Специфіка професійної діяльності соціальних працівників в релігійних общинах

Активізація соціально-педагогічної діяльності в  останні роки пояснюється низкою причин: удосконаленням соціальної структури  суспільства, впливом на неї об'єднання  з НДР, допомогою переселеним  із інших країн сім'ям та біженцям. Традиційно еклектична за своєю суттю  орієнтація соціальної роботи та соціальної педагогіки почала набирати міждисциплінарного характеру, оскільки в соціально-педагогічній роботі стало необхідним використання результатів таких соціальних наук, як: політико-економічні основи теорії держави і соціальної політики, теорії соціалізації, інтерракціонізму та ін. У зв'язку з цим сучасні підходи до соціально-педагогічної роботи, будучи раніше орієнтованими або на суб'єкта, або на суспільні умови, доповнюються новими концепціями, які пов'язують соціальну теорію з теорією дії, чітко визначаючи межі компетенцій соціально-педагогічних дій в цілому. Це дає можливість спрямувати соціальну роботу і соціальну педагогіку, з одного боку, на вимоги і завдання, які ставлять перед людиною складні житейські ситуації, а з іншого боку, на можливості стимулювання та розвитку процесів у будь-якій ситуації й запобігання чи ослаблення негативних явищ. Завдяки комплексному використанню всіх відомих професійних методів, спеціальних методик та технологій, освітніх концепцій тощо соціальні працівники і соціальні педагоги намагаються стимулювати клієнтів на розвиток і зміцнення їх власних сил, повноцінну реалізацію внутрішнього потенціалу, прийняття самостійних рішень.

У розумінні  німецьких дослідників проблем  соціалізації особистості соціальна  педагогіка і соціальна робота - це форма професійних дій, які  визначаються принципами індивідуалізації і змін (в мікро-, мезо- і макросистемах).

Незважаючи  на умовне розділення функцій соціальної педагогіки та соціальної роботи, німецькі фахівці виходять із того, що цілі, ціннісні орієнтації, завдання, базові знання та методи як для однієї, так і для  іншої повинні бути спільними. Але  оскільки практична діяльність має  свою специфіку, то для професійної  кваліфікації соціальних працівників  та соціальних педагогів властиві певні  акценти. У сфері соціальної роботи вони, насамперед, пов'язані з вирішенням конфліктних ситуацій, вирівнюванням  соціального дефіциту, посередницькою місією в умовах надання професійної  допомоги. Однак це не є перепоною  для спільної діяльності соціальних працівників та соціальних педагогів  у вирішенні завдань соціалізації різновікових груп населення країни.

Теорія і  практика соціальної роботи базується  на таких основних принципах: сімейної орієнтації, прихованості та конфіденційності, щирості та довір'я, розуміння замість  осудження, допомоги і виховання  замість покарання, добровільності замість контролю, допомоги для самодопомоги або активності замість пасивності, об'єднана допомога -комплексна допомога.

Персонал  соціальних служб готується в  різноманітних освітніх закладах. Зокрема, на середньоосвітньому рівні в професійних та спеціалізованих школах готуються працівники дитячих садків, молодіжних центрів та надомного догляду за малюками. Соціальні працівники та педагоги навчаються в коледжах-інститутах, які належать до системи вищої освіти. Курси соціальних працівників та соціальних педагогів пропонують також деякі університети.

Різноманітні  навчальні програми з підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників передбачають таке спрямування  навчально-пізнавальної діяльності майбутніх  фахівців соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності: соціальна робота і соціальна  педагогіка (історія, теорія, організація  та інститути, методи); соціальні науки (соціологія, соціальна політика, політична  наука, економіка, статистика, емпіричні  соціальні дослідження); психологія та педагогіка (прогресивна психологія, терапевтичні методи, теорія і практика освіти, теорія соціалізації); здоров'я (надання медичної допомоги, медичне  обстеження); юридичне і суспільне  управління (законодавство стосовно сім'ї, молоді, соціального забезпечення, соціальних гарантій, праці та управління); засоби масової інформації, мистецтво, спорт. [5, c.146]

Важливу роль у підготовці соціального працівника відіграє практика. Наприклад, за умови  академічної підготовки його у спеціалізованих  школах упродовж 3 років на безпосередню практичну діяльність відводиться 1 рік.

Станції допомоги неповнолітнім призначені для надання  амбулаторної допомоги не тільки підліткам, а й їх близьким на добровільній основі. Тут проводяться діагностичне лікувальне обстеження та відповідний  курс лікування.

