Проблема рацыонального використання та охорона земель

     Відповідно  до положення про Державний комітет  України по земельних ресурсах затверджене  указом Президента України від 14 серпня 2000 року Держкомзем у своїй діяльності здійснює такі повноваження:

     готує пропозиції щодо вдосконалення регулювання  земельних відносин, розпорядження  земель державної та комунальної  власності, державного контролю за використанням  і охороною земель, а також змісту, організації та порядку ведення  державного земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

     розробляє державні програми з питань розвитку земельних відносин, приватизації земель, раціонального використання, охорони  та здійснення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також здійснює нормативно-методичне  забезпечення їх виконання;

     бере  участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

     організовує та забезпечує проведення робіт з  грошової, в тому числі експертної, оцінки земель, готує пропозиції щодо вдосконалення методики та порядку  проведення таких робіт;

     забезпечує  розроблення та здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших  заходів, спрямованих на раціональне  використання земель, їх захист від  шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного  призначення;

     бере  участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин та вдосконалення  системи оподаткування;

     здійснює  в межах своїх повноважень  державний контроль за додержанням  земельного законодавства, в тому числі  встановленого порядку вилучення  і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок  відповідно до їх цільового призначення  та умов надання, власниками земельних  ділянок і землекористувачами;

     готує разом з іншими центральними органами виконавчої влади   пропозиції щодо вдосконалення захисту права  власності на землю та права користування землею;

     розглядає та в межах своєї компетенції  бере участь у затвердженні нормативно-технічних  документів з питань розроблення  землевпорядної документації, ціноутворення  у проектуванні, будівництві, експлуатації об׳єктів і споруд;

     здійснює  у складі державного земельного кадастру реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, веде Державний  реєстр прав на землю та нерухоме майно, організовує в установленому  законодавством порядку в єдиній системі державних органів земельних  ресурсів надання громадянам і юридичним  особам додаткових платних послуг у  сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом  Міністрів України;

     організовує в установленому порядку землевпорядні  роботи;

     здійснює  відповідно до законодавства моніторинг земель, організовує здійснення заходів  щодо відновлення корисних властивостей земельних ділянок;

     здійснює  державну експертизу програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних  обгрунтувань цих програм і планів;

     здійснює  інші повноваження, необхідні для  виконання покладених на нього завдань.

     Органи  державного управління земельним фондом реалізують цілі і завдання управління через функції управління напрями управлінської діяльності, що мають правовстановлюючий (правозмінюючий, правоприпиняючий), правозабезпечуючий чи правоохоронний характер. Функції державного управління у відповідній сфері розрізняються за різними критеріями: за органами, що їх здійснюють; місцем і значенням в управлінському процесі; юридичними наслідками, які тягне за собою їх здійснення тощо.

     Обсяг управлінських повноважень суб׳єктів державного управління земельним фондом визначений Земельним кодексом України, а також законодавчими актами, що регулюють правовий статус відповідних державних органів.

     Здійснюючи  свої управлінські функції щодо земельного фонду, органи державного управління мають право видавати акти управління нормативного та індивідуального характеру. З метою реалізації відповідних владних повноважень органи державного управління також використовують певне ресурсне забезпечення: правове, інформаційне, організаційне, економічне, технічне, технологічне та інше.

     2.2 Порядок ведення  державного земельного  кадастру.

     Відповідно  до ст. 23 Закону України „Про охорону  навколишнього природного середовища”  державні кадастри всіх природних ресурсів, в тому числі землі, ведуться з  метою обліку кількісних, якісних  та інших характеристик природних  ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх ви-користання.

     Земельний кодекс України деталізує призначення  і зміст державного земельного кадастру. Його ведення необхідне для забезпечення місцевих рад, заінтересованих підприємств, установ, орга-нізацій і громадян вірогідними і необхідними відомостями про природний, господарський стан та правовий режим земель з метою організації раціонального використання та охорони землі, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.

     За  змістом державний земельний  кадастр включає відомості і документи про правовий режим земель, їх розподіл серед землевласників і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, а та-кож дані про якісну і вартісну характеристики земель і їх народногос-подарську цінність.

