Порівняльне правознавство – наука і навчальна дисципліна. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства

Масштабні перспективи і суспільно значущі завдання, які стоять перед україн¬ським порівняльним правознавством, вимагають створення надійного фундаменту для його розвитку. Його невід’ємним елементом є спеціалізована наукова періодика, яка виступає символом та інституціоналізуючим елементом розвит¬ку науки, місцем концентрації наукових дискусій та поширення нових ідей, відображенням інформації щодо наукових подій та публікацій. Маємо визнати, що єдиного наявного в Україні наукового журналу «Порівняльно-правові дослідження» (видається з 2005 р. двічі на рік) явно недостатньо для виконання таких завдань.

Метою» є порівняльне пізнання сучасних наднаціональних тенденцій у правовому розвитку з метою сприяння удосконаленню правової системи, європейській інтеграції, розвитку зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних зв’язків України, створення передумов для повноцінної інтеграції нашої держави у європейський правовий простір, підвищення якості викладання у вищих навчальних закладах, сприяння створенню випускних спеціалізацій та спеціальності із захисту кандидатських і докторських дисертацій з порівняльного правознавства, підвищенню юридичних знань та правової культури нас

ЦЕНТР МІЖНАРОДНИХ ТА ПОРІВНЯЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ  - це загальноукраїнська громадська організація, створена на засадах добровільності, гуманності, гласності, спільності інтересів і рівності прав її членів, покликана здійснювати заходи по сприянню у проведенні науково-дослідницьких та соціологічних робіт у певних сферах громадських взаємин, насамперед, у сфері міжнародних відносин, і підготуванні відповідних рекомендацій, що є задоволенням та захистом законних соціальних, економічних, професійних та творчих інтересів членів Центру.Центр має загальноукраїнський статус та діє на території України.Завданнями Центру єПроведення науково-дослідницьких та  соціологічних робіт, підготовка відповідних рекомендацій у таких сферах: порівняльний аналіз сучасних процесів в Україні, її політичної, економічної та соціальної систем; аналіз ефективності діяльності державних органів, відповідальних за здійснення зовнішньої політики України; вивчення сучасних міжнародних процесів, їх впливу на державний розвиток України; вивчення та аналіз міжнародно-правової проблематики, питань міжнародної та регіональної безпеки; аналіз світових економічних процесів, їхнього впливу на зовнішньоекономічну діяльність України.Організація конференцій, семінарів, прес-конференцій та презентацій у перерахованих вище сферах статутної діяльності Центру. Сприяння проведенню досліджень аналітичного характеру як у вигляді самостійних проектів, так і складових частин інших програм, з міжнародної проблематики та питань зовнішньополітичної діяльності України (що є законним соціальним інтересом членів Центру);Налагодження постійних зв'язків, обмін досвідом та різноманітні форми співпраці з іншими всеукраїнськими та місцевими об'єднаннями громадян України, у т.ч. політичними партіями, міжнародними та іноземними громадськими організаціями у сферах своєї статутної діяльності;Сприяння розвитку співробітництва з міжнародними та іноземними організаціями, науковими установами, вивченню світового досвіду у сфері своєї статутної діяльності, сприяння впровадженню цього досвіду в Україні;Сприяння залученню міжнародних та іноземних коштів у вигляді грантів та інших видів допомоги, зокрема цільової, для проведення заходів в рамках статутної діяльності Центру;Створення мережі місцевих осередків Центру на засадах їх структурної підпорядкованості та визнання мети і завдань Центру;Інша діяльність, яка відповідає основній меті та завданням Центру та не має на меті отримання прибутку. Напрямками та формами діяльності Центру є:Надавати підтримку у проведенні досліджень у сфері міжнародних відносин та зовнішньополітичної діяльності України та в інших сферах статутної діяльності Центру.Інформувати громадськість щодо науково-дослідницьких та  соціологічних робіт у сфері міжнародних відносин та зовнішньополітичної діяльності України, а також в інших сферах статутної діяльності Центру через висвітлення проблематики та відповідних рекомендацій в засобах масової інформації.Залучати міжнародні та іноземні кошти у вигляді грантів та інших видів допомоги, зокрема цільової, для проведення заходів в рамках статутної діяльності Центру.Встановлення і підтримка прямих контактів з міжнародними та іноземними організаціями, науковими установами, громадськими, комерційними та іншими організаціями, установами та підприємствами України, а також з іншими всеукраїнськими та місцевими об'єднаннями громадян України.

10. Оскільки структурна цілісність порівняльного правознавства має принципове значення для його визнання як самостійної юридичної науки, питання про структуру порівняльного правознавства залишається також актуальним.

У юридичній літературі, присвяченій порівняльному правознавству, трапляється думка про віднесення різних його частин (Загальної й Особливої) до різних правових наук. Так М.М. Марченко Загальну частину порівняльного правознавства називає теорією порівняльного методу і відносить її до загальної теорії права². К. Осакве, як уже наголошувалося, порівняльне правознавство розуміє як своєрідний науковий метод, що не має самостійного предмета, оскільки він (предмет) визначається порівнюваною галуззю права. Так, наприклад, предметом порівняльного цивільного права є цивільне право³. Іншими словами, він не бачить єдиної структури порівняльного правознавства.

