Вплив соціометричного статусу на рівень тривожності у дошкільному віці

   Деякі автори вважають, що немотивована тривожність може бути ознакою психічного розладу. Так, на думку Астапова, вона має безпосереднє відношення до патопсихологічних порушень, при яких спостерігаються постійний пошук джерела небезпеки і знаходження загрози в інших людях (марення збитку), у власному тілі (іпохондрія), у власних діях (психастенія). Це - найбільш яскраві приклади неадекватної фіксації на мотиві пошуку джерела тривоги, що зумовлює неефективність поведінки. Активність, яка проявляється в пошуку загрозливого об'єкта, є шляхом зменшення тривоги - умовного подолання небезпеки. К. Гольдштейн зазначає, що «свобода здорового індивіда означає фактично те, що він може вибрати між альтернативами, домогтися нових можливостей для подолання труднощів у навколишньому середовищі».[15] Значення антиципації неприємності, загрози добре ілюструється на прикладі недовірливих людей. Ці люди часто гостро і зазвичай неадекватно об'єктивному стану турбуються про своє здоров'я, постійно переживають тривогу, перебільшуючи можливість захворіти або серйозність наявного у них захворювання. Іноді стан тривоги викликається антиципацією уявної неприємності або загрози. Недовірливість з'являється не тільки у зв'язку з можливістю захворіти, а й у зв'язку з можливістю будь-якої іншої, часто уявної неприємності.

   Термін  «особистісна тривожність» використовується для позначення відносно стійких індивідуальних відмінностей у схильності індивіда відчувати стан тривоги. У даному випадку тривожність означає властивість особистості. Рівень особистісної тривожності визначається виходячи з того, як часто і як інтенсивно в індивіда виникає стан тривоги. Тривожність як властивість особистості, слідом за Тейлор, традиційно визначають у вигляді тенденції переживання нейтральної ситуації як загрозливої і відповідної цьому поведінкової тенденції уникнення уявної загрози. Тривожність розглядається як стійка характеристика особистості, як її властивість, яка відбиває потенційну схильність розцінювати різні ситуації як такі, що містять в собі загрозу.

   На  думку Ананьєва, різноманітність теоретичних підходів і термінологічна неоднорідність у використанні понять не виключають можливість розробки єдиної концептуальної системи аналізу різних аспектів прояву тривоги на основі її функціонального призначення. Багатьма авторами вказуються наступні функції тривоги: функція пошуку і виявлення джерел загрози, функція оцінки ситуації, що склалася, керуюча, регулююча і антиципаційна функції.

   Функціональний  аспект дослідження особистісної тривожності передбачає розгляд її як системної властивості, що проявляється на всіх рівнях активності людини. Так, в ряді робіт розкривається роль даної властивості у соціальній сфері, де тривожність впливає на ефективність у спілкуванні, на соціально-психологічні показники ефективності діяльності керівників, на взаємини з керівником, на взаємини з товаришами, породжуючи конфлікти.

   У психологічній сфері тривожність  виявляється в зміні рівня  прагнень особистості, в зниженні самооцінки, рішучості, впевненості в собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію. Крім того, наголошується зворотній зв'язок тривожності з такими особливостями особистості, як: соціальна активність, принциповість, сумлінність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь невротизму і інтровертованості.[10]

   Тривожність проявляється і в психофізіологічній сфері. У ряді робіт розкривається зв'язок тривожності з особливостями нервової системи, з енергетикою організму, активністю біологічно активних точок шкіри, розвитком психовегетативних захворювань.

   Історичний  аспект аналізу тривожності дозволяє розглянути причини даної властивості  особистості, які також можуть лежати на соціальному, психологічному і психофізіологічному  рівнях.[8]

   Так, в деяких роботах в якості причини тривожності розглядаються соціальні проблеми особистості, пов'язані з порушеннями в спілкуванні.

   Причиною  тривожності на психологічному рівні  може бути неадекватне сприйняття суб'єктом  самого себе. Так, у дослідженні Пінчук показано, що тривожність зумовлена конфліктною будовою самооцінки, коли одночасно актуалізуються дві протилежні тенденції - потреба оцінити себе високо, з одного боку, і почуття непевності - з іншого. Те, що ефект неадекватності, будучи вираженням конфліктної будови самооцінки, провокує розвиток неадекватної тривожності, відзначається і іншими авторами.

