Проблема рацыонального використання та охорона земель

     ЗМІСТ

     Вступ________________________________________________________ 3

     Розділ 1: Поняття і зміст правової охорони  і раціонального використання земель_______________________________________________5

     1.1 Земля як об׳ єкт правового регулювання_______________________5

     1.2 Поняття, завдання та зміст  охорони і раціонального  використання  земель.__________________________________________________________11

     1.3 Організаційно - правові заходи охорони земель._______________21

     Розділ 2: Функції державного управління в  галузі охорони і раціонального використання земель._________________________________31

     2.1 Загальна характеристика управління  в сфері охорони і раціонального  використання земель._________________________________31

     2.2 Порядок ведення державного земельного  кадастру.____________35

     2.3 Контроль за охороною і використанням  земель._______________37

     Розділ 3: Проблеми раціонального використання, їх вирішення._____45

     Висновки___________________________________________________53

     Список  використаної літератури_______________________________54 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     В системі екологічної безпеки  суверенної незалежної України охорона, зберігання та використання земельних ресурсів на основі нормативно-правових актів є важливим елементом національної безпеки. В цьому аспекті ефективне використання земельних, водних і виробничих ресурсів в України є завданням державного значення.

     Наша  держава має могутній природно-ресурсний потенціал. Земельний фонд України становить 5,7 % території Європи. При цьому на загальноєвропейському фоні його вирізняє висока питома вага сільськогосподарських угідь, особливо ріллі, що пов׳ язано з високою при-родною якістю українських земель, великою питомою вагою в їх складі чорноземів. Так, сільськогосподарські угіддя України складають 18,9 % загальноєвропейських, а рілля відповідно 26,9 %. Відносно території нашої країни сільськогосподарські угіддя займають 41,84 млн. га, або 69,3 % території, в тому числі 33,19 млн. га ріллі (55 %), 7,63 млн. га природних кормових угідь сіножатей і пасовищ (12,6 %). В розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 га.

     Водночас, розораність українських земель є найвищою в світі. Вона досягла 72 % в середньому по Україні, в ряді регіонів перевищуючи 88%. До обробітку залучені малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові землі.

     Розвиток  різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного та митного контролю за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої бази призвели до споживацького ставлення до землі. Ситуацію ускладнює використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препа-ратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням, що, в свою чергу, може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1: Поняття та зміст  правової охорони  і раціонального  використання земель. 

     1.1 Земля як об׳єкт правового регулювання.

     Новий Земельний кодекс України не дає  визначення землі як об׳єкта законодавчого регулювання. Водночас він визначає, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

     У цьому плані заслуговує на увагу  визначення поняття „земля”, яке  наведене у Державному стандарті  „Земля. Терміни і визначення”. Земля - це найважливіша частина навколишнього природного середовища, яка характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, є головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства.

     Очевидно, що у наведеному визначенні фіксуються переважно біологічні й економічні ознаки землі та її призначення. Проте, цих ознак недостатньо для об׳єктивного розуміння поняття „земля” в юридичному значенні, а деякі з них потребують суттєвого уточнення, оскільки чинне екологічне та земельне законодавство передбачає особливості землі у складі довкілля та формування його якості.

     Так, Закон України від 25 червня 1991 р. „Про охорону навколишнього природного середовища”, зокрема ч. 1 ст. 5, вказує, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягає навколишнє природне середовище, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період, зокрема земля, ландшафти та інші природні комплекси.

     Отже, земля, з однієї сторони, виступає як самостійний об׳єкт господарського використання, є складовою довкілля, яка сприяє формуванню складних природних утворень, тобто екологічних систем, справляє біологічний вплив на створення ланд-шафтів та інших природних комплексів, заповідників, заказників, пам׳яток природи, заповідних урочищ, штучно створених систем, дендропарків, ботанічних садів, зоопарків, парків-пам׳ятників садово-паркового мистецтва, рекреаційних, лікувальних, оздоровчих зон тощо.

     Зовсім  інше юридичне смислове навантаження несе в собі термін „землі” (аналогічно „води”). Під ним необхідно розуміти саме природний компонент, не вилу-чений  з довкілля, а органічно в нього  вплетений, взаємодіючий з водами, лісами та іншими природними ресурсами. Земельні відносини мають на увазі саме такий об׳єкт правової регламентації, хоч в земельному законодавстві (навіть у Земельному кодексі) він називається юридично неточно: „земля”.

