Особливості самооцінки у дітей старшого дошкільного віку з вадами зору

 

Державний вищий навчальний заклад                                                                

 

 

 

 

                 

                  КУРСОВА РОБОТА

На тему: Особливості самооцінки у дітей старшого дошкільного віку з вадами зору

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи вивчення проблеми самосвідомості в психології………………………………………………………………………….6

1.1.  Вивчення самосвідомості у закордонній та вітчизняній психології……..6

1.2. Самооцінка як компонент самосвідомості в психології …………………12

1.3Особливості розвитку дітей старшого дошкільного віку. ………………...17

1.4 Характеристика особистості з порушеннями зору………………………..22

РОЗДІЛ 2 Емпіричне дослідження особливостей самооцінки дітей старшого дошкільного віку із вадами зору………………………………………………..26

2.1.  Вибірка та методи  дослідження…………………………………………...26

2.2. Емпіричне дослідження самооцінки……………………………………….28

2.3 Методики формування адекватної самооцінки у дошкільнят з вадами зору………………………………………………………………………………..33

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………....39

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..40 

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Проблема вивчення самосвідомості є однією з ключових в психології. Вона широко обговорюється в рамках вітчизняних і зарубіжних психологічних досліджень. Вивчення структури самосвідомості, динаміки ЇЇ розвитку представляє великий інтерес, як у теоретичному, так і в практичному плані, оскільки дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості в онтогенезі.

В рамках дослідження самосвідомості самооцінці відводиться провідна роль - вона характеризується як стрижень цього  процесу, показник індивідуального рівня його розвитку, як об'єднуючий початок, включений в процес самоусвідомлення. Самооцінка є однією з суттєвих умов, становлення особистості. Вона формує в індивіда потребу відповідати не тільки рівню оточуючих, але й рівню власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає не просто як знання самого себе, не як сума окремих характеристик, а як певне ставлення до себе, передбачає усвідомлення особистості як деякого стійкого об'єкта.

Самооцінка є центральною  ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її ставлення до світу, до людей, до самого себе. Являє собою складний за психологічною природою феномен. Вона включена в безліч зв'язків  і відносин з усіма психічними утвореннями особистості і виступає в якості важливої ​​детермінанти всіх форм і видів її діяльності та спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і вдосконалення його відбувається протягом усього життя людини.

Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості незалежно  від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися самим собою. В даний час все більш очевидний вплив самооцінки дошкільника на його поведінку, міжособистісні контакти.

Дошкільний вік не випадково  обрано для проведення даного дослідження. Цей вік - початковий період усвідомлення дитиною себе, мотивів і потреб у світі людських відносин. Тому важливо в цей період закласти основи для формування диференційованої адекватної самооцінки. Все це дозволить дитині правильно оцінити себе, реально розглядати свої сили до завдань і вимог соціального середовища, відповідно до цього самостійно ставити перед собою цілі і завдання.

У психологічній літературі, як у вітчизняній, так і зарубіжній самооцінці приділена велика увага. Проблема розвитку самооцінки, структури, функцій, обговорюються в роботах Л. І. Божович, І. С. Кона, Е. Еріксона, та інших психологів. Закономірності формування самооцінки в дитячому віці були досліджені Белобрикіною О.А., Божович Л.І., Захаровою А.В Лісіною М.І., Мухіною В.С., та іншими. Разом з тим, особливості проявів самооцінки в старшому дошкільному віці вивчені ще не достатньо.

Вступаючи в дошкільний вік, дитина починає усвідомлювати факт свого існування. Розвиток справжньої самооцінки починається з реалістичних оцінок дітьми своїх умінь, результатів  своєї діяльності і конкретних знань. Менш об'єктивно в цей період діти оцінюють якості своєї особистості. Дошкільнята схильні переоцінювати  себе, на що їх направляють переважно  позитивні оцінки оточуючих їх дорослих.

До кінця дошкільного  віку співвідношення емоційного і когнітивного компонентів більш гармонізується. Створюється розвиток когнітивного компонента самооцінки, для інтелектуалізації ставлення дитини до себе, подолання прямого впливу на її самооцінку з боку дорослих. Старший дошкільний вік є важливим періодом для становлення самооцінки для подальшого її розвитку та впливу на особистість.

Об'єкт  дослідження: самосвідомість як стійка, система уявлень людини про себе.

 Предмет дослідження: самооцінка дітей старшого дошкільного віку з вадами зору.