А-клініки - амбулаторний заклад для надання допомоги у  вирішенні наркологічних проблем. Персонал його складають соціальні  працівники, лікарі та медсестри. Форми  лікування: індивідуальна бесіда із соціальним працівником, групова співбесіда, зустріч клієнта та його сім'ї  із соціальними працівниками, діагностичне обстеження, курс лікування на основі лікувальних препаратів.

Інтернати-лікарні - тимчасові помешкання для вирішення  наркологічних проблем. Передбачені  лікувальні процедури.

Витверезники  передбачені для надання допомоги для бажаючих перервати алкогольний  запій. Обладнані ліжками. Лікувальний  період - 5 діб. Персонал складається  із соціальних працівників, медсестер, чергових.

Притулки (сховища) працюють із цілодобово відкритими дверима. У них тимчасово розташовуються особи з наркологічними проблемами, у випадку необхідності диспансеризації  отримують направлення у відповідні заклади.

Інтернати-гуртожитки пропонують клієнтам, наркологічно хворим і зі слабою здатністю до самообслуговування, притулок та лікувальні послуги.

Опорні пункти-квартири також передбачені для наркологічно хворих. Надають тимчасове житло і амбулаторне лікування, допомагають налагодити побут.

Диспансери - стаціонарні заклади для лікування  наркологічно хворих. Методи лікування: індивідуальне та групове обстеження, заходи з відновлення контактів з ріднею і колегами за роботою, медична допомога та допомога у трудовлаштуванні. Організоване дозвілля.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДОСВІДУ КОНФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ  ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ  У ВИЩІЙ ПРОФЕСІЙНІЙ ШКОЛІ  НІМЕЧЧИНИ

Соціальна структура  релігії може бути представлена як трискладова (рис.2.1.).

Релігія - духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, а й виступає для неї засобом спілкування, входження в його світ. Особливістю релігії є такий особистісний стан, який можна окреслити як стан самовизначення у соціумі, здобуття людиною себе.

Рис.2.1. Соціальна структура релігії

Головними соціальними функціями релігії у будь-якому суспільстві вважаються наступні:

• ілюзорно-компенсаторна
• світоглядна
• регулятивна (регулювання норм і цінностей);
• комунікативна
• інтегруюча

Соціальними функціями різних релігійних конфесій, як правило, є виховна правова  та політична. [19, c.159]

Специфічним об‘єктом для вивчення соціальними  педагогами і психологами є релігійна  психотехніка, що означає систему  психологічної допомоги окремій людині а також формування людини

здатної жити в умовах об‘єктивних труднощів  не виходячи за межі психологічної норми.

Найбільш  відомими можна вважати такі релігійні  психотехнічні прийоми:

• феномен загробного життя як ліквідації страху смерті;
• феномен сповіді як гармонізації внутрішнього світу;
• хрещення як інструмент заспокоєння потреби належності;
• таїнство шлюбу як запорука міцності сім‘ї та надійності сімейної соціалізації тощо.

Релігійна психотехніка формує різноманітні механізми психологічного захисту, що дають дитині можливість автоматично діяти у складних обставинах. Вона широко використовує вплив мистецтва а отже, розвиває дитину естетично. Водночас релігійна психотехніка своєрідно реалізує техніку інтеріоризованого контролю за поведінкою: дитина переконується що кожен її вчинок може бути контрольований.

Таким чином, релігія як психотехнічна практика виховання дитини у критичних ситуаціях стає ефективною системою впливу на стан особистості

При цьому  парадоксом і головною проблемою  релігійної психотехніки є те, що її неможливо використати не формуючи релігійного світогляду. Однак школа відділена від церкви, не може формувати релігійного світогляду, а отже, не може в повному розумінні цього слова використовувати релігійну психотехніку для реалізації своїх соціальних завдань. [2, c.35]

Однак необхідно  враховувати можливості застосування певних форм співробітництва громадських  і конфесійних інституцій у соціальному вихованні: недільні школи, запрошення служителів культурно-шкільні заходи вивчення історичної та культурної спадщини релігійних конфесій головна небезпека використання конфесійної моделі соціалізації полягає у тому що за умови незнання сутності віровчення дитина може потрапити під вплив релігійного насильства При цьому йдеться вже не стільки про релігію, скільки про містичні вчення (певну релігійну установку, нав‘язливий психічний стан під впливом релігії). Містичні спалахи є характерними для кризових періодів життя дитини, а найбільш вразливим є підлітковий вік. У разі застосування релігійного насильства духовний вчитель перетворюється в гуру, а діти - в духовних підлеглих найпоширенішими формами релігійного насильства такі: вразливим є підлітковий вік. У разі застосування релігійного насильства духовний вчитель перетворюється в гуру, а діти - в духовних підлеглих

