Вплив соціометричного статусу на рівень тривожності у дошкільному віці

ЗМІСТ

ВСТУП- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи проблеми впливу соціометричного  статусу на рівень тривожності у  дошкільному віці - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -5

     1.1 Тривожність як психологічна проблема - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -5

     1.2 Причини і особливості прояву тривожності в дошкільному віці - - - - - - - - 13

1.3 Взаємозв'язок між рівнем тривожності і соціометричним статусом   

      дошкільняти - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 18

РОЗДІЛ 2. Експериментальне вивчення впливу соціометричного  статусу на рівень тривожності у  дошкільнят - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 20

     2.1 Організація та методики дослідження впливу соціометричного статусу на

           рівень тривожності дошкільнят - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -20

     2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження впливу соціометричного

           статусу на рівень тривожності у дітей дошкільного віку - - - - - - - - - - - - - - 24

ВИСНОВКИ - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 27

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -29

ДОДАТКИ - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 31

 

ВСТУП

      Актуальність  дослідження: Вивчення даної теми є актуальним, оскільки тривожність – одна з типових проблем, з якою доводиться мати справу будь-якому вихователю та психологу в сфері дошкільного виховання. Цією проблемою займалися, і до сьогодні займаються, такі вчені як: Н. В. Гребєннікова, І. В. Мальцева, А. М. Прихожан, Я. Морено, Т. В. Драгунова,

Я. Л. Коломенський, А. В. Киричук та інші.

  Питання про вплив соціометричного статусу на рівень тривожності до цих пір не отримало конкретної відповіді, і, в той же час, багато вчених підкреслюють, що соціометричний статус безпосередньо впливає на рівень тривожності. З цього виходить, що питання важливе та потребує більш детального вивчення.

      Більшість вихователів знають про проблему підвищеної тривожності та її вплив на розвиток дитини і тому намагаються знизити цей негативний вплив. Сюди можна віднести і створення дружньої обстановки, індивідуальний підхід, створення ситуації успіху. Все це сприяє зниженню рівня тривожності.

      В той же час, незважаючи на вищесказане, у багатьох дошкільнят спостерігається середня або підвищена тривожність.

      Таким чином, виявляється протиріччя між  намаганнями знизити рівень тривожності  та високим відсотком її у більшості  дітей дошкільного віку.

      І це протиріччя потребує вирішення, що й дозволило вибрати саме цю тему для даного дослідження.

      Проблема: При якому соціометричному статусі буде спостерігатися підвищений рівень тривожності?

      Об’єкт: рівень тривожності у дошкільному віці.

      Предмет: соціометричний статус як фактор, що впливає на рівень тривожності у дошкільному віці.

      Мета: виявити вплив соціометричного статусу на рівень тривожності.

      Гіпотеза: рівень тривожності дитини дошкільного віку залежить від соціометричного статусу.

      Завдання:

1. Проаналізувати  наукову літературу з проблеми;

2. Визначити  причини та особливості прояву  тривожності у дошкільнят;

3.Проаналізувавши наукову літературу, встановити взаємозв'язок між соціометричним статусом і рівнем тривожності дітей дошкільного віку;

4. Експериментально  визначити рівень тривожності в дошкільнят;

5. Експериментально  визначити соціометричний статус дітей;

6. Зіставивши  дані дослідження вивчити вплив  соціометричного статусу на рівень  тривожності в дошкільному віці.

Методи: тестування, соціометрія.

 

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми впливу соціометричного статусу на рівень тривожності у дошкільному віці

1. Тривожність як психологічна проблема

   Серед найбільш актуальних проблем, які виникають  в практичній діяльності людини, особливе місце займають проблеми, пов’язані з психічними станами. В ряді різних психічних станів, які є предметом наукового дослідження, найбільша увага приділяється стану, який в англійській мові позначається терміном «anxiety», що переводиться на українську як «занепокоєння», «тривога».

