Специфіка професійної діяльності соціальних працівників в релігійних общинах

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Соціально-психо-педагогічна діяльність в общині як вид професійної діяльності соціальних працівників. 5

РОЗДІЛ 2. Аналіз досвіду конфесійно орієнтованої професійної підготовки соціальних працівників у вищій професійній школі Німеччини 23

РОЗДІЛ 3. Дослідницько-експериментальна робота 34

3.1. Організація і зміст експериментального дослідження 34

3.2. Результати експериментального дослідження 40

ВИСНОВКИ 44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 46

ДОДАТКИ 48

ВСТУП

У соціальній роботі поряд з професійними знаннями особливо велику роль відіграють особистісно-моральні якості фахівця, які є визначальним фактором успішності та ефективності їх діяльності. Стиль поведінки соціального  працівника, обумовлений сукупністю його особистісно-моральних якостей, його ціннісними орієнтаціями та інтересами, у вирішальній мірі впливає на систему міжособистісних відносин. Тому виховання духовно-моральної  культури має займати важливе  місце в процесі підготовки соціальних працівників. Тільки оптимальне поєднання  професійних знань і навичок  з високою духовно-моральної культурою  фахівця є необхідною умовою його високої кваліфікації.

Моральність, як духовне якість людини, її потреба  приносити людям благо, є ядром  особистості соціального працівника. Саме моральні якості фахівця багато в чому визначають поведінку клієнта, його соціальне самопочуття та психологічний  стан. Розглянемо моральні й душевні  якості, які характеризують духовно-моральне обличчя соціального працівника.

Совість соціального  працівника проявляється як моральне почуття, що дозволяє визначати цінність власних вчинків у відповідності  зі своїми особистими уявленнями про  добро, благо і справедливості і  містить в собі як раціональні, так  і емоційні компоненти. Совість як якість особистості являє собою  індивідуалізовану форму відображення вимог до неї суспільства і  професійної групи. Совість нагадує  соціальному працівнику про його моральні обов'язки, про відповідальність, яку він несе перед іншими людьми і перед самим собою. Як морального регулятора совість виражає відповідальність людини перед самим собою як суб'єктом  вищих і загальнозначущих цінностей  і вимог і спонукає до творчої  діяльності, що виключає формальне  виконання моральних і професійних  норм.

Чесність  є важливою якістю соціального працівника. Чесність як ділове, практичне якість виражається у відкритості думок, почуттів і намірів фахівця для  інших людей. Чесність повинна виявлятися й у словах і в практичних діях. Він зобов'язаний виконувати обіцянку, дану клієнту. Соціальний працівник зобов'язаний правдиво інформувати клієнта про шляхи та можливості вирішення наявної проблеми, не приховуючи труднощів і зроблених помилок.

Об’єктом дослідження Соціально-психо-педагогічна діяльність соціальних працівників.

Предмет дослідження – досвід конфесійно орієнтованої професійної підготовки соціальних працівників.

Метою курсової роботи є ґрунтовне дослідження теоретичних та практичних аспектів професійної діяльності соціальних працівників в релігійних общинах.

Для досягнення поставленої мети передбачається виконання наступних завдань:

• дослідження соціально-психо-педагогічна діяльність в общині як вид професійної діяльності соціальних працівників;
• аналіз досвіду конфесійно орієнтованої професійної підготовки соціальних працівників у вищій професійній школі Німеччини;

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХО-ПЕДАГОГІЧНА  ДІЯЛЬНІСТЬ В ОБЩИНІ ЯК ВИД ПРОФЕСІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

СОЦІАЛЬНИХ  ПРАЦІВНИКІВ

Проблеми  та завдання соціалізації особистості  на початку третього тисячоліття. Соціалізація особистості в освіті США. Американська община як центр соціалізації різновікових груп населення. Психолого-педагогічна  служба "Гайденс". Соціально-педагогічні дослідження у США. Особливості соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності у Великобританії. Вирішення проблем соціалізації дітей та підлітків у Франції. Реалізація основних принципів теорії та практики соціалізації в Німеччині. Соціально-педагогічна діяльність соціальних служб Швеції. [12, c.142]

У кінці ХХ-го на початку ХХІ століття найрозвинутіші країни світу, складаючи економічний  авангард людства, незважаючи на високий  економічний розвиток, зустрілися з  низкою проблем, які для свого  вирішення, з одного боку, вимагають  глобальних підходів, а з іншого, спричиняють висновок, що правильні  в минулому норми індивідуальної і колективної поведінки стають згубними і вимагають негайної корекції або тієї мети, яку вони зумовлювали, або тих дій, за рахунок яких дотримувалися.

