Гендерные роли и стереотипы

Натовп — це "велика кількість осіб, що зібралися в один і той же час та в певному місці і поєднуються почуттям, вірою та дією". Г. Тард

Усякий натовп, за Тардом, ірраціональний і легко піддається вселянню. Він повторює ті ж рухи, ті ж вигуки, він дріб'язково самолюбний. Критикувати його не можна, звертатися до його розуму даремно. Причому чим багаточисельніший натовп, тим нижчий його рівень. Зібравшись у великій кількості, натовп, з кого б він не складався — із професорів чи кочегарів, насамперед утрачає здатність володіти собою, тому що він не мислить, а відчуває. А в цьому розумінні, за Тардом, кочегар і професор нічим не відрізняються, обидва відчувають себе однаково. Тобто натовп робить з людини автомат, послаблюючи або знищуючи його індивідуальність.

Цим соціально-психологічним фактам колективної поведінки його співвітчизник Г. Лебон (1841 - 1931 pp.) надавав вигляд цілої соціологічної теорії соціально-історичного розвитку. Ототожнюючи масу з натовпом, він передбачав початок "ери мас" і подальший за цим занепад цивілізації.

За Лебоном, у результаті промислової революції, зростання міст і засобів масової комунікації сучасне життя усе більш визначається поведінкою натовпу, що завжди є сліпою руйнівною силою.

Лебон вважав, що вирішальну роль у соціальних процесах грає не розум, а емоції. Він виступав проти ідеї соціальної рівності і демократії, доводив, що всі досягнення цивілізації — результат діяльності еліти.

Отже,особливою темою дослідження Тарда було порівняльне вивчення натовпу і публіки. Дискутуючи з Лебоном, вчений виступав проти характеризування сучасної йому дійсності як віку натовпу. З його точки зору, ХІХ сторіччя це вік публіки. Протиставляючи ці два поняття, Тард підкреслював необхідність тісного фізичного контакту між людьми у випадку, коли мова йде про натовп, та достатність розумових зв’язків, коли мова йде про публіку. Вчені розуміли таке духовне єдинство, як спільність думок, інтелектуальна спільність. Міркування Тарда про відмінність публіки від натовпу можна розглядати як підхід до розуміння таких соціальних явищ, як громадянське суспільство, масова культура.

Натовп Тард вважав зародком суспільства в місті, тоді як зародком суспільства в селі вважав сім’ю. Він розглядав натовп як форму організації життя суспільства на стадії розвитку міської культури. Займаючись проблемою натовпу, тард характеризував загальні риси її учасників, такі як віра, пристрасть, наявність мети, егоїзм, колективне самолюбство, одностороння ірраціональна наслідуваність. Тард запропонував свою класифікацію натовпів, в основу якої покладено критерій її відношення до можливості власної діяльності. Він писав про натовпи, що очікують, натовпи, що слухають і ті, що заявляють про себе, діють.

Тард зробив свій внесок у вчення про методи емпіричного соціального дослідження. Отже, в якості основних методів соціології він виділив археологічний і статистичний. Першій базується на аналізі історичних документів, другий використовується для одержання інформації про процеси наслідування. Для цього тард спів ставляв криві розповсюдження наслідувальних актів і потоків. Застосування другого методу давало змогу йому проводити соціально-статистичні дослідження  проблем злочинності. На основі даних цих досліджень, він стверджував, що людина не народжується злочинцем, а стає ним, причому в повній відповідності до закону наслідування і пристосування. Сам же закон наслідування використовували в криміналістиці і кримінології, а тарда вважали одним із основоположників криміналістичного направлення в західній соціології.

Одним з основних джерел соціального прогресу Тард вважав винахід (нововведення), починаючи від технічних новинок і закінчуючи оригінальними соціально-політичними ідеями. Винахід, так як і наслідування являлось у нього предметом  соціального вивчення і при цьому "психологізувалось". Больш того, винахід і наслідування виявлялись тісно зв’язаними між собою, тому що адаптація і впровадження нового могли здійснюватись тільки в результаті повторення і наслідування.

Тард писав, що винахід являється матір’ю як вірування, так і бажання. Він характеризував винахід як первинну причину багатства, розглядаючи їх як результат індивідуальної творчості і підкреслюючи, що тільки завдяки їм і наслідуванню відбувається суспільний прогрес у вигляді розвитку економіки, політичного життя, мистецтва, мови, релігії та ін..

Французький соціолог одним з перших звернув увагу на зростання ролі комунікаційних засобів: друку (газет), телефона, телеграфа. Він розглядав їх, особливо газети, як важливий фактор інтеграції і соціального контролю.

Тард добре розумів, що поява і швидке розповсюдження газет сприяло формуванню публіки та росту рівня самопізнання людей. Крім того, як вірно відмічав вчений, вони грали важливу роль у виникненні і розвитку політичних партій та релігійних общин, також сприяли формуванню відповідної суспільної думки.

Згодом ці та інші ідеї французького мислителя , що стосуються засобів масової інформації, розвинулись в соціологічних дослідженнях суспільної думки, масових засобів комунікації, теоріях "масового суспільства", в становленні нової науки — соціальної психології, одним з фундаторів якої цілком справедливо вважають Тарда. Значення його творчості для подальшого розвитку соціології неможна недооцінити. Його роботи відіграли велику роль в дослідженнях проблем політичної соціології, психології економічної діяльності людей,логіки, моди, натовпу, публіки, злочинності та інших соціологічних та соціально-психологічних явищ, які мали місце в XX столітті.

Що ж стосується його головного " винаходу " — теорії наслідування, то — парадоксально, але факт — вона не зробила якого-небудь помітного впливу на подальший розвиток соціологічного мислення. Більш того, ряд її основних положень був підданий критиці. Так, В. Вундт звертав увагу на туманість і невизначенність наслідування. Критикував цю теорію і Е. Дюркгейм, стверджуючи, що неможна будь-які повторювані дії характеризувать тільки з позицій наслідування, а людей розглядати подібно панурговим баранам. Мова йшла про деяку вульгаризацію процесу наслідування, яка іноді допускалась під впливом цієї теорії Тарда. Сучасні дослідники бачать її слабкість в тому, що вона припускала лише наслідування "зсередини назовні" і таким чином виводила акт поведінки із свідомого мотиву. Але "нерідко наслідування або засвоєння нового зразка начинається саме  зовнішніх, поверхневих рис, а свідомість лише згодом підлаштовується під експресивну форму, що склалася.

Висновки

Отже, до психологічного напряму в соціології (XIX — початок XX ст.) відносяться ті теорії, які прагнули пояснити суспільство і людину через психологічні феномени. В другій половині XIX століття в психології і психологічному напрямі в соціології чітко визначилися різні підходи до методологічних і теоретичних орієнтацій психологічних досліджень — номіналізм і реалізм. Номіналізм вважає індивіда головним елементом і джерелом діяльності, тоді як реалізм стверджує, що дійсними носіями соціальної реальності є індивідуальні суб'єкти (група, народ, маси, натовп).

Одними з перших концепцій психологічного напряму в соціології були концепції групової поведінки — "психологія народів", "психологія натовпу". Представники "психології народів" (М.Лацарус, X. Штейнталь, В. Вундт) головним суб'єктом історії вважають народ. Кожний народ має свій певний "народний дух", що виявляється в характері, моралі, віруваннях, мові. Будь-яка людина виступає як представник даного народу і має з ним загальні риси. Саме "народний дух" є тим чинником, який об'єднує людей в єдине ціле — народ.

Появу та становлення теорії наслідування тісно пов’язують з іменем французького соціолога і кримінолога Жана Габриеля Тарда (1843—1904). Йго перу належить ряд відомих не тільки в кінці XIX — початку XX ст.., але й зараз робіт. Сред них: "Закони наслідування" ; "Суспільна думка і натовп" ; "Соціальні етюди" ; "Особистість і натовп" ; "Соціальна логіка" .

Як будь-який оригінальний мислитель, Тард будував свою концепцію на основі критичного аналізу попередніх досягнень соціальної думки. Він відхилив натуралістичні теорії, які були популярні довгий час , в яких проводились аналогії суспільства з механічним агрегатом (соціальний механцизм) та біологічним організмом (соціал-дарвінізм). Не прийняв він і еволюціоністські теорії (як біологічні, так і психологічні). Замість них французський соціолог запропонував аналітичий підхід. Серед ідей і поглядів, які відхилив Тард, знаходяться ті, які постулюють існування

"духу натовпу", "колективної (групової) свідомості", тобто деяких самостійних духовних сутностей.

Соціологія розглядалась ним як колективна, інтерментальна психологія, що вивчає найрізноманітніші соціальні процеси. Така соціологія можлива тому, що заснована на передачі однією свідомістю іншій необхідних елементів. Так створюються течії думок, виникають масові імпульси, традиції, національні звичаї та інші соціальні сили, структури і процеси. Під останніми Тард розумів, перш за все, міжособистістні, інтеріндивідуальні процеси і відносини. Він вважав, що предмет та можливості соціології як науки потрібно вивчати в тісному зв’язку з психологічними явищами, наприклад такими, як вірування і бажання. Наприклад, в "Соціальній логіці" він писав, що нема жодної галузі соціологї, "яка не представлялась би нам подвійно, в залежності від того, як розглядається її предмет: з боку бажання чи з боку вірування. Необхідно відразу відмітити, що при такому підході до розуміння соціології як інтерментальної, інтеріндивідуальної психології з поля зору мислителя зникла макросоціальна структура суспільства, в рамках якої і формувались реальні міжособистісні відносини. Трьома основними типами соціальних процесів Тард вважав повторення (наслідування), протиставлення (опозицію), пристосування (адаптацію). Відповідно основними соціальними законами він називав закони наслідування, пристосування, опозиції. Та все ж таки, в якості найголовнішого соціального процесу (і законів, що йому відповідають) Тард розглядав наслідування (закони наслідування), яке він характеризував як свого роду гіпнотизм. Теорію наслідування він розповсюджував на всі сфери міжособистістних та групових взаємостосунків. Найбільш типовим видом соціального наслідування він вважав наслідування нижчих прошарків вищим.

Наслідування розглядувалось вченим в якості основного пояснюючого принципа всього життя — як індивідуального, так і суспільного. Він характеризував його як "постійне, всесвітнє соціальне явище". Продуктом наслідування являються ріст держави, экономічний розвиток, мова, релігія, інші феномени та процеси соціального світу. Соціальне пізнання — це, перш за все пізнання того, як відбувається наслідування. Вно має внутрішні (логічні) та зовнішні (нелогічні) причини. Серед останніх він відокремлював соціальні причини, до яких відносив релігійні, економічні, політичні, естетичні, лінгвістичні та інші впливи.

Тард наполягав на тому, що всі найголовніші акти людського та суспільного життя здійснюються як наслідок прикладу (наслідування). В такому розумінні вся різноманітність соціальних взаємодій має в своїй основі відносини "учитель — учень". Під впливом психології наслідування Тарда його послідовники-соціологи почали стверджувати, що в суспільстві реалізуються три основні типи наслідування: взаємне наслідування, наслідування звичаям взірцям, наслідування ідеалу.

Тард розглядав наслідування в тісному зв’язку з взаємовпливом людей один на одного. Теорія наслідування виходить за рамки окремого індивіда та звертається до аналізу процесу міжособистісної взаємодії. Суспільство на думку вченого, це продукт взаємодії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один одному та засвоєння ними вірувань, переконань, бажань, намірів і т.д.

Наслідування можна характеризувати як процес повторення різних форм буття. Головною рушійною силою розвитку суспільства, згідно з теорією Тарда, є непоборне психічне прагнення людей до наслідування - тобто, всі явища людського життя здійснюються під впливом сили прикладу і мають наслідувальний характер, тому і часто є схожими між собою. Самі наслідування виявляються у різних формах: звичай, мода, симпатії, виховання, навчання, відкриття та винаходи і т. ін. У своїй останній праці "Закони наслідування" він ретельно розробив і обґрунтував всі деталі процесу наслідування. Тард виділяє також два основних типи наслідування: звичаї та мода, прив'язуючи їх як домінанти до типів суспільства. Так, у традиційному суспільстві домінує звичай, у сучасному переважає мода.

2. Поняття гендеру. Гендерні ролі та стереотипи

Вступ

Тендерні дослідження розпочались в західноєвропейських країнах, США та Канаді з середини 70-х років XX ст. Починаючи з цього часу, проблемі статевих відмінностей в світовій літературі присвячується до 1,5 тис. наукових публікацій щорічно.

Саме поняття "гендер" у сучасному розумінні означає "співвідношення людей різної статті", а українською мовою дослівно "рід" (чоловічий, жіночій, середній). Сьогодні термін "гендер" застосовують для опису різноманітних перетворень у суспільстві та державі, оскільки вони відбуваються під впливом особистості чоловіка й жінки та їхніх відносин.

"Гендер" відрізняється від поняття "стать" (англійською "sex"), що використовується для позначення фізіологічних відмінностей осіб. Якщо стать задається природно, то гендер — соціально та зумовлений культурою суспільства в конкретний історичний період. У найширшому розумінні гендер можна визначити як змодельовану суспільством та підтримувану соціальними інститутами систему цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок й чоловіків, набутих ними в процесі соціалізації.

Загалом, гендер досить складне поняття. У наукові літературі воно вживається у кількох значеннях:

• як соціально-рольова та культурна інтерпретація рис особистості та моделей поведінки чоловіка й жінки, на відміну від біологічної;

• як набуття соціальності індивідами, що народилися в біологічних категоріях жіночої або чоловічої статей;