Товарознавча оцінка та складання товарного досьє ювелірних товарів

 Родій – метал блідо-голубого  кольору, по зовнішньому вигляду  схожий на алюміній. Щільність  родію – 12,4 г/см³, твердість по шкалі Мооса – 5,5-6, температура плавлення – 1966^оС, хімічно стійкий. Застосовується для покриття найтоншим шаром срібних виробів для захисту їх від тускнення, а також виробів і окремих деталей зі сплаву білого золота для збереження блиску.

 Рутеній – метал  сріблисто-білого кольору, що  одержується у процесі переробки  й очищення сирої платини. По  зовнішньому вигляду подібний  із платиною. Щільність рутенію – 12,26 г/см³, твердість по шкалі Мооса – 6,5, температура плавлення – 2450^оС. Через крихкість рутеній не застосовується в ювелірній промисловості і лише в незначних кількостях використовується в ювелірній справі в сплавах із платиною.

 Іридій зустрічається  в платинових рудах, виходить  у процесі переробки й очищення  сирої платини. Це тендітний  метал сріблисто-сірого кольору,  хімічно дуже стійки (не розчиняється  в кислотах і навіть у «царській  горілці»), дуже важкий і твердий.  Щільність іридію – 22,42 г/см³, твердість по шкалі Мооса – 6,5, температура плавлення – 2454^оС. У ювелірній справі застосовують платиново-іридієвий сплав, що містить 5-10% іридію.

 Осмій зустрічається  в платинових рудах у виді  сплавів з іридієм. Це твердий,  тугоплавкий, хімічно стійкий  метал олов'яно-білого кольору  із сіро-блакитним відтінком,  найважчий серед металів платинової  групи. Щільність осмію – 22,48 г/см³, твердість по шкалі Мооса – 7, температура плавлення – 2500^оС. Сплави осмію рідко застосовують для виготовлення каблучок.

 До кольорових металів  відносять мідь, цинк, нікель, олово,  свинець, кадмій, хром і алюміній.

 У ювелірній справі  кольорові метали застосовують  у вигляді сплавів, що нагадують  по зовнішньому вигляді дорогоцінні  метали. Основними компонентами  сплавів є мідь, цинк і нікель.

 Мідь – м'який, тягучий  і ковкий матеріал червонуватого  кольору, що легко плющиться  в тонкий аркуш і витягається  в дріт. Щільність – 8,93 г/см³, твердість по шкалі Мооса – 3, температура плавлення – 1083^оС. У вологому повітрі в присутності вуглекислоти мідь швидко окисляється. Добувають мідь головним чином з руд, але вона зустрічається й у самородках. Мідь застосовують як лігатурний матеріал у сплавах із золотом.

 Цинк – легкоплавкий, тендітний матеріал синювато-білого  кольору. Щільність цинку –  7,14 г/см³, температура плавлення – 419,4^оС. В вологому повітрі цинк окисляється, покриваючись захисним шаром окису. Його використовують як лігатурний метал у багатьох сплавах, у тому числі в срібних і в сплавах з міддю. Додавання цинку в сплави робить їх більш світлими і знижує температуру плавлення.

 Нікель – твердий,  тугоплавкий, що не змінюється  на повітрі метал сріблисто-білого  кольору, із сильним блиском.  Щільність – 8,9 г/см³, твердість по шкалі Мооса – 5, температура плавлення – 1445^оС. Нікель широко використовують для покриття виробів з інших металів з метою захисту від корозії.

 Олово – легкоплавкий, ковкий метал сріблисто-білого  кольору. Щільність олова –  7,2 г/см³, температура плавлення – 231,9^оС. У чистому виді олово широко застосовують для пайки, покриття інших металів і виробів з них з метою захисту від корозії, а також використовують у різних сплавах.

  Алюміній – легкий, пластичний, м'який метал сріблисто-білого кольору, що добре прокочується, кується і штампується. Основною сировиною для одержання є боксити. Щільність алюмінію – 2,7 г/см³, температура плавлення – 659,8^оС. Алюміній добре зберігається на повітрі, покриваючись тонкою плівкою окисла, що охороняє його від подальшого окислювання. Алюміній широко використовують при виробництві різних прикрас (брошки, браслети, ланцюжки й ін.) і предметів побуту.

 Хром – найбільш  твердий кольоровий метал сріблистого  кольору. Щільність хрому –  6,9-7,1 г/см³, температура плавлення – 1800^оС. Хром чинить гарний опір до механічного зносу. Він є одним з найважливіших легуючих металів. Використовують його також для покриття тонким шаром (хромування) металевих ювелірних виробів з метою підвищення зносостійкості, опору корозії, одержання стійкої відбивної поверхні, додання красивого зовнішнього вигляду.

 Кадмій – м'який, тягучий,  ковкий метал сріблисто-білого  кольору. Щільність кадмію –  8,6 г/см³, температура плавлення – 321^оС. Застосовується для виготовлення золотих і срібних сплавів, а також для покриття поверхні металевих поверхонь з метою запобігання корозії.

