Поняття страхування та його функції

     Перестрахування –  це система економічних відносин, пов'язаних з передаванням страховиком частини відповідальності за прийняті до страхування ризики на узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого страхового портфеля, забезпечення фінансової стійкості та рентабельності страхових операцій. Відносини щодо перестрахування можуть мати як національний, так і міжнародний характер. До цих відносин можуть залучатися також іноземні страхові компанії.

     Основною функцією  перестрахування є вторинний  розподіл ризику, завдяки якому  здійснюється кількісне і якісне вирівнювання страхового портфеля. Закон України " Про страхування " зобов'язує страховика здійснювати перестрахування (співстрахування) у разі перевищення розміру угоди страхування можливостей її виконання за рахунок власних коштів і страхових резервів. Цим досягається захист страхового фонду на користь усіх клієнтів страхової компанії.

     Механізм перестрахування  передбачає участь у ньому  кількох страхових компаній, у  тому числі спеціалізованих перестрахувальних. Це дає змогу розосередити  практично будь-який страховий ризик, тобто перестрахування дає змогу навіть невеликій страховій компанії взяти до страхування практично кожен ризик, що належить до категорії страхових.

     Страхові компанії, задіяні  в перестрахуванні, називаються  перестраховиками, а процес передавання ризику – цедируванням ризику, або перестахувальною цесією. Страховика, який віддає ризик, називають цедентом, а перестраховика, що бере на себе ризик, - цесіонарієм.

     Перестрахування може  мати кількас тупенів послідовного  розміщення ( передавання ) ризику ( подрібнення ризику ) у кількох перестраховиків – ретроцесій. Кожний наступний перестрахувальник – цедент називається ретроцедентом, а кожний наступний перестрахувальник – цесіонарій – ретроцесіонарієм.

     Особливість перестрахування полягає в переданні страховиком ризику перестраховикам з власної ініціативи без залучення до цього процесу страхувальника, який укладає угоду лише з одним ( першим ) страховиком і лише з ним вступає у страхові відносини. Рішення про перестрахування приймає безпосередньо страховик ( цедент ).

     Численні договори  перестрахування класифікуються  за формою взятих зобов'язань ( вільний чи ні вибір ризиків  для страхування ), часткою прийнятих  ризиків і переданням іноземних  ризиків.

     Співстрахування ( спільне страхування ) – це система економічних відносин, що передбачають участь у страхуванні одного клієнта одразу кількох страховиків шляхом розподілу ризику на частини і укладення окремих договорів за кожною з цих частин. Як зазначалося, співстрахування є різновидом перестрахування. Кожний страховик відповідає за ризиком в узятій на себе частині. Страхова премія розподіляється між страховиками відповідно до частин узятого кожним ризику.

 

3.5. ФІНАНСОВІ ПОТОКИ СТРАХОВОГО РИНКУ

 

     Фінансові потоки  страхового ринку як прояв фінансових відносин регулюються учасниками страхового ринку і державою, яка вживає заходів зі стабілізації і розвитку страхової діяльності. Фінансові потоки на страховому ринку з'являються за таких умов ( рис.2 ):

 

 

Рис.2. Фінансові потоки страхового ринку

 

• здійснення страхових платежів між страхувальником і страховиком;
• виплата страхового відшкодування між страховиком і страхувальником;
• перестрахування при укладенні договору перестрвхування;
• перестрахування в разі виплати страхового відшкодування;
• розміщення вільних коштів страховиків на фінансовому ринку і ринку нерухомості;
• отримання страховиками прибутку від інвестиційної діяльності.

     Фінанси страхового  ринку формуються сукупністю  фінансів його учасників – страховиків, страхувальників і посередників. Вони функціонують як страхові фонди страхових компаній різної форми власності й фінансових ресурсів посередників страхового ринку.

     Основою фінансів  страхового ринку є фінанси  страхових компаній. Страхова компанія створює і використовує кошти страхового фонду на відшкодування збитків страхувальників і на фінансування власних витрат з організації страхової справи, а також здійснює інвестиційну діяльність, використовуючи частину страхового фонду і власні кошти.

