Неблагополучна сім’я, як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Так, поширеними на Заході є програми «Анонімні алкоголіки», «Анонімні наркомани», які являють собою модель подолання залежності від алкоголю і наркотичних речовин. Ця програма почала діяти і в Україні. Вона починається в лікарні, продовжується протягом 3-5 років у групах самопідтримки під керівництвом і за допомогою колишніх алкоголіків і наркоманів. Важлива роль приділяється сім'ї як засобу підтримки на шляху ліквідації залежності. Сім'я звикла бачити хворого на алкоголізм, наркоманію як погану вівцю в стаді, але його успіхи необхідно помічати, включати його у сімейні стосунки, налагоджувати сімейне життя в нових умовах, перерозподіляти знов сімейні ролі, відновити почуття. Це важка робота і сам хворий її не подолає, а члени сім'ї цього не завжди хочуть робити або не можуть. Тут доцільними є групи взаємо і самопідтримки для членів сім'ї з подібними проблемами, тренінги, консультації, інформування про можливі заходи відновлення сім'ї.

Необхідно знати, що під час лікування та реабілітації хворий на алкоголізм і наркоманію проходить такі особисті етапи (карта Джелінека) [8. 249]:

Лікування:

1. Прийняття рішення звернутися по лікування.
2. Детоксикація.
3. Прийняття концепції хвороби: алкоголізм.
4. Розуміння факту втрати контролю над вживанням алкоголю та над своїм життям.
5. Впізнавання фактів особистої залежності. Реабілітація.
6. Визначення особистих втрат, яких зазнав у зв'язку із зловживанням.
7. Руйнування власної «системи ілюзій та заперечень».
8. Побудова нового бачення особистої тверезості.
9. Праця над покращанням сімейних стосунків.
10. Навчання конструктивному виразу емоцій.
11. Прийняття рішення щодо участі в групах самодопомоги «анонім них алкоголіків».
12. Робота над запобіганням рецидивів хвороби. Самореалізація.
13. Відчуття потреби в тверезому житті.
14. Регулярний прийом їжі, спокійний сон і відпочинок.
15. Реалістичне мислення.
16. Зменшення сексуальних проблем.
17. Поява нових інтересів.
18. Покращання самооцінки.
19. Зменшення страхів перед майбутнім.
20. Тренування практичних навичок спілкування з людьми.
21. Покращення емоційного контролю.
22. Покращення сімейних стосунків.
23. Перші кроки до емоційної стабільності. Тверезість.
24. Зміна стилю поведінки, життєвих цінностей та ідеалів.
25. Задоволення від тверезості.
26. Повне прийняття тверезості [8. 249].

 

Знання цих етапів дозволяє членам сім'ї побачити складності одужання і своє місце в цьому процесі відповідно до етапів, не вимагати від людини миттєво змінитися, а разом з нею працювати над змінами.

І. П. Лисенко свідчить, що під час роботи груп взаємодопомоги доцільно здійснювати як гетерогенні і сімейні заняття, так і заняття з представниками однієї статі. Це сприяє кращому розумінню між пацієнтами і представниками однієї з ними статі, прояву прихованих почуттів, які виникають у зв'язку з сімейними та соціальними проблемами [8. 249]. На таких заняттях обговорюються почуття учасників, які займаються в окремій групі, стосунки з родичами, теми насильства, сексуальні проблеми, ресурси для розв'язання сімейних проблем, майбутнє після одужання з наголосом на стать.

Доцільним є застосування схеми життєдіяльності, яка складається разом з об'єктом реабілітації. На основі роботи О.К. Долгушина [7. 129] пропонуємо варіант, що стосується особистості і сім'ї.

На основі вивчення проблем об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає:

1) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);

2) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову). Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про виконання плану, що дисциплінує [11. 58].

 

Педагог здійснює:

1) соціальну терапію (очну і дистанційну, індивідуальну і групову);

2) співпрацю з працівниками різних соціальних інституцій і залучає їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

3) корекційно-реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен передбачати наслідки своїх дій та прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [34. 42].

 

Ж. Шимкене вважає, що для того, щоб сім'я не втратила свого благополуччя і не стала неблагополучною, необхідно створювати умови для:

1) взаємовідповідності членів подружжя;

2) збереження різними способами контактів між членами подружжя;

3) розвитку особистості кожного з членів сім'ї, відпочинку їх один від одного;

4) підтримки самобутності сім'ї за рахунок традицій та ритуалів.

 

Виходячи з цього, для конфліктної сім'ї, сім'ї на стадії розпаду, прийомної сім'ї, повторношлюбної сім'ї ці умови є також необхідними для того, щоб ці сім'ї стали благополучними. Для цього, на думку Ж. Шимене, необхідно створювати ситуації, в яких сім'я чи її члени здійснюють:

1) вільний вибір;

2) вибір з кількох можливих альтернатив;

3) вибір після тривалого міркування;

4) високу оцінку і бережливе ставлення до наявних цінностей;

5) відкрите проголошення цих цінностей;

6) вчинки у відповідності до цих цінностей;

7) послідовні дії у відповідності до цінностей, спрямовані на вироблення моделі поведінки.

