Особливості самооцінки у дітей старшого дошкільного віку з вадами зору

У старшому дошкільному віці закладаються основи майбутньої особистості: формується стійка структура мотивів; зароджуються нові соціальні потреби (потреба в повазі і визнання дорослого, у визнанні однолітків, проявляється інтерес до колективних форм діяльності); виникає новий (опосередкований) тип  мотивації - основа довільної поведінки; дитина засвоює певну систему  соціальних цінностей; моральних норм і правил поведінки в суспільстві. Дитина в старшому дошкільному віці починає усвідомлювати і узагальнювати  свої переживання, формується внутрішня  соціальна позиція, більш стійка самооцінка і відповідне їй ставлення  до успіху і невдачі в діяльності. Розвиток особистості дитини включає  дві сторони. Одна з них полягає  в тому, що дитина поступово починає  розуміти навколишній світ і усвідомлює своє місце в ньому; це породжує нові типи мотивів поведінки, під впливом  яких дитина робить ті чи інші вчинки. Інша сторона розвиток почуття і  волі. Вони забезпечують дієвість цих  мотивів, стійкість поведінки, її відому незалежність від зміни зовнішніх  обставин. [6] Старший дошкільний вік  відіграє особливу роль в психічному розвитку дитини: в цей період життя  починають формуватися нові психологічні механізми діяльності та поведінки. Цей етап сприятливий для оволодіння соціальним простором людських відносин через спілкування з дорослими  і однолітками. Цей вік приносить  дитині нові принципові досягнення. Одним  з найважливіших досягнень старшого дошкільного віку є усвідомлення свого соціального "Я", формування внутрішньої соціальної позиції, уявлень про себе.

У старшому дошкільному віці у зміст уявлень про себе входить  відображення їм своїх властивостей, якостей, можливостей. Дані про свої можливості накопичуються поступово  завдяки досвіду різноманітної  діяльності, спілкування з дорослими  і однолітками. Уявлення дитини про  себе доповнюються відповідним ставленням до самого себе. [5]

Формування образу самого себе відбувається на основі встановлення зв'язків між індивідуальним досвідом дитини та інформацією, яку він отримує  в процесі спілкування. Налагоджуючи контакти з людьми, порівнюючи себе з ними, зіставляючи результати своєї  діяльності з результатами інших  дітей, дитина отримує нові знання не тільки про іншу людину, а й про самого себе.

У старшому дошкільному віці відбувається розвиток самосвідомості. При цьому, дорослий, організовуючи  діяльність старшого дошкільника, допомагає  дитині оволодіти засобами усвідомлення себе і само оцінювання. Джерелом розвитку самосвідомості вважається провідна діяльність. Таким чином, ми можемо відзначити, що основним фактором, що робить, істотний вплив на розвиток особистості дитини в дошкільному віці є гра.

Гра - форма діяльності в  умовних ситуаціях, спрямованої  на відтворення і засвоєння суспільного  досвіду, фіксованого в соціально  закріплених способах здійснення предметних дій, у предметах науки і культури.

Під терміном "самосвідомість" в психології зазвичай мають на увазі  існуючу в свідомості людини систему  уявлень, образів і оцінок, що відносяться  до нього самого. У самосвідомості виділяють дві взаємопов'язані  складові: змістовну - знання та уявлення про себе (Хто я?), І оцінну, або  самооцінку (Який я?) [10]

Змістовний і оцінний  аспекти самосвідомості є єдиним нероздільним цілим, тому що будь-яке  судження старшого дошкільника про  себе, в тій чи іншій мірі включає  й самооцінку. Уявлення про свої індивідуальні якості, виникаючи, відразу  ж обростають і певним ставленням до себе.

В процесі розвитку в дитини в дошкільному віці формується не тільки уявлення про властиві йому якості і можливості (образ реального "Я" - "який я є"), але також  і уявлення про те, яким він має  бути, яким його хочуть бачити оточуючі ( образ ідеального "Я" - "яким би я хотів бути"). Оцінна складова самосвідомості відображає ставлення  людини до себе і своїх якостей, її самооцінку.

У старшому дошкільному віці позиція близькості реального та ідеального «Я» є найбільш сприятлива (Л. І. Божович, М. І. Лисіна, Є. Є. Кравцова), бо служить пусковим механізмом актуалізації однієї з найважливіших потреб особистості - потреби в саморозвитку, самовдосконаленні, яка, власне, і становить базис  визначення мети. 
Таким чином, наявність у дитини «позиції близькості двох Я» свідчить про його само тотожність, тобто про його упевненість в собі, впевненість в тому, що він хороший, коханий.

