Розробки маршрутів та організації перевезень із найменшої собівартістю

      де:

      К_пп – коефіцієнт підвищення продуктивності праці. Приймається рівним від 1,05÷1,1

      n_м^- кількість робочих місяців

      N_в1=(2585,6+96,9)/(174∙8∙ 1,05)=1,83приймаємо 2 чол.

      N_в2=(2122,6+96,6)/(174∙8∙ 1,05)=1,59 приймаємо 2 чол.  

Визначаємо кількість  змін:

       ;   (3.8)

      Ф_рч=174 год. На місяць по даних АТП.

      Таблиця 3.9  Графік роботи водіїв на місяць.

      3.6 Техніка безпеки  при вантажно-розвантажувальних  роботах 

       Навантажувально – розвантажувальні роботи відносяться  до категорії важких і трудоємних операцій. На їх виконання  в усіх галузях народного господарства заняті декілька міліонів вантажників  і сотні тисяч різноманітних  машин, які обслуговуються водіями, стропальниками та іншими підсобними робочими. В зв’язку з цим забезпечення техніки безпеки  на н-р роботах, які виконуються як вручну, так  і з допомогою машин, набуває  дуже важливе значення.

       Безпека при виконанні н-р робіт залежить в основному від безпосередніх  виконавців цих робіт: водіїв автомобілів, стропальників, вантажників та інших  працівників. Разом з тим мають  особливе значення і профілактичні  заходи по техніці безпеки; відповідальність за які лягає на адміністративно  – технічний персонал  підприємств  і організацій. Правильне і своєчасне  навчання робітників безпечним режимам  роботи – важлива задача керівників даних підприємств.

       Перед початком навантаження  кожного  нового виду вантажу бригадир, ознайомившись  з місцем роботи, характеристикою  вантажу, проводить з своєю бригадою інструктаж  з ціллю ознайомлення з правильними  і безпечними методами роботи з даним видом вантажу.

       Водій автомобіля, як правило, не бере участь в процесі н-р. Однак він повинен  слідкувати за розміщенням і кріпленням вантажу в кузові автомобіля і  суворо виконувати правила техніки  безпеки. Автомобіль, котрий знаходиться  під н-р, повинен бути загальмований  ручним гальмом.

       Особливу  увагу  питанням техніки безпеки  надають тоді коли даний процес виконується  механізовано. Необхідно слідкувати за тим щоб вантаж був рівномірно розміщений по ширині вил навантажувача. Не допускається підйом вантажу з  центром ваги, віддаленого від  спинок вил дальше, ніж передбачено  нормативами.

       Перед початком підйому чи опускання вантажу  навантажувач повинен бути поставлений  на ручне гальмо. Під час підйому  чи опускання вантажу необхідно, щоб рама вантажопідіймача була приведена  в вертикальне  чи нахилене назад  положення.

       Процес  навантаження та розвантаження пакетів  з шифером здійснюється за допомогою  автомобільних кранів тому подамо техніку  безпеки що безпосередньо стосується даних навантажувачів.

       При роботі автомобільних кранів крановик виконує ті чи інші операції тільки по сигналу стропальника. Між стропальником  і крановиком повинні бути повністю узгоджені дії.

       Виконувати  краном н – р  операції можна  тільки в тому випадку, коли маса вантажу, що піднімається не перевищує вантажність  крану. При цьому необхідно враховувати  положення додаткових опор і виліт  стріли, а у кранів з рухомими противагами – положення противовагів.

       При підніманні вантажу масою, рівною вантажності  крану, вантаж піднімають на декілька сантиметрів від землі і переконавшись  у справності гальмів і опор, продовжують  роботу.

       Для роботи з вантажем не допускається встановлення кранів на нерівних місцях, на краю відкосу або канави.

       В тих виняткових випадках, коли по виробничих умовах переміщення вантажу чи стріли в зоні можливого знаходження  людей  не можливо виключити, воно може бути продовжено тільки після  прийняття заходів по безпеці.

       При розвантаженні з автомобіля вантаж повинен бути опущений тільки на те місце, де виключається можливість його падіння, перевертання чи сповзання. Не дозволяється встановлювати вантаж на тимчасові перекриття, на трубо-, паро-, газопроводи, електричні провідники.

       Піднімання  вантажу автокраном без встановлення на опори і переміщення його на невеликі відстані допускається тільки втому випадку, якщо вага вантажу  не перевищує 10% від номінальної  вантажності крану. Допустима швидкість  руху не більше 5км/год.

