Порівняльне правознавство – наука і навчальна дисципліна. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства

Заслуговує особливої уваги співвідношення порівняльного правознавства та історії держави і права. Порівняльне правознавство та історія держави і права — загальнотеоретичні, узагальнювальні науки, що мають один об'єкт дослідження в цілому, але порівняльне правознавство не в такому ступені приділяє увагу хронології і деталізації подій, як історія держави і права. Порівняльне правознавство не обмежується вивченням національної правової системи. Воно встановлює закономірності функціонування і розвитку правових систем. Результат же досліджень історії держави і права — виявлення ряду подій і фактів, причин і їх аналіз. Історія держави і права представляє різноманітний історико-правовий матеріал для порівняльного правознавства. Без пізнання історичного розвитку права неможливо досліджувати правові системи, які значною мірою є продуктом історичних умов, запозичень і взаємовпливу правових систем у минулому. Отже, порівняльне правознавство постійно оперує історико-правовим матеріалом. Широке використання порівняльного методу як основи методології порівняльно-правових досліджень перетворює історію держави і права з науки про окремі країни на загальну історію про загальні закономірності та специфічні особливості розвитку держави і права.

Порівняльний метод в історико-правових дослідженнях застосовується у двох видах. Перший вид — це одночасне (синхронне) порівняння об'єктів дослідження в минулому. Наприклад, порівняння римського права з правом інших античних держав. Другий вид — порівняння одного або декількох об'єктів дослідження в різний час (діахронне порівняння).

Характеризуючи співвідношення порівняльного правознавства з міжнародним приватним правом (МПП), необхідно відзначити, що порівняльно-правові дослідження займають важливе місце у вивченні питань, що входять до сфери інтересів міжнародного приватного права, наприклад, всі системи вирішення колізій законом передбачають застосування в ряді випадків зарубіжного законодавства. Природньо, що норми національного права зіставляються з правовими нормами інших держав.

Особливу роль у застосуванні досягнень порівняльного правознавства відіграють підготовка і ухвалення законодавчих актів по МПП. У таких випадках відкриваються можливості проведення розгорнутих порівняльно-правових досліджень проблем МПП, які повинні бути кодифіковані.

Характер співвідношень порівняльного правознавства і МПП пояснюється К. Цвайгертом і X. Кьотцем таким чином: «МПП, або колізійне право, — частина чийого національного права, в той час, як порівняльне право саме по собі — чиста наука. МПП указує, яка з різних правових систем повинна застосовуватися в даному конкретному випадку з іноземним елементом. Тому можна сказати, що МЧП більшою мірою селективне, ніж порівняльне право. Порівняльне право, у свою чергу, має справу з правопорядками різних країн одночасно, не переслідуючи при цьому якої-небудь певної суто практичної мети. При нинішньому високому рівні розвитку міжнародних відносин застосування методів МПП можливе лише з урахуванням висновків порівняльного права»¹.

Міжнародне публічне право, за своєю суттю, є наднаціональною, глобальною системою права, такою, що активно взаємодіє з порівняльним правознавством. Для порівняльного правознавства як напряму досліджень дуже важлива міжнародно-правова проблематика. Воно надає в розпорядження міжнародного публічного права інструментарій, що дозволяє вивчити багато його науково-прикладних проблем. Порівняльний метод широко застосовується і в самому міжнародному публічному праві, наприклад, у дослідженні взаємодії міжнародної і національної правових систем при уніфікації міжнародних матеріально-правових норм, в утворенні міжнародно-правових звичаїв і загальних принципів міжнародного публічного права та ін. Крім того, методологія порівняльно-правових досліджень досить активно використовується при тлумаченні міжнародних договорів, концепцій і інститутів, які безпосередньо стосується міжнародного права.

Проте, як відзначає Ю.О. Тихомиров, порівняльне правознавство поки що меншою мірою використовується в публічному праві з його динамічними владними інститутами, і більшою мірою — у приватному праві з його диспозитивністю, рівністю сторін і стійкою схожістю інститутів².

Порівняльне правознавство тісно пов'язане і з галузевими юридичними науками. Якщо останні значно розширюють проблематику порівняльного правознавства, то воно, у свою чергу, постачає матеріал галузевим юридичним наукам для теоретичних узагальнень на більш високому рівні. Про це свідчить існування таких наукових напрямів, як порівняльне конституційне право, порівняльне цивільне право, порівняльне трудове право та ін., які є результатом взаємозбагачення, взаємовпливу порівняльного правознавства і галузевих юридичних наук. Більша частина всіх досліджень проблематики порівняльного правознавства, стосуються і основ галузевих наук.

Говорячи про зв'язок порівняльного правознавства з іншими юридичними науками, потрібно виходити з того, що взаємодія між ними має двосторонній характер, так би мовити, прямий і зворотний зв'язок.

