Порівняльне правознавство – наука і навчальна дисципліна. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства

Тема 1. Порівняльне правознавство – наука і навчальна дисципліна. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства

1. Поняття порівняльного правознавства

2. Основні підходи до визначення статусу порівняльного правознавства.

3. Об'єкт порівняльного правознавства.

4. Предмет і порівняльно-правовий підхід.

5. Порівняльне правознавство як наука

6. Цілі, завдання та функції порівняльного правознавства.

7. Основні проблеми сучасного порівняльного правознавства.

8. Теоретична і практична значимість, та актуальність порівняльного правознавства

9. Основні національні та міжнародні центри з порівняльного вивчення права.

10. Основні підходи до визначення структури порівняльного правознавства (К. Осакве, К. Цвайгерт і Х. Кьотц, Ю. Тихомиров, М. Марченко, О. Лисенко, Дамірлі).

11. Місце порівняльного правознавства в системі юридичних наук.

12. Порівняльне правознавство та споріднені (інші компаративістські) науки.

13. Етапи становлення та розвитку порівняльного правознавства.

14. Система понятійно-категоріального апарату порівняльного

правознавства. Основні поняття порівняльного правознавства.

 

1-2. На сучасному етапі розвитку юридичної науки необхідність осмислення місця і ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук незаперечна. Для успішної реалізації цього завдання важливе значення має розроблення загальнотеоретичних основ порівняльного правознавства, а саме, визначення його статусу, об'єкта, предмета, методології і структури цієї наукової і навчальної дисципліни.

Поняття «порівняльне правознавство» має міждисциплінарний комплексний характер, оскільки воно включає все різноманіття права в його геоправовому аспекті.

У сучасній юридичній літературі для позначення поняття «порівняльне правознавство» використовуються різні терміни: «порівняльне право», «компаративістика», «юридична компаративістика», «порівняльна юриспруденція» та ін. У Франції і Німеччині дослідники віддають перевагу терміну «порівняння права» або «порівняльне право», у країнах Латинської Америки і ряду інших держав — «порівняльне законодавство», у Росії, Україні і в інших пострадянських державах — «порівняльне правознавство», в США — «порівняльна юриспруденція», «порівняльне правознавство», «порівняльне право».

М.М. Марченко відзначає, що терміни «порівняльне право» і «порівняльне правознавство» можна використовувати як рівнозначні, оскільки головне полягає не в самій назві, а в опосередковуваному нею змісті, який вкладається в той чи інший термін, в його безпосередньому призначенні¹. При цьому термін «порівняльне» має універсальний характер. Проте, на думку Ю.О. Тихомирова, термін «порівняльне право» не є цілком адекватним змісту наукової дисципліни, оскільки немає такого різновиду права, як порівняльне правознавство² (як система правових норм, що регулює суспільні відносини, оскільки «порівняльне правознавство» передбачає порівняльне вивчення різноманітних правових систем).

Як відомо, визначення єдиної назви для позначення будь-якої наукової дисципліни, тобто термінологічна уніфікація, сприяє зміцненню її самостійного статусу.

Основними питаннями, з яких розгортається полеміка, є такі: що слід розуміти під «порівняльним правознавством», яка специфіка його методологічного інструментарію; сфера його застосування; співвідношення порівняльного правознавства з іншими юридичними дисциплінами.

У правовій літературі, присвяченій проблемам порівняльного правознавства, існують різні точки зору на його природу, іноді полярні, взаємовиключні. В одних випадках, виходячи з того, як вирішуються схожі правові питання в різних правових системах, порівняльне правознавство розуміється як напрям наукових досліджень, заснованих на порівняльно-правовому методі. В інших випадках воно зводиться до порівняльного вивчення окремих галузей права або правових інститутів. Поширене також уявлення про порівняльне правознавство як про процес порівняння не тільки окремих нормативно-правових актів, інститутів або галузей права (мікропорівняння), але й існуючих правових систем (макропорівняння). Таким чином, існують погляди на природу порівняльного правознавства, що відрізняються один від одного. При існуючому різноманітті поглядів на порівняльне правознавство, важливо звернути увагу на сталі положення, що стосуються порівняльного правознавства. Це сприяє подоланню вузько національного бачення права, має фундаментальне значення при вивченні внутрішньої логіки і динаміки розвитку самої юридичної науки, а також дозволяє повніше виявити і вивчити різноманіття правової реальності.

Якщо згрупувати численні погляди на природу порівняльного правознавства, то можна вийти на декілька основних точок зору.

Згідно з першою точкою зору, порівняльне правознавство розглядається як комплексний науковий метод, тобто сукупність наукових прийомів пізнання закономірностей розвитку правових систем, що не має самостійного предмета (К- Осакве).