Головна мета дослідження : визначення особливостей самооцінки дітей старшого дошкільного віку з вадами зору

Гіпотеза  дослідження : самооцінка дітей старшого дошкільного віку з вадами зору є неадекватною ( завищеною, або неадекватно заниженою).

У відповідності з метою, об'єктом і предметом були поставлені такі завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми самосвідомості в психології
2. Вивчити поняття самооцінки в психології
3. Вивчити і виявити рівні самооцінки дітей старшого дошкільного віку
4. Визначити особливості самооцінки дітей старшого дошкільного віку з вадами зору.

Методи  дослідження:

1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження;
2. Емпіричне вивчення самооцінки дітей;
3. Аналіз отриманих експериментальних даних.

Дослідження проводилися  в дитячому садку №284 «Росинка»  у старшій групі. Кількість групи 20 чоловік. Вік 5-6 років. Був проведений психологічно-педагогічний експеримент.

Практична значущість дослідження  полягає в тому, що результати дослідження  з даної проблеми можна використовувати  у практиці психологів ДНЗ.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОСВІДОМОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

 

1.1 Вивчення самосвідомості  у вітчизняній і зарубіжній  психології

 

Проблема самосвідомості, як одна з центральних проблем  психології особистості, вивчалася  в працях різних вітчизняних і  зарубіжних психологів. Серед них  можна виділити наступних авторів: Л.І. Божович, Л.В. Бороздіна, Л.С. Виготський, А.В. Захарова, Б.В. Зейгарник, А.Н. Леонтьєв, В.С, Мухіна, Є. Е.А. Серебрякова, А.Г. Спиркин, С.Л. Рубінштейн, І.І. Чеснокова, П.М. Якобсон, А. Адлер, Р. Бернс, К. Левін, К. Роджерс, 3. Фрейд.

О.Н. Леонтьєв, характеризуючи проблему самосвідомості як проблему високого життєвого значення, що вінчає психологію особистості, розцінював її в цілому як невирішену, що вислизає від науково-психологічного аналізу[5]. Дійсно, до теперішнього часу не існує більш-менш визначеного і загальновизнаного трактування цієї особливої ​​суб'єктивної реальності. Найчастіше самосвідомість розглядається як орієнтування людини у власній особистості, усвідомлення себе як "Я". Самосвідомість дозволяє людині, відображаючи зовнішній світ, виділяти себе в ньому, усвідомлювати своє ставлення до цього світу і себе в своїх відносинах з оточуючими, пізнавати власний внутрішній світ, переживати і певним чином оцінювати його. Самосвідомість - це усвідомлення і цілісна оцінка самого себе і свого місця в житті. Завдяки самосвідомості людина сприймає себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей.

Необхідно відзначити, і  це неодноразово підкреслював С.Л.Рубінштейн, що самосвідомість не надбудовується по виду над особистістю, а включається до неї [18]. Вона не має самостійного шляху розвитку, окремого від розвитку особистості, а включається в процес розвитку особистості як реального суб'єкта як її моменту, сторони, компонента. Згідно С.Л. Рубінштейну, самосвідомість - це усвідомлення самого себе як свідомого суб'єкта, реального індивіда, а зовсім не усвідомлення своєї свідомості [18]. Історично самосвідомість - більш пізній продукт розвитку, що з'явився на основі свідомості і спільно з ним виникла мова.  Різні акти самосвідомості - це як би спілкування людини з самим собою, для якого потрібен розвиток внутрішнього мовлення, достатній рівень сформованості таких властивостей мислення, як абстракція та узагальнення, що дозволяють суб'єкту скласти уявлення і поняття про своє "Я",  відмінному від "Я" іншого [22]

