Вплив соціометричного статусу на рівень тривожності у дошкільному віці

   Посиленню тривожності у дитини можуть сприяти такі фактори, як завищені вимоги з боку батьків і вихователів, тому що вони викликають ситуацію хронічної неуспішності. Стикаючись з постійними розбіжностями між своїми реальними можливостями й тим високим рівнем досягнень, якого чекають від неї дорослі, дитина відчуває занепокоєння, що легко переростає в тривожність. Ще один фактор, який сприяє формуванню тривожності, - часті докори, що викликають почуття провини ("Ти так погано поводився, що в мами заболіла голова", "Через твоє поводження ми з мамою часто сваримося"). У цьому випадку дитина постійно боїться опинитися винною перед батьками. Часто причиною великої кількості страхів у дітей є й стриманість батьків у вираженні почуттів при наявності численних застережень, небезпек і тривог. Зайва строгість батьків також сприяє появі страхів. Однак це відбувається тільки відносно батьків тієї ж статі, що й дитина, тобто чим більше забороняє мати доньці або батько синові, тим більше ймовірність появи в них страхів. Часто, не замислюючись, батьки вселяють дітям страхи своїми ніколи не реалізованими погрозами типу: "Забере тебе дядько в мішок", "Поїду від тебе" та інше.

   Окрім перерахованих факторів страхи виникають  й у результаті фіксації в емоційній  пам'яті сильних переляків при  зустрічі з усім, що персоніфікує небезпеку або являє безпосередню загрозу для життя, включаючи напад, нещасний випадок, операцію або важку хворобу.

   Якщо  в дитини підсилюється тривожність, з'являються страхи - неодмінний супутник тривожності, то можуть розвинутися невротичні риси. Невпевненість в собі як риса характеру - це самознищувальна настанова на себе, на свої сили й можливості. Тривожність як риса характеру - це песимістична настанова на життя, коли воно постає як сповнене загроз і небезпек.

   Невпевненість породжує тривожність і нерішучість, а вони, у свою чергу, формують відповідний характер.

   Таким чином, невпевнена в собі, схильна  до сумнівів і коливань, боязка, тривожна дитина нерішуча, несамостійна, нерідко  інфантильна, підвищено сугестивна (тобто піддається впливу).[11]

   Невпевнена, тривожна дитина завжди недовірлива, а  підозріливість породжує недовіру до інших. Така дитина побоюється інших, чекає  нападу, глузування, образи. Вона не справляється із завданням у грі, зі справою.

   Це  сприяє утворенню реакцій психологічного захисту у вигляді агресії, спрямованої на інших. Так, один із найвідоміших способів, який часто обирають тривожні діти, заснований на простому умовиводі: "щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися мене". Маска агресії ретельно приховує тривогу не тільки від оточуючих, але й від самої дитини. Проте в глибині душі в них - все та ж тривожність, розгубленість і непевність, відсутність твердої опори.

   Також реакція психологічного захисту  виражається у відмові від  спілкування й уникання осіб, від яких надходить "загроза". Така дитина самотня, замкнута, малоактивна.

   Можливий  також варіант, коли дитина знаходить  психологічний захист "поринаючи  у світ фантазій". У фантазіях  дитина вирішує свої нерозв'язані конфлікти, у мріях знаходять задоволення її невтілені потреби.

   Фантазії - одна із чудових якостей, властивих  дітям. Для нормальних фантазій (конструктивних фантазій) характерний їхній постійний  зв'язок з реальністю. З одного боку, реальні події життя дитини дають  поштовх її уяві (фантазії як би продовжують життя); з іншого боку - самі фантазії впливають на реальність - дитина відчуває бажання втілити свої мрії в життя. Фантазії тривожних дітей позбавлені цих властивостей. Мрія не продовжує життя, а скоріше протиставляє собі життя. Цей же відрив від реальності знаходиться і в самому змісті тривожних фантазій, які не мають нічого спільного з фактичними можливостями та здатностями, перспективами розвитку дитини. Такі діти мріють зовсім не про те, до чого дійсно лежить у них душа, в чому вони насправді могли б проявити себе.[8]

   Тривожність як певний емоційний настрій з  переважанням почуття занепокоєння й остраху зробити що-небудь не те, не так, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам розвивається ближче до 7 й особливо 8 років при великій кількості нерозв'язних страхів, що йдуть з більш раннього віку.

   Негативні наслідки тривожності виражаються  в тому, що, не впливаючи в цілому на інтелектуальний розвиток, високий  ступінь тривожності може негативно  позначитися на формуванні дивергентного (тобто креативного, творчого) мислення, для якого природніми є такі особистісні риси, як відсутність страху перед новим, невідомим.

   З усього вищевикладеного стає зрозуміло, що тривожна дитина пасивна, замкнута, не схильна до спілкування і, природно, це не може не відбиватися на її статусі в групі, її будуть уникати, ображати, відкидати. Можливо, також, що саме через низький статус в групі однолітків дитина стає тривожною. Тому необхідно з'ясувати взаємозв'язок рівня тривожності і соціометричного статусу дитини.

    1.3 Взаємозв'язок між рівнем тривожності і соціометричним статусом дошкільняти.

         У системі взаємин  дітей в колективі немає рівності. Одні діти користуються симпатіями багатьох однолітків, інші менше приваблюють до себе товаришів, треті виявляються в своєрідній психологічній ізоляції. Все це: симпатії-антипатії, прийняття - неприйняття, визначає положення дитини в групі або соціометричний статус. Поняття "соціометричний статус" ввів Я. Морено, розуміючи під ним - місце людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових та інтелектуальних зв'язків членів цієї групи. Дитина може бути задоволеною чи незадоволеною своїм становищем, але воно, на думку дослідників (Драгунова, Коломенський, Киричук, Гронланд, Бьерстедт та ін), володіє певною стійкістю, а з віком показник стабільності спілкування дитини в структурі емоційних взаємин класного колективу зростає.

   Що  стосується тривожних дітей, то тривожність  забарвлює в похмурі тони ставлення  до себе, інших людей і дійсності. Дитина вже не тільки невпевнена у собі, але і недовірлива до всіх і до кожного. Для себе тривожна дитина не очікує нічого хорошого. І все це при загостреному і хворому почутті гідності. Тепер вона все переломлює через призму тривожності, недовірливості. Троє однолітків у коридорі школи говорять про своє, але тривожна дитина вважає, що говорять про неї і, звичайно, тільки погане. Вона підходить, вперто стоїть, викликаючи здивування хлопців і відчуваючи почуття сорому. Але відійти убік, відмовитися від відчуття тривоги вона не в силах. Найважливіше для тривожної людини - а раптом вона ще й упустить інформацію, яка загрожує його безпеці. Тривожні діти, якщо у них добре розвинені ігрові навички, можуть не користуватися загальним визнанням у групі, але й не опиняються в ізоляції, вони частіше входять до числа найменш популярних, тому що дуже часто такі діти вкрай невпевнені в собі, замкнуті, нетовариські, або ж навпаки, надмірно товариські, настирливі, озлоблені. Також причиною непопулярності є їх безініціативність через свою невпевненість у собі, отже ці діти не завжди можуть бути лідерами в міжособистісних взаєминах. Результатом безініціативності тривожних дітей є те, що в інших дітей з'являється прагнення домінувати над ними, що веде до зниження емоційного фону тривожної дитини, до тенденції уникати спілкування, виникають внутрішні конфлікти, пов'язані зі сферою спілкування, посилюється невпевненість у собі. Також у результаті відсутності сприятливих взаємин з однолітками з'являється стан напруженості і тривожності, які й викликають або почуття неповноцінності і пригніченості, або агресивності. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття і допомогу з боку однолітків, нерідко стає егоцентричною, відчуженою. Така дитина буде ображатися і скаржитися, фальшивити й обманювати. [13] Це погано в обох випадках, тому що може сприяти формуванню негативного ставлення до дітей, людей взагалі, мстивість, ворожість, прагнення до усамітнення. [16] Особистість з підвищеним рівнем тривожності, а саме з особистісною тривожністю схильна сприймати загрозу своїй самооцінці. Як правило, у неї формується неадекватна занижена самооцінка. Типовим проявом заниженої самооцінки є підвищена тривожність, що виражається в схильності відчувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі в таких, об'єктивні характеристики яких до цього не спонукають.

   Очевидно, що діти, які мають низький статус у групі і таку ж низьку самооцінку, перебувають у постійному психічному перенапруженні, яке виражається  в стані напруженого очікування неприємностей, наростаючій, нестримній дратівливості, емоційнії нестійкості, тобто мають високий рівень тривожності.

    Розділ 2. Експериментальне вивчення впливу соціометричного статусу на рівень тривожності у дошкільнят

   2.1 Організація та  методики дослідження впливу соціометричного статусу на рівень тривожності дошкільнят

         Дослідження проводилося  в листопаді 2010 року на базі Успеновского НВК в старшій групі дитячого саду.

   У дослідженні взяли участь 15 дітей  у віці 5-6 років: 8 дівчаток і 7 хлопчиків.

   Для визначення рівня тривожності була використана методика "Тест тривожності» (Р. Теммл, М. Доркі, В. Амен). (Додаток № 1) [18]

   Мета: визначення загального рівня тривожності дитини.

   Тест  дозволяє виявити тривожність по відношенню до ряду типових для дитини життєвих ситуацій спілкування з іншими людьми. Тривога, крім того, розглядається як вид емоційного стану, функція якого полягає в забезпеченні безпеки суб'єкта на особистісному рівні.

   Тривога, яку відчуває людина по відношенню до певної ситуації, залежить від її негативного емоційного досвіду в цій та подібних ситуаціях. Підвищений рівень тривожності свідчить про недостатню емоційну пристосованість дитини до тих чи інших соціальних ситуацій. Експериментальне визначення ступеня тривожності розкриває внутрішнє ставлення дитини до конкретної ситуації, дає непряму інформацію про характер її взаємин з однолітками і дорослими в родині, дитячому садку, школі.

   Зазначений  тест призначений для дітей 4-7 років  з нормальним розвитком і з  відхиленнями у психічному розвитку.

   Експериментальний матеріал, що складається з 14 малюнків, цікавий як в практичному, так  і в теоретичному відношенні. На кожному малюнку зображена певна типова для життя дитини дошкільного віку ситуація.

   Кожен малюнок виконаний у двох варіантах: для дівчинки (на малюнках зображені дівчатка) і для хлопчика (на малюнках - хлопчики). Обличчя дитини на малюнку не промальовано, даний лише контур голови. Кожен малюнок забезпечений двома додатковими малюнками дитячої голови, за розмірами точно відповідними контуру обличчя на малюнку. На одному з додаткових малюнків зображено усміхнене обличчя дитини, на іншому сумне. Малюнки показують дитині в строго визначеному порядку один за іншим. Бесіда проходить в окремій кімнаті. Пред'явивши дитині малюнок, експериментатор дає інструкцію. Для уникнення персеверативних виборів у дитини в інструкції чергуються назви обличчя. Додаткові питання дитині не задаються.

   Тест  проводиться індивідуально з  кожною дитиною; результати заносяться до протоколу. На підставі отриманих  даних обчислюється індекс тривожності (ІТ) дитини, який дорівнює процентному відношенню числа емоційно-негативних виборів до загального їх числа.

            число негативних виборів

   ІТ = -------------------------------- x 100%

                Загальне число виборів

   За індексом тривожності діти поділяються на три групи:

   а) високий рівень тривожності (ІТ вище 50%);

   б) середній рівень тривожності (ІТ від 20 до 50%);

   в) низький рівень тривожності (ІТ до 20%).

   Поряд з кількісним, тестом передбачається і якісний аналіз тривожності. Аналізується кожна відповідь дитини, після чого робиться висновок щодо можливого характеру емоційного досвіду дитини в даній (і подібній до неї) ситуації. Особливо високе проективне значення мають мал. 6,4 (Одягання) і 6,6 (Укладання спати на самоті). Діти, що роблять в цих ситуаціях негативний емоційний вибір, найімовірніше будуть мати найвищий ІТ. Як правило, найбільший рівень тривожності проявляється у ситуаціях, що моделюють відносини дитина-дитина. Значно нижчий рівень тривожності в малюнках, моделюючих відносини дитина-дорослий і в ситуаціях, що моделюють повсякденні дії.

   Для дослідження соціометричного статусу дітей було обрано метод «Соціометричних вимірювань». [3]

   Соціометрична техніка застосовується для діагностики  міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їх зміни, покращення і вдосконалення.

   Метод соціометрії відноситься до ефективних інструментів соціально-психологічного дослідження малих груп і колективів. Крім того, він виступає також і  методом вивчення особистості як елемента групи. Цінність соціометрії підвищується при її поєднанні з іншими методами дослідження особистості та групи.

   Термін  «соціометрія» означає вимір  міжособистісних взаємин у групі. Основоположник соціометрії відомий  американський психіатр і соціальний психолог Я. Морено. [10]

   Найбільш  загальною задачею соціометрії  є вивчення неофіційного структурного аспекту соціальної групи і психологічної  атмосфери, що панує в ній. Соціометричний тест дозволяє, звичайно, дослідити ці проблеми приблизно і лише з певним ступенем надійності. Однак, доповнений даними спостережень і експерименту, він виступає зручним засобом для швидкого і технічно досить простого проникнення у внутрішню будову групи. Одноактна соціометрія дає лише «зріз», приблизну «фотографію» групової структури.