Порівняльне правознавство – наука і навчальна дисципліна. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства

Виховна функція призводить до розвитку правосвідомості і правової культури, унаслідок чого правове мислення сприймається як важливий важіль переключення суспільної свідомості на загальноцивілізаційні орієнтири. Реалізація даної функції сприяє шанобливому ставленню до «чужого» права, сприйняттю його нарівні з національним правом як складової правової панорами світу.

Освітня функція реалізується через викладання порівняльного правознавства як необхідного компоненту підготовки сучасних фахівців у різних галузях правової науки. Значне поширення порівняльного правознавства і введення його в навчальну програму юридичних вузів на сьогодні відображає, з одного боку, рівень його розвитку як самостійної юридичної науки, а з іншого — нагальну необхідність практичного застосування результатів його досягнень.

На думку К. Осакве, «використання порівняльного правознавства в науковій сфері, по-перше, сприяє вивченню національного права; по-друге, полегшує розуміння зарубіжних правових систем; по-третє, руйнує правову ксенофобію; по-четверте, підвищує культурний рівень студента; і, нарешті, підкріплює фундаментальність юридичної освіти тих, що навчаються. Як наукова дисципліна, порівняльне правознавство виходить із того, що істина пізнається в порівнянні, транснаціональній юридичній практиці і в прикладній науково-дослідній роботі»¹.

Таким чином, функціональне призначення порівняльного правознавства як юридичної науки є багатогранним і багатобічним.

7. Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства характеризується подальшим зміцненням порівняльного правознавства як самостійної сфери наукових знань. Проте це не означає, що теоретичні диспути з різних аспектів теорії порівняльного правознавства дійшли до логічного завершення. «Якщо раніше основною проблемою порівняльного правознавства було питання про його природу, про те, чи є воно самостійною наукою, методом або навчальною дисципліною, то тепер це питання майже зняте з порядку денного. Нині показано і визнано — порівняльне правознавство відстояло своє право на існування. Тепер акценти повинні бути перенесені на інші більш важливі теми».

Однією з основних проблем сучасної компаративістики, крім загальнотеоретичних питань та дослідження провідних правових систем сучасності, є порівняльно-правові  дослідження у межах галузевих теоретико-історичних і спеціальних (прикладних) юридичних наук. Нинішній стан розвитку порівняльного правознавства характеризується, так би мовити, переходом у русло досліджень, що мають практичне значення. Це зумовлено тим, що кожна держава має своє право. У світі немає двох таких держав, в яких би правопорядок повністю збігався. Більш того, в багатьох державах у межах однієї правової системи відбувається поділ права на регіональне (у федеративних державах, таких, як США, Російська Федерація), релігійне (наприклад, в Індії) або за расовими ознаками (зокрема, в Малайзії).

Як відомо, існує міжнародне право, покликане регулювати у світовому або регіональному масштабі міждержавні та зовнішньоекономічні відносини. Слід зазначити, що розбіжності між правом різних країн значно зменшуються, якщо ці країни орієнтуються на систему міжнародно-правових норм, що виходять зі змісту постійніших, аніж конкретні норми, елементів, які використовуються для створення, тлумачення, оцінки норм. Порівняння рішень, що пропонуються різними правопорядками, дає змогу точніше зрозуміти сутність по-різному врегульованих ними соціальних проблем.

В юридичній науці  порівняльному правознавству приділяється дедалі більше уваги. Хоча суперечки  і дискусії щодо статусу цього наукового напряму в системі правових наук тривають і сьогодні, наразі загальновизнано, що порівняльні дослідження права досить важливі для подальшого розвитку юридичної науки1.

Порівняльно-правові  дослідження разом з традиційним  історичним, нормативним, соціологічним баченням права дають можливість вивчити ті явища правової дійсності, які раніше не охоплювалися проблематикою правознавства, і вийти за межі національної правової системи. Для юридичної науки, що звертається насамперед до національного права, використання порівняльного правознавства особливо важливе, оскільки воно допомагає встановити, як вирішується одна й та сама проблема в різних країнах, дає змогу розширювати юридичні дослідження,враховувати зарубіжний правовий досвід.

8. Дослідження у сфері порівняльного правознавства мають сьогодні досить велике теоретичне і прикладне значення. Підвищення значення порівняльного правознавства в Україні безпосередньо пов'язане із здобуттям нею державної незалежності в 1991 році і обумовлюється потребою у формуванні власної української національної правової системи, яка відповідала б сучасним тенденціям правового розвитку та міжнародним стандартам, сприяла б приєднанню України до світових (передусім європейських) інтеграційних процесів.