У найближчих два-три десятиліття стратегія  і тактика життєорганзації народів світу, будучи орієнтованими на високу якість життя в розвинутих країнах та значне її підвищення у країнах третього світу, в основному повинні спрямовуватися на вирівнювання та підтримування більш - менш стійкого рівня співіснування з біосферою. Для цього відповідно до "заповіту" Нобелівського лауреата Конрада Лоренца в екопсихологічну систему людської особистості, як складової загальнопланетного співтовариства у найближчі два-три десятиліття необхідно закласти ті основи внутрішнього психологічного "дому", які, гармонізуючи інтереси особистості та суспільства, забезпечували б підтримку згаданого рівня співіснування. Пропозиції вченого та відомі прогнози майбутнього, виконані Римським клубом, схвилювавши науковців і багатьох політиків Заходу, дали змогу дійти висновків, що ці основи повинні формуватися на базі глибокого усвідомлення кожною людиною небезпеки атавістичного прагнення до перемоги у змаганнях з іншими, намагання довести свою перевагу накопиченням матеріальних об'єктів чи іншим смертельно небезпечним для біосфери й людства способом. Велике значення має також визнання необхідності толерантності й поваги у стосунках із чужими етнічними спільностями, відмова від надмірної ідеологічної індокринації, уникнення проблем генетичної деградації. На порозі інформаційного суспільства, коли асортимент виробництва продукції та технологія такого виробництва оновлюється приблизно через 5 років, стимулюється необмежене зростання діяльніших знань та вмінь кожного працівника у його особистісній та іншій сферах життєдіяльності (професійній та загально цивілізаційній компетентності). Матеріальні докази особистого успіху поступово втрачають своє значення. Гроші як засіб нагромадження, дедалі частіше вимушені конкурувати з розвитком професійної талановитості, здатної до вирішення будь-яких нестандартних завдань у нестандартних ситуаціях. За умови постійних якісних змін в економічному, духовному житті суспільства постає необхідність у безперервному процесі навчання та соціалізації людини упродовж усього її життя. Під цей процес у розвинутих країнах підведена філософська основа екзистенціалізму, філософії глобальних проблем, екології, ноосфери. Останнім часом у розрахунках розвитку як кожної особистості зокрема, так і суспільства загалом викликає загальний інтерес філософія нестабільності І.Пригожина з її синергетичною методологією, що стосується хаотично непередбачуваних елементів. [11, c.63]

Зважаючи  на це і на те, що для кожного працюючого у ситуаціях сьогодення стають важливими  такі якості, як: професійна мобільність, уміння швидко переучуватися та набувати нових знань, фізична та психічна стійкість - соціальне замовлення суспільств розвинутих країн зумовило у 80-90-х  роках ХХ-го століття другий етап оновлення  педагогічних систем. У цей час  на загальнодержавних рівнях з'являється  низка освітніх програм: "Освіта американців для ХХІ століття" (1984, США), "Пошуки моделі освіти для ХХІ століття" (1984, Японія), "Освіта для 2000 року" (1985, ФРН), "Освіта майбутнього" (1985, Франція).

Однією з  пріоритетних тенденцій в освіті США поряд із вирішенням проблем  індивідуалізації в навчанні та вихованні  виступають проблеми соціалізації особистості. Це знайшло свій вираз у нових  формах "кооперованого" навчання і морального виховання, у здійсненні "ми - орієнтації" поряд із "я - орієнтацією". В етичній площині  це відобразилося на переході від  політики "ціннісного нейтралітету" та "вульгарного індивідуалізму" до етичного буму, результатом якого  стало створення таких професійних  організацій, як: "Педагоги за соціальну  відповідальність", "Акцент на взаєморозуміння" та ін.

