Соціологічний напрямок у юриспруденції

План

Вступ

1. Зміст поняття праворозуміння

2. Природно-правова концепція

3. Юридичний позитивізм

4. Соціологічний напрямок у юриспруденції

Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність дослідження праворозуміння не викликала і не викликає сумнівів. Це пояснюється складністю і багатогранністю феномену права.

Право є настільки унікальним, складним і суспільно необхідним феноменом, що протягом усього часу його існування науковий інтерес до нього не тільки не зникає, а й зростає. Питання праворозуміння належать до «вічних» уже тому, що людина на кожному з витків свого індивідуального та суспільного розвитку відкриває у праві нові якості, нові аспекти співвідношення його з іншими явищами та сферами життєдіяльності соціуму. У світі існує безліч наукових ідей, течій і точок зору з приводу того, що є право.

Тим більше зросла увага до цього питання із зародженням теоретичних знань про право. Сотні й тисячі років мислителі різних народів — філософи, соціологи, правознавці — намагалися його з’ясувати. Проте проблема праворозуміння і нині залишається центральною для юриспруденції.

Актуальність даної теми також зумовлена тим, що у розумінні права, як самостійній сфері наукового знання і практики, міститься вся юриспруденція, всі її системи й підсистеми, її галузі та наукові напрями, все, що наявне і може виявитися у процесі розвитку і конкретизації поняття права (і держави), відповідно до конкретного, певного суспільного життя та сфери правового регулювання. Також, загальне розуміння права є первісним, предметоутворюючим поняттям юридичної науки як у цілому, так і в окремих галузях юридичного знання.

Отже, воно повинно враховуватися і бути наявним у всіх визначеннях і характеристиках права, у всій системі понять, що розробляються в межах юридичної науки.

Незважаючи на дискусійні та суперечливі моменти, деякі аспекти даної проблеми знайшли своє відображення в науковій літературі, а саме: дослідженню категорії «праворозуміння» присвячені фундаментальні праці С. Алексєєва, В. Бабкіна, С. Гусарєва, Д. Керімова, М. Козюбри,  М.  Марченка,  П.  Оля,  О.  Тихомирова,  В.  Сирих,  О.  Скакун,  В.  Селіванова,  О.  Полякова, П. Рабіновича, Р. Ромашова тощо.

Метою роботи є аналіз існуючих поглядів та розуміння поняття “права”, його ознак, що відображають складові елементи, котрі вказують на особливості праворозуміння даного поняття.

Для досягнення мети необхідно вирішити ряд завдань:

- з'ясувати зміст поняття праворозуміння;

- розглянути природно-правову концепцію;

- проаналізувати юридичний позитивізм;

- дослідити соціологічний напрямок у юриспруденції.

Об’єктом дослідження є праворозуміння як науковий, інтелектуально-творчий процес та його об’єктивація в різних філософсько-правових дискурсах, спрямованих на цілісне пізнання права.

Предметом дослідження є основні поняття праворозуміння, їх теоретичне значення на сучасному етапі розвитку правової науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зміст поняття праворозуміння

Право є одним із надзвичайно складних соціальних явищ. Праворозуміння - це наукова категорія, яка висвітлює процес пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до соціального явища.

Складні  економічні,  політичні,  соціальні  процеси  в  сучасному  суспільстві  демонструють  необхідність  пошуку  нових  підходів  до багатьох нерозв’язаних проблем у право- та державотворенні.

Проблема  праворозуміння  донині  залишається  ключовою  для  юриспруденції.  Відомий  теоретик  права  і  соціолог  Б. Кістяківський  зазначив:  “У жодній іншій науці немає стільки суперечливих теорій, як у  науці  про  право.  При  першому знайомстві  з  нею  виникає  таке  враження,  ніби  вона  тільки  й  складається  з  теорій,  що  взаємно  виключають одна одну”.1

Питання  щодо  визначення  терміна  “праворозуміння”  донині  є  дискусійним,  оскільки  його  тлумачення  не  є  загальноприйнятим.

Праворозуміння є завжди суб'єктивним, оскільки кожна людина сприймає його по-своєму, залежно від розвитку, традицій, звичаїв і в цілому від стану суспільства. Уже в стародавньому Римі юристи відрізняли поняття «право» і «закон».

