Оцінка потенціалу природно-оздоровчих ресурсів нашої країни

                                                    Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….2

1. Розвиток санаторного - курортної справи…………………………………….5

1.1. Курорти України………………………………………………………….......5

1.2. Історія розвитку санаторно-курортної  справи у Донецькій області……...8

1.3. Історія розвитку грязелікування  на Слов'янському курорті……………..10

1.4. Слов'янський курорт………………………………………………………. 12

2. Дослідження сфери туризму і курортів Донецької області………………...16

2.1. Територіальна диференціація. Характеристика основних сегментів ринку    попиту…………………………………………………………………………….16  

2.2. Організаційно-туристична характеристика……………………………….20 

2.3. SWOT- аналіз………………………………………………………………..27  

3. Удосконалення маркетингової діяльності……………………………...…...31                                          3.1. Стратегічний план економічного розвитку міста Слов'янська…………..31

3.2. Рекомендації до вибору ефективних засобів реклами……………………41

3.3 Рекомендації по розробці рекламного бюджету. Розрахунок ефективності рекламної кампанії………………………………………………………………48

Висновок………………………………………………………………………….56

Список використаної літератури………………………………………………..61

Додатки…………………………………………………………………………...63

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       Вступ

 

В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів, окреслюються перспективи на майбутнє. Ці процеси характерні також для туристичної галузі та курортів Донецької області, які спрямовані на отримання прибутку через задоволення туристичних потреб населення, надання йому різноманітних туристичних послуг й екскурсійного обслуговування та турбота про здоров'я населення у санаторно-курортних установах.

Актуальність  теми. Регіон має значні природні, історико-культурні багатства (Додаток 4), курортно-рекреаційні і економічні можливості, потенціал туристичного бізнесу в Донецькій області використовується в неповній мірі. На цьому етапі розвинений і стабільно зростає виїзний (зарубіжний) туризм, який призводить до відтоку грошей і робить негативний вплив на стабільність економіки регіону.

Курортні комплекси Донецького регіону знамениті:

- санаторіями, оздоровчими  комплексами, грязьовими лікарнями;

- історичними місцями,  де постійно проводяться екскурсії;

- архітектурними пам'ятниками;

- дуже м'яким і ідеальним  кліматом, де можна відпочивати  у будь-яку пору року (кліматичні умови України значно кращі і м'якші, ніж пропонують туристам зарубіжні курорти);

- надзвичайною красою  і мальовничими місцями.

Мета роботи - розгляд курортів та туристичної сфери Донецької області.

Завдання  курсової роботи - вивчення місця і ролі курортів в національному комплексі країни, аналіз сучасних тенденцій його розвитку і структурних особливостей, пошук шляхів рішення проблем розвитку на сучасному етапі.

Новим підходом до розвитку оздоровчого туризму може бути участь в міжнародних фестивалях, виставках, семінарах. У регіоні розвиватиметься  подвійна спеціалізація туристичної  діяльності оздоровча і рекреаційна.

1) створення позитивного туристичного іміджу "Оздоровчий туризм" і просування його можливостей на міжнародний ринок.

2) підвищення якості життя населення регіону, країни, іноземців, завдяки збільшенню прибуткової частини бюджету, припливу інвестицій, розвитку малого і середнього бізнесу, утворення додаткових робочих місць.

3) активізувати участь санаторіїв і курортів в оздоровленні і лікуванні туристів.

4) пропагувати престиж українського туризму.

Правильне користування впливу довкілля на людський організм мобілізує фізіологічні заходи захисту. Вони проявляються загальною неспецифічною резистентністю, становленням або утримуванням фізіологічних адаптаційних реакцій на відміну від патологічної адаптаційної реакції – «стрес». Фізіологічні заходи захисту організму визначаються і його можливістю швидко мобілізувати механізми «саногенезу» і їх утримувати (маються на увазі процеси реституції, репарації, компенсації і імунітету).

