Гендерные роли и стереотипы

Фахівці вважають, що є два основні способи руйнування традиційних уявлень про маскулінне та фемінне у суспільстві. Перший — просвітництво, поширення науково обґрунтованих знань з метою привернути увагу людей до нерідко упереджених та хибних стереотипних уявлень та їхнього впливу на ставлення до себе та інших. У цьому могли б допомогти ЗМІ. Однак, сьогодні ЗМІ в Україні є трансляторами традиційних гендерно-рольових стереотипів. Другий, значно ефективніший, спосіб руйнування традиційних уявлень полягає в забезпеченні й заохочуванні в громадській сфері суспільства багатьох прикладів успішного виконання гендерно нетрадиційних ролей. Це можливо лише при підтримці владних органів, політичних партій та громадських організацій.

2.4. Гендер та клас

Крім питань гендерної соціалізації та гендерних стереотипів, суттєвим є питання гендеру та стратифікації, гендеру та класу. Зумовлено це тим, що сучасний вимір соціального становища родини, жінки заснований на соціальному становищі її чоловіка, відповідно визначається її класова позиція. Але на стратифікаційні процеси впливають і такі чинники, як гендер, етнічне походження, віросповідання. Наприклад, чоловіки мають набагато вищі можливості у службовому просуванні, ніж жінки. Образ ділової жінки, яка досягла великих успіхів, залишається "мужеподібним". Вчені дослідили, що гендерні стереотипи, які зображують жінок непридатними для ролі керівникам досить сильні в суспільстві. Прийнято вважати, що місце жінки в дома або жінки погані лідери та не підходять для відповідальної роботи, через це їх не призначають на керівні посади. Останні дослідження підтверджують, що успішний керівник має мати, на думку оточуючих, риси особистості, які вважаються швидше чоловічими, ніж жіночими. Більшість людей, коли їх просять подумки намалювати портрет керівника, уявляють чоловіка, а не жінку. Цей початковий образ лідера може впливати на відношення працедавця до жінок, які претендують на лідерські посади. Так, наприклад, влада у нас асоціюється в основному з чоловіками, а не з жінками. Програвати жінці в змаганні, особливо чоловікові з традиційними, консервативними поглядами на стосунки між статтями, майже завжди означає заниження самооцінки, у відповідності із стереотипами, які існують в культурі суспільства. Зарубіжні дослідження зафіксували різницю у сприйнятті особистості керівника в залежності від статті. Про чоловіка-керівника найчастіше висловлюються позитивно, ніж про жінку. Тому жінці, яка стала керівником, потрібно кожного дня підтверджувати свої професійні та особистісні якості. Вимоги до неї значно більші, ніж до чоловіка-керівника.

2.5.           Проблеми гендерної рівності на сучасному етапі

Сьогодні ми живемо в часи швидких змін. Звісно ж змінюються і взаємовідносини між чоловіками та жінками в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Утвердження гендерної рівності — важливий напрямок в Україні за останні роки. Це питання проходить крізь всі проблеми сьогодення і є актуальним в житті кожного з нас. На суспільному рівні декларовані права та можливості особистості, незалежно від статі, реально не дотримуються, упереджене ставлення й гендерна дискримінація продовжують відтворюватися, жінки та чоловіки як соціальні спільноти загалом мають неоднаковий доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Інтеграція української держави у світове співтовариство вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправну участь у всіх сферах життєдіяльності, і, зокрема, в політиці і державотворенні. Однак, сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, змісті суть тендерних стереотипів, поширених серед населення, офіційна тендерна політика дають підстави вважати, що станеться це не скоро. Підґрунтям для такого висновку є стан тендерних відносин в економічній, соціальній, правовій та політичній сферах українського суспільства, а також стан громадської свідомості, де досі успішно відтворюється низка глибоко вкорінених тендерних стереотипів.

Соціальна дискримінація означає обмеження або втрату прав за тендерною ознакою у всіх сферах життя: трудовій, соціально-економічній політичній, духовній, побутовій. Соціальна дискримінація призводить до зниження соціального статусу і є однією з форм насилля над особистістю.