     На  даних державного земельного кадастру базуються інші державні та галузеві кадастри (лісовий, водний, містобудівний  тощо).

     Заходами, що забезпечують ведення державного земельного кадастру, є проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень, здійснення реєстрації землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі, ведення обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів (оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий   характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах), зонування територій населених пунктів (встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови) та економічна оцінка земель. Оперативність і точність даних земельно-кадастрової документації забезпечується використанням аерокосмічної зйомки та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні.

     Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом України, Комітетом по земельних  ресурсах і земельній реформі  Автономної Республіки Крим, управліннями земельних ресурсів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, підрозділами земельних ресурсів місцевих державних адміністрацій. Ведення відповідного кадастру здійснюється за рахунок коштів державного, республіканського (Автономної Республіки Крим) і місцевих бюджетів.

     Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Положенням про порядок  ведення державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р.

     Також ведеться земельно-кадастрова документація, яка включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.

     Облік земель за кількістю і вартістю ведеться щодо землевласників і землекористувачів. При цьому виділяються: землі  в межах населених пунктів; землі  за межами населених пунктів; землі  за категоріями; землі за формами  власності; зрошувані і осушені  землі; землі, що надані в тимчасове  користування, в тому числі на умовах оренди; землі, що оподатковуються, та землі, що не оподатковуються.

     Облік земель за якістю проводиться щодо земель усіх категорій і містить:

     а) класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з  виділенням особливо цінних земель;

     б) характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вміс-том гумусу і рухомих  поживних речовин, механічним складом  грунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам׳янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням продуктами хімізації сільського господарства і техногенними факторами, зокрема, радіаційним забрудненням;

     в) характеристику культуртехнічного  стану природних кормових угідь;

     г) лісотипологічну характеристику лісових  угідь;

     д) класифікацію земель населених пунктів за функціональним призначенням;

     е) характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об׳єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

     Бонітування грунтів проводиться на основі даних  про їх природні властивості, що мають  сталий характер та істотно впливають  на врожай сільськогосподарських культур.

     Економічна  та грошова оцінки земель проводяться залежно від категорій земель. Так, оцінка сільськогосподарських угідь проводиться за їх продуктивністю, окупністю затрат і диференціальним доходом. Економічна та грошова оцінка інших категорій земель проводиться за їх місцеположенням, екологічним значенням, інженерним облаштуванням територій, соціально-економічними умовами використання та іншими факторами. 
 

     2.3 Контроль за охороною  і використанням  земель.

     Контроль  за використанням і охороною земель відповідно до ст. 187 Земельного кодексу  України полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і громадянами  земельного законодавства.

     Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб׳єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) за всіма землями, безвідносно до форм власності на ці землі.

     Метою контролю, за використанням і охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього   і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.

     Відповідно  до Закону України „ Про охорону навколишнього природного середовища” контролюючими суб׳єктами за використанням і охороною земель є місцеві ради, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях, а також Державний комітет України по земельних ресурсах та інші спеціально уповноважені на це державні органи.

     Провадження з екологічного контролю має відповідну послідовність виконуваних дій, об׳єднаних в самостійні стадії. Виходячи із аналізу нормативних актів, що регулюють порядок діяльності органів щодо виконання контрольних функцій у сфері екології, практики її застосування, а також мети екологічного контролю, слід виділити три стадії його провадження: а) організаційно - підготовчу; б) перевірку фактичних обставин, їх аналіз та ухвалення юридично значущого рішення; в) перевірку виконання рішення.

     Основним  завданням організаційно-підготовчої стадії є визначення підконтрольних об׳єктів, встановлення видів, форм та методів проведення контролю, а також формування складу суб׳єктів, на яких покладається його проведення.

     Початковим  етапом цієї стадії є строки, встановлені  планами здійснення контролю. Періодичність  перевірок визначається у кожному-конкретному  випадку залежно від стану  використання і охорони об׳єктів природи та впливу на них виробничо-господарської діяльності. Перевірки в цих випадках проводяться за спеціальними програмами, в яких зазначаються мета і завдання наміченої контрольної діяльності з урахуванням особливостей підконтрольних об׳єктів, що перевіряються.