Поняття страхування та його функції

     Аналіз механізмів  державного регулювання та заохочення  страхової діяльності у розвинених  країнах світу засвідчує, що ці  механізми, адаптовані до умов  місцевого ринку, мають законодавчу  базу та певним чином структуровані.

Вони передбачають: розробку законодавчих актів, що регулюють страхову діяльність, та визначення об'єктів обов'язкового страхування,; впровадження механізмів регламентування співвідношення страхових зобов'язань та активів, розподіл страхових резервів, місце посередників у страховому бізнесі, умови ліцензування страхувачів; а також визначають процедури визнання страхової компанії банкрутом та механізм захисту страхувальників за цих умов.

     Процес розвитку страхового  ринку зумовлює необхідність  напрацювання та впровадження  механізму державного регулювання страхового бізнесу, надання гарантій інвестиційним заходам страхувачів. Держава має розробити економіко-правовий механізм реального гарантування інвестиційних проектів страхувачів, передбачити можливість надання пільг страхувачам для впровадження і практичної реалізації довгострокових інвестиційних кредитів, виробити і реально впровадити чутливий та стабільний механізм оподаткування суб'єктів страхового ринку, сприяти розвитку ринкової інфраструктури.

     Важливим елементом  державного управління страхової діяльності та гарантування надійності страхового підприємництва є розробка законодавчих актів з питань страхової діяльності та методичне забезпечення роботи страхувачів, формування економіко-правових пропозицій щодо захисту фінансових інтересів страхувачів і страхувальників.

     Особливої уваги Міністерство  фінансів надає розв'язанню проблеми  забезпечення платоспроможності  страхових компаній, встановлює правила формуванні і розміщення страхових резервів.

     Дієвим заходом державного управління страхового ринку, а відповідно і гарантом інвестиційної діяльності страхувачів є право Міністерства фінансів одержувати від страхувачів встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан. Аналізуючи ці дані, Мінфін у разі потреби може робити приписи страхувачам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання може навіть призупинити чи обмежувати дію ліцензії страхувачів, які допустили порушення, і вимагати усунення виявлених порушень або приймати рішення щодо відкликання наданих раніше ліцензій. Це реальний економіко-правовий важіль впливу на страхувачів, він безпосередньо сприяє активній діяльності держави на страховому ринку, забезпечує гарантованість реалізації економічного інтересу страхувача у юридично - страховому захисті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ  СТРАХУВАННЯ.

 

     Економіка – це  господарська система, яка забезпечує  задоволення індивідуальних і  суспільних потреб людей шляхом  створення та споживання життєвих благ. Як будь-яка система , економіки вимагає для успішного розвитку неперервності цього процесу. Але суспільне виробництво постійно стикається з протиріччями між елементами цієї системи, що обумовлює появу несприятливих подій, наслідком яких є майнові збитки. Необхідність попередження і відшкодування збитків, завданих несприятливими подіями, породжує в суспільстві відносини, які формують зміст економічної категорії " страховий захист ". Сутність страхового захисту полягає в направленні частини валового продукту на створення страхового фонду для здійснення попереджувальних заходів щодо негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат. До фондів страхового захисту відносяться централізовані резервні фонди держави, децентралізовані фонди (при самострахуванні ) , а також фонди, створювані методом страхування.

     Страхування служить  для компенсації випадково виникаючих  матеріальних збитків шляхом  взаємних внесків багатьох осіб. Змістом страхування є система  замкнених відносин між її учасниками по перерозподілу збитків від настання страхових подій як по територіальному розміщенню, так і в часі. Об'єктом страхування є формування цільових страхових фондів за рахунок грошових внесків і відшкодування з фонду можливого збитку застрахованих.

      Законом України " Про страхування " регламентуються  умови діяльності страхових компаній. Вони можуть бути у формі  акціонерних, повних, командитних товариств  з додатковою відповідальністю. Для них визначається мінімальний  розмір статутного фонду.

     Особливості фінансів  і кругообігу фондів страхової  організації зумовлюються, з одного  боку, сутністю страхування як  економічної категорії, а отже, основними  функціями і принципами страхування, а з іншого – ці особливості  пояснюються тим, що в умовах ринкового господарства виникає ставлення страхування як виду господарської діяльності та діючої системи державного регулювання і контролю за цією діяльністю, тенденціями розвитку страхового ринку.

     Маючи повну господарську  відокремленість в умовах ринку, страхові організації самостійно будують свою фінансово – економічну політику і концепцію розвитку, самостійно розробляють і пропонують на ринку нові страхові продукти, встановлюють і регулюють ціни на страхові послуги, проводять операції із тимчасово вільними коштами на фінансовому ринку, розраховуються з клієнтами по виплатах страхових сум і відшкодувань, з бюджетом і позабюджетними фондами, проводять взаєморозрахунки з партнерами із страхування і перестрахування, проводять внутрішньогосподарські розрахунки із співробітниками по зарплаті й інших виплатах, розробляють внутрішні фінансові механізми, що сприяють підвищенню результативності роботи компанії, проводять розрахунки із зовнішніми контрагентами.

 

 

3.1. ЕКРНОМІЧНА СУТНІСТЬ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН.

 

    Страхування - обов'язковий  елемент виробничих відносин, зумовлений  потребою забезпечення безперервності  та стабільності відтворювальних  процесів навіть у разі непередбачуваних  ускладнень природного або техногенного  походження. Своєчасне відшкодування в максимально повному обсязі заподіяних збитків гарантує безперервність виробництва, оскільки запобігає згортанню діяльності через втрати основного або оборотного капіталу. Стабільність відтворювальних процесів підвищується завдяки додатковому інвестуванню страхових ресурсів і, що важливо, посиленню економічної та соціально-психологічної впевненості підприємців у сфері підприємництва, що стабілізує соціально економічний стан суспільства загалом.

