Порівняльне правознавство – наука і навчальна дисципліна. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства

Підбиваючи підсумок вищевикладеним періодизаціям історії формування, розвитку порівняльного правознавства, необхідно відзначити, що компаративісти мають підстави для того, щоб почати історію порівняльно-правових досліджень із праць античних авторів. Дійсно, порівняння як прийом вивчення права й удосконалення законодавства існує з незапам'ятних часів. Проте широке і свідоме застосування порівняльно-правового методу і визнання порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму все ж таки наледать до другої половини XIX ст. І на цій підставі можна виділити такі етапи його становлення і розвитку:

1. етап формування ідей порівняльного правознавства — спочатку як порівняльно-історичний напрям досліджень, а потім як практико-прикладний напрям (1800—1900);
2. етап формування порівняльного правознавства і його становлення як визнаного наукового напряму — І Міжнародний конгрес порівняльного права (1900) і подальший його розвиток (1900—1945);
3. етап інтенсифікації розвитку порівняльного правознавства після другої світової війни (1945—80-ті роки XX ст.);
4. сучасний етап розвитку порівняльного правознавства.

14. Відомо, що будь-яка наука, яка має самостійний предмет та претендує на автономний науковий статус, повинна також володіти певною системою вироблених нею, а також запозичених понять, термінів і категорій, інакше кажучи, власним понятійно-категоріальним апаратом.

Як і будь-яка інша юридична наука, порівняльне правознавство також розробляє свій понятійний апарат, що є системою компаративно-правових понять, термінів і категорій загальноправового, галузевого і спеціального характеру.

Звичайно, розроблення понятійного апарату — це тривалий і складний процес, але неопрацьованість, а деколи й недбалість у вживанні понять і термінів створює великі труднощі, ускладнює розуміння реальних процесів.

Формування власного понятійно-категоріального апарату є однією з найважливіших проблем сучасного порівняльного правознавства. Одна з центральних проблем полягає в тому, що порівняльному правознавству, як і іншим правовим наукам, доводиться користуватися поняттями, запозиченими з інших дисциплін. Якість кожного поняття перевіряється емпіричним шляхом. У результаті залишаються лише ті поняття, які довели свою здатність забезпечити більш-менш достовірний прогноз подальших процесів розвитку.

Систему понять і термінів, що складають понятійний апарат порівняльного правознавства, умовно можна розділити на декілька груп.

Перша група складається з понять, вироблених у рамках самого порівняльного правознавства. Розглянемо деякі з них.

Компаративістика, яка ототожнюється з поняттям порівняльного правознавства, визначається як галузь юридичної науки, що вивчає правову панораму світу, що складається з правових систем різних держав, шляхом порівняльного аналізу різних державно-правових явищ.

Геоправовий простір — система стійких правових реалій і уявлень, що формуються на певній території в результаті співіснування, взаємодії і зіткнення різних правових культур, традицій і норм, ціннісних настанов.

У зв'язку з цим, порівняльне правознавство активно розробляє поняття «правова акультурація» і «правова рецепція».

Правова акультурація — це засвоєння і використання правових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності, запозичених в інших правових культур, правових систем, правових сімей.

Правова рецепція розглядається як різновид правової акультурації (глобальна правова акультурація), виражена в запозиченні компонентів чужої правової спадщини, при якій відбувається принципова зміна своєї правової культури.

Під поняттям «правова панорама світу» маються на увазі всі національні правові системи, що існують на земній кулі. Для позначення даної сукупності в компаративістській літературі використовуються різні терміни: «правова картина світу» (Ю.О. Тихомиров); «правова карта світу» (В.О. Туманов); «юридична географія світу» (В. Кнапп); «співтовариство правових систем» (Ж. Сталєв) і так далі. Деякі компаративісти представляють правову панораму світу як наднаціональне світове право.

Другу групу формують ті поняття, терміни і категорії, які розробляються в рамках загальної теорії держави і права та інших теоретичних наук. Розглянемо деякі з них.

Під поняттям «правові традиції» мається на увазі ідея безперервного зв'язку між минулим і майбутнім у правовій сфері, історичної безперервності і розвитку, тобто не просте повторення минулого, не формальна прихильність йому, а використання минулого досвіду для вирішення проблем сьогодення. Правові традиції — це сукупність глибоко укорінених у свідомості людей і історично зумовлених відносин до ролі права в суспільстві, природи права і політичної ідеології, а також до організації і функціонування правової системи.