Таким чином, порівняльне правознавство як юридична наука займає самостійне місце в системі юридичних наук, активно взаємодіючи з ними.

12. Важливим питанням у побудові різних систем класифікації наукового знання є визначення його місця в загальному ряді наук і його внутрішня організація в логіко-ієрархічному підпорядкуванні понять.

Дослідивши основні  питання, що стосуються природи, статусу, об'єкта і предмета, структури, а  також функцій порівняльного правознавства, необхідно перейти до визначення його місця в системі гуманітарних наук.

Порівняльне правознавство  за своєю природою є гуманітарною наукою, отже, воно активно взаємодіє з іншими гуманітарними науками. Крім того, порівняльно-правові дослідження мають вихід на великий спектр проблем, що мають величезне суспільне і гуманітарне значення. Таким чином, порівняльне правознавство взаємодіє з галузями знань гуманітарного профілю, які в цілому забезпечують теоретичні основи функціонування громадського суспільства.

Співвідношення порівняльного  правознавства з галузями знань  гуманітарного профілю можна  охарактеризувати як співвідношення конкретного і загального. Усі вищеперелічені галузі знань гуманітарного характеру стосовно порівняльного правознавства виступають як науки загальні, оскільки вони вивчають загальні питання, і предмети цих наук значно ширші, ніж предмет порівняльного правознавства. Воно щодо цих наук є наукою конкретною, оскільки його предмет, як правило, не виходить за межі державно-правових явищ.

Усі вищезгадані науки  в тому чи іншому ступені, залежно  від свого предмета, вивчають питання, пов'язані з формуванням і функціонуванням правових систем. Проте вони не замикаються тільки на цих питаннях і охоплюють ширший спектр проблем, що виходять за їх рамки.

Порівняльне правознавство  взаємодіє практично з усіма  гуманітарними науками, проте рівень цієї взаємодії не однаковий. Необхідно звернути увагу на зв'язок порівняльного правознавства тільки з тими гуманітарними науками, які достатньо успішно, плідно і постійно взаємодіють, зокрема, з філософією, політологією, соціологією і культурологією.

Перш за все, розглянемо взаємодію порівняльного правознавства з філософією, що вивчає загальні закони розвитку природи, суспільства і людського мислення. Вона природним чином торкається питання формування і розвитку правової системи.

У свою чергу, порівняльне  правознавство при вивченні правової панорами світу широко використовує загальні закономірності їх розвитку і формування, вироблені філософією. Методологія порівняльно-правових досліджень безпосередньо забезпечується філософською методологією. Використання досягнень філософії при розробленні проблематики порівняльного правознавства забезпечує правильну постановку нових проблем і дозволяє простежувати перспективи розвитку правових систем.

У свою чергу, порівняльне  правознавство, будучи в порівнянні з філософією наукою конкретною, виробляє положення і висновки про правові  системи, які можуть використовуватися  філософією. Адже остання спеціально не займається дослідженням державно-правових питань, а необхідну інформацію по цих проблемах філософія черпає у юридичних наук, зокрема у порівняльного правознавства.

Політологія як галузь гуманітарних знань вивчає державу, право і правову систему як елементи, тісно пов'язані з політичною системою, і досліджує характер взаємин цих елементів з іншими суб'єктами політичного життя суспільства, тобто політологію цікавить, перш за все, структура влади і її взаємовідношення з правом. Проблема взаємовідношення влади і права займала і займає одне з центральних місць і в порівняльному правознавстві. Політична система як основний предмет вивчення політології, і правова система, як основна категорія порівняльного правознавства, є відносно самостійними елементами структури суспільства, які активно збагачують один одного і успішно співпрацюють з іншими елементами цієї структури. Наприклад, політологія вивчає політичне життя в цілому, закономірності розвитку політичної системи суспільства, її структуру і т. ін. Але оскільки правова система держави найтісніше взаємодіє з політичною системою суспільства, вона не може залишитися поза увагою такої гуманітарної науки, як політологія.

Не можна не згадати  про взаємовідношення і взаємозалежність порівняльного правознавства і соціології. Соціологія вивчає право і правову систему, перш за все, з погляду їх ролі в суспільному житті, забезпеченні взаємовідносин різних соціальних, професійних і інших груп населення. Спираючись на досягнення соціології взагалі і на конкретні соціологічні дослідження зокрема, порівняльне правознавство простежує ефективність функціонування і перспективи розвитку правових систем сучасності.

Порівняльне правознавство  тісно пов'язане з культурологією, оскільки та вивчає такий незалежний рівень функціонування суспільства, як культура, призначення якої — дослідження зразків соціальної поведінки, а в контексті порівняльного правознавства — зразків, узятих із різних правових культур.