До старшого дошкільного  віку ставлення до себе істотно змінюється. До цього віку, діти починають усвідомлювати  як свої конкретні дії і якості, але і свої бажання, переживання, мотиви, які, на відміну від об'єктивних характеристик, не є предметом оцінки та порівняння, але об'єднують і  консолідують особистість дитини в  цілому все це відбивається в посиленні  суб'єктної складової самосвідомості та у змінах взаємини старшого дошкільника  до інших людей.

Власне «Я» дитини вже  не настільки жорстоко фіксоване  на своїх перевагах і оцінці своїх  об'єктивних якостей, але відкрито для  інших людей, їх радостей і проблем. Самосвідомість дитини виходить за межі своїх об'єктних характеристик і  відкрита для переживань інших. Інша дитина стає вже не тільки протилежною  істотою, не тільки засобом самоствердження  і предметом порівняння з собою, а й самоцінною особистістю, суб'єктом спілкування та звернення їх цілісного «Я». Саме тому діти охоче допомагають одноліткам, співпереживають їм, і не сприймають чужі успіхи як свою поразку.

Навколишні впливають  на розвиток особистості старшого дошкільника  з допомогою моральних норм. Вони засвоюються дитиною під впливом  зразків і правил поведінки. Зразками поведінки для дітей служать, насамперед, самі дорослі - їхні вчинки, взаємини. Дитина схильна їм наслідувати, переймати їх манери, запозичати вони оцінку людей, подій, речей.

Діти старшого дошкільного  віку знайомляться з життям дорослих багатьма шляхами - спостерігаючи їхню працю, слухаючи розповіді, вірші, казки. Як зразок для неї виступають поведінка  тих людей, які викликають любов, повагу та схвалення оточуючих. Дорослі  навчають дитину правилам поведінки, і  ці правила ускладнюються протягом дошкільного дитинства.

Також саме дорослі організують  повсякденну поведінку дітей  і забезпечують вправи в позитивних вчинках. Пред'являючи дітям вимоги та оцінюючи їх вчинки, дорослі домагаються  від дітей виконання правил. Поступово  і самі діти починають оцінювати  свої вчинки, виходячи з уявлень  про те, якої поведінки чекають  від них оточуючі.

Супідрядність мотивів є  одним з важливих новоутворенням у розвитку особистості дошкільника. Виникаюча ієрархія мотивів надає  певну спрямованість поведінки. У міру розвитку з'являється можливість оцінювати не лише  окремі вчинки дитини, але і її поведінку в  цілому як хорошу чи погану. Якщо головними  мотивами поведінки ставити громадські мотиви, дотримання моральних норм, дитина в більшості випадків буде діяти під їх впливом, не піддаючись протилежним спонуканням, які штовхають  її на те, щоб, наприклад, образити іншого або збрехати.

Після виникнення супідрядності  мотивів, дитина не завжди у всіх випадках керується одними і тими ж мотивами. Такого не буває і у дорослих. У поведінці кожної людини, виявляється безліч різноманітних мотивів. Але супідрядність приводить до того, що ці різноманітні мотиви втрачають рівноправність, шикуються в систему.

У старшому дошкільному віці ускладнюються відносини дітей  з оточуючими, їм самим доводиться визначати своє ставлення до чогось, оцінювати свої вчинки. Особливо важко  дітям вибирати між особисто значимими  і суспільно значущими мотивами. Якщо старший дошкільник зазнав невдачі  у якійсь значущій для нього справі, то це не вдається компенсувати задоволенням, від чогось іншого. Так як однієї зі сторін розвитку мотивів поведінки  у дошкільному віці є підвищення їх усвідомленості.

Дитина в старшому дошкільному  віці починає віддавати собі все  більш ясний звіт у спонукальних силах і наслідках своїх вчинків. Це стає можливим у зв'язку з тим, що у дошкільника розвивається самосвідомість - розуміння того, що він собою  представляє, якими якостями володіє, як ставляться до нього навколишні і чим викликається це відношення. Найбільш явно самосвідомість проявляється в самооцінці.

Таким чином, до кінця старшого дошкільного віку дитина не тільки стає суб'єктом діяльності, а й  усвідомлює себе як суб'єкта. Формується його самосвідомість, здатність до самооцінки своїх дій, вчинків, переживань.

У дітей старшого дошкільного  віку відбувається подальший розвиток компонента самосвідомості - самооцінки. Вона виникає на основі знань і  думок про себе.

Отже дошкільний вік є  досить важливим у формуванні повноцінної  особистості. Саме в цьому віці активно  розпочинає формуватися та складатися самооцінка дитини. Це відбувається за рахунок думки оточуючих, здатності  дитини оцінювати свої вчинки та інше.

