Неблагополучна сім’я, як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Неправильний вибір форм, методів і засобів педагогічного впливу, як правило, веде до виникнення у дітей хворих уявлень, звичок і потреб, які ставлять їх у ненормальні відносини з суспільством. Досить часто батьки бачать свою виховну задачу в тому, щоб домогтися слухняності. Тому нерідко навіть не намагаються зрозуміти дитину, а прагнуть якомога більше повчати, лаяти, читати довгі нотації, забуваючи про те, що нотація -- це не жива розмова, не розмова по душах, а нав'язування «істин», які дорослим здаються безперечними, а дитиною часто не сприймаються і не приймаються, тому що просто не розуміються.

Подібний спосіб сурогатного виховання дає формальне задоволення батькам і абсолютно даремний (і навіть шкідливий) для виховуються в такий спосіб дітей.

Однією з особливостей сімейного виховання є постійна присутність перед очима дітей зразка поведінки своїх батьків. Наслідуючи їх, діти копіюють як позитивні, так і негативні поведінкові характеристики, навчаються правилам взаємин, які не завжди відповідають суспільно схвалюваним нормам. У кінцевому підсумку це може вилитися у асоціальні і протиправні форми поведінки.

Специфічні особливості сімейного виховання найбільш яскраво проявляються в цілому ряді труднощів, з якими стикаються батьки, і помилки, які вони допускають, що не може не позначитися негативно на формуванні особистості їх дітей. У першу чергу це стосується стилю сімейного виховання, вибір якого найчастіше визначається особистими поглядами батьків на проблеми розвитку та особистісного становлення своїх дітей. [47, 272].

Стиль виховання залежить не тільки від соціокультурних правил і норм, представлених у вигляді національних традицій у вихованні, але і від педагогічної позиції (точки зору) батька чи матері щодо того, як повинні будуватися дитячо-батьківські стосунки в сім'ї, на формування яких особистісних рис і якостей у дітей повинні направлятися його виховні впливи. Відповідно до цього батько визначає модель своєї поведінки в спілкуванні з дитиною. Варіанти батьківської поведінки [39]:

Строгий -- батько діє в основному силовими, директивними методами, нав'язуючи свою систему вимог, жорстко направляючи дитини по шляху соціальних досягнень, при цьому найчастіше блокуючи власну активність та ініціативність дитини. Цей варіант в цілому відповідає авторитарного стилю.

Пояснювальний -- батько апелює до здорового глузду дитини, вдається до словесного пояснення, вважаючи дитини рівним собі і здатним до розуміння звернених до нього роз'яснень.

Автономний -- батько не нав'язує рішення дитині, дозволяючи йому самому знайти вихід із ситуації, що склалася, надаючи йому максимум свободи у виборі та прийнятті рішення, максимум самостійності, незалежності; батько заохочує дитину за прояв цих якостей.

Компромісний -- для вирішення проблеми батько передбачає дитині що-небудь привабливе натомість вчинення ним непривабливого для нього дії або розділити обов'язки, труднощі навпіл. Батько орієнтується в інтересах і перевагах дитини, знає, що можна запропонувати натомість, на що переключити увагу дитини.

Сприяючий -- батько розуміє, в який момент дитині потрібна його допомога і в якій мірі він може й повинен її надати. Він реально бере участь у житті дитини, прагне допомогти, розділити з ним його труднощі.

Співчуваючий -- батько щиро і глибоко співчуває і співпереживає дитині в конфліктній ситуації, не вживаючи, однак, будь-яких конкретних дій. Він тонко і чутливо реагує на зміни в стані, настрої дитини.

Потураючий -- батько готовий зробити будь-які дії, навіть на шкоду собі, для забезпечення фізіологічного і психологічного комфорту дитини. Батько повністю орієнтований на дитину: він ставить його потреби та інтереси вище своїх, а часто і вище інтересів сім'ї в цілому.

Ситуативний -- батько приймає відповідне рішення залежно від тієї ситуації, в якій він перебуває; у нього немає універсальної стратегії виховання дитини. Система вимог батька та стратегія виховання лабільна і гнучка.

Залежний -- батько не відчуває впевненості в собі, своїх силах і покладається на допомогу та підтримку більш компетентного оточення (вихователі, педагоги та вчені) або перекладає на нього свої обов'язки. Великий вплив на батька надає педагогічна та психологічна література, з якої він намагається почерпнути необхідні відомості про «правильне» вихованні своїх дітей.

Внутрішня педагогічна позиція, погляди на виховання в сім'ї завжди знаходять відображення в манері батьківської поведінки, характер спілкування та особливості взаємин з дітьми.

