Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

Факультет соціології

Кафедра методології та методів соціологічних  досліджень 
 
 

     Реферат

На тему: «Викладення соціології в технічному ВНЗ для

підвищення  життєвої

компетентності  особистості студентів»

     студентки IV курсу II групи 

     Ригорчук  Юлії Сергіївни

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Київ  – 2011

 

    Вступ 

     Приєднання  України до Болонського процесу  вимагає нового погляду на викладання гуманітарних і соціально-економічних  дисциплін. Сьогодні іде активний процес розвитку соціології як самостійної наукової дисципліни, пошук методологій і методик її викладання і вивчення. Прагнення України інтегруватися в Європейський і світовий освітній простір настійно вимагає демократизації навчально-виховного процесу. У ході проведення реформи в освіті, після розпаду Радянського Союзу, в незалежній Україні не зачіпався сам навчальний процес, який укладався у форму викладач-студент, де суб’єктом навчального процесу був викладач, а об’єктом – студент. У даний час таке співвідношення застаріле, оскільки студент теж стає суб’єктом навчання. Сьогодні, у зв’язку з комп’ютеризацією навчального процесу, необмеженими можливостями виходу в Інтернет, викладач повинен не стільки учити, скільки допомагати студенту вчитися самостійно. Відповідальність за навчання перекладається на студента. Навчальний заклад мобілізує студента на навчання, а не забезпечує викладання як раніше. У зв’язку з цим, зараз головним буде не розробка програм і курсів навчання, і передача їх від викладача до студента, а створення атмосфери відповідальності, умов, стимулюючих самопідготовку і оцінку знань на початку, середині і кінці навчального процесу (модульні заліки), а головне – роботу з кожним студентом. Підсумком роботи студента буде отримання “кредиту”, (кредит – це норматив, який встановлює мінімальну кількість годин для вивчення окремих дисциплін. У нас, в Україні, він складає 54 години), який свідчить про засвоєння ним необхідних знань і навичок, причому незалежно від того, де і яким чином він їх одержав. Це примушує студента бути активним учасником навчального процесу, шукати шляхи накопичення своїх знань. Виникає питання: а де місце викладача? Викладач повинен створювати активне навчальне середовище для студента, але не обов’язково сам особисто бути залученим в окремі форми навчальної активності. Головне – сформувати інтерес і творче ставлення до навчання і відповідні умови для цього. Саме тому західні університети переходять на цілодобовий доступ до бібліотек, Інтернету і іншої інфраструктури навчання для забезпечення самостійної роботи студентів. У результаті такої організації навчального процесу, викладач починає виступати не в ролі строгого судді, який тільки оцінює знання, а в ролі помічника, що розробляє плани навчання, дає поради своїм студентам. У зв’язку з цим, у Севастопольському комерційному технікумі на новий 2005–2006 навчальний рік, розроблені методичні рекомендації з вивчення дисципліни “Соціологія” через модуль-контроль. Якщо раніше в процесі навчання активно використовувався лекційно-семінарський метод, то тепер планується замінити семінарські заняття трьома модуль-контролями.

 

      У роботі розкриваються механізми формування життєвої компетентності особистості студентів в контексті засвоєння ними соціологічних знань. Життєва компетентність розглядається як здатність, готовність особистості до життєвої творчості, успішного розв’язання життєвих завдань. Оскільки життєва компетентність передбачає свідоме і відповідальне ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей, то вважається можливим її формування, що безпосередньо здійснюється під час навчання студентів у ВНЗ.

   21 століття ставить нові вимоги  перед людством, окреслює нові  тенденції, що впливають на  всі сфери життєдіяльності людини і суспільства. Важливим завданням є побудова освіти в контексті нових вимог і можливостей, осучаснення і модернізація всіх її складових.