     Грошовий обіг страхової  компанії охоплює два відносно  самостійних грошових потоки:

• обіг коштів для страхового захисту, який відбувається у два етапи: формування і розподіл страхового фонду та інвестування частини коштів страхового фонду з метою отримання прибутку;
• обіг коштів, пов'язаний з організацією страхової справи.

До джерел власних фінансів страхової компанії належать:

• статутний фонд страхової компанії;
• страхові платежі страхувальників;
• прибутки страхової компанії в результаті страхової діяльності та надання інших послуг на страховому ринку;
• прибутки страхової компанії від інвестиційної діяльності на фінансовому ринку і ринку нерухомості.

     Фінанси страхової  компанії складаються із статутного  та гарантійного фондів страхових  резервів. Гарантійний фонд страховика містить спеціальні фонди, резервні фонди і суму нерозподіленого прибутку.

     Статутний фонд та  гарантійний фонд утворюють власний  капітал страхової компанії. Страхові резерви разом з отриманим капіталом на фінансовому ринку утворюють залучений капітал.

     Статутний фонд як  джерело власного капіталу утворюється  із внесків засновників компанії ( згідно з українським законодавством  їх має бути щонайменше три ) і з суми, одержаної в результаті  продажу акцій страхової компанії  якщо вона організована у формі акціонерного товариства. З метою створення реально конкурентоспроможних страхових компаній розмір страхового фонду визначається законом залежно від виду виконаних страхових операцій, але щонайменше 100 тис. євро – для компанії з іноземним капіталом. У ст. 2 Закону України " Про страхування " встановлено, що частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді страховика має бути щонайменше 60 %, до 25 %  статутного фонду можуть становити державні цінні папери. Страхова компанія може бути засновником іншої страхової компанії в Україні, але має право спрямовувати до статутного фонду іншого страховика лише до 20 % коштів власного статутного фонду. Така норма сприяє формуванню великих страховиків.

     Гарантійний фонд  належить до власного капіталу, тобто він вільний від зовнішніх зобов'язань. Тому у світовій практиці резерви к складі гарантійного фонду прийнято називати вільними резервами. До таких резервів належать:

• спеціальний резервний фонд, який утворюється за рахунок продажу вище номіналу власних акцій страхової компанії при первинному розміщенні ( емісійний дохід );
• резервні фонди для підвищення стійкості страхової компанії, що утворюються у відсотках до статутного фонду згідно із законодавчо встановленими нормативами резервування;
• резервні фонди , що передбачені статутом компанії;
• вільні резервні фонди споживання та нагромадження, які сформовані з нерозподільного прибутку.

     Фінансові зобов'язання страховика поділяються на страхові та нестрахові за залученими показовими коштами. Страхові зобов'язання утворюють страховий резервний фонд. Страхові резерви страховика на поточний рік повинні бути достатніми для виконання його сумарних зобов'язань за всіма страховими угодами на цей період.

     Страховий резервний  фонд утворюється із страхових платежів 9 страхових внесків і страхових премій ) і забезпечує виплату страхових сум та страхового відшкодування. Цей фонд складається із страхових резервів з кожного виду страхування ( технічних резерві ) і окремих резервів зі страхування життя, медичного страхування та обов'язкових видів страхування.

     За особливостями  формування ( сплати страхової премії ) страхові резерви поділяються  на ризикові та накопичувальні ( різні види страхування життя ). До технічних резервів належать:

• резерви незаробленої премії – туди надходить велика частина страхової премії;
• резерви збитків – резерв заявлених, але неврегульованих збитків, і резерв за реальними. незаявленими збитками;
• резерв коливань збитковості – служить для згладжування в довгостроковій перспективі коливань річного рівня збитковості за окремими видами страхування ( у роки успішної діяльності ці резерви збільшуються, в у збиткові роки здійснюється вилучення коштів для покриття надмірних збитків );
• резерв катастроф – створюється для забезпечення компенсації збитків у результаті великих катастроф природного характеру ( повеней, вивержень вулканів, землетрусів і т. ін. ) і промислових аварій ( формується страховиками, якщо чинними договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій ), і може використовуватися тільки за спеціальними рішеннями.