 

Це дозволяє зберегти благополуччя, батькам жити своїм життям, дітям -- спостерігати і вчитися жити на прикладі батьків, сім'ї -- розв'язувати свої завдання на кожному з етапів, а отже розвиватися. Такі умови дозволяють подолати насильство в сім'ї, налагодити родинні зв'язки, стабілізувати стосунки, розвиватися як самодостатній особистості кожному члену сім'ї, а відтак попереджувати чи долати її неблагополуччя у поєднанні з етапами реконструкції характеру (за А.С. Макаренко); маємо умови для відновлення позитивного в кожному члені сім'ї та в сім'ї в цілому. Звичайно, що це не розв'язує проблеми всіх неблагополучних сімей, в деяких є специфічні проблеми, але дозволяє намітити напрямки і завдання, етапи роботи з окремими категоріями неблагополучних сімей.

Методи роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама, «вибух».

Напрямки роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості («рівний -- рівному»), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей.

Форми роботи: групи взаємо підтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, «телефони довіри», заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії, тощо. А, взагалі, для кожної неблагополучної сім'ї виробляється свій індивідуальний підхід.

 

Висновок до II розділу

В науковій соціологічній психолого-педагогічній літературі існує визначення сімейного благополуччя, його сутності. Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім'ї, її прибутками, а високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, задоволеністю емоційно-психологічних потреб всіх членів сім'ї. Хороші матеріальні умови справляють свій позитивний вплив лише при нормальному емоційно-психологічному кліматі хороших взаємостосунках між членами сім'ї.

Як стверджує М. С. Верб, сім'я скріплюється внутрішніми зв'язками, вона повинна мати міцну внутрішню основу. Спільне життя вимагає високого рівня координації та кооперації.

В благополучній сім'ї існує взаєморозуміння взаємоповага між усіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів в багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів, розуміння душевних переживань, психологічна підтримка один-одного, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність. Існують також раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, проте її не балують, залучають до посильної праці по дому, ставляться до її потреб з розумінням .роз'яснюють чому слід робити так, а не інакше, тощо. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень. Саме такі сім'ї високо оцінюються дітьми, незважаючи на матеріальну забезпеченість батьків, їх освітній рівень. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад.

У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, уважною, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем з почуттям гумору, має тверді етичні правила.

Говорячи про сімейне благополуччя, В.О. Сухомлинський підкреслював, що у хорошій сім'ї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі душевні відносини, уважність до слова, до думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, хороше відношення до добра та злагоди, і де існує взаємна повага батьків. В таких сім'ях перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра у людську красу, її душевний спокій та рівновага. Потрібно берегти цю дитячу віру,-- в ній осередок моральної цільності людини, її непримиренності до всього аморального антигромадського. Якщо ця віра зруйнована -- в дитячу душу вриваються трагедія, горе. І немає нічого небезпечнішого для сім'ї, для школи, для моральної повноти життя нашого суспільства, ніж дитина; дитина стражденна, нещасна, яка опинилась на руїнах своєї віри.

На мою думку у благополучній сім'ї, виховується гуманізм взаємовідносин, вміння любити, поважати один одного. Розвиток благополучної сім'ї сприяє зміцненню почуттів подружжя, дружби між батьками та дітьми, бажанню бути разом, проводити вільний час, спілкуватися, вирішувати разом складні життєві проблеми. А це породжує розвиток таких якостей як доброта, взаємодопомога, почуття впевненості у своїх силах, щастя. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива повноцінна сім'я, де батьки підтримують один-одного і разом виховують маленького громадянина.

 

Висновок

Сьогодні сім'я стає центром соціальної роботи. Оскільки через вирішення сімейних проблем, зміцнення сім'ї як головного соціального інституту можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення. Так, як соціальна робота здійснюється соціальним працівником, то саме від компетентності та особистісних характеристик залежить не тільки налагодження стосунків, позитивного мікроклімату та благополуччя сім'ї, а в деяких випадків і збереження життя клієнтів, які здатні до скоєння суїциду.

Сучасна сім'я потребує як матеріальної так і педагогічної та культурної допомоги. Певною мірою таку допомогу вона отримає від держави і виробничих організацій, закладів освіти і культури. Але так, як ці інститути не в змозі надавати соціально-педагогічну та психологічну допомогу одночасно, то держава посприяла розвитку соціальних служб для дітей, сім'ї і молоді.

Отже, діяльність соціального педагога (працівника), що до надання допомоги сім'ям спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно, програма є досить динамічною, постійно вдосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації, як я зрозумів, вивчаючи вплив сімейних відносин на формування особистості дитини в неблагополучних сім'ях та роль соціального працівника в цьому процесі.