К. Цвайгерт і X. Кьотц у структурі порівняльного правознавства виділяють вертикальне порівняльне право і горизонтальне порівняльне право. Як вертикальне порівняльне право вони розглядають історію права, а як горизонтальне порівняльне право — порівняння сучасних правових систем»¹.

Розвиваючи цю тему, залежно від мети, напряму і предмета дослідження О.І. Харитонова і Є.О. Харитонов пропонують таку структуру порівняльного правознавства:

1. «вертикальне» і «горизонтальне» порівняльне правознавство або «історична» і «догматична» компаративістика;
2. «загальна» (загальнотеоретична) і «спеціальна» компаративістика;
3. порівняльне правознавство у сфері приватного і порівняльного правознавства у сфері публічного права².

Більшість авторів виділяє структуру порівняльного правознавства, що складається із Загальної і Особливої частин. Наприклад, Ю.О. Тихомиров уважає, що «потрібно розвинути Загальну частину і Особливу частину порівняльного правознавства стосовно окремих галузей права, уникаючи пасивно-інформаційного викладення матеріалу. При цьому імператив порівняння і «вибору» норм — добровільні самообов'язки сторін — зарубіжних держав»³.

На думку B.C. Нерсесянца, двома основними структурними частинами порівняльного правознавства, як і решти юридичних дисциплін, є Загальна і Особлива частини. Загальна частина включає вирішення проблем історії, теорії, предмета, методології порівняльного правознавства, місця, ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, актуальні наукові завдання і основні напрями порівняльно-правових досліджень національної системи права з урахуванням її місця на правовій карті світу, досвід досягнень і тенденцій розвитку зарубіжної юридичної компаративістики. До Особливої частини він відносить усю тематику конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових (державно-правових) явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм різних правових систем, до порівняльно-правових досліджень усіх основних минулих і сучасних систем національного права, порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правового дослідження конституційного права, трудового права, приватного права) і т. ін.¹

О.Ф. Скакун у структурному плані розглядає порівняльне правознавство як систему знань і, виходячи з принципу співвідношення загального, особливого і одиничного, пропонує наступну його структуру.

Загальне порівняльне правознавство (теорія правових систем) — предметом порівняння є правові системи в цілому, загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідношення, тлумачення, законодавчої техніки і ін.), тобто все те, що входить у загальнотеоретичне знання правової реальності в рамках держави. Важливою особливістю є дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем світу.

Особливе (галузеве і внутрішньогалузеве) порівняльне правознавство — предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі: цивільне, кримінальне, адміністративне право та інші; інститути права, їх конкретні норми, тобто все те, що входить у знання галузевої юридичної науки. Порівняння може проводитися по підсистемах (спільностях) публічного і приватного права, по матеріальних і процесуальних галузях права та ін.

Спеціальне (предметне) порівняльне правознавство — предметом порівняння є спеціальні питання проблемного характеру: освіта юриста, стан підготовки працівника поліції (міліції), конституційний контроль, правовий статус омбудсмана та ін.²

Отже, визнаючи статус порівняльного правознавства як самостійної юридичної науки, доцільно виходити з того, що його структура складається з нерозривно зв'язаних частин — Загальної і Особливої. Діалектична взаємодія його складових забезпечує його цілісність як науки. Іншими словами, сучасний статус порівняльного правознавства передбачає цілісність його структури, тобто єдність його Загальної і Особливої частин.

Загальна частина включає теоретичні основи порівняльного правознавства, а саме: історію його формування й еволюцію, його статус, предмет і об'єкт, а також методологію правових досліджень, визначення місця і ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, класифікацію правових систем і т. ін. Його особлива частина складається з конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм, що належать до різних правових систем, до проблем порівняльно-правових досліджень усіх існуючих раніше і сучасних правових систем, а також порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правових досліджень конституційного права, цивільного права, трудового права, кримінального права, екологічного права і т. ін.).

11. Для порівняльного правознавства як наукової дисципліни, як і раніше, актуальним є загальнотеоретичне завдання її розвитку: з одного боку —- це відокремлення від дисциплін, які стали для неї початковими, а з іншого — інтеграція з тими науковими дисциплінами, які довели свою ефективність при проведенні наукових досліджень.

На думку B.C. Нерсесянца, місце порівняльного правознавства в системі юридичних наук визначається єдністю предмета і метода всіх юридичних наук і включає два моменти: «По-перше, ця єдність передбачає, що всі юридичні дисципліни (у тому числі і порівняльне правознавство) являють собою різні форми конкретизації (різні аспекти переломлювання і вираження) поняття права. Тільки тому різні юридичні дисципліни в пізнавальному плані мають понятійно-правовий статус і характер та, отже, є формами юридичного пізнання, формами вираження юридико-теоретичного знання. По-друге, дана єдність передбачає, що всі юридичні дисципліни є різними формами (аспектами) конкретизації одного і того ж поняття права (і відповідного правового поняття держави). А це означає концептуальну єдність відповідної юридичної науки в цілому і всіх її структурних частин — окремих юридичних наук»'.