 Сплави кольорових  металів. Для виготовлення недорогих  особистих прикрас, предметів  сервіровки столу й інших виробів  використовують сплави кольорових  металів, по зовнішньому вигляду  нагадує золото і срібло.

 Латунь – сплав  міді з цинком (40-50%), іноді з  добавкою невеликої кількості  інших металів. Щільність латуні  – 8,2-8,8 г/см³. Латунь має красивий жовтий колір, подібний до кольору золота. Його широко застосовують для виготовлення багатьох видів ювелірної галантереї, предметів туалету й ін.

 Існує кілька класифікацій  ювелірних каменів. У торгівлі  і промисловості ювелірні камені  класифікують по їхній відносній  цінності на дорогоцінні, напівкоштовні  і виробні (зображено на додатку А). Дорогоцінні і напівкоштовні камені звичайно прозорі, вироблені – непрозорі кольорові мінерали, придатні тільки для шліфування. Дорогоцінні камені (алмаз, рубін, смарагд, сапфір) рідко зустрічаються в природі. Напівкоштовні камені (аквамарин, олександрит, турмалін, гранат, аметист, опал, бірюза, топаз, янтар і ін.) поширені частіше, оправляють їх звичайно золотом, сріблом і мельхіором, а також використовують у каменерізних виробах. До вироблених каменів відносять агат, лазурит, нефрит, онікс, яшму, малахіт і ін.

 Цінність ювелірних  каменів визначається їхніми  властивостями: твердістю, спайністю,  щільністю, кольором, прозорістю, блиском,  хімічною стійкістю. 

 Багато властивостей  ювелірних каменів обумовлені  умовами утворення цих мінералів  і їхньою внутрішньою будовою,  тобто структурою. Існує два типи  будови речовин: кристалічний  й аморфний. Структура ювелірних  каменів в основному кристалічна,  тому по складу вони однорідні,  але фізичні властивості їх  нерівнозначні у всіх напрямках,  тобто характеризуються анізотропією.

 Перше місце в ряді  дорогоцінних каменів по вартості  займає алмаз. Він має виняткову  твердість, високе світлозаломлення, сильну дисперсію і яскравий  блиск. З усіх дорогоцінних  каменів алмаз має найбільш  простий хімічний склад і являє  собою кристалічний вуглець. У  ньому часто є домішки (головним  чином окис заліза), що додають  алмазу жовтуватий відтінок і  знижують його цінність.

Діаманти по вазі умовно поділяють на дрібні (до 0,29 карата) і  великі (від 0,30 карата). Дрібні діаманти в залежності від прозорості, кількості, характеру і місцезнаходження наявних  у них дефектів поділяють на 8 груп (великі – на 11 груп). Дефектами в діамантах можуть бути крапки, смужки, тріщинки, пухирці, мікрошви, включення графіту.

 Рубін і сапфір є  різновидом корунду. Розмаїтість  і краса фарбування корундів, їхня висока твердість (9 по  шкалі Мооса) перетворюють мінерали цього виду в дорогоцінні камені, ідеальні у всіх відносинах.

 Найбільш коштовними  вважаються рубіни, пофарбовані  окисом хрому в червоний колір.  Особливо цінуються рубіни кольору  «голубиної крові» (червоного кольору  зі лілуватим відтінком).

 Сапфірами називають  різновид корунду, частіше синього  кольору. Зелені, рожеві, чорні й  інші відтінки сапфірів називають  фантазійними.

 Смарагд – це різновид  берилла зеленого кольору. Найбільшу цінність представляють смарагди густо-зеленого кольору, не утримуючих включень і тріщин. Смарагд на відміну від інших зелених каменів зберігає фарбування при штучному висвітленні.

 Перли являють собою  органічні відкладення різних  молюсків у раковинах. Вони  характеризується невеликою твердістю  (2,5-4 по шкалі Мооса), а отже, недовговічні і вимагають обережного поводження з ними. Вони піддаються впливу кислот і навіть природних виділень людської шкіри, тому не слід мити руки, не знявши попереднє кільце з перлиною, тому що перли можуть забруднитися і відновити їх первісний вид майже неможливо. Разом з тим краса перлів незаперечна. Перли бувають округлими, овальними; рожевого, жовтого, сірого, червонуватого, фіолетового і чорного кольорів.

Аквамарин – це голубий  берил різних відтінків, твердістю 7,5–8.

Олександрит є найбільш коштовним різновидом хризоберилу, що ніколи  не користувався величезною популярністю внаслідок одержуваного ефекту «котячого ока». Це рідкий блакитнувато-зелений камінь (при штучному висвітленні фіолетово-малинового кольору), твердістю 8,5.

 Турмалін перевершує  більшість ювелірних каменів  по розмаїтості фарбувань. Найбільше  застосування мають турмаліни  рожево-червоного чи рожевого  кольору. Кристали турмаліну рідко бувають однорідно пофарбованими; звичайно окремі частини кристалів мають різне, часто контрастне фарбування. Твердість турмаліну – 7,0-7,5.