Таким чином, оцінка потенціалу природно-оздоровчих ресурсів нашої країни дозволяє укласти  про великі можливості оздоровлення не лише в системі курортів, але і через систему туризму, який бурхливо розвивається у наш час.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури і додатків. Перший розділ повністю присвячений розгляду географічного положення міста Слов'янськ, його історія, а також аналізу туристичної інфраструктури цього курорту. У другому розділі надається розгорнута характеристика курорту, його пам'яток, традицій, кліматичних умов та зроблен SWOT-аналіз санаторію «Ювілейний». У третьому розділі роботи приведене удосконалення маркетингової діяльності, стратегічний план економічного розвитку, рекомендації до вибору ефективних засобів реклами. Результати роботи приведені у висновку, що є завершальною частиною роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    Розділ 1. Розвиток санаторного - курортної справи

                                            1.1. Курорти України

 

Україна має величезні  природні лікувальні ресурси. Курорти  України користуються широкою і  заслуженою славою як у ближньому, так і в далекому зарубіжжі.

Велика кількість джерел з різноманітними по хімічному складу і лікувальним  властивостям мінеральними водами, численні запаси лікувальних грязей роблять  надра України справжньою скарбницею природних лікувальних засобів.

Багаті запаси мінеральних вод  і лікувальних грязей доповнює м'який цілющий клімат України, який на багатьох курортах є основним лікувальним  чинником.

Нині в Україні налічується  близько 96 курортів і лікувальних  місцевостей, де функціонують більше 1490 санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, розрахованих на одночасний прийом 331000 людей. Щорічно санаторно-курортним лікуванням і усіма видами організованого відпочинку користуються близько 5,6 млн. людей [11, с. 12].

Курортом вважається місцевість, що має природні лікувальні чинники (джерелами  мінеральних вод, покладами лікувальних  грязей, сприятливим кліматом), а також бальнео- і гідротехнічними спорудами, лікувально-профілактичними установами.

Основний тип лікувальної установи на курортах - санаторій. Санаторій є стаціонарною лікувально-профілактичною установою, призначеною для лікування хворих переважно природними чинниками: мінеральними водами, лікувальними грязями, кліматом. Фізіотерапевтичні процедури поєднують з лікувальним харчуванням, лікувальною фізкультурою і іншими методами лікування [4, c. 127].

Розвиток курортів в Україні  відбувався надзвичайно повільно. У  основу організації курортної справи в Україні лягли положення декретів «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» (20 березня 1919 року), «Про будинки відпочинку» (13 травня 1921 р.)[11, с. 47].

Для вивчення дії природних лікувальних  чинників (мінеральних вод, лікувальних грязей, клімату та ін.) і наукового обгрунтування показань до їх застосування, в Україні були створені два спеціальні науково-дослідні інститути Ялтинський державний туберкульозний інститут (1922 р.), нині Ялтинський науково-дослідний інститут фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І.М. Сеченова і Всеукраїнський бальнеологічний інститут в Одесі (1928 р.), нині Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації і курортології.

У довоєнний період мережа санаторіїв і установ оздоровчого відпочинку в Україні була значно розширена. У роки Великої Вітчизняної Війни усі санаторії на звільненій території України були перетворені на госпіталі, в яких лікували поранених і хворих воїнів-фронтовиків.

Організація санаторно-курортного лікування  отримала широкий розвиток в післявоєнний період. Цьому значною мірою сприяла постанова Ради Міністрів СРСР від 10 березня 1960 року «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку». У 1981-1985 роках в Україні на будівництво санаторіїв і установ оздоровчого відпочинку тільки профспілки витратили близько 201 млн. руб. [11, с. 52].

На багатьох курортах були організовані загальнокурортні лікувально-діагностичні і спеціалізовані відділення, кабінети і лабораторії. Здійснювалася спеціалізація  санаторіїв, удосконалилася система  медичного відбору хворих на санаторно-курортне лікування.

Унікальні джерела мінеральних  вод є основним чинником на бальнеологічних  курортах України. Ці води застосовують зовнішньо у вигляді ванн і  всередину - для питва, інгаляцій, полоскань, зрошування, промивань і т. п.

На території України є усі типи курортів - бальнеологічні, грязьові, кліматичні і найрізноманітніші їх поєднання: бальнеогрязьові, клімато- бальнеологічні, кліматогрязьові і кліматобальнеогрязьові.

Мінеральні води різного складу є і у Донецькій області.

