Специфіка впливу типів темпераменту на навчальну діяльність учнів середньої школи

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему: СПЕЦИФІКА ВПЛИВУ ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА НАВЧАЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

 

 

 

 

Виконала:

студентка заочного відділення

другого курсу групи 1160-з

спеціальності «Соціальна педагогіка»

Маринченко Н.О.

 

Перевірив:

к.пед.н., доцент

Козич І.В.

 

 

 

 

Запоріжжя

2012 

ЗМІСТ

 

 

Вступ.....................................................................................................................................................................3

1. Теоретичний аналіз  проблеми темпераменту і індивідуального  стилю діяльності......7

1.1. Основні  концепції і теорії темпераменту.................................................................7

1.2. Типи темпераменту і їх психологічна характеристика........................13

1.3. Темперамент в структурі індивідуальності..................................................19

2. Індивідуальні  відмінності у навчальній діяльності учнів…………………….…23

2.1. Прояв індивідуально-типологічних  властивостей нервової системі учнів при навчанні ………………………………………………………………..23

2.2 Індивідуальні відмінності  пізнавальної діяльності……………….….25

2.3 Індивідуальні відмінності в розумовій діяльності………...………….27

3. Дослідження  впливу типів темпераменту на  навчальну діяльність учнів….…...30

3.1. Програма  дослідження…………………………………………………….…….32

3.2. Аналіз отриманих результатів……………………………………………..…31

Висновки..........................................................................................................................................35

Список використаних джерел.....................................................................................................37

 

 

ВСТУП

 

 

Темперамент є природною основою прояву психологічних якостей особистості. Проте при будь-якому темпераменті можна сформувати у людини якості, які невластиві даному типу темпераменту. Психологічні дослідження і педагогічна практика показують, що темперамент декілька змінюється під впливом умов життя і виховання.

Темперамент може змінюватися  і в результаті самовиховання. Навіть          доросла людина може змінити в певну сторону свій темперамент. Цікаво відзначити, що деякі люди, пізнавши особливості свого темпераменту, навмисно самі виробляють певні методи, щоб оволодіти їм. Так поступав, наприклад А.М. Горький, який стримував бурхливі прояви свого темпераменту. Для цього він свідомо перемикався на різні побічні дії з предметами. З людьми, які висловлювали протилежні йому погляди, А.М. Горький прагнув бути неупередженим і спокійним.

Потрібно  також відзначити, що динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поведінки, не тільки в рухах — вони виявляються в розумовій сфері, в загальній працездатності. Природно,             особливості темпераменту позначаються в навчальній і трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності по темпераментах - це відмінності не по рівню можливостей психіки, а по своєрідності її проявів. Встановлена               відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальній, не стресовій ситуації результати                    діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень                залежатиме головним чином від інших чинників, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показують, що залежно від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності [10].

Від темпераменту залежить, яким способом чоловік реалізує свої дії, але при цьому не залежить їх змістовна сторона. Темперамент виявляється в особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, побіжність розумових операцій, стійкість і уваги, що перемикається.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінностей між людьми - відмінності по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційній вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки і діяльності. Проте, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Проте при всьому різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відображає динамічні аспекти поведінки, переважно природженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини.

Темперамент – це поєднання  індивідуально-психологічних особливостей особистості, характеризуючи динамічну і емоційно-хвильову сторони її поведінки і діяльності.

Більшість вчених (Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин, В.М. Руслов та ін.) єдині в думці, що темперамент – це природжена характеристика, а значить змінити його неможливо. Тому, дуже важливо враховувати темперамент дитини в навчально-виховній роботі з нею.

Якщо не враховувати  темперамент дитини в навчально-виховному  процесі, то дитині буде важко розкрити особливі таланти своєї особистості. Тому тема вивчення особливостей темпераменту школярів дуже важлива для вчителів, актуальна для них. От чому, тема вивчення особливостей темпераменту школярів дуже важлива для вчителів, актуальна для них.

Навчально-виховний процес в школі побудований таким чином,                  що вчитель не може займатися з кожним учнем окремо, але виділяти                   тип темпераменту кожного учня і враховувати це при розподілі                     завдань серед учнів та при виставленні їм оцінок він може.                              Такий підхід підвищить ефективність навчально-виховного процесу зі школярами.

Отже, нами обрана тема курсової роботи «Специфіка впливу типів темпераменту на навчальну діяльність учнів середньої школи».

Об'єкт дослідження:  особливості темпераменту школярів.

Предмет дослідження: специфіка впливу типів темпераменту на навчальну діяльність учнів.

Мета дослідження: виявити особливості темпераменту школярів та дослідити вплив типів темпераменту на навчальну діяльність учнів.

Завдання дослідження:

• Проаналізувати різні наукові підходи до розгляду поняття «темперамент».
• Розглянути загальну характеристику типів темпераменту.
• Розглянути індивідуальні відмінності у навчальній діяльності учнів.
• Розглянути особливості прояву темпераментів у школярів.
• Виявити залежності рівнів навчання від типів темпераменту.

Методи дослідження:

• теоретичні: аналіз наукової літератури з проблем визначення типів темпераменту;
• емпіричні: методика дослідження типів темпераменту (Г. Айзенк), методика спостереження (Б.С. Волков і Н.В. Волкова), кореляція бінарних даних (А.Д. Наследов «Математичні методи психологічного дослідження»)

Гіпотеза дослідження: тип темпераменту впливає на рівень успішності школярів.

 

Теоретичною основою  роботи послужили наукові праці  вітчизняних і зарубіжних вчених: В.Д. Небиліцина, Б.М. Теплова (темперамент розглядається докладно, але ізольовано), Р. Кеттелла, Г. Айзенка (темперамент рядковоположен іншим факторам),  І.П. Павлова, В.М. Руслова, Е. Кречмера, У. Шелдона та ін.