У сфері особистісних та соціальних цінностей важливі  зміни останнім часом пов'язані  з уже згаданим усвідомленням  необхідності безперервного характеру  освіти; з трансформацією свідомості від стану "холодної війни" між  двома світовими системами до відчуття відповідальності за вирішення  глобальних проблем людства; переходу від політики "плавильного котла", в якому емігранти з усіх куточків світу засвоювали цінності "середнього" американця, до мультикультурної ідеології  та "міжкультурної компетенції" з характерним для неї позитивним ставленням до різноманітних культур, звичаїв, традицій, філософських основ  світосприйняття. [4, c.75]

Теорія і  практика соціально-педагогічної діяльності в США мають столітню історію, хоча пов'язані переважно з такими поняттями, як "соціальна робота" та "соціальний працівник". Ця діяльність започаткована в 1889 році, коли Джейн  Адамс допомагала переселенцям адаптуватися в нових для них умовах життя. Нові імпульси їй були дані у 1920 році у  зв'язку із створенням Американської  ліги допомоги дітям, а в 1921 році Американської  асоціації соціальних робітників.

На сьогодні ж соціальна робота, на багатьох етапах тісно поєднуючись із соціально-педагогічною діяльністю, складає своєрідну галузь індустрії цієї найбагатшої країни світу, і спрямовується на людей різного віку, різних соціальних прошарків, рас, етнічних груп, релігій. Діяльність соціальних працівників, у їхньому ж складі й соціальних педагогів, поширюється не тільки на різноманітні освітні навчальні заклади, а й на урядові установи, офіси, підприємства , центри охорони здоров'я, агентства з охорони сім'ї і дитини, центри фізичного і психічного здоров'я, госпіталі, військові підрозділи, психіатричні лікарні, в'язниці, церкви, ком'юніті-центри.

Важливим  центром соціалізації підростаючого  покоління залишається школа. У  країні існує давня традиція її міцного  зв'язку з общиною, оскільки в США  школи завжди будувалися на кошти  платників податку місцевих общин - сукупності населення певних територіально-адміністративних одиниць, які представлені житловими  кварталами у великих містах, окремими поселеннями, містечками, селищами. На цих територіях, як правило, існувала ціла низка соціальних інститутів: школа, сім'я, батьківсько-общинні асоціації, общинні клуби, релігійні об'єднання, різноманітні інші установи, організації, а також промислові підприємства. [12, c.123]

Теоретичним фундаментом общинного навчання став прагматизм, що певним чином сприяло  розвитку індивідуальних здібностей учнів  і зміцненню зв'язку школи із життям. У процесі соціалізації особистості  на основі освіти школярі ознайомлювалися  з різними сферами трудової діяльності, брали участь у соціальному житті  общини, яка в науково-педагогічних дослідженнях розглядалася як вирішальний  чинник об'єднання всіх соціальних прошарків місцевого населення. На початку 70-х років на загальнодержавному рівні був прийнятий акт розвитку общинних центрів, які розташовувалися  у коледжах та університетах і  готували керівників общинних шкіл. Концепція  залучення общини до навчання та виховання  школярів та їх всебічної соціалізації на цій основі знайшла підтримку  в Національній асоціації батьків  та вчителів. У її заяві з приводу  цього йшлося, що общинна школа-"... це інструмент для реалізації всього потенціалу кожного індивіда" (EducationAmendments of1977. Washington, 1978. - P. 161-162).

