Поняття страхування та його функції

     Сутність страхування  як економічної категорії виявляється в особливих інтересах та взаємодії учасників страхових відносин - суб'єктів таких відносин.

     Суб'єктами страхових  відносин ( правовідносин ) є учасниками  договірних відносин щодо виконання  страхових зобов'язань – страховик, страхувальник, застрахований і отримувач страхового відшкодування ( вигодонабувач ). Крім того, багато операцій здійснюються через учасників страхового ринку ( посередників ): страхових агентів і брокерів ( прямі посередники ) і непрямих посередників.

     Страховиками в Україні є юридичні особи – резиденти різних форм підприємницької діяльності, включаючи державні організації, що мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Сферою функціонування страховика може бути лише страхування, перестрахування, фінансова діяльність з формування та використання страхових резервів і розміщення страхових резервів з метою отримання інвестиційного доходу.

     Страхувальник –  це юридична або фізична особа, яка укладає зі страховиком  договір страхування, зобов'язана  заплатити страховику страхову премію ( плату за страхування ) і має право вимагати страхову виплату в межах договору страхування. Обов'язком страхувальника протягом дії страхової угоди має бути також правильне ставлення до об'єкта страхування, а в разі настання страхового випадку – сприяння зменшенню розмірів втрат.

     Застрахований –  це фізична або юридична особа, про страхування якої укладено  страхову угоду між страхувальником  і страховиком. Страхова угода  передбачає страхові випадки, пов'язані  з умовами життя застрахованого. Застрахований може бути водночас страхувальником.

     Отримувач страхового  відшкодування ( вигодонабувач ) – це  юридична або фізична особа, яка  відповідно до умов страхування  надано право отримати страхове  відшкодування. Законодавством України отримувачем визнається страхувальник, застрахований, особа, яка довела прямий чинний зв'язок своїх втрат зі страховим випадком, або інша ( третя ) особа, зазначена в договорі страхування. При складанні договору на пред'явника отримувачу необхідно довести, що віє є носієм страхового інтересу.

     Страховий агент –  це фізична або юридична особа, яка діє за дорученням страховика  в межах наданих повноважень  і одержує винагороду у вигляді  комісійної плати. Як правило, страховий  агент є представником лише  однієї страхової компанії.

     Страховий брокер  – це фізична або юридична  особа, яка здійснює посередницькі  операції на страховому ринку  на засадах підприємницької діяльності  від власного імені й має повну інформацію про конюктуру страхового ринку. Страховий брокер представляє інтереси страховика або страхувальника.

     Непрямі посередники (актуарій, аварійний комісар, сюрвеєр, аджастер та ін. ) – це фізичні особи (експерти і спеціалісти з розрахунків страхових тарифів, встановлення та оцінки страхових збитків ), що діють на основі угоди зі страховиком.

     Інтерес учасників  страхування полягає в поєднанні  суперечності між об'єктивною  необхідністю створення страхового  ризику для підприємництва ( у  юридичних осіб) або для підтримки  стабільності  споживання ( у фізичних осіб) і небажанням відволікати фінансові ресурси зі сфери виробничої діяльності чи суттєво зменшувати поточне споживання. Зазначена суперечність вирішується через запровадження солідарної відповідальності учасників страхування шляхом створення замкненого страхового фонду, який формується з внесків усіх його членів, а відшкодування здійснюється в міру потреби шляхом перерозподілу загального фонду лише тим з них, для кого настав страховий випадок. Таким чином, страхування пов'язане з імовірним рухом грошової форми вартості, а його природа зумовлена виробничими відносинами з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ.

     Економічний інтерес  організаторів страхування полягає  в отриманні прибутку від функціонування страхового фонду.

Іншими словами, усі учасники страхового фонду вступають між собою в економічні відносини: вони внесками формують фонд і в разі потреби одержують з нього гроші , а організатори страхування розпоряджаються прибутком. Відповідно економічний зміст категорії страхування полягає в солідарному відшкодуванні збитків, що дає змогу пом'якшувати наслідки негативних явищ, а страхові відносини мають фінансовий характер.