Найпоширенішими формами релігійного насильства такі:

• формування страху перед неминучістю покарання за проступки;
• введення дитини у стан навмисного медитування що саме по собі руйнує психіку дитини;
• насильницьке позбавлення певних свобод слова руху, власної думки тощо.

Релігійні організації, що здійснюють насильство над дітьми та підлітками, називаються асоціальними. До них (в історії останніх десяти- п‘ятнадцяти років) відносяться передусім радикальні секти, нетрадиційні езотеричні конфесійні утворення секта „Біле братство” тощо.

Такі асоціальні конфесії поділяються на дві групи:

• ті, що виникли на основі буддизму та індуїзму (Харе Кришна, Дзен-буддизад Міжнародна спілка транцентдентальної медитації тощо);
• ті, що продовжують чи ревізують християнство (секта Сен-Муна Рух Ісуса Біле братство). [14, c.63]

Специфіка нетрадиційних  асоціальних конфесій полягає передусім у тому, що вони містять елементи соціального протесту, які приваблюють молодих людей Водночас такі віровчення мають синкретичний характер, оскільки у них переплітаються містика, філософські вчення релігійно-моральні доктрини тощо.

 

Сучасна соціальна  політика української держави та Національна доктрина розвитку освіти визначили низку першочергових завдань педагогічної науки щодо різнобічного розвитку та соціальної адаптації особистості в сприятливих соціальних умовах. Соціальна педагогіка як окрема галузь педагогічного знання зараз перебуває на етапі активного розвитку теоретичних положень та аналізу й систематизації досягнень світової соціально-педагогічної практики.

Численні  педагоги та громадські діячі у Німеччині - П. Нанторт, Г. Боймер, К. Фребель, Л. Оммо, П. Шмідт, А. Шмідт, А. Бебель, Б. Маренгольтц-Бюлова, А. Соломон, Г. Шродер- Браймон та ін. - досліджують питання соціально-педагогічної діяльності та участі в ній жінок.

Однією з  передумов ефективності соціально-педагогічної діяльності є наявність висококваліфікованих фахівців соціальної сфери, які мають ґрунтовну теоретичну підготовку та володіють різними технологіями соціально-педагогічної діяльності. Безумовно, великий інтерес викликають педагогічні ідеї минулого, соціальні та педагогічні ініціативи соціально розвинутих передових країн сьогодення, наприклад, Німеччини.

Зокрема великий  інтерес становлять соціально-педагогічні  ініціативи релігійних діячів. Добре відома діяльність німецького пастора І. Оберліна (1740-1826), який спробував уже в ті часи створити, говорячи сучасною мовою, «виховуюче соціальне середовище». Він відкрив своєрідний дошкільний заклад і розпочав підготовку жінок для роботи в ньому.

Провідний спеціаліст у сфері соціальної роботи і соціальної педагогіки в Німеччині Гертруда Боймер визначила соціальну педагогіку як інструмент соціальної політики [1, с. 10].

На початку XX ст. з ідеєю об'єднання всіх виховних можливостей суспільства виступив професор з Німеччини Пауль Нанторт. Він вважав, що «виховання народу не є ізольованим завданням, а має бути поєднаним з усім народним життям» [1, с.12].

Тому трохи  пізніше професійна підготовка соціальних працівників, соціальних педагогів у Німеччині була піднесена до рівня «фах-хол шул» (вищого навчального закладу).

Досліджуване  питання про опанування німецькими жінками соціальних професій у минулому дуже важливе у контексті вивчення іноземного історичного досвіду. Адже переважну більшість соціальних працівників у Німеччині (і в Україні) становлять жінки.

У XIX ст. дуже багато з них були безробітними. Надзвичайно цінним для українського жіноцтва є досвід боротьби німецької  жінки за права на працю і освіту. Питання дуже актуальне сьогодні для українок.

У зв'язку зі світовою економічною кризою, інфляцією  та багаторічною політичною нестабільністю на Україну очікують дуже важкі часи.