в галузі охорони  земель є схеми землеустрою і  техніко-економічні обгрунтування  використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, що включають заходи еколого-економічної  оптимізації використання та охорони  земель, удосконалення співвідношення і розміщення земель та сільськогосподарських  угідь, систем сівозміни, сінокосо і пасовищезміни.

     У разі необхідності в складі схем землеустрою  може розроблятися проект землеохоронних заходів для конкретної земельної  ділянки.

     Проектом  землеохоронних заходів визначаються види, обсяги, порядок здійснення та фінансування цих заходів. Відповідно до видів та обсягів землеохоронних робіт встановлюються екологічні обмеження  щодо використання земель.

     Документацією із землеустрою повинні передбачатися  обмеження щодо господарського використання земель, які виконують важливі  екосистемні функції (схили, водоохоронні зони тощо). Власники землі та землекористувачі забезпечують виконання заходів  з охорони земель та дотримання екологічних  обмежень у використанні земель, передбачених проектом землеустрою.

     3) Екологічна мережа являє собою єдину територіальну систему, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного   світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об׳єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов׳язань України підлягають особливій охороні.

     Відносини, пов׳язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі, регулюються відповідно до Конституції України, Закону України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”[8], Закону України “про екологічну мережу”, а також інших законів України, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, та міжнародних договорів України.

     До  складових структурних елементів  екомережі включаються:

     а) території та об׳єкти природно-заповідного фонду;

     б) землі водного фонду, водно-болотні  угіддя, водоохоронні зони;

     в) землі лісового фонду;

     г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені  до земель лісового фонду;

     ґ) землі оздоровчого призначення  з їх природними ресурсами;

     д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації  масового відпочинку населення і  туризму та проведення спортивних заходів;