Витоки соціальної дискримінації потрібно шукати ще в стародавні часи. Вже тоді вчені та політики прикривали нерівноправне положення жінки в суспільстві дискусіями про те, чи є жінка людиною і чи має вона душу. Погляд на жінку як неповноцінну істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях стародавнього світу. Так, наприклад, Сократ говорив: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що тигрек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка".

З часів Сократа вже пройшло два з половиною тисячоліття але дана проблема не втратила свою актуальність. Це, зокрема, підтверджує і прийняття світовою спільнотою певних нормативних документів, що мають на меті зрівняння чоловіків та жінок у можливостях.

Загалом можна прослідкувати таку хронологію подій щодо вивчення світовим співтовариством становища жінок в суспільстві.

1946 p.- створена Комісія ООН для спостереження за положенням жінок і сприяння реалізації їх прав. 1975 p.— міжнародний рік жінки.

1979 р. — Генеральна Асамблея ООН приймає Конвенцію 11 Про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок". Україна ратифікувала дану Конвенцію в 1980 р.

Реальним поштовхом для активізації державної політики щодо підвищення статусу жінки в суспільстві була 4 всесвітня конференція ООН з проблем жінок (1995), яка проходила в Пекіні. Уряди країн учасниць взяли на себе зобов'язання щодо впровадження затвердженої на конференції Пекінської декларації. В ній проголошувалось:

1) в державах повинна дотримуватись рівність прав жінок і чоловіків у всіх сферах життя;

2) жінки повинні розглядатися не лише як об'єкти, але й суб'єкти змін;

3) кожне суспільство повинне використовувати модель розвитку з врахуванням тендерного фактору - розширенням вибору для жінок і чоловіків на рівній основі.

1996 р. — прийнято національний план дій на 1997-2000 pp. по покращенню положення жінок і підвищення їх статусу у суспільстві.

1997 р. — створено Координаційну раду по питаннях жінок при Міністерстві України у справах сім'ї та молоді.

1998 р. – реорганізація Координаційної ради в Раду рівних можливостей (Гендерна раду).

2000 р. — спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН приймає документ "Жінки в 2000р.: рівність між жінками і чоловіками, розвиток і мир у XXI ст."

У вересні 2000 р. на Всесвітньому саміті ООН було прийнято документ "Пакт розвитку тисячоліття", який підписав серед інших і президент України. Перспективи у цьому документі, окреслені до 2015 р. Серед Цілей Розвитку тисячоліття "Розвиток гендерної рівності та надання повноваження жінкам". Отже, Україна взяла на себе зобов'язання щодо просування тендерної рівності.

Положення про рівність статей прямо чи концептуально зафіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Принцип рівноправності є підгрунттям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні й інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не розв'язує проблеми реальної рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації.

У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в становищі жінки та чоловіка, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах суспільного життя. З 1970-х років спеціальні закони з рівних прав і можливостей ухвалено в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Німеччині та інших країнах. У руслі цих процесів намагається рухатись й Україна: протягом 1999 — 2005 років до Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи подано шість законопроектів з гендерної рівності. Проте жодного з них не підтримали депутати.

Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демократичної, соціальної та правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє тендерну політику. Державна гендерна політика — це діяльність (або бездіяльність у разі навмисного не впровадження такої політики) державних інституцій, спрямована на здійснення та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальне становище жінок суттєво відрізняється від становища чоловіків, то особливий наголос у структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться завжди на політиці щодо поліпшення становища жінок. Водночас така справедливість не унеможливлює, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики оновлення становища чоловіків стосовно формування гендерно-якісніших, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських та державних форм діяльності, долання неадекватності сприймання ними сучасних перетворень, насамперед у сфері тендеру.

Основними елементами державної гендерної політики є:

• політика щодо жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками шляхом гарантування можливостей для їх рівноправного розвитку як соціально-демографічної групи;

• політика щодо чоловіків, формування у них гендерної свідомості, культури гендерної поведінки, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;

• державно-правове регулювання гендерних відносин;

• сприяння розвиткові гендерної демократії та гендерної культури в суспільстві.