 

1. Теоретичний аналіз  проблеми темпераменту і індивідуального  стилю діяльності

 

 

1.1. Основні концепції і теорії  темпераменту

 

Темперамент є одним з найбільш значущих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної і фізіологічної будови і розвитку організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься, перш за все, темперамент.

Вже давно  було відмічено, що люди відрізняються  один від одного своєю поведінкою: по-різному виражають свої відчуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища, знаходяться в різних відносинах з навколишнім світом (наприклад, можуть бути замкнутими або, навпаки, відкритими). Питання про те, які підстави цих відмінностей, які важко було пояснити тільки відмінностями у впливах зовнішнього середовища, відвіку цікавило філософів і лікарів. Так виникла «наука про темпераменти», в якій, хоча вона і є одним із старих розділів психології, до цих пір немає ні однозначних положень, ні загальноприйнятих вирішень її проблем. [10]; [12]; [31].

Творцем вчення про темпераменти вважається старогрецький лікар Гіпократ (V ст. до н. э.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням чотирьох основних «соків» організму - крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі, - що входять в його склад. Оптимальне співвідношення цих «соків» визначає здоров'я, тоді як їх непропорційне змішення стає джерелом різних захворювань.

Проте Гіпократ ще не встановлював зв'язку між цими «соками» і їх співвідношенням в організмі і певними психічними властивостями людини. Виходячи з вчення про чотири «соки», часто званих гуморами (від лат. humor - волога, сік), Клавдій Гален (ІІ ст. н.е.), найзнаменитіший після Гіппократа лікар античності, розробив першу типологію темпераментів, яку він виклав у відомому трактаті «De temperamentis» (лат. temperamentum – відповідність, правильна міра). З дев'яти виділених і детально описаних ним темпераментів чотири, безпосередньо залежні від переважання в організмі одного з «соків», і у наш час користуються широкою популярністю. Це темпераменти: сангвініка (від лат. sanguis – кров), флегматика (від греч. phlegma – флегма ), холерика ( від греч. chole – жовч) і меланхоліка (від  греч. melas chole – чорна жовч).

Ця створена Гіппократом і Галеном фантастична концепція темпераментів, яка в тому або іншому співвідношенні «соків» в організмі бачила фізіологічні основи певних форм поведінки, отримала часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних і психофармакологічних дослідженнях. З них виходить, що деякі зазвичай відношувані до темпераменту властивості (наприклад, врівноваженість) в значній мірі залежать від індивідуальних відмінностей у функціонуванні гормональної системи [10]; [12]; [31].

Учення Гіппократа - Галена, до цих пір висловлюване майже в кожному підручнику психології, розділялося багатьма дослідниками.

Про вплив, який надало учення стародавніх лікарів  і філософів на подальший розвиток типології темпераментів, можна судити хоч би по тому, що до середини ХVІІІ ст. майже всі дослідники бачили анатомо - фізіологічні основи темпераменту в будові і функціонуванні кровоносної системи. Таке уявлення збереглося і в епоху наукової психології. Так, відомий дослідник темпераменту німецький психіатр                  Е. Кречмер вважав, що встановлені їм чотири основні властивості темпераменту - чутливість до подразників, настрій, темп психічної діяльності і психомоторика - обумовлені хімічним складом крові. Головна його ідея полягає в тому, що люди з певним типом статури мають певні психічні особливості. Е. Кречмер провів безліч вимірювань частин тіла людей, що дозволило йому виділити чотири конституціональні типи: лептосоматик, пікнік, атлетик, диспластик.

З названими  типами будови тіла Е. Кречмер співвідносить три виділених їм типу темпераменту, які він називає: шизотімік, іксотімік і циклотімік. Шизотімік має астенічну статуру, він замкнутий, схильний до коливань настрою, упертий, не схильний до зміни установок і поглядів, насилу пристосовується до оточення. На відміну від нього іксотімік володіє атлетичною статурою. Це спокійна, нечутлива людина із стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. Пікнічну статуру має циклотімік, його емоції коливаються між радістю і печаллю, він легко контактує з людьми і реалістичний в поглядах.

Теорія Е. Кречмера набула найбільшого поширення в Європі. У США в 40-х рр. ХХ ст. велику популярність придбала концепція темпераменту                  У. Шелдона. У основі його концепції лежить припущення про те, що тіло і темперамент - це два взаємозв'язаних між собою параметра людини. На думку автора, структура тіла визначає темперамент, який є його функцією. У. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичував терміни у ембріології [12].

Їм були виділені три  типи: 1) ендоморфний (з ендодерми  утворюються переважно внутрішні  органи); 2) мезоморфний (з мезодерми  утворюється м'язова тканина); 3) ектоморфний (з ектодерми розвивається шкіра і нервова тканина). Людям з ендоморфним типом властива відносно слабка статура з надміром жирової тканини, для мезоморфного типу характерні струнке і міцне тіло, велика фізична сила, а для ектоморфного - крихка статура, плоска грудна клітка і довгі тонкі кінцівки із слабкою мускулатурою. По У. Шелдону, цим типам статур відповідають певні типи темпераментів, названі їм залежно від функцій певних органів тіла: вісцеротонія (від лат. viscera – нутрощі), соматотонія (від греч. soma – тіло) і церебротонія (від лат. cerebrum – мозок). Облич з переважанням певного типу статури У. Шелдон називає відповідно вісцеротониками, соматотониками і церебротониками і вважає, що кожна людина володіє всіма названими групами властивостей. Проте відмінності між людьми визначаються переважанням тих або інших властивостей.