Друга точка зору зводиться до того, що порівняльне правознавство розглядається як самостійна наука, що має свій предмет і методи (Ю.О. Тихомиров, К. Цвайгерт і X. Кьотц).

Для третьої точки зору характерне бачення порівняльного правознавства як допоміжної дисципліни в рамках теорії держави і права і синонімічної загальній теорії права (В.М. Сирих).

Згідно із четвертою точкою зору, порівняльне правознавство доцільно розглядати у двох аспектах: як науковий метод дослідження, універсальний для всіх галузей юридичної науки, і як систему наукових знань про сучасні правові системи на основі широкого застосування порівняльного методу (А.А. Телле, М. Ансель). На думку М. Анселя, порівняльне правознавство є наукою. Вона є такою у двох аспектах, у двох, хоча і різних, але доповнюючих одна одну точок зору. Перший аспект передбачає вивчення основних систем права (мова йде про створення юридичної географії), що діють у світі, другий аспект передбачає застосування порівняльного методу. При чому М. Ансель розрізняє його випадкове і систематичне застосування. Він уважає, що систематичне застосування порівняльного методу не може не стати методом певної науки¹.

На думку В.О. Туманова, розгляд порівняльного правознавства повинен бути заснований не на основі альтернативності — або метод, або наука², а на розгляді його у двох аспектах: з одного боку — як наукового методу дослідження, який активно застосовується практично в усіх галузях юридичної науки, а з іншого боку — широке застосування цього методу призвело до формування системи наукових знань про сучасні правові системи, до появи складного саморегулюючого механізму, орієнтованого на досягнення нових, обґрунтованих знань про закономірності виникнення, функціонування і розвитку правових систем. У першому випадку порівняльне правознавство виконує функцію методу порівняння різних правових систем¹.

Отже, найважливішим моментом у визначенні природи порівняльного правознавства є співвідношення понять «порівняльний метод» і «порівняльне правознавство».

На думку К- Осакве, порівняльне правознавство є своєрідним науковим методом — саме порівняльним методом аналітичного вивчення права, що не має самостійного предмета, оскільки він визначається порівнюваною галуззю права. Так, наприклад, предметом порівняльного цивільного права є цивільне право, в той час, як предметом порівняльного конституційного права — конституційне право². Разом із тим, він дає таке визначення порівняльного правознавства: «Порівняльне правознавство — є аналітичне вивчення шляхом зіставлення окремих аспектів правових систем двох або більше країн з метою виявлення їх спільних або відмітних властивостей»³.

Таким чином, якщо в першому випадку К- Осакве розглядає порівняльне правознавство як спосіб мислення, який передбачає існування власного методологічного інструментарію, певних стадій, необхідних для порівняльно-правового аналізу, і певних логічних операцій, необхідних для успішного порівняльно-правового дослідження, то в другому випадку — як систему мислення, що більше тяжіє до визнання порівняльного правознавства як науки, а не наукового методу.

Прихильники визнання порівняльного правознавства як методу також уважають, що порівняльний метод у рамках порівняльного правознавства застосовується до об'єктів, що належать до різних галузей права, і це позбавляє його (порівняльне правознавство) власного предмета.

У такому разі, якщо дотримуватись вищезгаданій логіці, то застосування соціологічного методу, який активно використовується при розробленні практично всіх галузей юридичної науки, ставить під сумнів існування такої науки, як соціологія права.

І. Сабо критично ставився до розгляду порівняльного правознавства як «лише методу», оскільки така позиція — результат прагнення до того, щоб порівняльний метод охопив усі галузі юридичної науки, претензія створити за допомогою цього методу шляхом порівняння правових систем єдине світове право. Він справедливо вважав, що порівняльне правознавство набагато значніше простого методу, це — «цілий рух».

Але необхідно відзначити, що І. Сабо, визнаючи відносну автономію порівняльного правознавства, визначає його як «перехідну» або «проміжну науку, висновки якої ніколи не будуть повними: вони — віхи на шляху наукового пізнання»¹.

На цьому акцентує увагу А.Х. Саїдов, який відзначає, що порівняльне правознавство не можна розуміти тільки як певний метод дослідження, про що свідчить нагромаджений порівняльно-правовий матеріал. В той же час сталого розуміння змісту поняття «порівняльне правознавство» поки що немає².

Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що порівняльне правознавство є досить складним утворенням, а термін «порівняльне правознавство» має три значення:

1. порівняльне правознавство як метод, що є науковим засобом вивчення правових явищ, завдяки застосуванню якого стає можливим виявити загальне, особливе й окреме в правових системах;
2. порівняльне правознавство як наука, що є сукупністю наукових знань про правові системи;
3. порівняльне правознавство як навчальна дисципліна, що є предметом викладання знань про правові системи у вищих навчальних закладах¹.