1.4 Характеристика  особистості  з порушеннями  зору 

Порушення зору  у дитини можуть викликати істотні ускладнення  в процесі її розвитку, навчання , виховання. Оптичне сприймання має  надзвичайно важливе значення у  психічному розвитку особистості. Це сприймання є визначальним у формуванні уявлень  про предмети навколишнього світу. Більше всього вражень від навколишньої дійсності мозок отримує через  зоровий аналізатор

Зміна фізичного складу позначається на всіх сферах життєдіяльності. Між  суспільством і незрячою людиною  виникає межа, що підтримується обома  сторонами. З одного боку це обумовлено соціальними стереотипами про сліпоту  як нездоланний бар’єр для нормального  існування. З іншого – відбувається відсторонення і самоізоляція незрячих від соціуму внаслідок страху бути незрозумілими, осміяними, неприйнятними. Відсутність зору порушує відносини  особистості як з фізичним світом, так і з соціальним середовищем. Це може стати приводом для відповідного ставлення до людини з боку оточуючих  і вплинути на формування її «Я-образу».

Включення факту «дефективності»  у структуру «Я-образу» призводить до неадекватної самооцінки, пасивної життєвої позиції, незадоволеності  міжособистісними відносинами, емоційного дискомфорту. Особистість, яка має здатність до рефлексії, співвідносить свої можливості та досягнення з можливостями та досягненнями інших. При цьому власний дефект порівнюється не тільки з образом «здоров’я», а й з іншими хворобами і дефектами. Встановлено, що переоцінка та недооцінка власних можливостей в осіб з порушеним зором виражені набагато яскравіше, ніж у зрячих. Самооцінка у дітей старшого дошкільного віку формується на основі того, як їх оцінюють дорослі, особливо батьки. У цьому віці негативні наслідки гіперопіки. Батьки, які безмірно перебільшують успіхи дитини, намагаються частими словесними заохоченнями компенсувати її інвалідність, що й формує неадекватно високий рівень самооцінки, який закріплюється до старшого віку.

Т.Маєвський зазначає, що завищена самооцінка у дітей з  вадами зору проявляється ігноруванням факту сліпоти і її наслідків. Деякі з них не враховують спричинені розладами труднощі і обмеження, недостатньо критично оцінюють своє становище. Ця риса притаманна здебільшого  слабозорим, які бажають, щоб оточуючі вважали їх зрячими. Завищена самооцінка має негативні наслідки : людина із зоровими чи іншими дефектами ставить  завдання, неадекватні її можливостям, і поступово, внаслідок неминучих  невдач втрачає впевненість у  собі. У процесі реабілітації такі незрячі схильні перебільшувати власні можливості, відкидають допомогу інших. Корекційна робота з ними часто  буває важкою і малоефективною

Занижена самооцінка. Так  само як і завищена, негативно впливає  на результативність роботи. Такі діти недооцінюють свої можливості. Вони замкнені, досить часто уникають спілкування.

Крім завищеної чи заниженої  самооцінки у тотально незрячих виявлено невідповідність між рівнем домагань і реальними можливостями.Відмінною  рисою незрячих є прийняття позиції  суперництва зі зрячими, прагнення  компенсувати свій сенсорний недолік  насамперед розвитком інтелекту.

Глибокі зорові патології  порушують системну взаємодію суб’єкта з об’єктами навколишнього середовища. Це позначається на орієнтувальній реакції  та орієнтувальній діяльності в цілому, гальмуванні гностичних процесів та дії вищих функціональних структур.   

Порушення зору є тією категорією психофізичних порушень, які проявляються в обмеженому зоровому сприйманні або  його відсутності , що впливає на процес формування і розвитку особистості. У осіб з порушенням зору виникають  специфічні особливості діяльності, спілкування і психофізичного розвитку. Вони виявляються у відставанні , порушенні і своєрідності розвитку рухової активності, просторової орієнтації, формуванні уявлень і понять, у способах предметно-практичної діяльності, в особливостях емоційно-вольової сфери, соціальної комунікації, інтеграції в суспільство, адаптації до праці.

Труднощі дітей з вадами зору в пізнавальній діяльності пов’язані  з недостатнім оволодінням моторикою  свого тіла, орієнтування у малому та великому просторі, зорово-моторною координацією ока («рука-око»). Проте  вони не в змозі самостійно організувати не тільки свою пізнавальну, навчальну  діяльність, а й своє життя, свої ігри. Дітей доводиться спонукати  до рухливості, до пізнавальної активності.  

У багатьох дітей з порушенням зору виникають проблеми у спілкуванні  з іншими людьми. Це може бути пов’язане  з невмінням слухати співбесідника, а також з невеликим досвідом спілкування. В таких дітей мова має монологічний характер, діалогу  у спілкуванні не виходить. В таких  випадках потрібна допомога дорослого.