Специфіка професійної діяльності соціальних працівників в релігійних общинах

За даними Держкомстату, станом на грудень 2008 р. в Україні було зареєстровано 844,4 тис. безробітних громадян - найбільша  їх кількість за 17 років існування  незалежної держави. Більшість непрацюючих  становили жінки - 465,2 тис. Вони і  мешканці сіл найчастіше шукали роботу. Спостерігається збільшення кількості безробітних жінок. Так, у січні 2008 р. вони становили 390,8 тис., а вже в грудні цього ж року їх було 465,2 тис. Але ж тут не враховані ті громадяни, які не зареєструвалися як безробітні, та ті, хто виїхав у пошуках роботи за кордон. За прогнозами фахівців, кількість безробітних в Україні найближчим часом буде обраховуватися мільйонами [6, c.77].

І як показує  німецький досвід, жінкам дуже непросто буде конкурувати у виробничій сфері з чоловіками. їм легше і швидше буде опанувати соціальні професії, на які буде зростати попит.

В епоху Просвітництва  рух за соціальні зміни розпочався тим, що на порядок денний було поставлено питання суспільних взаємовідносин окремих індивідуумів, їх суспільний статус та можливості розвитку.

Вивільнення робочих рук, раціональність, індустріалізація породили конституції європейських країн, боротьбу за соціальні і політичні права громадян.

Посилаючись на заявлені права людини, жінки  в голос почали говорити про свої права.

Вони скаржилися на залежність і пригнічення, вимагали для себе права на участь у суспільних справах і «рекламували» свої жіночі природні уміння. І незабаром  жіночий рух справляв політичний вплив на розвиток соціальної роботи, тому що жінки або самі займалися нею, або їх вимоги до соціальних питань були пов'язані з необхідністю соціальних змін. Наприкінці XIX ст. соціальна діяльність в багатьох галузях отримала характер «жіночої соціальної роботи». Жіночий рух ідентифікував себе з нею. Лейтмотивом цього руху була «професійність», і вона мала під собою економічне підґрунтя [13, с. 34].

У колишньому домогосподарстві, ремісничому чи селянському  виробництві чоловік і жінка  працювали поруч. їх праця відрізнялася за звичаєм та походженням. Індустріалізація зробила працю жінки вільною, але машини витискали жінок в менш оплачувані сфери діяльності. Коли скорочувалися робочі місця, жінки не могли складати конкуренцію чоловікам. Ще раніше, ніж бідняки і пролетарі, батьки в буржуазних родинах помітили, що їх доньки і домогосподарки усе більше ставали безробітними. Перед заможними членами таких родин гостро поставала проблема організації осмисленого ведення життя у питанні щодо специфічної «жіночої професії» (der weibliche Beny) [6, с. 166].

У часи наполеонівських  війн в Західній і Центральній  Європі була велика потреба у санітарах, допоміжному персоналі для догляду  за пораненими, бідними і хворими. Стали кон'юнктурами жіночі товариства і об'єднання, які надавали відповідну допомогу. Виникали патріотичні жіночі спілки. Приклад діяльності французьких католицьких медсестер сприяв виникненню у Німеччині жіночого благодійного об'єднання сестер милосердя (ales weiblichen diakonats). Варто згадати Амалію Зівекінг, яка закликала жінок, особливо одиноких, професійно займатися діяльністю відповідно до їх призначення, природного покликання, пов'язаних з притаманними їм добротою, милосердям, умінням ретельно і успішно доводити будь-яку справу до кінця. Поруч з працею сестри милосердя виникла пропозиція професій жінок-педагогів (в 1832 р. відкрилися перші жіночі вчительські семінарії в школі короля Аугуста в Берліні (könige Augustaschule) і католицька семінарія в Мюнхені) [3, с. 123].

Ідея К. Фребеля про дитячий садок сприяла педагогізації діяльності цієї дитячої установи [12, с. 40-45]. Він увійшов в історію педагогіки як реформатор дошкільного виховання.

Згодом німецькі жінки розпочали виявляти і політичну  активність. Провідна діячка жіночого руху Луїза Оммо вимагала під час революції 1848 р. забезпечити жінок роботою. Вона заснувала жіночу газету під лозунгом «За царство свободи я агітую громадянок!». На сторінках цієї газети велися гострі дебати за емансипацію жінок у всіх сферах суспільного життя та їх активну участь в ньому [3, с. 168].

Виникали  місцеві демократичні об'єднання  жінок, які брали активну участь у дискусії на тему політичних змін. З огляду на соціальну роботу жіночий рух мав подвійне значення: представництво власних інтересів і «жіноча» точка зору серед громадськості потребувала все частіше займатися питаннями, що стосувалися життя половини населення країни.