Значення порівняльно-правових досліджень обумовлюється також тим, що вони дозволяють вийти за національні кордони своєї правової системи, глянути під особливим кутом зору на низку традиційних проблем юридичної науки та практики, розширити обрії юридичних пошуків, здійснити обмін правовою інформацією, науковими ідеями, враховувати як позитивний, так і негативний зарубіжний юридичний досвід у різних сферах — у науковій, освітянській і практичній.

Для юридичної науки використання порівняльного правознавства є особливо важливим. Відомо, що істина пізнається в порівнянні. Тому без порівняння неможливе з'ясування сутності будь-якого юридичного феномена. Порівняльне правознавство допомагає встановити, як вирішується та сама правова проблема в різних країнах, і, таким чином, сприяє вивченню національного права. Порівняльно-правовий аналіз здатний озброїти науковця ідеями та аргументами, які не можна отримати при знанні лише національного права. У наш час без врахування даних компаративістики загальнотеоретичні висновки не можуть претендувати на універсальний статус. У межах порівняльного правознавства аналізується й більшість проблем галузевих юридичних наук.

Порівняльному правознавству сьогодні належить ключове місце в навчальній програмі юридичної освітньої установи. Свідченням тому є Державна програма розвитку юридичної освіти в Україні (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 року № 344), яка називає порівняльне правознавство однією з навчальних дисциплін, що формують сучасне правове мислення. Така значна увага до порівняльного правознавства є неви-падковою. Сьогодні вже немає сумнівів у тім, що без викладання порівняльного правознавства неможливо підготувати компетентних правників. Адже випускники працюватимуть в національній правовій системі, що входить в інтегрований світовий правовий простір і все більше відчуває на собі вплив зарубіжного права. Крім того, порівняльне правознавство руйнує правову ксенофобію і, нарешті, підвищує культурний рівень студента.

У нинішніх умовах зростає також практичне значення порівняльного правознавства. Так, воно суттєво допомагає в законотворчій діяльності. Законодавець активно використовує порівняльно-правові матеріали при формуванні законодавчої політики, при створенні окремих законодавчих актів, при удосконаленні законодавчої техпіки. Враховуючи зарубіжний досвід, законодавець, з одного боку, виявляє та запозичує все те корисне, що виправдало себе за рубежем при вирішенні певної проблеми, а з другого боку — надає можливість урахувати негативні аспекти зарубіжного досвіду, попередити неефективність тих чи інших правових рішень. Наприклад, розроблювачі Цивільного кодексу України враховували багатий досвід зарубіжних цивільних і комерційних кодексів (наприклад, Цивільного кодексу Нідерландів, Німеччини, Росії), і це, безумовно, покращило його зміст.

У судовій практиці судді, використовуючи компаративістський науковий метод, заповнюють прогалини в праві, тлумачать норми права. Найактивніше звертається до порівняльного правознавства Конституційний Суд України, використовуючи зарубіжний правовий досвід при обґрунтуванні власних рішень.

Нарешті, у приватній юридичній практиці порівняльне правознавство допомагає юристам компетентно вирішувати проблеми, пов'язані з застосуванням зарубіжного права. Кількість цих проблем в останні роки зростає швидкими темпами.

Порівняльне правознавство є корисним і для міжнародного співробітництва. Воно сприяє гармонізації й уніфікації національних правових систем, його результати використовуються під час розробки міжнародних конвенцій, рекомендаційних (модельних) документів, колізійних норм і типових договорів.

9. Одним з найважливіших завдань для України є побудова і постійне вдосконалення правової системи з метою забезпечення ефективності її функціонування, стабільності державотворення, своєчасної відповіді на внутрішні та зовнішні економічні та політичні виклики. Розвиток правової системи держави на засадах лише національних традицій у сучасному світі неможливий. Сама роль національного елемента вправі принципово змінилася: це насамперед не унікальний традиційний характер права, а особливі пріоритети при виборі правових моделей, що вже існують і апробовані у правових системах країн світу. Отже, відмовитися від порівняльного пізнання зарубіжного правового досвіду неможливо.

Членство України у низці міждержавних організацій вимагає постійної імплементації міжнародних правових норм. Ще глибші зміни у правовій сфері передбачає європейська інтеграційна стратегія України. Для ефективного захисту національних економічних і політичних інтересів держави у цих умовах необхідне систематичне порівняльне вивчення національного, міжнародного та європейського права, а також шляхів взаємодії правових систем країн світу з правом універсальних і регіональних організацій.