Кожна юридична наука виступає складовим елементом загальної структури юридичної науки, як відносне самостійне наукове формування.

Щоб з'ясувати, як взаємодіє порівняльне правознавство з іншими юридичними науками, необхідно з'ясувати, що представляє собою система юридичних наук. її можна уявити у вигляді піраміди, розділеної на наступні рівні. Традиційно виділяють: теоретико-історичні дисципліни — теорію держави і права, історію держави і права, історію політичних і правових вчень, порівняльне правознавство та ін.; галузеві — кримінальне право, цивільне право, конституційне право та ін.; дисципліни, що вивчають міжнародне право (міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, космічне право, міжнародне гуманітарне право та ін.); спеціальні юридичні науки, що вивчають діяльність відповідних державних органів (правоохоронні органи і т. ін.), і, нарешті, прикладні, такі, що використовують дані інших наук (криміналістика, судова медицина, судова психологія і т. ін.).

Найближче до порівняльного правознавства знаходиться теорія держави і права, з якою воно взаємодіє на різних рівнях. Одні правознавці вважають за можливе повністю охопити рамками теорії держави і права предмет порівняльного правознавства. Інші правознавці, з якими необхідно погодитися, уважають, що для загальної теорії держави і права важливий інший, вищий рівень абстракції, нормативної концентрації, коли в співвідношенні загального і особливого домінуючим є перший елемент. Усю правову різноманітність важко охопити таким чином. На думку О.Ф. Скакун, завданням порівняльного правознавства є деталізація основних сімей правових систем, їх груп, правових засобів регулювання суспільних відносин у порівняльно-правовому аспекті. Тобто ці дві науки звертаються до одних і тих же юридичних категорій і понять, акцентують увагу на кодифікації, правотворчості, застосуванні права, тлумаченні права, правовідношенні і т. ін. Тільки в науці теорії держави і права вказані категорії є основними об'єктами вивчення в узагальненому вигляді при спиранні, як правило, на національний матеріал. А в науці порівняльного правознавства головним є розкриття в узагальненому і цілісному вигляді специфічності правових систем світу, їхніх типів (сімей); тут матеріал, як правило, зарубіжний, хоча при використанні одних і тих же категорій застосовується і національний матеріал¹.

На сучасному етапі більшість правознавців, розглядаючи загальну теорію права як самостійну правову дисципліну, виділяє в її рамках відносно відокремлені групи проблем. При цьому структура загальної теорії права розглядається з погляду основних напрямів аналізу її предмета. Вона складається з таких наукових напрямів, як філософія права, соціологія права, порівняльне правознавство, теорія права (теорія позитивного права), психологія права, юридична техніка тощо.

Розглядаючи співвідношення порівняльного правознавства і філософії права Р. Давид відзначав: «Філософія вимагає універсалізму; немає потреби говорити про обмеженість і вузькість філософії права, що базується лише на вивченні свого національного права. Порівняльне право, цілком очевидно, сприяє тому, щоб долати подібного роду бар'єри»².

Останнім часом у юридичній науці виник новий науковий напрям, який називається державознавством, предметом вивчення якого є виникнення і тенденції розвитку держави та взаємовідношення з іншими суспільними структурами, і, нарешті, функції, методи здійснення діяльності і структура держави. Іншими словами, державознавство є системою знань про державність в її різних зв'язках і опосередкуваннях³. На цій підставі В.Є. Чиркін виділяє порівняльне державознавство. Характеризуючи взаємовідношення порівняльного державознавства і порівняльного правознавства, він відзначає, що, незважаючи на те, що кожна із цих двох дисциплін має свій предмет вивчення, їх не можна відривати одну від одної, як не можна вивчати державність тільки крізь призму права. У зв'язку із цим, на його думку, існують проблеми, вирішення яких потребує об'єднання обох підходів¹.

Слід розмежовувати порівняльне правознавство від вивчення зарубіжного права. Порівняльне правознавство аналізує дві або більше правові системи шляхом зіставлення різних аспектів із метою виявлення спільних і відмінних властивостей. Зарубіжне ж право вивчає тільки одну зарубіжну правову систему, не порівнюючи її з іншими правовими системами.

Дослідження зарубіжного права є основою проведення порівняльно-правових досліджень. Не можна прийняти твердження про те, що будь-який опис зарубіжного права є вже порівняльним, оскільки всі описи зарубіжного права, щонайменше, намагаються зіставити право різних систем. Цей аргумент слід відкинути, оскільки порівняльне правознавство — це реалізація критичного мислення, яке передбачає точні порівняння тих чи інших аспектів двох або більше правових систем. Тут пошук порівнянь примушує замислитися над кожною правовою системою, про те, де вони схожі, а де відрізняються. Необхідний здоровий скептицизм і конструктивний критицизм в оцінці схожих рис і відмінностей, де конструктивний критицизм — особлива форма поваги².