Поняття і види джерел трудового права України та їх класифікація

 

План

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Поняття і види джерел трудового права України та їх класифікація……….6
2. Конституція України – основне джерело трудового права України………12
3. Вплив міжнародно-правового регулювання праці на трудове законодавство України……………………………………………………………………….17
4. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти, як провідні джерела трудового права……………………………………………………24
5. Підзаконні та локальні нормативно-правові акти і їх місце в системі джерел трудового права України………………………………………….32
6. Чинність нормативних актів у часі й просторі, а також єдність і диференціація правового регулювання праці за категоріями працівників……………………………………………………………………38
7. Значення рішень Конституційного Суду України та керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України в системі джерел трудового права……………………………………………………………………………44

Висновки…………………………………………………………………………48

Список використаної літератури……………………………………………….53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

На  сьогодні однією з тих галузей  вітчизняного права, що найбільш динамічно розвиваються є трудове право, яке є одним із провідних у системі національного законодавства України, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Демократичні зрушення, що відбулися в Україні та прийняття Основного Закону зумовили перегляд традиційних уявлень юридичної науки радянського й сучасного періодів про право та його джерела, у тому числі й джерела трудового права.

Нові форми  економічних і соціальних відносин зажадали перегляду і зміни багатьох інститутів трудового права як науки, перетворивши радянське трудове право в українське трудове право. Тема джерел трудового права на сьогоднішній день дуже актуальна, адже відбувається зміна всієї законодавчо-нормативної бази країни, приймаються нові закони, а, отже, змінюються і джерела права.

Варто відзначити, що значна частина актів трудового законодавства прийнята ще за радянської доби, і хоча останнім часом вони були оновлені, питання практичної реалізації положень Конституції України не вирішуються. Тому нагальною проблемою є  розробка і прийняття тих законів, які мають важливе значення для розвитку демократичних засад у країні, удосконалення чинного трудового законодавства з урахуванням тієї практики, що склалася у процесі цих перетворень. Крім того, входження України до міжнародних організацій актуалізує проблему приведення  національного законодавства у відповідність міжнародно-правовим актам.  Особливо це стосується Трудового Кодексу України, прийняття якого має забезпечити  ефективний механізм правового регулювання трудових правовідносин, розширити межі локального регулювання, та забезпечити створення дієвої системи  джерел трудового права.

Наведене  зумовлює актуальність теми дослідження, її важливе теоретичне і практичне  значення для подальшого реформування відносин у сфері праці відповідно до загальновизнаних принципів та вимог, що ставляться міжнародним співтовариством.

Для досягнення комплексного дослідження усіх джерел трудового права та виявлення їх особливостей зроблено спробу вирішити наступні завдання:

1. Сформулювати поняття й види джерел трудового права України.
2. Визначити вплив актів міжнародно-правового регулювання праці на українське трудове законодавство.
3. З’ясувати роль Конституції та Кодексу законів про працю України в системі джерел трудового права, значення, роль і функції законів, підзаконних актів, актів соціального партнерства й локальних нормативних актів.
4. Виявити особливості дії джерел трудового права в просторі, часі та за колом осіб, розкрити зміст єдності й диференціації правового регулювання праці.
5. З’ясувати юридичну природу актів Конституційного Суду України, судової практики й вирішити питання щодо можливості їх віднесення до джерел трудового права.

Теоретичним підґрунтям даної праці послужили  наукові праці учених-трудовиків – П. Д. Пилипенка, В. Я. Бурака, Прокопенко В.I., Грузінова Л. П., Короткіна В. Г., Болотіної Н. Б., Чанишевої Г. І., Додіної Т. М., Ю.П.Дмитренка,  В.І. Щербиної, а також національна нормативно-правова база – Конституція України, міжнародні договори, КЗпП України, закони, а також підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства тощо.

Об’єктом дослідження виступають поняття та система джерел трудового права, їх особливості, загальна та спеціальна юридична література про їх статус.

Предметом дослідження є визначення нормативної природи джерел трудового права та їх функціонального призначення.

Курсова робота складається зі вступу, семи розділів, висновків і списку використаних джерел (41 найменування). Загальний обсяг курсової становить 56 сторінок, з них основного тексту – 47 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Поняття і види джерел трудового права України та їх класифікація

 

У науковій та навчальній літературі джерела права розглядають як зовнішню форму функціонування права, як ті конкретні форми виразу правових приписів, органів державної влади, які видають нормативні акти в межах своєї компетенції, на підставі і на виконання чинного законодавства, при допомозі яких тому чи іншому правилу поведінки надається обов’язкова сила  [39, 98].

Джерелами трудового  права України, що регулює трудові і тісно пов’язані з ними відносини, є сукупність правових норм, якими регулюються усі види трудових відносин, що виникають між роботодавцями та працівниками. Ці відносини — один з найважливіших видів відносин, які зачіпають такі питання, як право на працю, працевлаштування, тривалість робочого часу і часу відпочинку, внутрішній трудовий розпорядок, безпека праці та ін.

Зовні ці норми  знаходять вираз у формі державних  актів органів законодавчої влади, актів вищих органів державного управління, уповноважених видавати такі акти в межах своєї компетенції, актів управління  на конкретних підприємствах, установах, організаціях, за погодженням з трудовим колективом або його представницьким органом, актів застосування чинного законодавства.

Конкретні форми  виразу норм права залежать від ступеня важливості суспільних відносин, що ними регулюються, галузевої незалежності, компетенції органу, що здійснює правотворчість. Це можуть бути закони, укази, постанови, інструкції, накази, інші нормативно-правові акти (наприклад, такі як положення про преміювання), правила (такі, як правила внутрішнього трудового розпорядку) та ін. [40, 58-59].

