Викладення соціології в технічному ВНЗ для підвищення життєвої компетентності особистості студентів

   3. Суперечність між знанням актуальним  і майбутнім. Основа сучасної  вищої школи – знання.

   Навіщо  це знання потрібне, якщо воно не відповідає професійній діяльності в майбутньому? Тоді, мабуть, можна не вивчати "непотрібні", "додаткові" дисципліни.

   4. Суперечність між обсягом знань  та фізичними і психологічними  можливостями студентів.

   Більшість студентів мають хронічні захворювання. Інтенсифікація навчання не компенсована заходами, спрямованими на покращення стану здоров’я. Крім того, більшість студентів досить рано працевлаштовуються на тимчасову чи постійну роботу, намагаючись самостійно сплачувати за навчання чи допомагати батькам. Відчувають фізичні або психічні перевантаження.

   5. Суперечність між сьогоденням  і майбутнім. Чи знадобляться  знання з дисциплін, що вивчаються в майбутньому невідомо, а добре провести час з друзями можна вже зараз.

   Невирішеність значних суперечностей веде до формування "навченої безпорадності" – студенту нав’язується модель поведінки, за якої він нездатний до активності та самостійності у вирішенні проблем власного життя.

   Життєва компетентність – це системна властивість особистості: цілісна, ієрархічна динамічна система здатностей (або окремих компетенцій), яка дозволяє їй свідомо і творчо визначити та здійснювати

   власне  життя, розвивати свою індивідуальність, досягти успішної, оптимальної життєдіяльності  в умовах середовища (технологічного, економічного, політичного, соціального, культурного.

   Існує декілька основних шляхів формування життєвої компетентності особистості.

   По-перше, обмежена життєва компетентність або, найчастіше, окремі життєві компетенції  можуть задаватися та формуватися під тиском. Їх замовниками можуть виступати, батьки, керівники, певні соціальні інститути. Однак цей шлях нівелює особистість, її цінності та потреби, індивідуальність.

   Головним  недоліком компетенцій, які сформовані таким шляхом є штучність, обмеженість, нав’язливість.

   Відповідно, після припинення дії факторів, які  зумовлюють таку компетентність, вона зникає.

   По-друге, життєві компетенції можуть виникати в процесі буденного життєздійснення. Для цього необхідні сприятливі фактори, наявність тривалого позитивного прикладу авторитетної життєво компетентної особистості, сприятливі умови та ін. Недоліком такого шляху розвитку життєвої компетентності є його випадковість, непевність. Особистість може мати компетентних батьків., а може і не мати. Крім того, компетентність, розвинена таким чином, не несе чогось нового, відтворює традиційні блоки соціального досвіду, не є творчою і самостійно розвиненою. Вона не дозволяє людині прогнозувати соціальні зміни, проектувати своє місце в мінливому соціальному середовищі, управляти своєю участю в змінах.

   По-третє, можна чекати спонтанного розвитку життєвої компетентності особистості  шляхом розкриття, розвитку і реалізації її потенціалу в процесі соціалізації. Однак, погоджуючись з тезою про природженість задатків щодо розвитку життєвої компетентності, неможливо гарантувати можливість її спонтанного розвитку в ході процесу соціалізації.

   По-четверте, життєву компетентність можна цілеспрямовано розвивати в сім’ї, у школі, вищому навчальному закладі, трудовому колективі. Це найбільш вагомий шлях.

   Розвитком життєвої компетентності особистості  можна управляти. Однак особливість  і небезпека цього управління полягає в тому, що будь-які спроби здійснювати його за допомогою маніпулятивних або директивних технік не дають бажаних результатів. Засіб нівелює мету, життєва компетентність або не виникає, або виникає певний різновид життєвої некомпетентності. Управління розвитком життєвої компетентності може здійснюватися лише в дусі та засобами діалогу, не директивної взаємодії.

   Розвиток  життєвої компетентності полягає, більшою мірою, у створенні необхідних умов життя студента, компетентісно спрямованого життєвого простору, а не у здійсненні іншим суб’єктом безпосереднього впливу на нього.

   Основними засобами ефективного розвитку життєвої компетентності є рефлексія та тренування. Рефлексія забезпечує розуміння власних ставлень, уявлень, забезпечує підґрунтя для вибору та сам вибір.

   Тренування  є засобом безпечного входження  в досі неприступні сфери життєдіяльності, отримання інформації про діяльність, яка не дана безпосередньо в життєвій практиці. Системоутворювальним чинником щодо організації розвитку життєвої компетентності є освіта.

   В технічному ВНЗ соціологія є не засобом  отримання знань, а є засобом  підвищення життєвої компетентності особистості.

   21 століття є періодом стрімкого  зростання значущості науки та  освіти в житті суспільства  та особистості. Однак роль науки та освіти зростатиме не сама по собі, а пропорційно їх здатності вирішувати конкретні життєві проблеми людини. Для цього наука і освіта повинні стати ближчими до окремої людини, її турбот і проблем.