     Землі як об׳єкт правової регламентації виконують різні функції:

     а) політичну, визначаючи територіальні  межі суверенності державної влади  та створюючи основу економічної  незалежності держави;

     б) економічну, забезпечуючи базу для  господарської   діяльності;

     в) соціальну, як місце і умови для  життя людини;

     г) екологічну, як об׳єктивний фактор безпечного для здоров׳я людини існування.

     Виконання усіх цих функцій забезпечується різними галузями права: конституційного, адміністративного, цивільного, екологічного, земельного, аграрного.

     Новий Земельний кодекс встановлює, що залежно  від цільового призначення, всі  землі в Україні поділяються  на сім категорій:

     1) землі сільськогосподарського призначення землі, що надаються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети.

     2) землі житлової та громадської забудови земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об׳єктів загального користування.

     3) землі природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об׳єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об׳єктів природно - заповідного фонду. Сюди також належать земельні ділянки водноболотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об׳єкти, що мають особливу наукову цінність.

     4) землі оздоровчого призначення, землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

     5) землі рекреаційного призначення  тобто землі, які використовуються  для організації відпочинку населення,  туризму та проведення спортивних  заходів.

     6) землі історико-культурного призначення, землі, на яких розташовані:

     а) історико-культурні заповідники, музеї - заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам׳ятні місця, пов׳язані з історичними подіями;

     б) городища, кургани, давні поховання, пам׳ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

     в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених  пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові  комплекси, фонова забудова.

     7) землі лісового фонду землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства;

     8) землі водного фонду землі,  зайняті водними об׳єктами, болотами й водогосподарськими спорудами, та виділені по берегах водойм ділянки під смуги відведення, прибережні смуги та інші зони охорони;

     9) землі промисловості, транспорту, зв׳язку, енергетики, оборони та іншого призначення землі,  надані  в  установленому  порядку підприємствам промисловості, транспорту, зв׳язку, енергетики, оборони та іншим організаціям, установам для розміщення на них об׳єктів ви-робничого,  комунального,  культурно-побутового  та  іншого несільськогосподарського призначення і здійснення ними завдань спеціального призначення (ст.19 Земельного кодексу України).

     Слід  підкреслити, що важливими змінами  у Земельному кодексі 2001 року став розподіл земель природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного  призначення на окремі категорії, при  цьому земельні ділянки кожної категорії  земель, які не надані у власність  або користування громадян чи юридичних  осіб, можуть перебувати у запасі.

     В процесі розгляду землі як особливого об׳єкта правового регулювання виникає необхідність з׳ясування специфіки земельних відносин (зокрема, відносно земель сільськогосподарського призначення), а також врахування її   цивільним правом в силу універсальності предмета його регламентації.

     Особливості земельних відносин як предмета земельного права зумовлені унікальністю їх об׳єкта землями. Найбільш повно вони виявляються в землях сільськогосподарського призначення. Саме вони стали базою проведення аграрної та її складової земельної реформи. У чому ж полягають ці особливості?

     1. Землі сільськогосподарського призначення  є невід׳ємною складовою процесу виробництва продуктів харчування, вони незамінний елемент цього процесу, основний засіб виробництва;

     2. Землі не можуть бути річчю.  Вони існують об׳єктивно, вони не створюються працею людини.

     3. Вартість земель підраховується  за спеціальною, штучно створеною  методикою і носить назву нормативної  (а не балансової) ціни.

     4. Землі сільськогосподарського призначення,  а точніше ґрунти, мають уніка-льну  природну (а не створену людиною)  властивість родючості.

     5. Землі є вічними. На відміну  від матеріалізованих завдяки  праці людини об׳єктів землі не можуть нею ні зменшуватись, ні збільшуватись, в той час, як майнова шкода за цивільним законодавством означає здебільшого зменшення наявного майна.

     7. Водночас землі, на відміну  від типових засобів виробництва,  мають встановлену природою, а  не людиною обмеженість в просторі  та постійність місцезнаходження, а тому їх не можна віднести  до цивільної категорії нерухомого  майна.

     8. На відміну від майна, коли  відсутність одних речей може  бути замінена іншими, землі є  незамінними засобами виробництва.

     9. Землі, як елемент природного  середовища, знаходяться в тісному  взаємозв׳язку з іншими об׳єктами природи: водами, лісами, надрами тощо.

     10. Існує спеціальна плата за  використання земель, яка регулюється  Законом України “Про плату  за землю” і має дві специфічні  форми: земельний податок і  орендна плата.

     11. Законодавством встановлено юридичну  відповідальність за земельні правопорушення.