Наслідком цього переконання є те, що батьки рішуче не знають, як справитися з дитиною, котрі виявляють негативні емоції. Виділяються наступні стилі батьківської поведінки [11,111-112]:

«Командир-генерал». Цей стиль виключає альтернативи, тримає події під контролем і не дозволяє висловлювати негативні емоції. Основними засобами впливу на дитину такі батьки вважають накази, команди і загрози, покликані ефективно контролювати ситуацію.

«Батько-психолог». Деякі батьки виступають в ролі психолога і намагаються аналізувати проблему. Вони ставлять питання, спрямовані на діагностику, інтерпретацію та оцінку, припускаючи, що володіють вищим знанням. Це в корені вбиває спроби дитини відкрити свої почуття. Батько-психолог прагне вникнути в усі деталі з єдиною метою -- направити дитину з правильного шляху.

«Суддя». Цей стиль батьківської поведінки дозволяє вважати дитини винним та винесення вироку. Єдине, до чого прагне такий з батьків, -- довести власну правоту.

«Священик». Стиль батьківської поведінки, близький до вчительського. Повчання зводяться переважно до моралізування з приводу того, що відбувається. На жаль, цей стиль безликий і не має успіху у вирішенні сімейних проблем.

«Цинік». Такі батьки зазвичай повні сарказму і намагаються, так чи інакше, принизити дитину. Основне його «зброя» -- насмішки, прізвиська, сарказм або жарти, здатні «покласти дитину на лопатки». Крім того, розглянуті вище стилі батьківської поведінки жодним чином не мотивують дитини виправитися, а тільки підривають головну мету -- допомогти йому навчитися вирішувати проблеми. Батько доб'ється лише того, що дитина буде відчувати себе знедоленим. А коли дитина відчуває негативні почуття по відношенню до себе, він стає замкнутим, не бажає спілкуватися з іншими, аналізувати свої почуття і поведінку [46,280].

При цьому серед несприятливих чинників сімейного виховання відзначають, перш за все, такі, як неповна сім'я, аморальний спосіб життя батьків, асоціальні антигромадські погляди і орієнтації батьків, їхній низький загальноосвітній рівень, педагогічна неспроможність сім'ї, емоційно-конфліктні стосунки в сім'ї.

Очевидно, що загальноосвітній рівень батьків, наявність або відсутність повної сім'ї свідчать про такі важливі умови сімейного виховання, як загальнокультурний рівень сім'ї, її здатність розвивати духовні потреби, пізнавальні інтереси дітей, тобто повною мірою виконувати функції інституту соціалізації. Разом з тим, самі по собі такі чинники, як освіта батьків і склад сім'ї ще з повною достовірністю не характеризують способу життя сім'ї, ціннісних орієнтації батьків, співвідношення матеріальних і духовних потреб сім'ї, її психологічного клімату та емоційних стосунків.

Таким чином, виходячи з результатів кримінологічних, психолого-педагогічних і медико-соціальних досліджень, можна виділити наступні чинники соціального ризику, що негативно позначаються на репродуктивних функціях сім'ї:

• Соціально-економічні фактори (низький матеріальний рівень життя сім'ї, погані житлові умови);
• Медико-санітарні фактори (екологічно несприятливі умови, хронічні захворювання батьків і обтяжена спадковість, шкідливі виробничі умови батьків і особливо матері, антисанітарія та нехтування санітарно-гігієнічними нормами, неправильне репродуктивна поведінка сім'ї і особливо матері);
• Соціально-демографічні чинники (неповна або багатодітна сім'я, сім'ї з старими батьками, сім'ї з повторними шлюбами і зведеними дітьми);
• Соціально-психологічні фактори (сім'ї з деструктивними емоційно-конфліктними відносинами подружжя, батьків і дітей, педагогічної неспроможністю батьків та їх низьким загальноосвітнім рівнем, деформованими ціннісними орієнтаціями);

• Кримінальні чинники (алкоголізм, наркоманія, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні дебоші, прояви жорстокості і садизму, наявність судимих членів сім'ї, прихильних до субкультури злочинного світу).

Наявність того чи іншого чинника соціального ризику не означає обов'язкового виникнення соціальних відхилень у поведінці дітей, воно лише вказує на великий ступінь імовірності цих відхилень. При цьому одні фактори соціального ризику проявляють свій негативний вплив досить стабільно і постійно, інші з плином часу або підсилюють, або послаблюють свій вплив.