     Історичний розвиток  продуктивних сил свідчить, що  страхування як особливі відносини виникло з метою захисту діяльності людини від руйнівних природних сил. Але в міру розвитку торгового виробництва ризики дедалі більше пов'язані з виробничими відносинами людей, розширенням виробництва і техногенними факторами. Розвиток ринкових відносин посилив зазначені тенденції.

     З ускладнення політичної  організації світу збільшилася ймовірність виникнення соціальних, міжнаціональних і міждержавних конфліктів, внаслідок яких зазнають втрат як окремі підприємства, так і суспільство загалом. Імовірність таких конфліктів набуває все більшого значення з огляду на поглиблення міжнародних інтеграційних процесів. Розвиток міжнародних фінансових відносин, пов'язаних з міждержавним торговельним оборотом та міждержавним переливанням капіталів, супроводжується збільшенням міждержавних фінансових потоків, які потребують страхового захисту.

     Страхові відносини  виникли в суспільстві у процесі  його історичного розвитку, оскільки  суспільство завжди було змушене вжити запобіжних заходів забезпечення достатніх умов відтворення робочої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдавалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникла економічна категорія страхового захисту від різних ризиків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду.

     Економічною сутністю  категорії страхового захисту  є страховий ризик і запобіжні  заходи проти нього. Оскільки  суспільне виробництво охоплює  відтворення матеріальних благ  і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення. Основними ознаками економічної категорії страхового захисту є такі:

  - імовірний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

- вираження втрат у натуральній або грошовій формі;

- об'єктивна необхідність компенсації втрат;

  - реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.

     Страховий ризик має  об'єктивний, закономірний характер, що зумовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем техногенного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий характер негативних явищ не є першошкодою до зростання методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування негативних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту.

     Матеріальним відтворенням  економічної категорії страхового  захисту є запаси матеріальних  цінностей і грошові запаси, що  створюють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страховий фонд суспільства.

     У процесі історичного  розвитку форма страхового фонду  змінювалась від натуральної  до грошової. Саме грошова форма  страхового фонду дає змогу  відшкодувати збитки будь-якого виду та розміру і забезпечує умови для страхування ризиків незалежно їх галузевого походження, не створюючи для цього суто галузеві резерви матеріальних ресурсів.

     Цільове формування  окремих страхових фондів як  за способом, так і за використанням дає підстави вважати страхування фінансовими відносинами. Джерелом формування страхових фондів, як і інших грошових фондів, є перерозподіл національного доходу. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку виробника, то його джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок валових витрат чи внесків на соціальне страхування або заробітної плати, то його джерелом є необхідний продукт. У першому випадку спостерігається страховий захист виробника, у другому – страховий захист виробника і населення.

      Валовий внутрішній  продукт у результаті використання ( розподілу та перерозподілу ) розпадається  на фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди в частині страхових виплат на відшкодування збитків належать до фондів споживання, а невикористана в поточному році частина страхових фондів надходить до фонду нагромадження і включається в національне багатство держави.

     Основними принципами  функціонування страхових фондів  є такі:

- наукова обґрунтованість на основі оцінювання ризику;

- ткомплексність відшкодування різних видів ризиків ресурсами одного фонду;

- урахування галузевих особливостей власності, що страхується;

- урахування особливостей суб'єктів власності, яким вона належить і як її страхують;

- різноманітність організаційних форм страхового фонду для забезпечення різнобічності страхування;

- державне регулювання страхової діяльності як специфічного виду діяльності на ринку страхових послуг.

     Особливість страхового фонду полягає у неможливості того визначити розмір фонду за окремий період, оскільки всі чинники втрат мають імовірнісний характер і їх можна лише передбачити. При цьому неможливо визначити матеріальний склад втрат: це можуть бути як засоби виробництва, так і готовий продукт, призначений для споживання. Однак перевентивні заходи запобігання страховому випадку знижують імовірність як настання негативного явища, так і втрат від нього. Тим самим оптимізуються ресурси страхового фонду і створюються умови для використання його як джерела нагромадження фінансових ресурсів.

    Мобілізація ресурсів у страховому фонді сприяє економічному прогресу суспільства. Швидке відшкодування збитків виробника в межах цільового страхового використання створює умови для безперервності виробництва та збільшення ВВП. Залишок страхового фонду є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

     Страховий захист  підприємництва і окремої людини  шляхом створення страхового  фонду здійснюється в межах  специфічних відносин – страхових.

     Страхування ( страхові  відносини ) – це сукупність замкнених  перерозподільних відносин щодо захисту всіх форм майнових інтересів юридичних і фізичних осіб при настанні певних подій ( страхових випадків ) за рахунок грошових фондів, що формуються з їх страхових внесків.

     Таким чином, об'єктом  страхування ( страхових правовідносин ) є страховий ( майновий ) інтерес страхувальника як суб'єкта страхових зобов'язань стосовно предмета страхування. У Законі України "Про страхування" об'єктом страхування визначається законний майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законам країни, з якою пов'язаний цей інтерес і на території якої здійснюється страхування. Страховий інтерес повинен відповідати таким умовам: мати майновий характер, що дає змогу здійснити його грошову оцінку, і бути юридичним тобто виходити з конкретних правовідносин. З урахуванням залежності майнового інтересу страхувальника від розміру ризику, який загрожує предмету страхування, об'єктом страхування можна визначити також сам ризик у його кількісній оцінці.