Оскільки в системі відносин статей найдискримінованішими в суспільстві є жінки, то в структурі державної гендерної політики цій статі приділяється особлива увага. Державна політика щодо жінок — складова соціальної політики, спрямована на подолання гендерної нерівності в становищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного розвитку.

Однією з перешкод розвитку політичної участі жінок в органах влади залишається стійкий стереотип, який характерний як для чоловіків, так і для жінок, що політика і державне управління — це сфера чоловічої діяльності. Згідно з даними соціологічних опитувань так вважають майже 70% громадян України. Не дивлячись на це за останні роки жінки наполегливо намагаються увійти у велику політику та закріпитися на різних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів до Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік участь жінок в політичному, громадському житті України постійно зростає. Сьогодні у Верховній Раді України засідає 36 жінок, що складає 8% від загальної кількості депутатів. Отже, сучасний парламент тендерно розбалансований. Це дозволяє зробити висновок, що у своїй діяльності він буде мало перейматися тендерними проблемами країни, ухваленням тендерного законодавства. Зазначимо, що український парламент за тендерним складом знаходиться на тендерній периферії Європи і навіть Азії. Це доводить тендерний рейтинг України серед інших країн. Як свідчать дані ООН, за рейтингом щодо гендерної збалансованості в парламенті Україна займає 102-е місце серед країн світу. Для порівняння: Росія — 78, Білорусь—74, Угорщина—75, Казахстан — 73, Литва — 71.

Поява на політичній арені України жінки-лідера сталася 14 квітня 1998 p., коли парламент України обрав Ніну Карпачову Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Перша жінка-міністр в Україні Сюзанна Станік, була призначена на цю посаду у вересні 1996 р. при створенні Міністерства у справах сім'ї та молоді. Президентські вибори 1999 р. продемонстрували участь жінки-претендента на посаду президента України — Наталії Вітренко. Згідно до указу Президента України від 15 грудня 1999 р. "Про склад Кабінету Міністрів України" до нового складу увійшли дві жінки. Віце-прем'єр-міністром стала Юлія Тимошенко. Остання займала також посаду прем'єр-міністра України.

Але не зважаючи на те, що активність жінок в політичному житті України зростає, їх роль та участь у законодавчому процесі ще дуже слабка. Адже невелика кількість жінок в парламенті України не може достатньою мірою професійно впливати на процес вироблення та прийняття законів.

На місцевому рівні ситуація більш оптимістична. Статистичні дані свідчать, що чим нижчий рівень органів місцевого самоврядування, тим вони доступніші для жінок.

Які ж чинники забезпечують чоловікам переваги у входженні до владних структур? До основних таких чинників можна віднести: історичну традицію чоловічого домінування; зосередженість основної частини власності й управління економікою в чоловічих руках; обмеженість тендерного світогляду у чоловіків загалом; обмеженість політичних поглядів і пріоритетів лідерів жіночих організацій; поширення традиційних поглядів про сферу діяльності жінки як передусім "приватну", а чоловіка — як "публічну". Державна влада на глобальному й регіональному рівнях залишається чоловічим простором діяльності, де чоловік самореалізується, будуючи свою кар'єру.

Загалом сходження по соціальній драбині для жінок є справою складною. Ділова жінка повинна постійно доводити собі та іншим, що займається саме своєю справою. Причиною близько 1/3 нервових зривів жінки-лідера є поєднання ролей керівника на роботі та виконавця в дома. Особливо важко молодим жінкам. їм постійно доводиться робити вибір між розумом та почуттями, тобто якщо жінка вибирає кар'єру, то перед нею закономірно постає питання "А як же сім'я?" Адже в нас побутує думка, що якщо жінка — успішний керівник, значить, вона, неодмінно є нещасливою в особистому житті. Але звичайно це більш соціальний міф ніж реальність. Думка про те, що кар'єрне зростання і сімейне щастя не сумісні, не має під собою логічного обґрунтування. Оскільки сімейне щастя і кар'єра — це різні форми реалізації особистісного потенціалу людини, які в повній мірі можуть примирятись один з одним. Однак, жінки все ж таки залишаються поки що заручниками даного стереотипу суспільної свідомості.