     Об'єктивна економічна  необхідність застосування категорії  страхування в суспільному виробництві  найповніше виявляється в ринкових умовах господарювання, яким притаманна майнова відокремленість виробників. Якщо держава не має важелів адміністративного впливу на кожний суб'єкт господарювання і не може маневрувати всіма фінансовими ресурсами на рівні галузей і територій, страхування стає сферою діяльності окремих юридичних і фізичних осіб.

     У міждержавних економічних  відносинах страховий захист  суверенних партнерів і партнерів з відокремленим майном можливий лише методами страхування.

     Об'єктивні специфічні ознаки економічної категорії страхування полягають у такому:

- страхуванню, як і категорії фінансів , властиві перерозподільні відносини при формуванні й використанні страхового фонду;

- страховий ризик має ймовірнісний характер, що обґрунтовує необхідність страхового захисту за допомогою спеціального страхового фонду;

- страховий фонд і страхова спільнота формується спільними діями страховика і страхувальників;

- імовірний розмір втрат, що різниться за роками, спричинює потребу резервування частини страхових внесків у запасному страховому фонді, що - використовується при відхиленні страхових виплат від середньорічного рівня;

- індивідуальні та групові страхові інтереси формуються як при створенні, так і при використанні страхового фонду;

- відповідальність усіх страхувальників за втрати має солідарний характер;

- розподіл відшкодування лише на страхувальників цього фонду і за видами страхування замкнений; перерозподіл втрат у просторі й часі означає відшкодування тамі тоді, де реалізувався ризик і виник страховий випадок;

- повернення мобілізованих страхових внесків у масштабі одного фонду: сума нетто-платежів за певний період дорівнює розміру страхових виплат за той самий період;

- страховій діяльності за рахунок страхових внесків страхувальників властива самоокупність, тобто за характером функціонування страховий фонд комерційний.

     Оскільки страхування  є однією з форм фінансових  відносин, то ця економічна категорія  має спільні риси з категорією  фінансів, проте між ними існують  і відмінності. Найголовнішою спільною ознакою для них є грошові відносини щодо формування і використання цільового грошового фонду  на основі певних принципів, законодавчо закріплених відповідними документами.

     Від категорії фінансів  категорія страхування відрізняється тим, що є підпорядкованою, а тому більш обмеженою в економічних відносинах. Це виявляється переважно в розподільних відносинах страхування і фінансів. Страхуванню притаманні замкнені перерозподільні відносини між його учасниками, що зумовлено солідарною відповідальністю за ризик ( солідарним розподілом суми втрати між усіма членами замкненої страхової спільноти ). Замкненість перерозподільних відносин означає, що використання страхового фонду обмежене сукупністю суб'єктів, які його сформували, тоді як фінансові відносини не мають такої чіткої визначеності між сукупністю тих, хто формує грошові фонди, і тих, хто бере участь у їх розподілі. Наприклад, у формуванні фінансів бюджету бере участь усе населення. а виплати з бюджету отримують окремі категорії громадян.

     Категорії страхування  фінансів різняться також формою страхових фондів. Якщо фонди у сфері фінансів мають лише грошову форму, то у страхування створюються і грошові страхові фонди, і страхові фонди у формі запасів матеріальних ресурсів. Таким чином, якщо для фінансових відносин умовою існування завжди є рух коштів. то страхування може відбуватися в натуральній формі.

     Існує певна специфіка  і в характері руху грошових  потоків у страхуванні. Тут при  мобілізації ресурсів страхового  фонду і його використанні такий рух підпорядкований ступеню ймовірності завдання шкоди. Що ймовірніший ризик, то більшим є страховий внесок і розмір відшкодування, але тільки в разі фактичних збитків. У суто фінансових відносинах переважає плановий аспект функціонування цільових грошових фондів, що полягає у плануванні надходжень до цього фонду.

     Страхування наближається до категорії  "кредит"  властивістю повернення  ресурсів страхового фонду. Це стосується насамперед адресного формування фондів страхування життя окремим страхувальником, які повертаються платнику або його спадкоємцям. Кредитний характер страхування проявляється також припожрахунку розміру страховий внесків. Так, розрахунок нетто-ставки (ціни страхової послуги ) базується на методичному підході, згідно з яким за тривали розрахунковий період ( 5-10 років )загальна сума нетто-платежів ( страхових внесків ) за сукупністю страхувальників повертається їм у вигляді страхового відшкодування в разі настання страхового випадку.

     Сутність самостійної категорії страхування виявляється також в її функціях у системах фінансових і виробничих відносин у процесі господарювання.

     Зміст функцій страхування  в системі фінансових відносин:

- ризикова – основна функція страхування, при виконанні якої грошова форма вартості перерозподіляється між учасниками страхування у зв'язку з наслідками страхових випадків;

- попереджувальна – виділення у страховому фонді окремого фонду превентивних заходів для фінансування дій страховика щодо зменшення страхового ризику;

- зберігаюча – нагромадження грошей в індивідуальному фонді страхувальника ( притаманне окремим видам страхування, наприклад, страхування життя ). Ця функція наближає страхування до категорії кредиту;

- контрольна – це цільове формування та використання ресурсів страхового фонду при реалізації зазначених функцій, що контролюється згідно із законодавством про страхову діяльність страхувальника.

     Економічна сутність, зміст і функції страхування  перетворюють його на особливий  фінансовий інструмент, об'єктивно необхідний у ринковій економіці. Розвиток страхового ринку, на якому реалізуються страхові відносини у вигляді страхової діяльності як особливої сфери підприємництва, сприяє підвищенню темпів економічного зростання країни.

 

 

3.2. РИЗИКИ, ЩО БЕРУТЬСЯ ДО СТРАХУВАННЯ

 

 

     У різних сферах  господарської діяльності ( промислове  виробництво, інвестування, фінансова  діяльність ) можуть виникнути найхарактерніші  для них види ризиків, пропонованих  до страхування на страховому ринку. Разом з тим на практиці окремому виду діяльності властивий набір взаємно пересічних ризиків, що називається комплексом ризиків. Об'єднання ризиків за родом діяльності дає змогу проаналізувати ситуацію з ризиками загалом, а також щодо конкретної галузі господарства.

     Під промисловими розуміють загрозу завдання збитку підприємству і третім особам унаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу, а також загрозу ушкодження або втрати виробничого устаткування і транспорту, руйнування будинків і споруд у результаті впливу таких зовнішніх чинників, як сили природи чи злочинні дії.

     Для промислового  виробництва найсерйознішим і  таким. що часто зустрічається, є  ризик виникнення відмов у  роботі машин і устаткування, що може спричинити аварійну  ситуацію.

     Це може статися  на промислових об'єктах у результаті подій такого характеру:

- природного – землетрус, повінь, ураган, смерч, удар блискавки, шторм ( на морі ), виверження вулкана тощо;

- техногенного – знос будинків, споруд, машин і устаткування, помилки при його проектуванні або монтажі,злочинні дії, помилки персоналу, ушкодження устаткування при будівельних і ремонтних роботах, падіння літальних апаратів або їхніх частин та ін;

- змішаного – порушення природної рівноваги в результаті техногенної діяльності людини.

     До страхування приймаються ризики зазнати збитків від такого:

- вибуху в результаті витоку газу й утворення гарячої газоповітряної суміші;

пожежі;

- помилки машин і устаткування;

- завдання шкоди навколишньому середовищу у процесі виробництва при витоках і викидах в атмосферу отруйних речовин, при пожежах, вибухах, забрудненні акваторії Світового океану і т. ін.;

- завдання шкоди персоналу внаслідок виникнення аварійної ситуації на підприємстві, від вимушеного безробіття в результаті зупинки виробництва;

- завдання майнової і фізичної шкоди третім особам у результаті вибуху або поширення отруйних речовин за межі підприємства;

- зменшення обсягів виробництва продукції, зупинки виробництва, прямих втрат прибутку і непрямих фінансових наслідків для підприємства внаслідок аварії або помилки устаткування.

     Під економічним ризиком  розуміють імовірність настання  цивільної відповідальності за  завдання шкоди навколишньому  середовищу, а також життю і  здоров'ю третіх осіб. Він є  складовою промислового ризику  і може виникнути у процесі будівництва й експлуатації виробничих об'єктів.