   У кожен момент нашого життя, нашої  життєдіяльності ми виявляємо та намагаємося вдосконалювати свою життєву компетентність. Життєві обставини (незалежно від того, чи пов’язані вони з впливом середовища на нас, чи нашим впливом на нього), які постійно супроводжують наше життя, утворюючи проблемні життєві ситуації, необхідно вимагають від нас компетентності. Ми відчуваємо це, тому часто оцінюємо себе та інших за критерієм компетентності/некомпетентності відносно розв’язання життєвих проблем. На нашу думку, слід використовувати компетентісний підхід до вивчення курсу "Соціологія". Оскільки поділ життєвої компетентності на складові є досить умовним, то зазначимо лише основні напрямки компетентності, на які безпосередньо впливають соціологічні знання, засвоєні студентами:

   - життєтворча компетенція, яка полягає в її здатності самостійно і свідомо визначати (проектувати) власне життя. В завдання курсу "Соціологія" повинне входити формування сприятливих соціальних умов життєдіяльності студентів через визначення життєвих цілей та засобів їх досягнення, реалізацію життєвих виборів.

   - компетенції життєздатності, яка пов’язані з її спроможністю розвивати та відтворювати на якісно вищому рівні свій життєвий потенціал, застосовувати його для успішного, свідомого і творчого розв’язання життєвих завдань, творення власного життя.

   - компетенція навчатися впродовж життя – це готовність і здатність ефективно використовувати та швидко поповнювати, розширювати, інтегрувати власний досвід для вирішення нестандартних життєвих завдань, розв’язання проблемних життєвих ситуацій, які не схожі на ті ситуації, в яких актуальний досвід особистості набувся та виявлявся.

   - соціальна компетенція – здатність і готовність особистості до соціальної дії, соціальної  активності та мобільності, набуття і виконання пов’язаних з ними соціальних ролей.

   - комунікативна компетенція включає сукупність здатностей, пов’язаних з ефективним спілкуванням.

   - інформаційна компетенція – сукупність здатностей, які визначають успішність участі особистості в інформаційних процесах, які відбуваються в суспільстві, спроможність шукати, опрацьовувати, використовувати, зберігати та передавати інформацію.

   - політична компетенція – це сукупність здатностей, які визначають рівень політичної та правової культури особистості, її правову освіченість, міру її політичної активності.

   - трудова (професійна) компетенція – це здатність і готовність особистості виконувати продуктивну трудову діяльність, набувати нових професійних навичок і знань, підвищувати професійну кваліфікацію.

   - полікультурні компетенції – це здатність жити разом, готовність до порозуміння з представниками інших культур, готовність до міжкультурного діалогу, здатність жити і співпрацювати з представниками інших мов, культур, релігій.

   Перед сучасною освітою стає завдання створення  нової філософії освіти, на основі якої буде формуватися новий підхід до викладання дисципліни, яка буде спрямована на формування відповідальної, компетентної людини. На початку 21 століття викладання "Соціології" має відбуватися в рамках осмислення нових потреб студентів, з урахуванням здобутків сучасної педагогіки вищої школи, формування особистості студента як суб’єкта життя.

Висновок

      Соціологія  вивчає освіту як соціокультурний інститут, його розвиток, функціонування, структуру, способи організації, динаміку соціальної структури сфери освіти, її взаємодії іншими соціальними та суспільними інститутами і сферу життя людини.

      Визначають  основні напрямки соціології освіти: місце освіти як соціального інституту в системі суспільного відтворення; взаємовідносини процесу освіти з іншими процесами суспільного життя (економічними, демографічними, політичними); взаємозв'язок системи освіти з соціальною структурою суспільства; соціальне визначення освіти і динаміка змін; соціальне становище і спільна роль учителя і викладача; динаміка взаємовідносин між учням і вчителями та ін.

      Об'єкт  соціології освіти — це сфера освіти, є саме те соціальне середовище, де розгортається функціонування процесів освіти, де діють певні суб'єкти у формі різноманітних навчальних занять з відповідною системою взаємодії людей.

      Соціологічна  освіта в Україні — це порівняно  нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту. Метою  соціологічної освіти є створення, оновлення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікованих фахівців. Поліпшення соціологічної освіти в навчальних закладах України вимагає розв'язання двох основних проблем: проблеми адекватного змісту сучасної соціології викладання її в непрофільних закладах освіти та проблеми якісної на рівні сучасних вимог підготовки фахівців з соціології.

     Література: 

  1. Бойко О.Б. Виховуємо громадянина  і професіонала: Теорія, досвід. /О.Б.  Бойко. - Полтава, 2003. – 403 с.

  2. Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Проектні обриси становлення життєстійкої і життєздатної особистості: практико зорієнтований посібник. / І.Г.Єрмаков, Д.О. Пузіков. - Запоріжжя: ХРБЦ, 2006. – 152 с.

  3. Кузьмина Н. В. Методы исследования педагогической деятельности. — М., 1970.

  4. Батченко Л.В., Череватский Д.Ю. Развитие системы высшего образования в Украине в период рыночных преобразований. - Донецк: ИЭП, 1997. - 20 с.

  5. Батченко Л.В. Трансформаційні процеси в освіті України. - Донецьк: ІЕП, 1996. - 30 с.

  6. Варяник В.Т., Ивченко Ж.Д. Политология и социология в техническом вузе при подготовке магистра (Из опыта ЗГТУ) // Тези доповідей Міжнародної науково-методичної конференції. 18-19 травня 1995. - К., 1995. - С. 288-291.

  7. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. - Запоріжжя: Етта Прес, 1998. - 396 с.

  8. Малахова Ж.Д. Методи викладання соціології: Навчально-методичний комплекс для студентів. - Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2001. - С. 22.