Серед функціонально неспроможних, сімей, які не справляються з вихованням дітей більшість складають сім'ї, які характеризуються несприятливими соціально-психологічними факторами, так звані конфліктні сім'ї, де хронічно загострені відносини подружжя, і педагогічно неспроможні сім'ї з низькою психолого-педагогічною культурою батьків, неправильним стилем дитячо-батьківських відносин. Спостерігаються найрізноманітніші неправильні стилі дитячо-батьківських відносин: жорстко-авторитарний, педантично-підозрілий, увідомлюючий, непослідовний, відсторонено-байдужий, попустітельскі-поблажливий та ін. Як правило, батьки з соціально-психологічними та психолого-педагогічними проблемами усвідомлюють свої труднощі, прагнуть звертатися за допомогою до педагогів, психологів, проте далеко не завжди без допомоги фахівця здатні впоратися з ними, зрозуміти свої помилки, особливості своєї дитини, перебудувати стиль стосунків у сім'ї, вийти з тривалої внутрішньосімейного, шкільного чи іншого конфлікту. Разом з тим, є значна кількість батьків не усвідомлюють проблеми своїх сімей, умови в яких, тим не менш, такі важкі, що вони загрожують життю і здоров'ю дітей. Це, як правило, сім'ї з кримінальними факторами ризику, де батьки через свого антигромадського або злочинного способу життя не створюють елементарних умов для виховання дітей, допускається жорстоке поводження з дітьми, жінками, має місце залучення дітей, підлітків в злочинну та антигромадську діяльність.

З урахуванням досить великої кількості причин, що обумовлюють функціональну неспроможність сім'ї, існують досить різноманітні підходи до типології та класифікації таких сімей. Ми, у свою чергу, в якості системоутворюючого критерію при складанні типології функціонально неспроможних сімей використовуємо характер десоціолізуючого впливу, що чиниться такими сім'ями на своїх дітей.

Сім'ї з прямим десоціалізуючим впливом демонструють асоціальну поведінку і антигромадські орієнтації, виступаючи, таким чином, інститутами десоціалізації. До них можна віднести кримінально-аморальні сім'ї, в яких переважають кримінальні фактори ризику, і аморально-асоціальні сім'ї, які характеризуються антигромадськими установками та орієнтаціями.

Сім'ї з непрямим десоціалізуючим впливом відчувають труднощі соціально-психологічного та психолого-педагогічного характеру, що виражаються у порушеннях подружніх і дитячо-батьківських відносин, це так звані конфліктні і педагогічно неспроможні сім'ї, які частіше в силу психологічних причин втрачають свій вплив на дітей.

Найбільшу небезпеку за своїм негативним впливом на дітей представляють кримінально-аморальні сім'ї. Життя дітей у таких сім'ях через жорстоке поводження, п'яних дебошів, сексуальної розбещеності батьків, відсутність елементарної турботи про утримання дітей часто знаходиться під загрозою. Це так звані соціальні сироти (сироти при живих батьках), виховання яких має бути покладено на державно-громадське піклування. В іншому випадку дитину чекає раннє бродяжництво, втечі з дому, повна соціальна незахищеність як від жорстокого поводження в родині, так і від кримінального впливу злочинних утворень.

Асоціально-аморальні сім'ї, які хоч і ставляться до сімей з прямим десоціалізуючим впливом, тим не менш, у відповідності зі своїми специфічними соціально-психологічними характеристиками вимагають іншого підходу.

На практиці до асоціально-аморальних сімей найчастіше відносять сім'ї з відвертими стяжательскими орієнтаціями, що живуть за принципом «мета виправдовує засоби», в яких відсутні моральні норми і обмеження. Зовні обстановка в цих сім'ях може виглядати цілком благопристойною, рівень життя досить високий, але духовні цінності підмінені виключно стяжательскими орієнтаціями з вельми нерозбірливими засобами їх досягнення. Такі сім'ї, незважаючи на свою зовнішню респектабельність, завдяки своїм спотвореним моральним уявленням, також чинять на дітей прямий десоціалізуючий вплив, безпосередньо прищеплюючи їм антигромадські погляди і ціннісні орієнтації.

Іншого підходу вимагають сім'ї з непрямим десоціалізуючим впливом -- конфліктні та педагогічно неспроможні.

Конфліктна сім'я, -- та сім'я, в якій за різними психологічних причин особисті взаємини подружжя будуються не за принципом взаємоповаги та взаєморозуміння, а за принципом конфлікту, відчуження.

Педагогічно неспроможні, як і конфліктні, сім'ї не роблять на дітей прямого десоціалізуючого впливу. Формування антигромадських орієнтації у дітей у цих сім'ях відбувається тому, що за рахунок педагогічних помилок, важкої морально-психологічної атмосфери тут втрачається виховна роль сім'ї, і вона за ступенем свого впливу починає поступатися іншим інститутам соціалізації, граючим несприятливу роль.

На практиці педагогічно неспроможні сім'ї виявляються найбільш важкодоступними для виявлення причин та несприятливих умов, що зробили негативний вплив на дітей, частіше за все характеризуються найбільш типовими, неправильно сформованими педагогічними стилями у функціонально неспроможних сім'ях, які не справляються з вихованням дітей.