Національною академією наук України зареєстровано більше 500 мінеральних джерел лікувальних вод, добовий дебіт яких складає більше 20 млн. л. Використовують мінеральні води для лікувальної мети на курортах, в спеціальних відділеннях при обласних, міських і районних лікарнях, а також для розливу в пляшки з подальшим транспортуванням їх в аптеки, фірмові магазини великих міст України і країн СНД [2, с. 258].

На численних бальнеологічних  курортах України бальнеотерапію поєднують  з лікувальними грязьовими процедурами. Ми вже згадували, що Україна надзвичайно багата родовищами лікувальних грязей різного походження. Високоефективна грязь не лише використовується в санаторіях курортів, але і транспортується до численних лікувальних установ.

Слід зазначити, що лікувальну грязь використовують не лише на курортах. Так, у багатьох лікувально-профілактичних установах при лікуванні захворювань опoрно-рухового апарату і периферичної нервової системи стали широко застосовувати грязелікування в курортній обстановці - в лікарнях, поліклініках, медико-санітарних частинах і інших установах. Лікувальну грязь цим спеціалізованим, госпрозрахунковим установам доставляють розфасованою в різній тарі - бочках або бляшаних банках. Крім того, лікувальні грязі транспортують у багато країн СНД. Запаси лікувальних грязей в Україні, по суті, невичерпні, вони обчислюються багатьма мільйонами тонн.

Окрім грязьових лиманів  і озер морського походження, в  Україні є ряд солоних озер континентального походження, які утворилися, на думку учених, внаслідок карстових процесів - вилуговування підземними водами солоних шарів. До таких солоних озер відносяться озера Вейсове, Рапне (Ріпне) і Сліпнe на Слов'янському курорті Донецької області. Озеро Рапне (Ріпне) – державний гідрологічний пам’ятник природи. Статус присвоєн Радміном Української РСР у жовтні 1975 року. Площа дзеркала - 32 га, глибина - до 7,5 метра. Площа сусіднього озера - Сліпного - 30 га, глибина, - до 2,2 метра використовується як резерв цілющої грязі. Влітку температура води доходить до 24°С [9, c.303].

 Відповідно до медичної кліматологічної класифікації в Україні розрізняють декілька кліматичних районів. Донецька область відноситься до південного кліматичного району, який відрізняється великою кількістю сонячних днів, жарким літом, короткої, м'якої, помірно теплої зими з невеликою кількістю опадів.

 

     1.2. Історія розвитку санаторно-курортної справи у Донецькій області

 

Цілющі властивості  Слов'янських озер і грязі відомі були ще у далекому минулому, коли тут з'явилися перші солевари. Існує переказ про те, що у кінці травня 1709 року, проїздом з Таганрога в Полтаву, тут зупинявся цар Петро I, оглядав соляні промисли і купався в солоних озерах.

До купання в солоних  озерах часто прибігали місцеві  жителі при лікуванні своїх недуг. Але лише з 1827 року за порадою міського лікаря А. К. Яковлєва купатися почали цілеспрямовано хворі, що страждають різними захворюваннями. Ця дата офіційно вважається датою заснування Слов'янського курорту. Медичну санкцію цілюща сила Слов'янських озер і грязі отримала в 1832 році, коли штаб-лікар А. К. Яковлєв почав лікувати «нижчих чинів» 1-го резервного кавалерійського корпусу, що страждають різними хронічними захворюваннями.

Лікування солдатів дало добрі результати, і в 1833 році були «зроблені будівлі для кип'ятіння води і площа для намазування хворих грязью на сонячному пригріві». У 1838 році на південному березі Ріпного озера були побудовані купальні, а потім, у 1840 році, заснована лікарня на 200 хворих як відділення Чугуївського військового госпіталю. А у 1852 році Комітет Слов'янських мінеральних вод побудував «бальнеологічний заклад для осіб цивільного відомства». Навколо лікарні стали будуватися дачі [13, с. 114].

У 1890 році міське управління збудило клопотання про визнання за Слов'янськими мінеральними водами громадського значення, і Медичний Департамент, розглянувши хімічні дослідження, відніс ці води до числа найсильніших джерел Росії. Послідував «Найвищий указ» 1892 року, у якому води були зараховані до джерел, що мають громадське значення і є предметом державної охорони.