Несистемне, вибіркове звернення до зарубіжного та міжнародного правового досвіду, його «висмикування» без узагальнення, визначення загальносвітових і регіональних тенденцій, всебічного порівняння функціонування правових норм та інститутів призводить до політичних спекуляцій, невиважених законодавчих рішень, нежиттєздатних і навіть шкідливих запозичень. Отже, здійснення ефективних політичних та правових реформ неможливе на основі лише національного досвіду чи простого ознайомлення із законодавством певних країн, що ми й могли спостерігати протягом двох десятиліть, а вимагає систематизованого наукового знання про загальносвітові та регіональні тенденції правового розвитку, яке акумулюється насамперед порівняльним правознавством. Порівняльне дослідження виступає єдино можливим соціогуманітарним аналогом експерименту чи лабораторного досліду в точних та природничих науках, і тому його цінність для правових реформ важко переоцінити. Всебічним і систематичним порівняльним вивченням зарубіжного права з метою вдосконалення національної правової системи займається лише одна наука — порівняльне правознавство.

Систематичні й підтримувані на державному рівні порівняльно-правові дослідження є ознакою зрілості держави, її готовності займати активну позицію на міжнародній арені, здійснювати зважену й успішну зовнішню політику, тому що порівняльне правознавство дає не просто знання, а розуміння зарубіжного, міжнародного та європейського права. Розвиток порівняльно-правових досліджень є запорукою ефективного захисту економічних інтересів держави й господарюючих суб’єктів на двосторонньому та багатосторонньому рівнях, успішного представлення інтересів держави, юридичних осіб та громадян у міжнародних судах.

Не менш важливим є ціннісний потенціал порівняльного правознавства, який впливає на інтенсифікацію міжнародного політичного співробітництва та міжнародних економічних зв’язків, реформування політичного життя країн, соціогуманітарної освіти, формування демократичного й плюралістичного світогляду молодого покоління. Воно сприяє подоланню таких негативних явищ як ізоляціонізм, крайні вияви націоналізму та радикалізму, шовінізм та інші форми відчуття вищості та нетерпимості. Порівняльне правознавство дає розуміння багатоманітності та плюральності у світовому розвитку, рівноцінності політико-правового та культурного досвіду різних народів, формує світоглядні основи для діалогу цивілізацій.

Усе це зумовило надзвичайну увагу, яку приділяють розвитку порівняльно-правових досліджень уряди провідних країн світу, а також структури громадянського суспільства. Саме у цій сфері досліджень спеціалізуються найбільші й найавторитетніші юридичні об’єднання світу — Міжнародна асоціація юридичних наук при ЮНЕСКО, Міжнародна академія порівняльного права, Між¬народний інститут уніфікації приватного права, Міжамериканська академія міжнародного та порівняльного права та ін. У різних країнах існують сотні спеціалізованих компаративістських наукових центрів, журналів, об’єднань учених.

Україна має 180-річну традицію порівняльно-правових досліджень, представлену такими іменами видатних учених, як С. Орнатський, М. Іванішев, М. Ренненкампф, М. Ковалевський, Ф. Тарановський, В. Синайський, В. Корецький та багато інших. Протягом багатьох десятиліть Інститут держави і права АН УРСР та Київський державний університет імені Тараса Шевченка відігравали важливу роль у порівняльно-правовому науковому забезпеченні та підготовці відповідних фахівців для потреб загальносоюзної та української зовнішньої політики, взаємодії права СРСР з правом універсальних та регіональних міжнародних організацій. На жаль, цей безцінний досвід, значення якого виходить за національні рамки, практично втрачений, відповідні наукові школи розпалися. Склалася парадоксальна ситуація: фінансування таких досліджень фактично було припинене у той час, коли актуальність порівняльно-правових досліджень радикально посилилася зі створенням Української держави, формуванням її правової системи та зовнішньої політики.

Українські вчені нині творять нові школи порівняльного правознавства, найбільш помітні з яких уже сформувалися в Києві, Одесі, Харкові, Львові, у процесі становлення перебувають ще п’ять–шість шкіл, до них долучаються численні вчені з інших міст. Серед усіх країн СНД лише в Україні (в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України — за участю колег з інших установ, закладів, організацій) створено колектив, який розробляє теоретико-методологічні засади порівняльного правознавства, видає спеціалізовані серії наукової та науково-методичної літератури, організовує щорічні міжнародні наукові форуми (симпозіум «Дні порівняльного правознавства», конференція «Компаративістські читання»). У цій сфері захищено низку докторських і кандидатських дисертацій, ще більше перебувають у процесі написання. Курси та спецкурси з порівняльного правознавства входять до навчальних програм практично всіх юридичних вузів країни. Створена й потужно розвивається Українська асоціація порівняльного правознавства. Українських учених вперше було обрано до Міжнародної академії порівняльного права, а у 2012 р. створено і визнано Український національний комітет Міжнародної асоціації юридичних наук при ЮНЕСКО. Незважаючи на відсутність суттєвої державної підтримки, українське порівняльне правознавство визнається нині провідним серед пострадянських країн і однією з найбільш динамічних національних шкіл в Європі.