Відповіддю  на виклики часу і результатом  боротьби за емансипацію жінки у  сфері освіти було заснування Гамбурзької жіночої вищої школи після подій 1848 р. З «Вільної громади», соціально-релігійного товариства, у 1848 р. виникло «Об'єднання гамбурзьких жінок для усунення конфесійних відмінностей», а за ним - «Жіноче освітнє товариство», яке вимагало заснування вищих шкіл для жінок, поєднання виховання у сім'ї з навчанням у школі, опікунства над бідними і хворими. Жінки та їх політичні друзі пов'язували мету народного виховання із засобами соціального служіння, яке могло відкрити для жіноцтва шлях для отримання освіти і професії [3, с. 170].

Об'єднання  гамбурзьких жінок запросило  Карла Фребеля, племінника засновника дитсадків, і його дружину до Гамбурга побудувати вищу школу для жінок, яка існувала з 1850 по 1852 рр. та здійснювала курсову програму з підготовки жінок для роботи в дитсадках і школах і в якій читалися загальноосвітні лекції.

Луїза Оммо, Петер і Аугуста Шмідт створили у 1865 р. на жіночій конференції в Лейп- цігу «Загальний жіночий союз». Він рішуче відстоював право жінок на працю (Recht auf Erwerb) і закликав діяти, об'єднавши сили для того, щоб вибороти для жінок можливість отримати вищу освіту, звільнити їм шлях до праці від усіляких перешкод.

Також переслідувало  мету створення можливостей для  забезпечення німецьких жінок освітою і роботою «Центральне об'єднання для блага працюючих класів» у Пруссії. Його президент Летте заснував у 1865 р. «Товариство для сприяння зайнятості жінок», що пізніше отримало його ім'я.

Після 1850 р. з'являлося усе більше памфлетів, журналів, книг, статей, в яких тривали суперечки  щодо «за» і «проти» праці жінок, а також прав і обв'язку в сім'ї  і суспільстві. Навіть сам Летте не забував часто повторювати: «Чого ми ніколи не хотіли і не хочемо, і не ставимо за мету - це те, щоб у наступних століттях допомагати політичній емансипації і рівноправності жінок» [3, с. 189].

У 1879 р. побачила світ популярна книга Августа  Бебеля «Жінка і соціалізм», яка  визначила жіноче питання як соціальне питання, що означало: жінки-пролетарії мали активно брати участь у звільненні свого класу.

К. Цеткін - представниця соціал-демократії - не ставила собі за мету об'єднатися з феміністським рухом. Діяльність жінок з буржуазних родин засуджувалась марксистами аргументами, подібними тим, які навели Маркс і Енгельс проти буржуазії вже в «Комуністичному маніфесті» [11, с. 202].

У розширенні жіночої професійної діяльності, зокрема у співробітництві із закладами для дітей і хворих, були передусім зацікавлені жінки  з буржуазних німецьких родин. Утворена у 1871 р. «Спілка німецьких вітчизняних жіночих об'єднань» (Verband der deutschen vaterländischen Frauenvereine) особливо виділяла серед своїх соціальних завдань питання догляду за хворими. Догляд і виховання вели до здійснення вищої мети освіти - служінню ідеалам людства.

Берта Маренгольтц-Бюлова, яка багато зробила для поширення ідей К. Фребеля, заснувала у 1871 р. «Загальне виховне товариство» на зразок Фребелівського дитсадка. Фребель вважав саме дитсадок робочим місцем для жінки і одночасно благородним засобом її виховання.

Він запровадив курси для жінок-вихователів. У  Берліні Генріетта Шродер-Браймон, племінниця Фребеля, опікувалася так званим народним дитячим садком. З цього дитсадка

в Берліні  виник Будинок Песталоцці - Фребеля (Pestalozzi-Fröbel Haus), визнаний освітній заклад для жінок-вихователів, що існує до сьогодні.

У 1901 р. Аліса  Соломон в «Довіднику для жіночого руху» зазначала: «Добровільно чи із службових обов'язків, але свої почуття, емоції жінка краще застосовує у  соціальній діяльності, ніж чоловік» [4, с. 41].

Прагненням  жінок сприяли об'єктивні умови. Як і в англоамериканських країнах, у Німеччині також прогресувала індивідуалізація у догляді за хворими. Одночасно розширилася сфера діяльності у допомозі підліткам, інвалідам. Цей розвиток викликав потребу у персоналі.

Восени 1893 р. в Берліні було організовано «групи дівчат і жінок для соціальної допомоги». Саме завдяки активній діяльності цих груп у Німеччині виникла професійна соціальна робота.

Для виконання  своїх обов'язків, з якими знайомили  дівчат «груп», вони мали отримати відповідну підготовку та освіту. Організовані в Берліні лекції навчали і давали одночасно професійну орієнтацію.

Наприклад, у 1893 р. Макс Вебер виступив з лекцією  на тему «Основи сучасного соціального розвитку». Наступні лекції були присвячені темам: «Благочинні установи для працюючих класів», «Соціальна допомога», «Організація громадських і приватних організацій для допомоги біднякам», «Основи гігієни», «Піклування про здоров'я дітей» [17, с. 145].

У наступні роки тут передавали знання із галузей  управління і політики, економіки, педагогіки і соціальної медицини.