   Академічні  знання стають все менш головними  показниками якості освіти, їм на зміну  приходять такі показники, як стійкість мотивації пізнання, здатність до самоосвіти, усвідомлення необхідності освіти упродовж всього життя. Соціальних дисциплін в технічному ВНЗ здебільшого не цікавлять студентів і сприймаються ними як непотрібний тягар. Формування мотивації студентів до вивчення соціології багато в чому залежить від майстерності та вимог викладача. Одним зі шляхів мотивації є впевнення студентів в тому, що ці знання стануть у пригоді у повсякденному житті. Викладання соціології повинно спрямовуватися не на максимальне і ґрунтовне засвоєння знань, а ставати одним з шляхів формування життєвої компетентності особистості студентів. Тому метою роботи є розглянути таке викладання соціології для студентів, що навчаються в технічному ВНЗ, яке б сприяло формуванню життєвої компетентності студентів.

   Виведення особистості на шлях самоосвіти, формування життєвої компетентності є досить складною проблемою.

   Життєва компетентність особистості – поняття  складне, неоднозначне і провідне для  розуміння людини як активного, свідомого, відповідального суб’єкта власної життєдіяльності, життя.

   Життєва компетентність необхідно передбачає компетентне ставлення особистості до життя – потребу в самопізнанні, саморозумінні, саморегуляції в різних видах діяльності, оволодіння науковими знаннями про сутність та методи життєздійснення, усвідомлення, організацію свого часу, проблемне бачення свого життя, здатність до об’єктивної оцінки рівнів, сфер і меж поширення свої життєвої активності, осмислення свого життя.

   Життєва компетентність – це здатність, готовність особистості до життєтворчості, успішного розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту.

   Життєва компетентність передбачає свідоме  і відповідальне ставлення до виконання особистістю її соціальних ролей. Життєва компетентність є цілісним утворенням, яке становить властивість всієї особистості, характеризує здатність зберігати і оптимально відтворювати, розвивати себе, успішно діяти у різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві проблеми.

   Проблема  набуття особистістю життєвої компетентності, розвитку її здатностей щодо осмисленого збереження та самостійного і творчого відтворення власної життєдіяльності в усіх її проявах та сферах, розбудови власної життєвої стратегії, свідомого визначення та здійснення людиною свого життя, досягнення життєвого успіху є однією з найважливіших проблем. Наявність у людини цих здатностей зумовлює продуктивність, успішність її життєдіяльності, міру її включеності у суспільне життя.

   Але, якщо в традиційному суспільстві  міра життєвої компетентності особистості  корелювалася здебільшого зі ступенем засвоєння і дотримання нею соціальних норм, традицій та звичаїв, традиційних видів діяльності, то в сучасному інформаційному суспільстві соціальні умови сприяють самостійності й творчості особистості у її життєдіяльності, навіть змушують людину проявляти її.

   Зміни у сутнісних характеристиках  суспільства призвели до змін у його вимогах до особистості, її життєвої компетентності. Якщо у традиційному суспільстві життєва компетентність особистості визначається передусім здатностями адаптуватися до сталих суспільних умов, а в добу індустріального – до періодичних економічних (технологічних), соціальних та суспільно-політичних змін, то зараз, в добу інформаційного суспільства, місія життєвої компетентності полягає в спроможності діяти в умовах перманентного змінюваного середовища. Необхідними є не лише готовність особистості до змін та участь у них, але й її здатність продукувати та впроваджувати зміни, керувати ними.

   За  таких обставин, масштаб змін не відіграє для конкретної особистості  вирішального значення. Важливішими є результати змін, спроможність особистості управлять ними, долати їх можливі негативні наслідки.

   Незворотність та сила впливу змін на життєдіяльність  людини обумовлює наукову рефлексію, спрямовану на пошук засобів нейтралізації, подолання негативних наслідків змін та використання переваг позитивних, які відкривають перед людством нові, досі ще не бачені перспективи. Майбутнє світу – в проектно-випереджальному навчанні; а завдання освіти полягає в тому, щоб змінити життя студентів і допомогти виховати громадян, які зможуть жити і продуктивно працювати в нових умовах.

   Потребує  переосмислення значущість життєвої компетентності особистості в суспільному житті, освіті, економіці, політиці, культурі, соціальних відносинах. Ця потреба виявляється в конкретних викликах:

   1. Духовні виклики. Формування духовності, моралі й моральності особистості. Майбутнє людства залежить від порядності, доброти, відповідальності кожної конкретної людини.