Реалізуючи функцію попередження ризику, страхова компанія за окремими видами страхування підприємницьких ризиків техногенного характеру може формувати резерв попереджуваних заходів, призначений для того. щоб страхова компанія фінансувала заходи  попередження нещасних випадків, втрати або ушкодження застрахованого майна. а також використовувала його на інші цілі, передбачені Положенням про резерв попереджувальних заходів.

     Страхові платежі за кожним договором страхування розраховують на основі тарифної ставки. Розрахунки тарифної ставки називаються актуарними.

     Сукупність тарифних  ставок за одним видом страхування  називається тарифом. Сукупність  страхових тарифів ( звичайних. пільгових, тарифних знижок ) окремої страхової компанії утворює її систему тврифів ( тарифну установку ), яка разом із системою комісійних і бонусних винагород змінюється відповідно до ринкової тарифної політики страховика.

     Тарифна ставка з  одиниці страхової суми ( 100 грн, 1000 грн, 10 тис. грн тощо ) за окремим договором страхування називається брутто – ставкою, яка складається з нетто -0 ставки і навантаження 9 витрати на ведення справи ).

     Нетто – ставка  складається з основної ставки  і ризикової надбавки. основна ставка приблизно дорівнює середньостатистичному розміру збитку за тривалий період часу. Ризикова надбавка враховує можливе перевищення збитків над середнім значенням.

     Для різних видів  страхування структура тарифної  ставки може змінюватися шляхом включення або додавання деяких елементів.

     Навантаження - це постійні  та змінні витрати страховика  на здійснення діяльності, спрямованої  на одержання страховиком прибутку. На відміну від змінних, постійні  витрати  ( управлінські ) не залежать від виду страхування (рис.3).

    

Рис.3. Структура брутто – ставки

  

  Страховий внесок ( страхова премія ) за договором страхування називається брутто – ставкою та загальним розміром страхової суми.

     Брутто – премія складається із суми нетто – премії ( нетто – ставка на всю страхову суму ), гарантійної ( стабілізаційної ) надбавки для покриття можливих непередбачених відхилень від розміру страхових виплат, навантаження та додаткових надбавок ( рис. 4 ).

Рис. 4. Структура брутто – премії ( тарифної ставки страховика )

 

   Страхові платежі за розміром  та диференціацією за видами  ризиків для кожної страхової  компанії індивідуальні й є  об'єктом конкретної боротьби  на страховому ринку за залучення клієнтів.

     Прибуток страхової  компанії є джерелом формування  резервних фондів і одним з  джерел інвестиційної діяльності  страховика. Страховик одержує прибуток  від здійснення страхових операцій, надання інших послуг на страховому  ринку та від інвестування на фінансовому ринку і ринку нерухомості.

     Прибуток від страхових  операцій є різницею між вартістю  страхових послуг та їх собівартістю. Особливість такого страхування  полягає в отриманні планового  прибутку лише за рахунок навантаження  у структурі тарифної ставки. За рахунок нетто – ставки отримання прибутку не планується, оскільки нетто – ставка розраховується як замкнена для розподілу збитків між страхувальниками і передбачає повернення страхових платежів сукупності страхувальників за тарифний період ( час, обумовлений при визначенні нетто – ставки ). Плановий прибуток страховика закладається в тарифну ставку при калькулюванні навантаження.

     Фактичний прибуток  від страхових операцій дорівнює  сумі прибутку, передбаченої брутто  – премією, і економії витрат на ведення страхової діяльності.

    Прибуток від надання  інших послуг на страховому  ринку страхова компанія отримує  згідно з цінами  на різні  консультаційні послуги у сфері  страхування, за навчання фахівців  страхового ринку тощо.

     Прибуток вад інвестиційної діяльності страховика утворюється в результаті господарської діяльності нестрахового характеру. Перелік напрямків нестрахової діяльності страхової компанії встановлюється законодавчо. Державне регулювання інвестиційної діяльності страхової компанії має на меті захист коштів страхувальників від втрат внаслідок ризикованого інвестування страховика, тобто фінансову стабілізацію страховика. Тому дотримання принципів інвестиційної діяльності страхової компанії має сприяти збільшенню та збереженню коштів страхового фонду.