Гендерные роли и стереотипы

Своєрідною революцією у психології та соціальній психології стало вчення австрійського лікаря, психолога, філософа та соціолога Зигмунда Фрейда (1856–1939). Розкриваючи сенс людської поведінки через її інстинкти, потяги, нахили, пристрасті, Фрейд аналізує ці психічні явища в контексті зв'язку із соціальними процесами - нормою поведінки, творчістю, культурою.

Психіка як об'єкт дослідження розглядається Фрейдом на трьох рівнях:

      несвідоме як суть психіки, головний її елемент та джерело мотивації,

      передсвідоме, яке містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені суб'єктом за певних умов,

      свідоме, яке розглядається як елемент "надбудови", що виростає над несвідомим і перебуває з ним у постійному конфлікті та залежить від нього.

Серед людських інстинктів у сфері несвідомого Фрейд виділяє лібідо (пристрасть, статевий потяг), що включає і загальнолюдську любов і любов до батьків, дружбу і т. ін. За твердженням вченого, лібідо виступає загальною і головною причиною прояву характеру, людської поведінки, діяльності.

Кожному рівневі психіки відповідає елемент особистості: "воно" (id), "я" (ego), "над-я" (super-ego). "Воно" (id) - складне, ірраційне, становить основу життя та діяльності індивіда, керується та підкоряється чуттєвому принципу задоволення. "Я" (ego) - сфера свідомого (передсвідомого), що діє як посередник між "id" та зовнішнім світом (природа, суспільство). "Super-ego" виступає моральним цензором особистості, що оцінює конкретні обставини чи ситуації з точки зору моральної розумної оцінки. Всі ці три елементи завжди перебувають у постійній взаємодії.

У результаті сприйняття та освоєння навколишнього світу людиною, взаємодії одне з одним виникає певний конфлікт між свідомим та несвідомим - процес витіснення (приглушування) "негативних" з точки зору "свідомого", потягів. Цей конфлікт долається в процесі "сублімації" (піднесення) - ще одного механізму психологічного захисту, де енергія "несвідомого" спрямовується на соціально сприятливі цілі. Цим і пояснює Фрейд перетворення енергії інстинкту на різноманітні форми життєдіяльності. За допомогою процесу "витіснення" (приглушення) та "сублімації" (піднесення) Фрейд намагається пояснити все багатство суспільних явищ та процесів.

З.Фрейд залишився найбільш плідним та оригінальним вченим у психології та соціології і найзначнішим його досягненням була розробка проблеми підсвідомого. Його вчення лягло в основу багатьох напрямів та шкіл у різних галузях знання. Його теорія психоаналізу не тільки привернула увагу багатьох прихильників, а й викликала значну опозицію, неприйняття. Загалом теорія Фрейда має певні раціональні елементи, хоча не можна зводити все багатство людської культури та життєдіяльності лише до інстинктів.

1.2. Кілька сторінок з біографіїї Жана Габріеля Тарда

Жан Габріель Тард народився 12 березня 1843 та провів більшу частину свого життя в невеличкому містечку Сарла на півдні Франції. Він був потомственним юристом: його мати належала до сім’ї адвокатів, а батько працював суддею в рідному містечку. Тард навчався в місцевій ієзуїтській школі та отримав по закінченні в 1860 степінь бакалавра мистецтв. В подальшому він планував продовжити освіту в напрямку політехнічних наук, за станом здоров’я був змушений зупинитися на вивченні права в рідному Сарла. Почавши вивчати юриспруденцію в рідному містечку, він закінчив свою юридичну освіту в Парижі в 1866.

Після одержання вищої освіти, Тард повернувся в сарла і продовжив сімейну професійну традицію. В 1867 році зайняв посаду помічника судді в рідному місті, та ще через 2 роки став тимчасовим суддею Сарла, а згодом з 1875 до 1894 року був постійним суддею.

Крім юридичної практики Тард встигав займатися й наукою.. З 1880 його роботи регулярно публікувались в «Філософському обзорі». З 1887 він, паралельно з виконанням обов’язків судді, працював директором Архіву кримінальної антропології. Перші роботи Тарда були присвячені кримінології. Провідне місце серед них займають «Порівняна злочинність», «Філософія покарання». Ці роботи принесли своєму авторові репутацію серйозного дослідника, відомого далеко за межами його містечка. Крім кримінології Тард почав займатися і соціологією. Відомо, що свою оригінальну соціологічну теорію він розробив ще в 1870 роки, але довгий час не публікував.

Тільки після смерті своєї матері в 1894 Тард зміг повністю віддатися науці.  Він покинув провінційне Сарла і переїхав до Парижу, щоб стати директором секції кримінальної статистики Міністерства юстиції Франції.

З 1896 почалася його викладацька діяльність, яка розвивалась дивовижно динамічно.  Вчений працював відразу в двох місцях – в Вільній школі політичних наук та в Вільному коледжі соціальних наук. В 1898 вийшла з друку його головна книга «Соціальні закони», а в 1900 Тард зайняв посаду професора і став завідуючим кафедрою сучасної філософії в Коледж де Франс – одному з провідних університетів Франції. В тому ж році його вибрали членом Академії моральних і політичних наук. Викладацька діяльність була його основним заняттям до самої смерті.