Оскільки джерело  трудового права є формою вираження  трудового законодавства у відповідному нормативному акті, варто зазначити, що такі нормативні акти за змістом можуть бути двох видів:

1. Що містять лише норми трудового права, наприклад Кодекс законів про працю України.
2. Що містять норми різних галузей права, у тому числі трудового (їх називають комплексними), наприклад Гірничий Закон України від 6 жовтня 1999 року [31,37-43].

Джерела трудового  права України можуть мати нормативний і ненормативний характер, тобто їх необхідно відрізняти від правових актів чинного законодавства. Наприклад, указ Президента України «Про персональне нагородження орденом Ярослава Мудрого» або рішення місцевого суду щодо трудового  спору – це правові акти правозастосовного характеру, тоді як Указ Президента України від 26 квітня 1995 р. «Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня» є нормативним актом трудового права [41, 27-28].

Сутність джерел трудового права України є  прямим відображенням матеріальних умов життя нашого суспільства. Тому якщо змінюються умови життя, то змінюються й джерела трудового права. Особливо це проявляється в сучасних умовах, коли змінюються виробничі відносини й форми власності, роздержавлюються підприємства, що спричиняє зміну трудових правовідносин на них. Саме через такі обставини вносяться зміни до трудового законодавства та його джерел, з’являються нові джерела трудового права, скасовуються або доповнюються чи змінюються застарілі, з метою врахування їх відповідності ринковим умовам господарювання.

Характеризуючи нормативно-правові  акти, як джерела трудового права, потрібно спочатку наголосити на тих особливостях, що відрізняють їх з-поміж аналогічних джерел інших галузей права. П. Д. Пилипенко відзначає п’ять таких особливостей джерел трудового права, а саме:

1. У трудовому праві, крім актів, виданих на державному рівні, широко застосовують локально-правові акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях. Такі акти забезпечують найефективнішу дію трудового законодавства щодо конкретних умов виробництва.
2. Значне місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної політики України. Правила, положення та інструкції цього міністерства сприяють правильному і однозначному застосуванню норм трудового права.
3. Для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер. Ці акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а передбачають прийняття на їх основі локальних актів, які й виконують регулятивну функцію. Наприклад, є «Типові правила внутрішнього трудового розпорядку», проте безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюють не ці «Типові правила», а прийняті на їх основі правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства , що передбачено у          ст. 142 КЗпП України.
4. Трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб’єктних ознак і соціальних груп працівників [39, 99-101].

Основним завданням  законодавства про працю є  регулювання трудових правовідносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності та роботодавця, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, з метою зростання продуктивності праці, поліпшення якості роботи,  всебічної охорони трудових прав працівників, піднесення матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцнення трудової дисципліни і перетворення праці на благо суспільства й першочергову життєву потребу кожної працездатної людини.

Регулювання трудових та інших, тісно пов’язаних з ними відносин, здійснюється законодавством про працю  України. Згідно зі ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Чинний КЗпП України не містить поняття трудового законодавства, але в багатьох його статтях вказується на регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин саме законодавством чи законом (ст. 9, 13, 16, 17, 21 КЗпП України та ін.). Офіційне ж тлумачення терміна «законодавство про працю»  міститься у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року N 12-рп/98 згідно з яким можна здійснити класифікацію джерел трудового права України, які є досить різноманітними за своєю юридичною силою; за системою трудового права відповідно до його інститутів; за органами, які приймають нормативні акти; за формою і сферою дії правового акта та ін., тому класифікувати їх можна за різними критеріями [41, 28-29].

За юридичною силою джерела трудового права поділяються на:  конституційні (Конституція України від 28 червня 1996 року, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та ін.), акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони (Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року, «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року та ін.),  підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України), акти соціального партнерства (угоди, укладені на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі), акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (правила, інструкції, накази, положення, рішення), локальні нормативно-правові акти (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, графік відпусток та ін.). Особливість останніх полягає в тому, що вони поширюються тільки на працівників певного підприємства [42, 30-31].

Джерела трудового  права класифікуються також згідно з його системою та інститутами. Так, закони України про працю можуть бути кодифікованими (наприклад, КЗпП України), поточними – стосуються окремих інститутів трудового права (зокрема, Закон України «Про колективні договори й угоди» від 1 липня 1993 року, Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року ті ін.) та комплексні, що охоплюють різні інститути трудового права. Прикладом комплексного джерела є Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003, норми якого належать до таких інститутів трудового права, як колективний договір, трудовий договір, оплата праці.

 Якщо ж  класифікувати закони, як джерела трудового права, згідно з його системою (загальною і особливою), то слід виділяти джерела, що належать як до загальної частини, так і до всіх інститутів особливої частини трудового права (це Конституція України і КЗпП України).

Джерела трудового  права класифікуються також за органами, які їх ухвалюють. Розрізняють норми, що приймаються вищими органами законодавчої влади України (закони, постанови), Президентом України (укази, розпорядження), а також вищим органом виконавчої влади – Кабінетом Міністрів України (постанови і розпорядження), норми центральних органів державного управління (Міністерства праці та соціальної політики України та інших міністерств і відомств України), норми органів державної влади та управління Автономної Республіки Крим, норми, що приймаються органами місцевого самоврядування.

За сферою дії  джерела трудового права класифікуються на: галузеві або відомчі; міжгалузеві (правила, стандарти з охорони праці); обласні та Автономної Республіки Крим; місцеві (локальні) у межах конкретного підприємства.