 Гранат являє собою  групу мінералів складного хімічного  складу. У ювелірній справі широко  використовують вогненно-червоні,  малинові, сизо-червоні і смарагдово  зелені різновиди гранатів. Особливо  високо цінуються гранати, близькі  по фарбуванню до яскраво-червоного  рубіна. Твердість граната – 7,0-7,5.

 Аметист є різновидом  кварцу фіолетового кольору різних  відтінків. Особливо цінуються  аметисти густо-фіолетового кольору.  Аметисти, за винятком  уральського,  при штучному висвітленні здобувають  сіруватий відтінок. Твердість аметиста  – 7.

 Опал – це тендітний,  що легко дряпається прозорий  камінь аморфної структури, що  складає з кренозема, твердістю 6-6,5. Виділяються кілька різновидів обпала: білий, чорний, вогненний.

 Бірюза є непрозорим  мінералом групи фосфатів небесно-голубого  кольору. Твердість бірюзи –  6. Хімічно бірюза хитлива: вона  легко усмоктує пари, поглинає  вологу, тому перед миттям рук  завжди варто знімати кільця  з бірюзою, щоб уберегти її  від забруднення і дії води.

 Топаз – це фторсилікат алюмінію. Топази бувають безбарвними, жовтими різних відтінків, блакитними. Вони характеризуються високою твердістю – 8. Топази мають скляний блиск і часто винятково чисті, відмінно поліруються, здобуваючи сліпучий блиск. Для топазів характерна зроблена спайність, з цієї причини їх варто носити з особливою обережністю.

 Янтар являє собою  викопну смолу. Колір янтарю  жовтий – від світлих до  коричневих відтінків. Янтар набагато  м'якше багатьох ювелірних каменів:  його твердість усього близько  2,5.

 Виробні камені підрозділяють  на тверді (твердість 5,5-7) – родоніт,  яшма, агат, лазурит, нефрит; середньої  твердості (3,0-4,0) – малахіт, мармур; м'які – гіпс, селеніт. 

Серед синтетичних аналогів дорогоцінних каменів особливе місце  займає рубін. Це перший кристал, що почали штучно вирощувати в промислових  масштабах понад 80 років тому. У  ювелірних виробах використовують переважно синтетичні корунди червоного (рубіни) і синього (сапфіри) кольорів, що, як природні, можуть бути зірчастими, з ефектом астеризму.

В даний час у ювелірній  промисловості використовуються крім синтетичних корундів наступні види синтетичних каменів: смарагди, аметисти, опали, бірюза, фіаніти. Перспективними також є отримані в 70-х рр. синтетичні камені: олександрит, лазурит, турмалін, малахіт і ін.

1.3  Особливості виробництва  кілець

 Виробництво є одним  з найважливіших факторів, що  впливають на формування споживчих  властивостей і якість ювелірних  виробів. 

 Одна з особливостей  виробництва кілець полягає в тому, що при їхньому виготовленні майстер-ювелір прагне максимально виявити і показати своєрідну красу і декоративні властивості використовуваних матеріалів. Так, золото значно програє в товстих масивних деталях і, навпаки, красиво виглядає в тонких ажурних роботах. Вироби зі срібла звичайно оксидують, щоб підкреслити малюнок і додати красу закріпленому в оправі каменю. Велике значення має сполучення оправи з каменем. Аметист і перли, наприклад, добре сполучаються з золотою оправою, а для бірюзи краще срібна оксидована оправа. Діамант виграє в оправі з білого золота і платини.

 По способу виробництва  кільця бувають індивідуального і масового (серійного) виробництва.

  При індивідуальному виготовленні майстер-ювелір виконує всі роботи від початку до кінця вручну, використовуючи устаткування тільки для одержання первісної заготівлі чи необхідного профілю металу. Цей спосіб застосовується при створенні окремих зразків чи дорогих ювелірних виробів зі складною і тонкою художньою обробкою, а також при використанні нестандартних по розмірах і формам дорогоцінних і напівкоштовних каменів. При масовому виготовленні виробу створюються механічною обробкою і точним литтям по виплавлюваних моделях. Кращі каблучки виготовляють малими серіями.

 Основними процесами  виробництва кілець є наступні: заготівля матеріалів, створення форм виробів, філігранні й опоряджувальні роботи, декорування і закріплення каменів.

 Заготівлю матеріалів  здійснюють шляхом складання  лігатури і її плавки, вальцювання,  волочіння, кування і різання. 

 Плавку дорогоцінних  металів роблять у графітових  тиглях в електропечах (більш  зроблений спосіб), а також у  газових, нафтових і коксових  печах. Спочатку плавлять тугоплавкі  метали, потім вводять легкоплавкі. 

 Вальцювання роблять  на спеціальному стані, при  цьому одержують листи, смуги  чи прутки металу бажаної товщини  і форми. Отримані в результаті  вальцювання смуги чи листи  металу розмічають і розкроюють  на заготівлі потрібних розмірів  для використання в наступних  операціях по виготовленню виробів.