Порівняльне правознавство широко використовує інші загальнотеоретичні поняття, зокрема щодо характеристики системи джерел права, які не однакові для різних правових сімей. Розглянемо деякі з них.

Кодекс — зведений законодавчий акт, в якому об'єднуються і систематизуються правові норми, що регулюють схожі між собою однорідні суспільні відносини. За загальним правилом кодекс належить до певної галузі права (наприклад цивільний, кримінальний, сімейний, трудовий та ін.).

Кодифікація — це діяльність правотворчих органів держави зі створення нового, систематизованого нормативно-правового акта, що здійснюється шляхом глибокої і всесторонньої переробки чинного законодавства. У процесі кодифікації відкидається застарілий нормативно-правовий матеріал, формується структура кодифікаційного акта зі своїм специфічним змістом. Кодифікація завжди має офіційний характер.

Судовий прецедент — це винесене судом у конкретній справі рішення, обґрунтування якого стає правилом, обов'язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ. У деяких державах (в Англії, США, Канаді, Австралії та ін.) судовий прецедент визнається основним джерелом права і лежить в основі всієї правової системи.

До цієї ж групи понятійного апарату порівняльного правознавства можна віднести ті поняття і терміни, які розробляються в рамках філософії права. Розглянемо деякі з них.

Правова аксіологія — це учення про цінність права і правові цінності, їх ієрархії і види.

Власна цінність права знаходить своє вираження в тому, що право цінне саме по собі як антипод свавілля і синонім свободи, як альтернатива несправедливості.

Соціальна цінність права — це елемент соціальної системи, що наділяється в індивідуальній або суспільній свідомості особливим значенням і служить регулятором поведінки людей. Соціальні цінності, що слугують мірою оцінок тих чи інших предметів (явищ), набувають якості соціальних норм.

До третьої групи понятійного апарату порівняльного правознавства входять поняття, запозичені порівняльним правознавством у галузевих юридичних наук. Кількість цих понять величезна. Розглянемо деякі з них.

Довірча власність (траст) — в англо-американському праві особлива форма власності, суть якої полягає в тому, що одна особа (довірчий власник) управляє майном, переданим йому іншою особою (засновником трасту). При цьому відбувається немов «розщеплювання» правомочностей, які полягають у праві власності.

Договір довірчого управління майном — це договір, за яким одна сторона (засновник управління) передає іншій стороні (довірчому керівникові) на певний строк майно в довірче управління, при цьому інша сторона зобов'язується управляти цим майном на користь засновника управління або вказаної ним особи (вигоднабувачем).

Адміністративна юстиція — система спеціальних судових і квазісудових органів, що здійснюють контроль за дотриманням законності у сфері державного управління, а також (у вужчому розумінні) — особливий процесуальний порядок розгляду адміністративних справ і вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або юридичною особою, з одного боку, і органом державного управління — з іншого. В останньому значенні адміністративна юстиція представляє різновид судової діяльності, оскільки здійснюється з дотриманням основних елементів судового розгляду. У ряді держав система органів адміністративної юстиції склалася ще в другій половині XIX ст. У теперішній час її органами є або спеціальні адміністративні суди (Франція, ФРН,

Швейцарія та ін.), або суди загальної юрисдикції в поєднанні з відомчими адміністративними судами (США, Англія та ін.).

Понятійний апарат порівняльного правознавства збагачується і за рахунок тих понять, термінів і категорій, які розробляються в рамках міжнародного права. Вони складають четверту групу понятійного апарату порівняльного правознавства. Розглянемо деякі з них.

Гармонізація законодавства представляє собою діяльність з узгодження національних законодавств різних держав із нормами міжнародного права, що є досить складною і трудомісткою. При здійсненні процесу гармонізації використовуються такі прийоми, як рецепція позитивна і негативна. Це означає або включення в національне законодавство норм міжнародного права без змін, або виключення норм, що не відповідають міжнародним актам. Відмова від специфіки національних традицій права, що відображають різноманітність і унікальність організації життя в різних державах, не є метою гармонізації законодавства.

Уніфікація правових норм означає або однакове регулювання суспільних відносин замість не співпадаючих національних законодавств, або створення основи для їх однакового регулювання. Уніфікація права може проводитися шляхом укладення міжнародних договорів, шляхом застосування примірних договорів міжнародних організацій і використання міжнародних звичаїв.

Таким чином, усі поняття, терміни і категорії, що входять у вищеназвані групи, розроблені як у рамках порівняльного правознавства, так і запозичені в інших юридичних наук, формують загальну систему, що називається понятійним апаратом порівняльного правознавства.