Порівняльне правознавство — це структурована концептуально- понятійна система правових знань, систематизовані та взаємопов’язані уявлення про основні правові системи сучасності, теорії застосування порівняльного методу в науково-пізнавальному і практично-прикладному аспекті. Порівняльне правознавство характеризується не так хронологічними, як просторовими змінами. Це зумовлено тим, що воно завжди розвивалося в межах досить чітко відокремлених один від одного культурно-історичних регіонів. Зокрема, однією з особливостей стану сучасної юридичної компаративістики є значне розширення її географії.

 

3. Як відзначав І. Кант, насправді наука має справу тільки з об'єктом (природою, явищами), можливість якого визначається формами споглядання і мислення. Звідси випливає, що не поняття запозичені з досвіду, а можливість досвіду зумовлена категоріями розуму. Останні застосовуються до предметів, тобто мають право на об'єктивне значення, тому що вони, по суті, самі створюють досвід і предмети пізнання¹.

Як відомо, поняття «об'єкт» і «предмет» науки не є тотожними. Поняття об'єкта науки є ширшим, ніж поняття її предмета. Об'єкт може бути і, як правило, є спільним для ряду наук, тоді як предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої науки.

Універсальним об'єктом правової науки виступає правова реальність. Цікаво, що якщо для філософів правова реальність є деяким єдиним цілим і відображає цілісність самого права (хоча в правовій реальності філософи виділяють його структуру в динамічному і статичному аспектах²), то для юристів правова реальність, як загальний об'єкт правової науки, є не монолітною, однорідною, а достатньо різноманітною. Наприклад, правова реальність, що відображає рівень правової свідомості, різняться від правової реальності, що відбивається у сфері правозастосування, не говорячи вже про правову реальність у сфері правової поведінки.

На думку О.Ф. Скакун, правова реальність — багаторівнева система правових засобів і явищ, що функціонує в усіх її структурних зв'язках із соціальною сферою держави, яка є антропологічною основою і простором права. Правова реальність — це всі прояви правового життя суспільства (колективних і індивідуальних суб'єктів права): юридична діяльність і її результати (правотворчі, правозастосовні та інші акти), правопорушення і юридична відповідальність, правове мислення, правове вчення, деформації правової свідомості (правовий нігілізм, правова демагогія) та інші, тобто всі правові елементи — ті, що впорядковані, й ті, що перебувають на стадії упорядкування (хаотичні)³.

Що ж входить в коло об'єктів порівняльного правознавства?

Досліджуючи питання про об'єкт порівняльного правознавства, М.М. Марченко відзначає, що його об'єктом завжди виступає правова реальність, яка об'єктивно існує в різних країнах. Об'єкт порівняльного правознавства ніким не вигадується і не виводиться ні з чого. Він існує в житті, у реальній дійсності¹.

На думку Ю.О. Тихомирова, об'єкти порівняльного правознавства — не умоглядні висновки кабінетних учених, а реальні загальноправові процеси, що вимагають аналізу й оцінки, вживання адекватних державно-правових заходів, і здійснення необхідних дій².

Порівняльне правознавство як наука зосереджується на розгляді тих аспектів правової реальності, які виступають як сукупність компонентів, що зумовили єдність та відмінність правових проявів у рамках правових систем.

Таким чином, об'єктом порівняльного правознавства є правова реальність, що включає всі без винятку правові явища, пов'язані з правовою системою суспільства, зокрема правові норми, правову культуру, правову ідеологію, правосвідомість, правові відносини, правову практику, правову психологію і т. ін. На сучасному етапі розвитку порівняльного правознавства до сфери його інтересів залучаються дедалі нові об'єкти.

 

4. Загальновизнаним є положення, згідно з яким статус науки визначається за допомогою відособленого і індивідуального предмета, тобто тією сферою, на яку спрямовано розумову діяльність дослідника, унаслідок чого формується система знань, а також розробляються відповідні їй методи. Залежно від тієї чи іншої сфери дослідження складається та чи інша система знань.

Класичним визначенням предмета науки є відповідь на питання, що вивчає та чи інша наука, тобто коло тих проблем, на висвітлення яких вона спрямована. Таким чином, предмет будь-якої науки — це певна галузь пізнання об'єктивної реальності, що піддається науковому осмисленню.

Предмет науки відіграє визначальну роль у структурі будь-якої науки, що зв'язує її різні частини в щось цілісне, завершене. Порівняльне правознавство як самостійна галузь науки і навчальна дисципліна має свій предмет дослідження, що забезпечує його наукову і навчальну автономію.