Таким чином, порівняльне  правознавство узагальнює цінні  специфічні якості правових систем, здобуті традиційним емпіричним правознавством, філософією, політологією, соціологією, культурологією та іншими науками, що обумовлене міждисциплінарним статусом порівняльного правознавства, про що згадувалося вище.

13. Загальний огляд історії формування і розвитку порівняльного Правознавства представляється необхідним, оскільки він дозволяє розглянути еволюцію основних напрямів розвитку даної галузі науки з перших днів їх формування і до теперішнього часу.

З Приводу відповіді на запитання, з якого моменту починається формування порівняльного правознавства, серед дослідників, що займаються даною проблематикою, немає єдиної точки зору. Якщо розглядати всі існуючі точки зору з даної проблеми, то можна вийти на дві найбільш яскраво виражені.

Згідно а першою точкою зору порівняльне правознавство своїм корінням сягає в глиб століть, а точніше в період античності, коли мислителі використовували порівняння як прийом у своїх дослідженнях. Окрім цього, даний прийом був затребуваний і серед законодавців. Як відзначав Р. Давид, порівняння правових систем, що є сусідами на географічній карті, — справа така ж давня, як І сама правова наука»¹. Зокрема, прикладом можуть служити старогрецькі закони Солона і Лікурга, розроблення в Стародавньому Римі Законів XII таблиць, утворення римського права. На думку багатьох дослідників, саме в цей період зароджуються порівняльно-правові ідеї. У середні віки, у період формування і розвитку національних правових систем Франції, Німеччини й Англії, дані ідеї отримали подальший розвиток.

Значна роль у розвитку порівняльного правознавства відводиться також великим представникам епох Відродження і Просвітництва, що складали плани суспільних реформ на основі природно-правової доктрини. їх застосовували вчені і мислителі минулих століть, коли зіставлення державних установ і інститутів давало яскравішу картину. Ш. Монтескье, розробляючи теорію поділу влад, глибоко вивчав досвід стародавніх республік і особливо англійський парламентаризм¹.

Таким чином, прихильники даної точки зору пов'язують формування порівняльного права з використанням порівняння як прийому при проведенні різних досліджень.

Згідно з іншою точкою зору, порівняльне правознавство почало формуватися в другій половині XIX ст., а саме — в 1869 р. і пов'язано із заснуванням французького Товариства порівняльного законодавства. На думку інших, воно зародилося в 1900 р. і пов'язано з проведенням І Міжнародного конгресу порівняльного права.

Необхідно погодитися з думкою Л.-Ж. Константинеско проте, що, вивчаючи історію порівняльного права, багато дослідників заглиблюються в давноминулі часи, оскільки відносять до нього прояв будь-якого зацікавлення до зарубіжного права, будь-якого прагнення вийти за рамки власного права. Проте це ще не порівняльне право, а лише заготовки до нього. Щоб порівняльне право могло сформуватися як науковий метод або автономна дисципліна, був необхідний довгий шлях дозрівання відповідних структур правопорядку, а також вироблення певного праворозуміння².

Дж. Майда виділяє чотири умовні стадії розвитку порівняльного правознавства.

На першій стадії розвитку сучасного порівняльного правознавства (приблизно друга половина XIX — початок XX ст.) набули значного поширення ідеї Е. Ламберта і Р. Салейла, що послужили своєрідним імпульсом для міжнародної уніфікації права.

Друга стадія (20-ті—40-ві pp. XX ст.) характеризується як стадія розвитку і досить значного поширення серед учених-компаративістів думки про те, що порівняльне правознавство — це не окрема наука, не самостійна галузь знань, а лише особливий порівняльно-правовий метод дослідження.

На третій стадії розвитку сучасного порівняльного правознавства (кінець 40-х—50-ті pp. XX ст.) робляться посилені спроби дослідження його в практичному плані, як «інструменту» виконання повсякденних практичних завдань, і одночасно приділяється підвищена увага порівняльно-правовій освіті, особливо в Європі й Америці.

Четверта стадія розвитку сучасного порівняльного правознавства (60-ті pp. XX ст.) відрізняється, перш за все, тим, що безпосередньо асоціюється із цілеспрямованим розробленням компаративістами різних країн, і в першу чергу відомим французьким ученим Р. Давидом, доктрини «великих систем» — правових сімей¹.

На думку О.Ф. Скакун, наука порівняльного правознавства пройшла три етапи свого безпосереднього розвитку:

1. виникнення як юридичної науки, тобто нагромадження І систематизація юридичних знань про проблеми застосування порівняльно-правового методу, вивчення загальних, особливих і одиничних рис різноманітних правових систем світу;
2. становлення як самостійної галузі юридичних знань, що має власний предмет, методи, понятійний апарат і т. ін.;
3. оформлення  юридичної компаративістики як системи знань, методів, прийомів порівняльно-правових досліджень у цілісну систему, тобто в теорію правових систем (теорію компаративістики), зростання значущості і визнання результатів цих досліджень².