Діяльність Тарда як соціолога співпала з діяльністю іншого французького соціолога Е.Дюркгейма. В цих двох основоположників  французької школи соціології було, на перший погляд, багато спільного: обидва вони засновували свої теорії на статистичних даних, цікавились природою соціальних норм, надавали велику увагу порівнянню, як методу наукового дослідження. Однак їх концепції кардинально протилежні. В теоріях Дюркгейма провідна роль завжди відводилась суспільству, яке формує людину. Протилежно цьому Тард сконцентрував свою увагу на вивченні взаємодій людей, в результаті чого отримуємо суспільство.  Зробивши основний акцент на вивченні індивідів, він активно виступав за створення соціальної психології як науки, яка повинна стати фундаментом соціології. Протилежність підходів Дюркгейма і Тарда до вирішення проблеми про те, що первинне – суспільство чи індивід дала початок сучасній полеміці прихильників трактування суспільства як єдиного організму та їх опонентів, які вважають суспільство сумою окремих індивідів.

В колі уваги Тарда знаходилась не тільки загальна соціальна теорія суспільного розвитку, але й деякі спеціальні розділи суспільствознавства – такі як політологія («Перетворення влади»), економіка («Економічна психологія», «Реформа політичної економії»), кримінологія («Порівняна злочинність», «Філософія покарання»), мистецтвознавство («Сутність мистецтва»).

В Росії кінця XIX – початку XX ст.. ідеї Тарда були дуже популярні.  Багато його книг були перекладені на російську мову відразу ж після їх публікації у Франції. Його погляди дуже вплинули на концепції російської «суб’єктивної школи» (Лавров, Михайловський, Южаков, Кареєв). Але навіть для них проповідуваний Тардом принцип абсолютного примата-індивіда над суспільством виявився мало прийнятним.

Сучасні вчені признають важливість вкладу Тарда в розвиток соціальної науки. Німецький соціолог Ю.Хабермас вважає, що саме Тард став основоположником таких популярних в наші дні направлень в соціології, як теорія масової культури та аналіз суспільної думки. Оскільки, однак, в наш час в соціології домінує уявлення про вирішальний вплив суспільства на індивіда, а не навпаки, як у Тарда, то зараз він менш популярний, ніж його опонент Дюркгейм.

Жан Габріель Тард помер в Парижі 12 травня 1904 року.

1.3.  Теорія наслідування

Отже, найбільш відомим представником психологічного напрямку в західній соціології є Габріель Тард (1843 - 1904 pp.), французький соціолог і один з основоположників соціальної психології. Він зробив значний внесок у розвиток науки про міжособистісні відносини і їхні механізми. Тард досліджував проблеми суспільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зараження і вселяння, а також сприяв включенню в арсенал соціології емпіричних методів дослідження — аналізу історичних документів і статистичних даних.

Таким чином, прагнучи звільнити соціологію від біологізму й органіцизму, Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. У той же час суспільство — це продукт взаємодії індивідуальної свідомості людей, що відбувається, за Тардом, через передачу людьми один одному і засвоєння ними вірувань, переконань, намірів і т. п. Виходячи з цього, він поставив собі за мету створити науку — соціальну (колективну) психологію, що повинна вивчати взаємодію індивідуальної свідомості і тим самим виступати в ролі фундаменту соціології.

Від індивідуальної психології соціальна психологія відрізняється, за Тардом, тим, що займається винятково відносинами нашого "Я" з іншим "Я", їхнім взаємним впливом. У цьому впливі одного духу на інший і варто бачити елементарний факт, з якого випливає все соціальне життя.

Стосуючись теоретико-методологічних моментів його соціологічної концепції він у своїх дослідженнях розвивав позитивістську ідею закономірності розвитку соціальних процесів і прагнув до методологічної чіткості. Разом з тим зміст громадського життя трактував, скоріше, у дусі шопенгауерівського волюнтаризму. М. Тард пояснював суспільні процеси дією психологічного механізму наслідування. Взаємовідносини двох індивідів, з яких один наслідує іншого, — ось, за Тардом, характерна модель соціального буття взагалі. Усі подібності, що існують у світі, обумовлені, на його думку, повторенням, що є універсальним світовим законом. Наслідування існує вже в індивідуальній свідомості, у тому, що людина за допомогою пам'яті і звички відтворює сама себе, повторює своє минуле. Потім при зіткненні двох чи більш людей наслідування стає головним механізмом соціальної поведінки.

Тард схематично малює процес поширення нововведень шляхом наслідування у вигляді концентричних кіл, що розходяться від центру. Коло наслідування має тенденцію нескінченно розширюватися, поки не натикається на зустрічну хвилю, що виходить з іншого центру. Зустрічні потоки наслідування вступають у конфлікт — повторення змінюється опозицією, і починається "логічна дуель" наслідувань. Окремими випадками цього можуть бути будь-які конфлікти, від теоретичної суперечки до війни.

Загальні закони соціології, що охоплюють усі три базисні соціальні процеси:

• адаптація,

• повторення,

• опозиція.

Тард поділяє на логічні та нелогічні.

Логічні закони пояснюють, чому одні інновації поширюються, а інші — ні, наскільки назріла потреба в даному нововведенні, чи сумісне воно з вже існуючими знаннями і уявленнями (логічне об'єднання) чи ж вступає з ними в конфлікт (логічну дуель).

Нелогічні закони показують, як протікає процес наслідування. По-перше, наслідування йде від внутрішнього до зовнішнього, тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні: наприклад, дух релігії поширюється раніше, ніж обряди. По-друге, нижчі завжди наслідують вищим, провінція наслідує центр і т. п. Посиланнями на механізм наслідування Тард намагався пояснити суспільну думку, звичаї, моду, релігію та багато інших соціальних явищ.

Спроба звести всі соціальні процеси до наслідування викликала критику з боку багатьох сучасників Г. Тарда (наприклад, В. Вундта, Е. Дюркгейма та ін.).

Для розвитку соціології важливим висновком з аналізу процесів наслідування, проведених Тардом, є непряме визнання і постановка ним проблем соціалізації в суспільстві, інтерналізації соціокультурних норм за допомогою соціальної взаємодії. Крім того, акцентування уваги на феномені наслідування було теоретичною основою, виходячи з якої він намагався аналізувати і пояснювати одну з головних соціологічних проблем — як індивіди поєднуються в соціальні групи і суспільства. Інтерпретуючи соціальне життя, виходячи з феномена наслідування, він тим самим намагався уникнути сугубо індивідуалістичних і біологізаторських підходів до суспільства.

Тард будував свою теорію як дедуктивну, але разом з тим він надавав величезного значення емпіричним методам дослідження. Соціологія, за його словами, має у своєму розпорядженні два головних методи:

• археологічний;

• статистичний.

Археологічний метод заснований на аналізі історичних документів і служить для вивчення періодів і ареалів поширення конкретних нововведень і зразків.

Статистичний метод використовується для збору інформації про поточні процеси наслідування шляхом обрахування подібних наслідувальних актів.

Отже, на думку Тарда, основою розвитку суспільства виступає соціально-комунікаційна діяльність індивідів в формі наслідування, імітації. Саме це поняття стало у Тарда ключовим при описанні соціальної реальності. По суті, він характеризує суспільство саме як процес наслідування, розуміючи під цим елементарне копіювання і повторення одними людьми поведінки інших. Процеси копіювання і повторення відносяться до існуючих практик, вірувань, традицій, які відтворюються із покоління в покоління завдяки наслідуванню. Цей процес сприяє збереженню цілісності суспільства.

Іншим важливим поняттям в поясненні розвитку суспільства, являється винахід, або нововведення. Він розглядається Тардом як процес адаптації до перемінних умов навколишнього середовища. Все нове, що виникає в суспільстві, чи то ідеї, чи матеріальні цінності, він вважав результатом творчої діяльності небагато чисельних обдарованих особистостей. Мова, релігія, ремесло, держава – все це, згідно з думкою Тарда, продукти творчості індивідів-новаторів. З’явившись одного разу, нове явище приводить в дію процес наслідування. Це можна зрівняти з кругами на воді, які виникають після падіння краплі: наслідування чогось нового поступово перекидається на все більшу і більшу масу людей, втрачаючи при цьому свою первісну силу. Затвердження всіх основних соціальних інститутів відбулося саме тому, що звичайні люди не здатні винайти щось нове, тому стали наслідувати творцям-новаторам та використовувати їх винаходи.

Таким чином, діяльність небагатьох новаторів та винайдені ними новинки являються, на думку Тарда, основним двигуном соціальної еволюції, таким чином стимулюючи розвиток суспільства. При цьому слід враховувати, що не будь-які винаходи отримують найбільше розповсюдження, а ті, які вцілому вписуються в уже існуючу культуру та не дуже протирічать її основам.

1.4. Ідеї Г. Тарда

У широкому застосуванні "числа і міри" до вивчення суспільства Тард бачив магістральний шлях розвитку соціології. Соціально-статистичні дослідження Тарда, зокрема з питань злочинності, мали великий авторитет у сучасників.

Велику увагу приділяв Тард вивченню "психології натовпу". Дослідження натовпу в 80-90-і роки було однією з центральних проблем, і нею займалися багато провідних соціологів (італієць С. Сігеле, французький соціолог Г. Лебон, російський соціолог М. Михайловський та ін.).

Інтерес до неї має практичну, соціально-політичну основу, що йде ще з часів Великої французької революції та революцій, що були за нею, і масових виступів, що мали місце в багатьох країнах Європи й особливо у Франції.

Що це за соціальний феномен "натовп"?