   На  психофізіологічному рівні причини  тривожності пов'язують з особливостями  будови і функціонування центральної  нервової системи (ЦНС). Існує точка  зору на детермінацію тривожності вродженими психодинамічними особливостями, особливостями конституції, неузгодженістю в діяльності відділів ЦНС, слабкістю або неврівноваженістю нервових процесів, різними захворюваннями, наприклад гіпертонією, наявністю патології в корі головного мозку. На думку ряду авторів, психофізіологічна основа тривожності полягає в розладі гомеостатичних механізмів ретикулярної формації, який виражається в порушенні координації та активністі її гальмівних впливів.

   Особистісна тривожність не обов'язково проявляється безпосередньо в поведінці, вона має вираження суб'єктивного неблагополуччя особистості, що створює специфічний фон її життєдіяльності, який гнітить психіку.[16] Аналіз публікацій дозволив нам виявити основні негативні сторони високого рівня особистісної тривожності:

   1. Особистість з високим рівнем  тривожності схильна сприймати  навколишній світ як такий, що містить в собі загрозу і небезпеку в значно більшому ступені, ніж особистість з низьким рівнем тривожності. Прихожан вважає, що тривожність «як переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки, що загрожує є вираженням незадоволення важливих потреб людини, актуальних при ситуативному переживанні тривоги і стійко домінуючих по гіпертрофованому типу при постійній тривожності».

   2. Високий рівень тривожності створює  загрозу психічному здоров'ю особистості  і сприяє розвитку передневротичних станів.

   3. Високий рівень тривожності негативно  впливає на результат діяльності. Відзначається кореляція тривожності  з властивостями особистості, від яких залежить навчальна успішність.

   4. Тривожність в числі деяких  індивідуально-психологічних особливостей  особистості має істотний вплив на професійну спрямованість. Так, доведено, що учні, які характеризуються високим рівнем тривожності, уникають орієнтації на професії, пов'язані з технікою і знаковими системами, вважаючи за краще професії типу «людина - природа», «людина - художній образ».

   5. Тривожність по-різному позначається  на стійкості поведінки і прояві  навичок її самоконтролю. Якщо при низькому рівні тривожності відзначається збереження піддослідними впевненості у своїх силах, відсутність нервозності, а в разі помилок у діяльності - адекватне ставлення і прагнення виправити їх, то піддослідні з високим рівнем тривожності виявляли дратівливість, нетерплячість, вступали в полеміку з експериментатором або, визнаючи свою невдачу, прагнули пояснити її зовнішніми причинами.

   Крім  негативного впливу на здоров'я, поведінку  і продуктивність діяльності, високий  рівень тривожності несприятливо позначається і на якості соціального функціонування особистості. Так, тривожність розглядається як джерело агресивної поведінки. Це зазначається в аналізі поведінки як дітей, так і дорослих. Крім того, дослідження ряду авторів показали, що тривожність веде до відсутності у людини впевненості у своїх можливостях в спілкуванні, пов'язана з негативним соціальним статусом, формує конфліктні відносини.

   Як  бачимо, вирішення проблеми тривожності  належить до гострих і актуальних завдань психології і ставить  дослідників перед необхідністю якомога більш ранньої діагностики рівня тривожності. В даний час існують дослідження, які показують, що тривога, зароджуючись у дитини вже в 7-місячному віці, при несприятливому збігу обставин у старшому дошкільному віці стає тривожністю - тобто стійкою властивістю особистості.

2. Причини і особливості прояву тривожності в дошкільному віці.

   Емоції відіграють важливу роль у житті дітей: допомагають сприймати дійсність і реагувати на неї. Проявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, сердить або засмучує її. Особливо це актуально в дитинстві, коли вербальне спілкування не доступне. В міру того, як дитина росте, її емоційний світ стає багатшим і різноманітнішим. Від базових (страху, радості й інших) вона переходить до більш складної гами почуттів: радіє та сердиться, захоплюється й дивується, ревнує та сумує. Змінюється й зовнішній прояв емоцій. Це вже не малюк, що плаче і від страху, і від голоду.[9]

   У дошкільному віці дитина засвоює  мову почуттів - прийняті в суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, посмішок, жестів, поз,  рухів, інтонацій голосу й таке інше.