         Вперше виділив і акцентував стан занепокоєння, тривоги З. Фрейд. Він охарактеризував даний стан як емоційне, що включає в себе переживання очікування та невизначеності, відчуття безпорадності. Дана характеристика вказує не стільки на компоненти розглянутого стану, скільки на його внутрішні причини.[5]

         В наш час вивченню стану тривоги присвячена велика кількість робіт. Для достатньо  повного їх аналізу принципове значення має уточнення деяких теоретичних та методологічних положень. Як показано багатьма дослідниками, перш за все важливе чітке концептуальне розрізнення понять тривоги як стану та тривожності як риси, властивості особистості.

   Багатозначність у розумінні тривоги як психічного явища виходить з того факту, що термін «тривога» використовується психологами в різних значеннях. Це і гіпотетична «проміжна змінна», і тимчасовий психічний стан, що виникає під впливом стресових факторів, і фрустрація соціальних потреб, і первинний показник неблагополуччя, коли організм не має змоги природним чином реалізовувати потреби, і властивості особистості, які даються через опис зовнішніх і внутрішніх характеристик за допомогою споріднених понять, і реакція на представлену загрозу.

   Свої  визначення поняттю «тривога» давали Астапов, Лазарус, Прихожан, Спілбергер, Фрейд, Мартене та інші.[7] В літературі інтерпретація тривоги як емоційного стану є панівною, причому в роботах багатьох авторів цей стан зближується частіше за все з емоцією страху. Але, мабуть, більш характерною є тенденція розглядати тривогу як особливий стан, поруч з іншими емоційними станами, афектами, почуттями.

   Одним із наслідків неоднозначності трактування  поняття «тривога», обтяження його психологічними та медико-біологічними односторонніми уявленнями є те, що деякі автори, особливо в вітчизняній  психології, надають перевагу іншому поняттю – психічна напруженість. На думку Наєнко, це зручно, оскільки даний термін «вільний від негативних асоціацій і вказує на необхідність вивчення саме психологічного функціонування людини в складних умовах». Тому Спілбергер підкреслює, що досягти згоди у визначенні даного поняття досить складно, зокрема через те, що дослідники тривоги часто використовують абсолютно різні терміни в своїх роботах. Основною причиною багатозначності та семантичної невизначеності в концепціях тривоги є те, що термін використовується, як правило, для позначення хоч і взаємопов’язаних, але все ж різних понять. Варто погодитися з тим, що упорядкованість в даному питанні вноситься виділенням самостійних семантичних одиниць: тривоги, немотивованої тривожності та особистісної тривожності.[11]

   Найчастіше термін «тривога» використовується для опису неприємного по своєму забарвленню психічного стану, що характеризується суб’єктивними відчуттями напруги, занепокоєння, похмурих передчуттів, а з фізіологічної сторони супроводжується активізацією автономної нервової системи. «Тривога як стан в нормі переживається кожною здоровою людиною у випадках наявності антиципації (передбачення) негативних результатів». Даний стан виникає, коли індивід сприймає певні подразники або ситуацію як такі, що несуть в собі актуально та потенційно елементи загрози, небезпеки, шкоди. Наприклад, вчений, очікуючи можливих заперечень, критики, переживає даний стан тим гостріше, чим більше він бачить недостатність свого матеріалу і слабкість своєї аргументації. Будучи природнім станом, тривога відіграє позитивну роль не тільки як індикатор порушення, але і як мобілізатор резервів психіки. Здійснюючи такий підхід до стану тривоги, ми, тим самим, поділяємо точку зору А. Є. Ольшанникова та І. В. Пацявічуса на психічні стани, які мають «адаптивне значення як внутрішня психологічна умова, що забезпечує формування оптимальних способів саморегуляції діяльності». І. В. Пацявічус визначає функцію стану тривоги наступним чином: «Це стан, що є унікальною формою емоційного передбачення неудачі, сигналізує суб'єкту про необхідність ретельного передбачення всіх основних умов майбутньої справи, сприяючи, таким чином, оптимальній підготовці до діяльності, найбільш адекватній цілям суб'єкта. Іншими словами, спонукаючи активність, спрямовану на придбання інформації, що відноситься до майбутньої діяльності, емоційні стани тривоги здатні підвищити рівень ефективності саморегуляції, що гарантує більш успішне виконання діяльності ».[1]