Протягом XVII-XX століть виникло багато різних концепцій і теорій про поняття та розуміння права, які дійшли до нас.2

Терміном «праворозуміння»  позначається  не тільки  поняття права чи його  визначення,  а  й  уся  сукупність  загальнотеоретичних понять і визначень, що охоплюють правову реальність. При цьому головне питання, на яке, насамперед, намагається дати відповідь та чи інша концепція праворозуміння, це питання про те, що є реально діючим правом, тобто що кінець кінцем  вирішальним  чином  впливає  на  реальну  поведінку суб’єктів, яка підпадає під правове врегулювання?3

Праворозуміння  в  широкому  розумінні  –  інтелектуальна  діяльність  компетентних осіб, спрямована на пізнання сутності й змісту  права, а також сукупність правових знань, отриманих унаслідок такої діяльності.4

Волинка К.Г. вказує, що  праворозуміння — це процес і результат розумової діяльності людини, спрямованої на пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соціального явища.5

В. Бабкін, говорить, що праворозуміння – це наукова категорія, яка відображає результат процесу пізнання сутності права.6

Слід зауважити, що дану позицію підтримує Т. Радько, підкреслюючи, що в змісті права необхідно розмежовувати соціальні, державно-вольові та власне юридичні моменти. На думку науковця, зазначене розмежування, надає можливість зрозуміти процес втілення соціального змісту права в юридичний. В соціальному змісті права перевага надається економічним та політичним відносинам та інтересам, які створюють юридичний мотив, що в сприятливих умовах перетворюється в право. Власне-юридичний зміст права - це юридично значимі інтереси, дії, вчинки суб’єктів права, що здійснюються як в межах загальних, так і конкретних правовідносин. Таким чином, власне-юридичний зміст права - це здійснюваний через право соціальний зміст, тобто економічні, політичні та інші інтереси, що реалізуються суб’єктами права як правові, юридично значимі. Узагальнюючи, науковець підкреслює, що сутністю права є відображена в ньому державна воля, а змістом - закріплені правом соціальні інтереси.7

Праворозуміння є сукупністю об’єктивно зумовлених, науково обґрунтованих та підтверджених  практикою  ідей,  концепцій,  поглядів  та  теорій,  які  дають  уявлення  про  право,  його сутність та призначення.8

Відомий  український  теоретик  права  П. Рабінович  вважає недосконалим  дослідження  праворозуміння  через  пізнання  права.

Твердження,  що  праворозуміння  –  це  пізнання  (розуміння)  права,  є  логічним, адже перш ніж досліджувати (пізнавати, усвідомлювати) право,  дослідникові  слід  попередньо  знати  (вирішити,  констатувати, задекларувати), а що ж являє собою, на його думку, те явище, яке він відображає  й  позначає  терміно-поняттям  права.  А  такі  знання, очевидно,  і  є  нічим  іншим,  як  праворозумінням,  принаймні  його серцевиною.9

Так, він вказує, що  праворозуміння — це відображення у людській свідомості за посередництвом поняття «право» (чи будь-яким іншим рівнозначним з цим словом або символом) того явища, яке оцінюється як корисне для задоволення потреб існування й розвитку певного суб’єкта або ж безпосередньо цих потреб.10

Проблеми праворозуміння у вітчизняному правознавстві донині є актуальними.  Незважаючи  на  широке  використання  зазначеного  терміна  в  науковій  і  навчальній  літературі,  його  зміст  здебільшого  не розкрито. 

Варто погодитися з думкою С. Алексєєва, що ”праворозуміння є певною,  насамперед,  науковою  категорією,  що  відображає  процес  і результат  цілеспрямованої  розумової  діяльності  людини,  що  містить пізнання  права,  його  оцінку  та  ставлення  до  нього  як  до  цілісного соціального явища”.11

Істотний  вплив  на  множинність  підходів  до  праворозуміння  справив також бурхливий розвиток різноманітних наук – як природничих і суспільних, так і гуманітарних. Характерною рисою загальнонаукового  розвитку в цих умовах є міжнаукові інтеграційні процеси. У зв’язку з цим,  набувають  поширення  спроби  використання  здобутків  одних  галузей наукових знань для дослідження інших, зокрема й традиційних, унаслідок чого виникають нові наукові напрями на стиках різних наук, а нерідко й нові міждисциплінарні науки.12 

Тому  процес  праворозуміння  є  важливою  і  актуальною категорією,  оскільки  від  розуміння  права  залежить  його  реалізація  та застосування.

Звичайна людина розуміє право так, як це дозволяє їй власний розум відповідно до культурологічних традицій існуючої епохи і суспільства. Для неї розуміння права у часовому масштабі обмежене рамками її життя. Проте це не означає, що після її смерті праворозуміння зникає зовсім. Такі елементи праворозуміння, як знання, оцінка, можуть передаватися іншим людям, а вчені-юристи залишають після себе окрім цього письмові уявлення про право.13

Суб'єктом праворозуміння завжди виступає конкретна людина, наприклад

1) індивід, який володіє деякими знаннями права і на практиці зіткнувся з конкретною правовою проблемою;

2) юрист-професіонал, який має достатній  запас знань про право, здатний  застосовувати і тлумачити правові  норми;

3) учений, людина з абстрактним мисленням, яка займається вивченням права, володіє сумою історичних і сучасних знань, здатна до інтерпретації не тільки норм, а й принципів права, володіє певною методологією дослідження.

Праворозуміння є завжди суб'єктивним, оригінальним, хоча уявлення про право можуть збігатися у групи осіб та у цілих соціальних спільнот.

Об'єктом праворозуміння можуть бути право в планетарному масштабі, право конкретного суспільства, галузь, інститут права, окремі правові норми. При цьому нерідко знання про окремі структурні елементи переносяться на право в цілому. Важливе пізнавальне навантаження тут несуть середовище і суспільні явища, що взаємодіють із правом.

Зміст праворозуміння складають знання суб'єкта про його права та обов'язки, конкретні та загальні правові дозволи, зобов'язування, заборони, а також оцінка і ставлення до них як до справедливих або несправедливих. Залежно від рівня культури, методичної оснащеності суб'єкта і вибору предмета вивчення праворозуміння може бути повним або неповним, правильним або спотвореним, позитивним або негативним.14

При вивченні різних теорій і поглядів на право потрібно враховувати наступні обставини:

по-перше, історичні умови існування права, у яких жив дослідник;

по-друге, те, що результат праворозуміння завжди залежить від його релігійної, ідеологічної, моральної позиції;15

по-третє, те, що береться за основу тієї чи іншої концепції (джерело правоутворення чи суть самого явища), що розуміється під джерелом права (людина, Бог чи Космос) і під його сутністю (воля суспільства, міра свободи людини чи природ7 ний егоїзм індивіда);

по-четверте, тривалість концепцій в одних випадках і їх динамічність, спроможність адаптуватися до відносин, що розвиваються, — в інших.16

Сучасний рівень розвитку гуманітарної науки і методологія дослідження соціальних явищ дозволяє систематизувати різні погляди щодо права на підставі відповідних критеріїв. Зокрема, це визначає вже саме відношення до права, його ролі, той факт, позитивне значення воно має для суспільства чи негативне, виступає як самостійне соціальне явище чи як елемент іншої системи регулювання, виявляє протилежні думки. Так, представники ряду філософських течій розглядали право як частину моральності (А. Шопенгауер) або як нижчу ступінь моральності і заперечували соціально-ціннісний характер права (Л. Толстой, В. Соловйов). Негативне ставлення до права висловлювали анархісти; проблеми можливого відмирання права з побудовою комунізму активно обговорювались у рамках марксистсько-правової теорії.

Під час вирішення основного питання філософії щодо співвідношення буття і свідомості виділяються ідеалістичний і матеріалістичний підходи до вивчення права. Для першого характерні теологічні вчення про право. Хома Аквінський стверджував, що право має не тільки божественне походження, а й божественну суть. Позитивне право (людські закони) є лише засобом здійснення цілей, які накреслені Богом для людини.

Послідовники Аквінського — неотомісти — роблять спробу пов'язати релігійну суть права з природно-правовими засадами і оцінками суспільних відносин із метою обґрунтувати більш життєспроможні і реалістичні варіанти його вчення.

На іншому полюсі, в рамках матеріалістичного підходу, розробляється марксистська теорія права, основними постулатами якої виступають: обумовленість права економічним базисом суспільства, класовий характер права, жорстка залежність права від держави, забезпеченість його примусовою силою держави.17

Таким чином, праворозуміння відображає сприйняття права на професійному юридичному рівні, тобто праворозуміння відображає осмислення права, а також його формалізацію у свідомості, яка відбивається у правосвідомості юриста.