   З іншого боку, дитина опановує вміння стримувати бурхливі й різкі вираження почуттів. П'ятирічна дитина, на відміну від дворічної, вже може не показувати страх або сльози. Вона вчиться не тільки в значній мірі керувати вираженням своїх почуттів, вміщувати їх у культурно прийняту форму, але й усвідомлено користуватися ними, інформуючи оточуючих про свої переживання, впливаючи на них.[14]

   Але дошкільники все ще залишаються  безпосередніми й імпульсивними. Емоції, які вони відчувають, легко прочитуються на обличчі, у позі, жесті, у всьому поводженні. Для практичного психолога поведінка дитини, вираження нею почуттів - важливий показник у розумінні внутрішнього світу маленької людини, що свідчить про її психічний стан, благополуччя, можливі перспективи розвитку.[13] Інформацію про ступінь емоційного благополуччя дитини дає психологові емоційний фон. Емоційний фон може бути позитивним або негативним.

   Негативний  фон дитини характеризується пригніченістю, поганим настроєм, розгубленістю. Дитина майже не посміхається або робить це запобігливо, голова й плечі опущені, вираз обличчя сумний або індиферентний. У таких випадках виникають проблеми в спілкуванні й встановленні контакту. Дитина часто плаче, легко ображається, іноді без видимої причини. Вона багато часу проводить сама, нічим не цікавиться. При обстеженні така дитина пригнічена, безініціативна, важко вступає в контакт.

   Однією  з причин такого емоційного стану  дитини може бути прояв підвищеного  рівня тривожності.

   Зазвичай, тривожні діти дуже невпевнені в собі, з нестійкою самооцінкою. Почуття страху перед невідомим, яке постійно відчувають діти, приводить до того, що вони вкрай рідко проявляють ініціативу. Будучи слухняними, воліють не звертати на себе увагу оточуючих, поводяться зразково і вдома, і в дитячому саду, намагаються точно виконувати вимоги батьків і вихователів - не порушують дисципліну, прибирають за собою іграшки. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Однак їхня зразковість, акуратність, дисциплінованість носять захисний характер - дитина робить все, щоб уникнути невдачі.[2]

   Яка ж етіологія тривожності? Відомо, що передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість (сензитивність).[19] Однак не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною. Багато чого залежить від способів спілкування батьків з дитиною. Іноді вони можуть сприяти розвиткові тривожної особистості. Наприклад, висока ймовірність виховання тривожної дитини батьками, що здійснюють виховання за типом гіперпротекції (надмірна турбота, дріб'язковий контроль, велика кількість обмежень і заборон).

   У цьому випадку спілкування дорослого  з дитиною носить авторитарний характер, дитина втрачає впевненість у собі й у своїх власних силах, вона постійно боїться негативної оцінки, починає турбуватися, що вона робить що-небудь не так, тобто у неї виникає почуття тривоги, що може закріпитися й перерости в стабільне особистісне утворення - тривожність.

   Виховання типу гіперопіки може сполучатися із симбіотичним, тобто дуже близькими  відносинами дитини з одним із батьків, зазвичай з матір'ю. У цьому випадку спілкування дорослого з дитиною може бути як авторитарним, так і демократичним (дорослий не диктує дитині свої вимоги, а радиться з нею, цікавиться її думкою). До встановлення подібних відносин з дитиною схильні батьки з певними характерологічними особливостями - тривожні, недовірливі, невпевнені в собі. Встановивши тісний емоційний контакт із дитиною, такий батько заражає своїми страхами сина або доньку, тобто сприяє формуванню тривожності.[6]

   Наприклад, існує залежність між кількістю  страхів у дітей і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, які мають діти, були властиві їх матерям в дитинстві або проявляються зараз. Мати, що перебуває в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, що так чи інакше нагадують про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог.