Митна політика, як складова зовнішньоекономічної політики Держави

У законодавстві виділяються  декілька видів мита. Передусім, це ввізне, вивізне і сезонне мито.

Ввізне мито нараховується  на товари та інші предмети при їх ввезені  на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим стосовно товарів  та інших предметів, що надходять  з різних держав. Можуть застосовуватися  пільгові та повні ставки ввізного мита.

Вивізне мито нараховується  на товари та інші предмети при їх вивезені за межі митної території України.

На окремі товари та інші предмети можуть встановлюватися сезонні  ввізне і вивізне мито на строк  не більше 4 місяців з моменту  їх встановлення.

В окремих випадках при  ввезенні на митну територію України  і вивезенні за межі цієї території  товарів, незалежно від інших  видів мита, можуть застосовуватися  спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне  мита.

Спеціальне мито застосовується, як захисний та запобіжний захід від  ввозу на територію країни товарів  чи інших предметів, що можуть завдати  шкоду вітчизняним виробникам, або  щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі.

Антидемпінгове мито застосовується як запобіжний захід від ввозу  в Україну товарів за ціною, істотно  нижчою від їхньої конкурентної ціни в країні експорту.

Компенсаційне мито застосовується у випадках ввезення, або вивезення  товарів у виробництві чи експорті яких використовувалася субсидія.

Закон України «Про Єдиний митний тариф» також передбачає випадки  звільнення від сплати мита, зниження рівня митного оподаткування, безмитне ввезення та вивезення, або пільгове оподаткування товарів та інших  предметів.

До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в першу чергу відносяться кількісні обмеження, які включають в себе ліцензування і квотування експорту та імпорту товарів та інших предметів.

Ліцензія експорту (імпорту) - це належним чином оформлене право  на експорт (імпорт),протягом встановленого  строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Ліцензії видаються Міністерством  економіки та з питань європейської інтеграції України. Ліцензії бувають: генеральними, які дають відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару; відкритими (індивідуальними), які дають дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу; разовими (індивідуальними), які дають разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії  товарів, яки дозволено експортувати з території України (імпортувати  на територію України) протягом встановленого  строку та який визначається у натуральних  чи вартісних одиницях. Квоти бувають: глобальні, що встановлюються по товару без зазначення конкретних країн  куди товар експортується або  звідки імпортується; групові, що встановлюються по товару з визначенням групи  країн, куди товар експортується  або з яких він імпортується; індивідуальні, що встановлюються по товару з визначенням  конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він  може імпортуватись.

Квоти та ліцензії обмежують  самостійність підприємців у  виборі ринку збуту та обсягів  торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного  регулювання отримали у даний  час найбільше розповсюдження.

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються  у випадках:

• різкого погіршення розрахункового балансу;
• досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;
• значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку;
• при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
• при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
• порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (запроваджується як санкція режим ліцензування);
• відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна.

Забороняється одночасне  встановлення до одних і тих же товарів режиму ліцензування і квотування.

Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоекономічного  регулювання відносяться також  ускладнення митних процедур, збільшення кількості необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки та маркування, встановлення технічних, фармакологічних, санітарних та екологічних  стандартів та вимог до імпортуємих  товарів з метою недопущення  порушення мінімальних умов відповідних  стандартів та вимог, що діють на території  України. Забороняється експорт  предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу; імпорт або транзит  товарів, які можуть завдати шкоду  країні.

Заходи щодо стимулювання експорту включають: субсидування, пільгове кредитування, державне страхування експорту (коли експортер отримує можливість продавати товари в кредит, а ризик неповернення імпортером належної суми бере на себе держава), проведення особливої валютної політики (підтримання заниженого валютного курсу національної валюти), податкові пільги експортерам, інформаційне, консультаційне обслуговування, підготовка кадрів для зовнішньої торгівлі, дипломатична підтримка експортерів.

Держава регулює зовнішньоекономічну  діяльність, також і шляхом укладання  різних торговельних взаємовідносин з  іноземними країнами.

Активізація участі України  у зовнішньоекономічної діяльності обумовлює розширення операцій з  валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за її межами. Це, у свою чергу вимагає  відповідних кроків з боку нашої держави. Україна формує свій валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій тощо. До таких актів передусім слід віднести Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Указ Президента України «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України», декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Цими нормативними актами встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначені загальні принципи валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження державних органів у даній сфері.

Також залежно від критеріїв поділу існують такі методи впливу держави на зовнішньоекономічні зв'язки через систему митно-тарифного регулювання, як адміністративні, економічні та правові.

Під адміністративними методами регулювання митно-тарифних відносин розуміють систему державних правил, нормативів, заборон, за допомогою яких країна здійснює безпосередній вплив на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, регламентує їхню діяльність в інтересах суспільства. Як правило, дані методи домінують при функціонуванні централізовано-планової моделі господарювання.

Економічні методи регулювання базуються на використанні економічного інструментарію митної політики — митний тариф, податки, митні збори та інші види платежів. Використовуючи даний інструментарій, держава впливає на інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, відповідно і на їхню поведінку, зберігаючи за ними повну оперативну самостійність, яка відповідає природі ринкових відносин.

Тарифні методи є складовою економічного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (крім податків і зборів). Використовуючи митний тариф як інструмент митної політики, країна розв'язує, насамперед, проблеми регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними державами, захисту національного товаровиробника, поповнення державного бюджету ціною надходжень від зовнішньоекономічних операцій.

Будь-який суб'єкт господарської  діяльності функціонує у відповідному правовому середовищі, яке формується на основі законодавчої бази, тобто  правила поведінки суб'єктів визначаються законодавством тієї країни, на ринку  якої функціонує підприємство.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності має відповідати двом критеріям: враховувати специфіку  предмета і задовольняти потреби  суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основне завдання —  створити сприятливий правовий клімат для реалізації економічних інтересів  суб'єктів господарювання у сфері  зовнішньоекономічних відносин.

Митно-тарифні норми відіграють важливу роль у системі правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це пов'язано з тими функціями, які виконують митно-тарифні регулятори при обслуговуванні міжнародних економічних відносин [5].

Митно-тарифні норми, які є складовими формування правового механізму  функціонування підприємств у сфері  зовнішніх зв'язків, можуть мати як спеціальний, так і загальний  характер. Те ж саме стосується нормативних  документів, хоча в актах загального характеру трапляються й окремі норми, спеціально розраховані на митно-тарифні  відносини. Загалом нормативні акти, які регулюють даний вид взаємовідносин, можна умовно розділити на дві групи:

1. Першу складають: Декларація  про державний суверенітет України,  яка започаткувала правову норму  про самостійне створення Україною  власної митної системи (Розділ VI) та Конституція України, якою  регламентуються положення щодо  захисту суверенітету і територіальної  цілісності України, забезпечення  її економічної та інформаційної  безпеки (ст. 17) і встановлюється  конституційна норма, згідно з  якою засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної системи визначаються  винятково законами України 

(стаття 92, п. 9).

2. До другої належать:

• Акти, в яких закріплені основні  принципи організації і напрями  здійснення митно-тарифної політики України. Насамперед, це Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»  та Митний кодекс України. Дані нормативні документи визначають основні правові  засади функціонування митної системи  України, головні напрямки митної політики країни; систему органів державного регулювання митної справи. Так, Митний кодекс регулює діяльність служб  митного контролю, їх права та обов'язки, порядок митного контролю, організацію  митної служби та інші близькі за характером питання, такі як розподіл функцій законодавчої та виконавчої влади в митній галузі.

• Акти, які складаються із систематизованих норм, зокрема Закон України «Про Єдиний митний тариф», який практично  регламентує тарифну політику в  Україні. Ним визначається порядок, методологія митного обкладення та пов'язані з цим дії суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності.

• Акти щодо поточних операцій. Це найбільш чисельна група нормативних документів, які регламентують широке коло відносин, — постанови, інструктивні листи, накази, які приймаються і видаються, у першу чергу, Державною митною службою України з питань митно-тарифного  регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також спільні акти ДМСУ та інших центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування, які видаються  на підставі пункту 8 Положення про  ДМСУ.

Запропонована класифікація законодавчих актів дозволяє чітко розмежувати  сфери дії даних нормативних  документів. Так, Митним кодексом регулюються  питання, які пов'язані з процесом формування національної митної системи  в цілому, тобто це питання, які  не є, як правило, предметом міжнародних  переговорів, а сфера їхньої дії  — це національні закони держави, хоча не виключається можливість уніфікації національних правил роботи митних служб  різних країн та їх базування на багатосторонніх міждержавних та інших  угодах, які спрощують митні процедури.

Об'єктом регулятивної дії Закону «Про Єдиний митний тариф» є митний тариф, методи встановлення і стягування мита, надання митних пільг . Як правило, саме питання застосування мита, рівня митних ставок, структури мита стають об'єктом міжнародних переговорів, тобто ця сфера регулюється міжнародними угодами. Слід зауважити, що Митний кодекс повинен бути стабільним правовим інструментом з одночасним оперативним реагуванням на зміни у внутрішній і зовнішньоекономічній обстановці, але при їх внесенні має бути певна послідовність.

Однією із галузей міжнародного публічного права є міжнародне митне  право, яке регулює міждержавні  зв'язки тільки у сфері митних відносин, які виникають у процесі переміщення  через митний кордон товарів, фізичних осіб, предметів, послуг і капіталів. Основними завданнями митного права  є:

• забезпечення міжнародної економічної  безпеки і беззастережного виконання  невід'ємного суверенного права  держави вибору власної митної системи;

• свобода міждержавного спілкування  від свавілля і незаконних ембарго, бойкотів, торгових, митних, кредитних  та технологічних блокад;

• забезпечення використання міжнародних  відносин з метою уникнення експлуатації менш розвинутих в економічному відношенні країн більш розвинутими в  промисловому відношенні державами; не допуск політичного тиску; усунення неправомірних економічних відносин;