   2. Інформаційні виклики. Виражаються у зростанні обсягу інформації, яку людині необхідно осмислити для успішної життєдіяльності, ускладнено опрацювання інформації, необхідної для прийняття важливих життєвих виборів.

   3. Екологічні виклики. Людські потреби зростають в геометричній прогресії, природні ресурси, необхідні для їх задоволення, - в арифметичній і вичерпуються. Людство повинно змінити своє ставлення до природи.

   4. Етнокультурні виклики. Позитивний розвиток людства можливий лише за умови діалогу культур, за наявності розвиненої етнокультурної компетентності представників різних етносів, релігій, культур. Глобалізація наближує різні етноси та культури; уникнути зіткнення допоможуть лише толерантність, плюралізм, компетентне ставлення до власної та інших культур.

   5. Соціальні виклики. Як і раніше, суспільство диференційоване. Можливим шляхом здійснення соціальної справедливості для окремої людини є соціальна мобільність. Але людина відповідальна за своє просування соціальними щаблями. На ній лежить моральна та соціальна відповідальність за її активність у здобутті привабливіших соціальних статусів. Фактично, для багатьох життєво некомпетентних людей соціальна мобільність стає недосяжною спокусою, а даремні намагання скористатися нею – зайвими життєвими проблемами.

   6. Освітні виклики. 21 століття є добою безперервної освіти, а точніше самоосвіти. Успішною буде життєдіяльність лише тієї особистості, яка буде вчитися та самовдосконалюватися все своє свідоме життя.

   Освіта  повинна мати випереджальний характер. Лише у такому разі суспільство та особистість зможуть управляти змінами та успішно ініціювати необхідні їм новації. А для того, щоб особистість змогла реалізувати та примножити культурний досвід, отриманий у процесі навчання, вивчення соціології повинно сприяти самореалізації особистості, подальшому самостійному розвитку її життєвої компетентності.

   Соціологічна  освіта для студентів, що навчаються за технічними напрямками, повинна  допомогти особистості оволодіти життєтворчістю, навчитися мистецтву життя, вчитися впродовж усього життя.

   Сучасна людина повинна бути здатною швидко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях, критично мислити, використовувати набуті знання і вміння в навколишній дійсності, бути здатною генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити, бути комунікабельною, контактною у різних соціальних групах, вміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій, цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному і особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави, уміти здобувати, переробляти інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення, бережливо ставитися до свого здоров’я і здоров’я інших людей як найвищої цінності, бути здатною до вибору альтернатив, що пропонує сучасне життя, вміти планувати стратегію власного життя, орієнтуватися у системі суперечливих і неоднозначних цінностей, визначати життєве кредо і свій стиль життя.

   Вироблення  дієвих механізмів, методів сприяння розвитку компетентності особистості педагогічними засобами – це один з шляхів розв’язання проблеми збереження людства, подолання негативних процесів, які ставлять його на межу існування.

   Хоча  проблема розвитку життєвої компетентності особистості є основною проблемою  освіти 21 століття, їй надається недостатньо уваги. Основна причина цього – це суперечності, що гальмують розвиток сучасної освіти. Однією з головних причин кризи сучасної освіти та кризи компетентності випускників є деструктивні суперечності освіти. Досить яскраво їх можливо прослідкувати серед студентів, що навчаються у ВНЗ:

   1. Суперечність між процесом набуття  освіти і життям студентів.  Традиційне викладання відірване від життя. У ВНЗ студент не живе, у кращому випадку він готується до професійного життя. В усіх інших випадках він виконує навчальний план, здобуває систему знань, умінь та навичок. Значна частина студентів вчиться без інтересу, до ВНЗ їх веде необхідність (для досягнення більш високого соціального статусу), звичка (формування стилю студентського життя), вимоги батьків, що сплачують навчання. І лише для незначної частини студентів ВНЗ є джерелом набуття знань і життям.

   2. Суперечність між навчальним  та виховним процесом. Скорочення  аудиторних годин є вимогою переходу до нової системи – Болонської, вимагає ущільнення навчальної програми. Викладачі намагаються під час аудиторних занять якомога більше надати студентам учбового матеріалу, часу ж на виховну роботу не залишається.