«Групи жінок  і дівчат», спираючись на ці знання, спробували створити програми навчальних курсів. У 1899 р. влаштували перші повні річні курси професійної освіти з благочинності, на яких послідовно протягом 4 кварталів знайомили з такими темами: І кв. - «Вступ до надання соціальної допомоги в яслах, народних дитсадках і притулках»; ІІ і ІІІ кв. - «Вступ до надання допомоги бідним (практично і теоретично)»; IV кв. - «Вступ до проведення благодійної діяльності через практику і участь у читанні лекцій на економічні теми».

Ці річні  курси у Берліні перетворилися  згодом у постійно діючий заклад. Приклад  наслідували в інших великих містах. Це вже було не те, що розуміли під діяльністю сестер милосердя, вихователів дитсадків. Термін «соціальна робота» отримує вищий статус. Під ним починають розуміти публічну діяльність. Соціально-економічні, правові лекції, а також теми управління відіграли важливу роль на курсах «груп дівчат і жінок для надання соціальної допомоги». Проводилася серйозна підготовка до здійснення широкої соціальної роботи в суспільстві.

Слід зазначити, що у Німеччині того часу краще  була організована допомога біднякам чоловіками, які працювали в комунальних  і міжтериторіальних установах. Перші навчальні курси для жінок при університеті були організовані в Англії в 1893 р. (Alice Salomon vom Women's University in London).

У Німеччині (Ганновер) вже з 1905 р. існувала «Християнська  соціальна жіноча школа» (Christlich-Soziale Frauenschule) Німецького євангелістського союзу жінок. Аліса Саломон у своїй промові від 1908 р., коли була керівником «Соціальної жіночої школи» в Берліні, ще раз наголосила на її меті і завданні - дати дівчатам і жінкам необхідну для життя роботу, для виконання якої потрібно отримати відповідну підготовку, щоб мати змогу виконувати педагогічні і соціальні завдання: теоретичні знання на заняттях і практичні під час надання допомоги людям, які потрапили в біду [5, с. 100].

На відміну  від американських шкіл з підготовки фахівців для виконання соціальної роботи, німецькі школи не мали контактів з університетами. Німецькі вищі навчальні заклади не пропонували орієнтованої на практику освіти, тим більше для жінок. У Німеччині самостійність жіночих шкіл розглядалась як колонія нижчого рівня під вищою школою. А це означало нижчу репутацію і менші шанси на працевлаштування. Невибаглива позиція жіночих шкіл і до сьогодні визначає рівень і роль соціальної роботи.

Після 1910 р. у  Франкфурті було відкрито кафедру соціального  забезпечення і статистики. У 1912 р. зроблено спробу організувати навчання для жінок у вищих навчальних закладах у Кельні.

А. Соломон  виступила проти поділу професійної  і добровільної соціальної роботи, а також проти академічної  фіксації різниці в освіті і випускних  іспитах. На першому місці для  неї були професійна придатність і практичний досвід.

РОЗДІЛ  3. ДОСЛІДНИЦЬКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА

3.1. Організація і зміст експериментального дослідження

Важливе місце у процесі  формування духовно-моральних якостей  школярів у позакласній роботі належить засвоєнню основних закономірностей  процесу морального виховання:

1. єдності виховання та самовиховання (правильно організоване виховання стимулює самовиховання, відкриває шляхи до вдосконалення особистості); залежності результатів від способів організації суспільно-корисної діяльності учнів у позакласній роботі;
2. залежності ефективності роботи від міри активності вихованців; залежності результатів виховання від характеру спілкування вихованців із оточуючими людьми;
3. єдності і взаємозв’язку методів виховання і різних засобів виховання.

На підготовчому етапі педагогічного експерименту ставилися такі завдання: вивчити  стан організації позакласної діяльності молодших школярів в контексті досліджуваної  проблеми і узагальнити педагогічний досвід; визначити рівень сформованості  духовно-моральних якостей молодших школярів. На цьому ж етапі дослідження  визначалися психолого-педагогічні  передумови формування духовно-моральних  якостей молодших школярів, критерії рівнів їх сформованості, здійснювався пошук шляхів ефективного впливу на формування духовно-моральних цінностей  молодших школярів.

Протягом  дослідження було проведене спостереження  за роботою вчителів початкових класів та керівників гуртків та проаналізована роль духовно-морального виховання  школярів. Було проведено анкетування  серед батьків, яке показало досить низьку зацікавленість їх у вихованні  власних дітей. Робота вчителів по духовно-моральному вихованню учнів зводилась, в  основному, до бесід та роз’яснень, коли виникали проблеми у цій сфері.

Аналіз бесід  з вчителями засвідчив, що більшість  з них виявляють зацікавленість проблемою духовно-морального виховання. У такий спосіб перед нами постала  задача намітити шляхи вдосконалення  роботи з розвитку духовно-моральних  якостей у дітей.

До проведення констатувального та формувального експериментів було залучено 73 учні 3-4 класів Київської загальноосвітньої школи №25, які відповідали на запитання анкети (додаток 1).