Общинна школа  перетворилася в центр громадського життя общини, оскільки представляла населенню общини своє приміщення та матеріальні засоби для проведення занять у другій половині дня. В таких  школах дорослі разом із дітьми отримали можливість вчитися та відпочивати. Директори общинних шкіл призначалися координаторами штатів, або обиралися  радою общини, яка враховувала  такі їхні особистісні якості, як: конгруентність, комунікабельність, винахідливість. Кожний із директорів на чолі зі штатом співробітників, до складу якого входили вчителі, котрі працювали на півставки, та клерки, реалізовував програму общинного  навчання. Робочий день керівника, як правило, розпочинався о першій годині дня і закінчувався об одинадцятій  вечора. Основні аспекти його діяльності були представлені професіями: педагога, радника з профорієнтаційної  роботи, інспектора, адміністратора. Таким  чином, діяльність общинної школи спрямовувалася за трьома основними напрямами: 1) робота з дітьми, 2) робота серед дорослого  населення з метою залучення  його до життя общини, 3) залучення  дорослих до виховання молоді. У  системі роботи общинної школи певним чином відбувався процес соціалізації всіх вікових груп населення.

Соціальній  роботі та в її складі соціально-педагогічній діяльності в школі надається  велике значення. Починаючи з 70-х  років ХХ-го століття в країні регулярно  проводяться науково-практичні конференції, присвячені проблемам шкільної соціальної роботи. Видаються журнали "Соціальна  робота в системі освіти" та "Журнал шкільної соціальної роботи".

У сучасній американській  школі штатні соціальні працівники у ході соціально-педагогічної діяльності виконують найрізноманітніші функції. Насамперед, у процесі індивідуальної роботи з учнями як клієнтами вони намагаються здійснювати профілактику безпричинних пропусків навчальних занять, середовищної дезадаптації підлітків, їхньої підвищеної агресивності, передчасної вагітності учениць. З цією ж метою вони організовують групи для обговорення проблем, які хвилюють людину шкільного віку. Особливе місце серед них останнім часом посідають питання зловживання наркотичними речовинами, запобігання інфекційних захворюванням (ВІЛ / СНІД), ранньої вагітності, проблем спілкування з ровесниками та сексуальних порушень. Однак, розробляючи програми занять дискусійних груп, соціальний працівник попередньо консультується з вчителями, батьками та адміністрацією школи. У свою чергу, вони самі консультують педагогічний колектив стосовно індивідуальних психічних особливостей школярів.

Окремою ділянкою роботи соціального працівника школи  є його соціально-педагогічна діяльність у колі батьків учнів. З одного боку, він вивчає особливості кожної окремої сім'ї, її ставлення до школи  та дитини, а з іншого боку, допомагає  батькам налагодити тісніші зв'язки зі школою та краще зрозуміти глибину  проблем дитини в школі. Надає  їм потрібні психолого-педагогічні  консультації і у випадку необхідності допомагає зв'язатися з різноманітними агентствами, наприклад, агентством сімейної служби. [17, c.141]

Соціальний  працівник, використовуючи низку федеральних  соціальних програм і таких програм  окремих штатів, виявляє учнів, які  потребують матеріальної допомоги (одяг, навчальне обладнання, книги, безплатні  або частково оплачувані сніданки, гаряче молоко).

Як правило, соціальний працівник співпрацює з  так званою мультидис-циплінарною бригадою, в завдання якої входить обстеження певних учнів з метою отримання ними соціальної освіти. До його обов'язків входить отримання від батьків письмового дозволу на обстеження їхньої дитини та залучення її до спеціальної освіти, на збір відповідної медичної та іншої діагностичної інформації, гарантує її конфіденційність. Вивчаючи історію розвитку дитини, соціальний працівник звертає увагу на те, чи спостерігаються порушення, характерні для учня в школі, у сімейному або ширшому соціальному оточенні. Адже згідно з законом про спеціальну освіту вияв аномальної поведінки тільки в умовах школи засвідчує, що проблема полягає в школі, а не в дитині. У цьому випадку необхідна консультація з вчителями стосовно відповідних змін у шкільних програмах з метою задоволення потреб дитини. Проводиться збір іншої важливої інформації, на основі якої можна було б визначити нормально чи аномально розвивається школяр. Важливими тут стають виявлення ставлення батьків до народження дитини, ставлення дитини до батьків, часу першого самостійного кроку і першого сказаного слова, найефективніших виховних впливів, ставлення дитини до братів і сестричок, якщо вони є тощо.