Види суперечок

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИДИ  СУПЕРЕЧОК 
 

 

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3 

Суперечка заради істини…………………………………………………………..5 

Суперечка заради переконання…………………………………………………..8 

Суперечка заради перемоги (еристична  суперечка). Суперечка  заради суперечки…………………………………………………………………………..10 

Внутрішня суперечка……………………………………………………………..11 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..14 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….15 
 
 

 

ВСТУП 
 

      Вирішення багатьох проблем сучасності можливе  лише шляхом відкритого обміну думками, широкого суспільного діалогу, громадської згоди.

Загальним для всіх значень слова суперечка є наявністю розбіжностей у поглядах, відсутність єдиної думки.

      У сучасній науковій, довідковій літературі слово суперечка служить для позначення процесу обміну протилежними думками. Однак єдиного визначення даного поняття немає.

      Під суперечкою розуміється всяке зіткнення думок, розбіжності в точках зору з якого-небудь питання, предмету, боротьба, за якої кожна зі сторін відстоює свою правоту [7, c. 5].

      Обов'язковими учасниками суперечки, а, отже, й аргументативного процесу, є:

♦ пропонент;

♦ опонент;

♦ аудиторія.

      Пропонент — це той, хто висуває, обстоює певну тезу.

      Без пропонента не може бути ані спору, ані аргументативного процесу, оскільки спірні питання не виникають самі собою, вони повинні бути кимось сформульовані і поставлені на обговорення. Пропонент може висловлювати власну думку або представляти колективну позицію з того чи іншого питання.

      Опонент — це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент.

      Опонент може бути безпосередньо присутнім  і особисто брати участь у суперечці. Але можливою є ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі.

      Аудиторія — це колективний суб'єкт суперечки. Однак вона не є пасивною масою людей, це колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу питання, що обговорюється [2, c. 59].

      Аудиторія є основним об'єктом аргументативного впливу в суперечці.

      Дискусією називають таку публічну суперечку, метою якої є з’ясування і зіставлення різних точок зору, пошук, виявлення істинної думки, знаходження правильного рішення суперечливого питання. Дискусія вважається ефективним засобом переконання, бо її учасники самі приходять до того або іншого висновку [3, c. 140].

      Учасники  дискусії, зіставляючи суперечливі  судження, намагаються прийти до єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину.

      Як  бачите, існують різні види суперечок. Однак єдина класифікація суперечок  на сьогоднішній день відсутня. До основних факторів, які впливають на характер спору і його особливості, відносять: мета спору, соціальна значимість предмету спору, кількість учасників, форма проведення спору.

      Актуальність цієї роботи полягає в необхідності дослідити різновиди суперечок.

      Мета  роботи – розглянути різні класифікації суперечок.

      Об’єкт  дослідження – суперечка як особлива категорія риторики.

      Предмет дослідження – сукупність сучасних різновидів суперечок.

      Структура роботи – дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

Суперечка заради істини 

      Учасники  цієї суперечки можуть дотримуватися  різних поглядів, проте їх об'єднує  спільна мета - встановити й обґрунтувати істинність того чи іншого положення  або системи думок. Вони керуються принципом «істина понад усе».

      У суперечці заради істини до аргументів опонента ставляться з такою ж  увагою, як і до власних, фактично ведеться спільна копітка праця по встановленню істинності відповідних положень. Вона може вестися лише між людьми, компетентними у відповідній галузі знань і зацікавленими у встановленні істини. За словами С. Поварніна, - це «вища форма суперечки, найблагородніша і найпрекрасніша» [7, c. 24].

      Суперечка заради істини має тривалу історію. Яскравим виявом її можуть бути твори Платона. Невипадково, що суперечку заради істини називають діалектичною, розуміючи під «діалектикою» той смисл, якого їй надавав Платон, а саме: «мистецтво досягнення істини в бесіді» [9, c. 63]. Яскравим прикладом такої бесіди-суперечки може бути твір Платона «Гіппій Більший». Всебічнішого підходу до аналізу проблеми прекрасного історія естетики, мабуть, не знає.

      Після вступної бесіди, в якій Сократ виявив належну увагу й шану до відомого софіста Гіппія Більшого (а разом  з тим і знамениту сократівську іронію), він нарешті звернувся до останнього з основним запитанням:

      Сократ.... Нещодавно, коли я в якійсь розмові  одне гудив як потворне, а друге  хвалив як прекрасне, один чоловік загнав мене в безвихідь тим, що поставив мені, і досить зухвало, приблизно таке запитання: «Звідки тобі знати, Сократе, - сказав він, - що саме прекрасне і що потворне? Давай-но подивимось, чи можеш ти сказати, що таке прекрасне?»

      І я, по своїй простоті, став вагатися і не міг відповісти йому як належить; а вертаючись після бесіди з ним, я гнівався на себе, лаяв себе і грозився, що відразу ж, як тільки зустрінуся з будь-ким із вас, мудреців, я розпитаю його, вивчусь, старанно запам'ятаю, а потім знову піду до того, хто мені поставив це запитання. Так ось тепер, кажу я, ти приходиш своєчасно і повинен навчити мене як належить, що ж це таке - прекрасне? Намагайся у своїй відповіді сказати мені це якомога точніше, щоб я, якщо мене звинуватять вдруге, знову не викликав сміх... Аби лише я переміг цього чоловіка! Проте коли б не заважати тобі, якщо я стану наслідувати його і суперечити на твої відповіді, - щоб ти якомога дбайливіше навчив мене...

      Г і п п і й. Ну що ж, супереч!

      Сократ. Але давай, раз ти сам велиш, я  стану, зовсім як той чоловік, ставити  тобі запитання. Річ утім, що якби ти виголосив перед ним ту промову, про яку говориш - промову про прекрасні заняття, то він, вислухавши тебе, тільки-но ти закінчиш говорити, запитав би тебе передусім про саме прекрасне - така вже в нього звичка - і сказав би так: «Елідський гостю, чи не завдяки справедливості є справедливими справедливі люди?» Відповідай же, Гіппію, ніби він запитує тебе.

      Г і п п і й. Я відповім, що справедливості.

      Сократ. Отже, справедливість щось собою становить?

      Гіп п ій. Звичайно.

      Сократ. А чи не мудрістю є мудрими мудреці, і чи не благом буває благим все благе?

      Г і п п і й. А як же інакше?

      Сократ. І все це щось собою становить, адже не є ж це ніщо?

      Г і п п і й. Звичайно, це щось.

      Сократ. Так чи не буде і все прекрасним завдяки прекрасному?

      Г і п п і й. Так, завдяки прекрасному.

      Сократ. І це прекрасне є щось?

      Г і п п і й. Щось. Чим же йому й бути?

      Сократ. Так дай мені відповідь, чужоземцю, - скаже він, - що ж таке це прекрасне?

      Г і п п і й. Отже, Сократе, той, хто ставить це запитання, хоче дізнатися, що прекрасне?

      Сократ. Мені здається — ні; він хоче дізнатися, що таке прекрасне, Гіппію.

      Г і п п і й. А чим одне відрізняється  від другого?

      Сократ. По-твоєму, нічим?

      Г і п п і й. Зрозуміло, нічим  не відрізняється.

      Сократ. Ну що ж, мабуть, тобі видніше. Однак дивись, дорогий мій: адже він тебе запитує не про те, що прекрасне, а про те, що таке прекрасне.

      Г і п п і й.... Прекрасне —  це прекрасна дівчина.

      Сократ.... Той чоловік запитає мене приблизно  так: «Ну, Сократе, відповідай мені: все те, що ти називаєш прекрасним, буде прекрасним, якщо існує прекрасне саме по собі?», Я ж скажу: «Якщо прекрасна дівчина - це прекрасне, тоді вона і є тим, завдяки чому прекрасне буде прекрасним?»

      «... Хороший же ти, Сократе! - скаже він. - Ну а хіба прекрасна кобилиця, яку навіть і Бог похвалив у своєму вислові, не є прекрасним?» Що ж ми на це скажемо, Гіппію? Хіба не те, що й кобилиця є прекрасне, — я маю на увазі прекрасну кобилицю? Як же нам наважитися заперечувати, що прекрасне є прекрасним?

      Пппій. Ти правильно говориш, Сократе, бо правильно  сказав про це Бог; адже кобилиці у  нас бувають найпрекраснішими.

      Сократ. «Нехай так, - скаже він, - ну а що таке прекрасна ліра? Хіба не прекрасне?» Чи скажемо ми, що це так, Гіппію?

      Г і пп ій. Так.

      Сократ. Опісля цей чоловік скаже, я в цілому майже впевнений і роблю висновок із того, як він звичайно поводиться: «Дорогий мій, а що ж таке прекрасний горщик? Хіба не прекрасне?»

      Г і п п і й. Та що це за чоловік, Сократе? Як невиховано і нахабно  вимовляти такі низькі слова в такій серйозній справі!

      Сократ. Такий уже він чоловік, Гіппію, не витончений, а грубуватий, і ні про що інше не турбується, а тільки про істину. Але все-таки треба  йому відповісти, і я заздалегідь  заявляю: якщо горщик виліплений хорошим гончарем..., треба визнати, що він прекрасний. Як же можна назвати не прекрасним те, що прекрасне?

      Г і п п і й. Ніяк не можна, Сократе.

      Сократ. «Так чи не є, - скаже він, - і прекрасний горщик - прекрасне? Відповідай!»

      Г і п п і й. Так воно, я думаю, і є, Сократе. Прекрасна і ця посудина, якщо добре зроблена, проте загалом все це не гідне вважатися прекрасним порівняно з кобилицею, дівчиною і всім іншим прекрасним.

      Сократ. А якщо ми визнаємо це, той чоловік  засміється і скаже: «Ти пам'ятаєш, Сократе, про що я тебе запитував?» «Пам'ятаю, - відповім я, - про те, що таке прекрасне саме по собі» «Тоді, - скаже він, - ти на запитання про прекрасне наводиш у відповідь щось таке, що, як ти сам говориш, прекрасне нітрохи не більше, ніж потворне»... [9, c. 70-72]

      Так діалог крок за кроком веде до взаєморозуміння. І хоча відповідь на запитання  «що таке прекрасне?», яку дає Платон, нас і не влаштовує (навіть сучасні визначення прекрасного непереконливі), проте відмовити цьому геніальному майстру діалектики в майстерності побудови діалогу неможливо.

      Здається, що не може бути й сумніву в тому, що суперечки заради істини потрібні, навіть необхідні. Проте історія  свідчить про те, що таку думку поділяли далеко не всі. Інакше як пояснити той  факт, що тих, хто присвячував своє життя пошукам істини, переслідували або й знищували: Сократа було засуджено до страти, Джордано Бруно спалено. Ще зовсім недавно переслідували вчених, які цікавилися проблемами генетики і кібернетики.

      До  того ж, щоб правильно оцінити  суперечку заради істини, треба враховувати, що істина - не самоціль. Адже знання може бути використане не лише для прогресу, а й проти нього, проти людини і людства. Ця думка постійно хвилює вчених-гуманістів. «Не можна дозволити, — писав Ф. Жоліо-Кюрі, - щоб люди спрямовували на своє власне знищення ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити».