Специфіка впливу типів темпераменту на навчальну діяльність учнів середньої школи

Паралельно  з ендокринними концепціями починаючи  з середини ХVІІІ ст. розвивалися теорії, згідно яким фізіологічними основами темпераменту слід вважати деякі властивості нервової системи. Так, Альбрехт Галлер, основоположник експериментальної фізіології, який ввів важливі для психології поняття збудливості і чутливості, стверджував, що основними чинниками відмінностей по темпераменту є сила і збудливість самих кровоносних судин, через які проходить кров.

Цю ідею сприйняв учень  А. Галлера, Г.Врісберг, який пов'язував темперамент безпосередньо з  особливостями нервової системи. Так, він вважав, що в основі холерично-сангвінічного темпераменту лежить крупний мозок, «сильні і товсті нерви» і висока збудливість органів чуття. У свою чергу для флегматико - меланхолійного темпераменту характерний невеликий мозок, «тонкі нерви» і невисока збудливість органів чуття. Ідея зв'язку особливостей темпераменту з певними анатомічними і фізіологічними характеристиками нервової системи в різних формах з'являється в ученнях багатьох філософів і лікарів ХVІІІ і ХІХ ст. Вона отримала часткове експериментальне підтвердження головним чином в типології І.П. Павлова; досліди недвозначно показали, що деякі властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту.

Крім того, І.П. Павлов вважав, що темперамент - це генотип, тобто природжена, природна особливість нервової системи. Завдяки дослідженням           І.П. Павлова у вітчизняній психології склалися уявлення про темперамент як властивість особистості, значною мірою обумовлену природженими характеристиками людини. Наприклад, Б.Г. Ананьєв вважав, що основні властивості людини як представника вигляду Ноmо sapiens виявляються не тільки в завдатках, але і в темпераменті [6], [14], [34].

Під впливом  антропологів, що звернули увагу на відмінності в                   будові тіла, і психіатрів, що підкреслювали індивідуальні відмінності                          в схильності до психічних захворювань, на рубежі ХІХ і ХХ ст. сформувалася концепція, згідно якої існує зв'язок між статурою і властивостями              темпераменту. Ця концепція, поширена, перш за все серед італійських, французьких і німецьких дослідників, якнайповніший вираз отримала у французького лікаря Клода Сіго [14]. У 20-х рр. минулого століття він               створив типологію, в основі якої лежало уявлення про те, що організм людини і розлади залежать від середовища і природжених схильностей. Кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему. Так, повітря - джерело дихальних реакцій; їжа, що потрапляє в травну систему, утворює джерело харчових реакцій; моторні реакції протікають у фізичному середовищі; соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. Виходячи з цього, К.Сіго виділяє - залежно від переважання в організмі однієї з систем - чотири основні типи статури: дихательна, травна, мускульна і мозкова.

Незалежно від  перерахованих гіпотез про фізіологічні основи темпераменту все більш міцніло переконання в тому, що його властивості найвиразніше виявляються в тих формах поведінки, які безпосередньо пов'язані з енергетичними витратами організму, - із способами накопичення і витрачання енергії і кількісними характеристиками цих процесів. Тому більшість дослідників темпераменту звертали увагу, перш за все на емоційні і моторні реакції індивіда, особливо підкреслюючи їх формальний аспект, тобто їх силу (інтенсивність) і протікання в часі. Класичним прикладом такого підходу може служити типологія темпераментів, В.Вундта. Він розумів темперамент як схильність до афекту, що знайшло вираз в наступній тезі: темперамент для емоції те ж, що збудливість для відчуттів. Виходячи з такого розуміння, В.Вундт виділяв дві біполярні властивості темпераменту, а саме силу і швидкість зміни емоції, підкреслюючи значення енергетичної характеристики індивіда.

Ми знаходимо  у В.Вундта надзвичайно важливу  на наш погляд, думка про те, що кожен темперамент має свої позитивні і негативні сторони, а це, зокрема, означає, що правильне виховання припускає використання достоїнств даного темпераменту і в той же час нівеляція негативного впливу, яке він може надавати на поведінку індивіда [31].

Найбільший  внесок в розвиток теорії темпераменту у вітчизняній психології вніс Б.М. Теплов. Його роботи, присвячені вивченню властивостей темпераменту, визначили не тільки сучасний погляд на проблему темпераменту, але і з'явилися основою для розробки подальших експериментальних досліджень темпераменту. Б.М. Теплов відносив до властивостей темпераменту стійкі психічні властивості, що характеризують динаміку психічної діяльності. Індивідуальні особливості темпераменту він пояснював різним рівнем розвитку тих або інших властивостей темпераменту. До найбільш значущих властивостей темпераменту були віднесені наступні: емоційна збудливість, збудливість уваги, сила емоцій, тривожність (під тривожністю Б.М. Теплов розумів емоційну збудливість в загрозливій ситуації), реактивність мимовільних рухів, активність вольової цілеспрямованої діяльності, пластичність - ригідність, резистентність, і суб’ективація (функцію якої Б.М. Теплов бачив в посиленні ступеня опосредовання діяльності суб'єктивними образами і поняттями).

З приведених вище характеристик  властивостей темпераменту, запропонованих Б.М. Тепловим, нам слід зробити два основні виводи. По-перше, властивості темпераменту виявляються в динаміці психічних процесів і ступеня активності індивіда. По-друге, темперамент найтіснішим чином пов'язаний з діяльністю. Ці положення були розвинені в подальших дослідженнях вітчизняних учених [32].

Відомий психофізіолог  В.М. Русалов на основі концепції  властивостей нервової системи запропонував в кінці 1980-х рр. своє трактування  властивостей темпераменту. Ця концепція  заслуговує уваги, оскільки в ній враховувалися досягнення сучасної фізіології. В.М. Русалов, виходячи з теорії функціональної системи П.К. Анохіна, що включає чотири блоки - зберігання, циркуляція і переробка інформації (блок аферентного синтезу) і програмування (ухвалення рішень), виконання і зворотного зв'язку, - виділив чотири пов'язані з ними властивості темпераменту, що відповідають за широту або вузькість аферентного синтезу (ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем), легкість перемикання з однієї програми поведінки на іншу, швидкість виконання поточної програми поведінки і чутливість до неспівпадання реального результату дії з його акцептором.

Відповідно до цього традиційна психофізіологічна оцінка темпераменту змінилася і замість двох параметрів - активності і чутливості - було виділено вже чотири компоненти: ергічність (витривалість), пластичність, швидкість і емоційність (чутливість). Всі ці компоненти темпераменту, на думку                     В.М. Русалова, біологічно і генетично обумовлені. Так, темперамент залежить від властивостей нервової системи, а вони, у свою чергу, повинні розумітися як основні характеристики функціональних систем, що забезпечують інтеграційну, аналітичну і синтетичну діяльність мозку, всієї нервової системи в цілому.

З погляду  даної концепції темперамент - це психобіологічна категорія в тому сенсі слова, що його властивості  не  є  повністю  ні  природженими,  ні залежними від середовища. Вони, по виразу автора даній концепції, є «системним узагальненням» генетично заданих індивідуальних біологічних властивостей людини, які, «включаючись в самі різні види діяльності, поступово трансформуються і утворюють незалежно від змісту самої діяльності узагальнену, якісно нову індивідуально стійку систему інваріантних властивостей» [28].

Відповідно  до двох основних видів людської діяльності - наочною діяльністю і спілкуванням - кожна з виділених властивостей темпераменту повинно розглядатися окремо, оскільки передбачається, що в цих видах діяльності вони виявляються по-різному. Так, на думку  В.М. Русалова, психологічною характеристикою темпераменту є не самі по собі властивості нервової системи або їх поєднання, а типові особливості протікання психічних процесів і поведінки, які дані властивості породжують. Наприклад, активність, як властивість темпераменту, в пізнавальних психічних процесах виявляється в тому, наскільки людина в змозі зосередитися на певному об'єкті або його аспекті. У свою чергу, темп виявляється в тому, наскільки швидко протікають відповідні психічні процеси [28].

1.2. Типи темпераменту і їх психологічна характеристика

І.П. Павлов ототожнював  тип нервової діяльності і темперамент. Подальші дослідження показали, що тип нервової діяльності не завжди співпадає з типом темпераменту. Очевидно, що на темпераменті позначаються не тільки властивості нервової системи, але і соматична організація особистості в цілому. Тип нервової діяльності слід розглядати як завдаток темпераменту. Так, встановлено, що за інших рівних умов пасивно-оборонна поведінка переважно спостерігається у тварин із слабким типом нервової системи, а агресивна поведінка - у сильних неврівноважених особин.

У минулому багато психологів зводили прояви темпераменту до емоційної сфери. Насправді темперамент виявляється не тільки в емоційних, але і в мислительних і вольових процесах. Коли говорять про темперамент людини, то мають на увазі не динаміку ізольованих психологічних процесів, а весь синдром (систему) динамічних особливостей цілісної поведінки особистості.

Темперамент, таким чином, є не що інше, як найбільш загальна характеристика імпульсно-динамічної сторони поведінки людини, що виражає переважно властивості нервової діяльності.

Психологічна  характеристика типів темпераменту визначається наступними властивостями: сензитивністю, реактивністю, співвідношенням  реактивності і активності, темпом реакцій, пластичністю - ригідністю, екстраверсією – інтроверсією, емоційною збудливістю [20].

Отже, розглянемо характеристики чотирьох типів темпераменту.

Сангвінік - людина з сильною, урівноваженою, рухомою нервовою системою, володіє швидкою реакцією, його вчинки обдумані, життєрадісний, завдяки чому його характеризує висока опірність труднощам життя. Це людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього урівноважені. Рухливість його нервової системи обумовливає мінливість відчуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовність до нових умов. Це товариська людина. Легко сходиться з новими людьми і тому у нього широкий круг знайомств, хоча він і не відрізняється постійністю в спілкуванні і прихильностях. Він продуктивний діяч, але лише тоді, коли багато цікавих справ, тобто при постійному збудженні, інакше він стає нудним, млявим, відволікається. У стресовій ситуації проявляє «реакцію лева», тобто активно, обдумано захищає себе, бореться за нормалізацію обстановки. Відчуття у сангвініка легко виникають і змінюються, міміка багата, рухома, виразна. За відсутності серйозних цілей, глибоких думок, творчій діяльності у сангвініка виробляються поверхневість і непостійність. Легкість, з якою у сангвініка утворюються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість характеризують гнучкість розуму. Сангвінік схильний до дотепності, швидко схоплює нове, легко перемикає увагу. Продуктивний при динамічній і різноманітній роботі. Робота, що вимагає швидкої реакції, а разом з тим врівноваженості, більше всього підходить йому. Сангвінік - людина емоційно чуйна. Емоційні прояви є достатньо, але не надмірно вираженими. Постійно прагне до зміни вражень. Сангвінік має велику імпульсну і слабку вразливість.

Оптимістичний. Невдачі  і неприємності переживає порівняно легко. По незначному приводу він голосно регоче, а неістотний факт може сильно його розсердити. У нього високий поріг чутливості, тому він не помічає дуже слабких звуків і світлових подразників. Здатний швидко зосередитися, дисциплінований, за бажання може стримувати прояви своїх відчуттів і мимовільні реакції. Йому властиві винахідливість, швидкий темп мови. Сангвінік швидко звикає до нових вимог і обстановки, без зусиль не тільки перемикається з однієї роботи на іншу, але і перенавчається, оволодіваючи новими навиками. Як правило, він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і уявлення про минуле і майбутнє, тобто є екстравертом. Сангвінік - людина вельми веселої вдачі. Часто сангвінік багато обіцяє, але не завжди стримує свої обіцянки [4, 26].

Холерик – це людина, нервова система якої визначається переважанням збудження над гальмуванням, унаслідок чого він реагує дуже швидко, часто необдумано, не встигає загальмувати, стриматися, проявляє нетерпіння, поривчаста, різкість рухів, запальність, неприборканість, нестриманість. Разом з тим, такий індивід швидко остигає і заспокоюється, якщо йому поступаються, йдуть на зустріч. Неврівноваженість його нервової системи зумовлює циклічність в зміні його активності і бадьорості: захопившись якою-небудь справою, він пристрасно, з повною віддачею працює, але сил йому вистачає ненадовго, і, як тільки вони виснажуються, він допрацьовується до того, що йому все не під силу. З'являється роздратований стан, поганий настрій, занепад сил і млявість («все падає з рук»). Чергування позитивних циклів підйому настрою і енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлює нерівність поведінки і самопочуття, його підвищену схильність появі невротичних зривів і конфліктів з людьми. І.П. Павлов так пояснює це: «Коли ж у сильної людини немає такої рівноваги, то він, захопившись якою-небудь справою, занадто налягає на свої засоби і сили і, врешті-решт, рветься, виснажується більше, ніж слідує, він допрацьовується до того, що йому все не під силу...». Холерик відрізняється підвищеною вразливістю, імпульсною, збудливістю, великою емоційністю. Без зусиль дающеєся сангвінікові відчуття душевної рівноваги холерикові абсолютно незнайоме: він знаходить душевний спокій тільки в самій напруженій діяльності. Прояв холеричного темпераменту значною мірою залежить від спрямованості особистості. У людей з суспільними інтересами він виявляється в ініціативності, енергії, принциповості. Там, де немає багатства духовного життя, холеричний темперамент часто виявляється негативно: у дратівливості, афективності. Холерик прямолінійний у відносинах з людьми. Холерики готові подолати і дійсно долають труднощі і перешкоди на шляху до своєї мети. Холерик швидкий, поривчастий, нетерплячий. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість,   можливі   утруднення   в   перемиканні уваги; він, швидше екстраверт [4]; [10]; [13].