   Однак найчастіше тривогу розглядають як негативний стан, пов'язуючи її з переживаннями стресу. Так, Ю. Л. Ханін відзначає, що тривога як стан - це реакція на різні (найчастіше соціально-психологічні) стресори, яка характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлюваних неприємних переживань напруженості, занепокоєння, неспокою і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи.[4] Стан тривоги може варіювати за інтенсивністю і змінюватися в часі як функція рівня стресу, якому піддається індивід, але переживання тривоги властиво будь-якій людині в адекватних ситуаціях.

   Г. Ш. Габдреева, розглядаючи проблему з позиції системного дослідження, виділяє кілька теоретичних підходів до вивчення тривоги. Системно-структурний  підхід, розкритий в роботах Н. А. Амінова, К. Є. Ізарда, Н. Д. Левітова та інших, передбачає розгляд тривоги як цілісного, інтегрального явища. Системно-функціональний підхід розглядає стан тривоги як специфічну відбиваючу форму психіки, що зберігає відносини між предметним світом і людиною або між людьми, де тривога, впливаючи на компоненти будь-якого з рівнів прояву активності, грає або позитивну роль, будучи мобілізатором резервів психіки, або негативну. Системно-історичний підхід розкриває причинність тривоги в соціальному, психологічному та фізіологічному аспектах.

   Соціальний  аспект тривоги пов'язують з несподіваною зміною умов життя. Ще І. П. Павлов вважав, що стан тривоги викликається змінами  в умовах життя, в звичній діяльності, порушенням динамічного стереотипу. «При ломці динамічного стереотипу виникають негативні емоції, до яких, поза сумнівом, ми можемо віднести і тривожний стан». Сюди потрібно віднести утрудненість спільної діяльності, в ході якої формується очікування загрози самоповазі, престижу людини; конфлікти або інші причини, що призводять до соціальної ізоляції. Стан тривоги може також породжуватися відстрочкою, затримкою в появі очікуваного об'єкта або дії. Найчастіше даний стан виникає при відстрочці чого-небудь приємного, значного. Очікування неприємного може супроводжуватися не стільки тривогою, скільки надією на те, що все-таки неприємності не буде.

   Психологічні  причини тривоги можуть бути викликані  внутрішнім конфліктом, пов'язаним з  невірним уявленням про власний образ "Я"; неадекватним рівнем прагнень; недостатнім обґрунтуванням мети; передчуттям об'єктивних труднощів; необхідністю вибору між різними образами дії. В якості фізіологічних причин називають хвороби, дію на організм психофармакологічних препаратів.[17]

   Причини, що викликають тривогу і впливають на зміну її рівня, різноманітні і можуть лежати в усіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб'єктивні і об'єктивні причини. До суб'єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов'язані з неправильним уявленням про результат майбутньої події, і причини психологічного характеру, що призводять до завищення суб'єктивної значущості результату майбутньої події. Серед об'єктивних причин, що викликають тривогу, виділяють екстремальні умови, що пред'являють підвищені вимоги до психіки людини і пов'язані з невизначеністю результату ситуації; стомлення; занепокоєння з приводу здоров'я; порушення психіки; вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан.

   У ряді робіт описується немотивована тривожність, що характеризується безпричинними чи погано зрозумілими очікуваннями неприємностей, передчуттям біди, можливих втрат.[6] Психіка таких людей постійно перебуває у стані напруги, а поведінка може зумовлюватися дисфункційним емоційним стереотипом, мало піддається контролю з боку свідомості, що в загальних рисах зближує стан тривоги і афекту. Останнім часом в експериментальних дослідженнях все частіше робиться акцент не стільки на окремій межі або диспозиції, скільки на особливості ситуації та взаємодії особистості з ситуацією. Зокрема, виділяють або загальну неспецифічну особистісну тривожність, або специфічну, характерну для певного класу ситуацій. Причому в першому випадку передбачається, що особистісна тривожність має хронічний, не пов'язаний з особливостями ситуації характер.