       При виконанні н – р робіт необхідно  виключити можливість переміщення  вантажу над кабіною водія  автомобіля. Якщо по тих чи інших  причинах це необхідно, водій зобов’язаний вийти із кабіни.

       Постійні  н-р пункти повинні бути спеціалізовані і відповідати видам вантажу  обладнані пристроями для механізації  їх н-р. Розміри н-р майданчиків  повинні бути такими, щоб забезпечувати  нормальний фронт роботи для необхідної кількості автомобілів.

       Під’їзні  шляхи до майданчиків і пунктів  повинні мати тверде покриття і утримуватися в справному стані. Спуски і підйоми  в зимовий час необхідно очищувати  від льоду і посипати піском чи шлаком. Ширина  під’їзних шляхів повинна бути не менше 6,2 м при двохсторонньому русі автомобілів і не менше 3,5 при односторонньому. В місцях пересічення під’їзних шляхів, канав, траншей та залізничних ліній необхідно влаштовувати настили і мости для переїздів.

       1.  При  транспортуванні  потрібно  дотримуватися  правил дорожнього руху.

       2. Вантаж повинен бути рівномірно  розміщений в кузові, щоб не  порушувати стійкість автомобіля. Вантаж не повинен зміщуватись  під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку  для пішоходів та учасників  дорожнього руху.

       3. Вантаж не повинен обмежувати  оглядовість, закривати освітлювальні  прилади, у тому числі стоп-сигнали,  показники поворотів, номерні  знаки, здіймати куряву.

       4. Вантаж перевозити за найкоротшим  маршрутом.

       5. При розрахунку годин роботи  виходити з розрахункових технічних  швидкостей . 
 
 
 

      3.7 Заходи по економії  паливо-мастильних  матеріалів і охорони  навколишнього середовища.

      На  даному етапі роботи підприємств  склались досить складні умови з  забезпеченням рухомого складу паливо – мастильними матеріалами.

      Тому  з метою економії проводяться  наступні заходи :

• постійно перевіряється стан паливної апаратури автомобіля;
• забезпечується  контроль за якістю і складом вихлопних газів;
• передовий досвід водіїв молодим спеціалістам, які забезпечують економію паливно – мастильних матеріалів;
• передбачаються  грошові нагороди для водіїв, які забезпечують економію паливо – мастильним матеріалів;
• підвищення кваліфікації водіїв для забезпечення технічно грамотного керування автомобілем;
• раціональне керування автомобілем, правильний вибір передач, зменшення кількості гальмувань;
• раціональне планування і суворий облік ППМ;
• виключення двигуна при короткочасних зупинках.
• підтримання належного технічного стану автомобіля, в тому числі двигуна, а особливо паливної апаратури дизеля;
• оптимальне регулювання паливного насоса високого тиску і форсунок, так як дані прилади найбільше впливають на  витрати пального, а заодно і на токсичність відпрацьованих газів;
• вибір найбільш раціональних маршрутів, перевезення на найкоротших відстанях та кращих дорогах;
• Використання на всіх маршрутах автомобілів з дизельними двигунами (якщо в даний час вартість дизельного пального дещо перевищує вартість бензину марки А-80, все одно витрата палива в дизельних двигунів значно  менша ніж в бензинових, навіть аналогічної потужності).
• В разі дотримання вище перерахованих заходів, можлива економія ППМ,  і витрат на них.
• Охорона навколишнього середовища є дуже  великою нішою, кожного громадянина, а тим більше організація, яка застосовує в своїй роботі транспорт. Слід сказати, що автомобільний транспорт є одним з найбільш шкідливих. Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі компоненти, які утворюють природне середовище.

      Сучасними головними нормативно-правовими  актами що регулюють основи організації  охорони навколишнього природного середовища, є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р. та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охорони навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища».

      Найважливішими  принципами природокористування є  його цільовий характер, плановість і  тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», усі громадяни, для задоволення найрізноманітніших потреб і інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і осіб. Загальним є, наприклад, використання парків, скверів, водойм, лісів, збір дикорослих ягід, грибів, горіхів і т. ін. Право загального природокористування закріплене у ст. 13 Конституції України:

      «Кожний громадянин має право користуватися  природними об'єктами права власності  народу відповідно до закону». Похідним від загального природокористування  є спеціальне використання природних  ресурсів.

      На  відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів, що здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями у  випадках, коли відповідна, визначена  у законодавстві частина природних ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача має вартість і визначена в часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів — державних актів на право постійного