У центрі проблеми самосвідомості лежить розрізнення двох його сторін: виділення "Я" як суб'єкта («чинне Я") і як об'єкта самопізнання і  само відносин («рефлексивне Я"). У  психологічній науці це основне  для всіх теорій "Я" розрізнення  було введено У. Джеймсом, який вважав, що в єдиному і цілісному "Я" містяться два нерозривних складових: емпіричне "Я" ("Я" як об'єкт  пізнання) і "чисте Я »(« Я  »як суб'єкт пізнання). Під емпіричним "Я" (або "Моє") У. Джеймс розумів  сукупність, підсумок всього того, що людина може назвати своїм: своє тіло, одяг, житло, сім'ю, друзів, репутацію, творчі досягнення, психічні сили і якості. Це емпіричне "Я" він поділяє  на три підсистеми: а) матеріальне "Я" - тіло, одяг, власність; б) соціальне "Я" - те, чим визнають даної людини оточуючі; при цьому кожна людина має  стільки соціальних "Я ", скільки  існує окремих груп, з думкою яких він вважається; в) духовне" Я "- сукупність психічних особливостей, схильностей і здібностей. Під "чистим" "Я" У. Джеймс мав на увазі ту обставину, що людина відчуває себе суб'єктом  своїх дій, сприйняття, емоцій і усвідомлює свою тотожність і нерозривність  з тим, чим він був напередодні. Це ступінь центрації суб'єктивної системи, яка може бути більш або  менш чітко вираженою або дифузною.

Оцінити важливість внутрішніх процесів самосвідомості важко, тому що вони нерозривно пов'язані з практичною діяльністю суб'єкта, його взаємодією із зовнішнім світом. Але варто  тільки перервати зв'язок індивіда із зовнішнім світом, помістивши його в умови ізоляції, і ці внутрішні процеси активізуються (І. С. Кон).

Якщо свідомість орієнтована  на весь об'єктивний світ, то об'єктом  самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона виступає і  як суб'єкт, і як об'єкт пізнання і  відносини [24] Самосвідомість постає як особливо складний процес, динамічне  утворення психіки, яке перебуває  в постійному русі не тільки в онтогенезі, а й у повсякденному функціонуванні. Результатом процесу самосвідомості служить Я-концепція, що розуміється  як сукупність установок, спрямованих  на самого себе [3]. Я-концепція при  цьому не просто продукт самосвідомості, але й важливий чинник детермінації поведінки.

 Самосвідомість - складна  психологічна структура, що включає  в себе декілька особливих  компонентів, як вважав В.С.  Мерлін, по-перше, усвідомлення своєї  тотожності, по-друге, свідомість  свого власного "Я" як активного,  діяльного початку, по-третє, усвідомлення  своїх психічних властивостей  і якостей і, по-четверте, певну  систему соціально-моральних самооцінок. Всі ці елементи пов'язані один  з одним функціонально й генетично,  але формуються вони не одночасно.  Зачаток свідомості тотожності  з'являється вже в дитини, коли  вона починає розрізняти відчуття, викликані зовнішніми предметами  і власним тілом. Свідомість "Я"  виявляється приблизно з трьох  років, коли дитина починає  правильно вживати особисті займенники. Усвідомлення своїх психічних  якостей і самооцінка набувають  найбільше важливість в підлітковому  і юнацькому віці. Але оскільки  всі зазначені компоненти взаємопов'язані,  збагачення одного з них неминуче  видозмінює всю систему.

Інше уявлення про структуру  самосвідомості належить В.С. Мухіній, яка виділяє п'ять ланок у  структурі самосвідомості. Перша  ланка - ім'я своє, кругом якого формується усвідомлювана людиною власна сутність. Ідентифікація з ім'ям відбувається з перших років: дитині важко мислити  про себе за межами імені, воно лягає  в основу самосвідомості, набуває  особливого особистісного сенсу. Завдяки імені дитина отримує можливість представити себе як відокремленого від інших унікального індивіда.

Друга ланка - домагання на визнання. З раннього віку дитина відкриває, що всі вчинки діляться на "хороші" і "погані". Так як все хороше емоційно заохочується, то у дитини з'являється прагнення бути хорошим, прагнення до визнання себе хорошим. Реалізуючи домагання на визнання у  всьому різноманітті видів діяльності, людина стверджує почуття власної  гідності і самоцінності.

Третя ланка - статева ідентифікація. Вона включає психологічне визнання власної ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному та психологічному плані.

Четверта ланка - психологічний  час особистості. Вона пов'язана  з побудовою суб'єктивної картини  життєвого шляху, з прагненням співвіднести себе справжнього з собою у  минулому і майбутньому.

П'яте ланка - соціальний простір особистості. Це сфера прав і обов'язків людини, яка визначає стиль і зміст спілкування  в контексті культури, до якої вона належить.

Найбільш прийнятою є  структура самосвідомості або Я-концепції (У. Джеймс, І. І. Чеснокова, Р. Берні, Л. В. Бороздіна та ін), в якій виділяються  наступні аспекти: когнітивний (самопізнання), емоційно-ціннісний (само відношення і  самооцінка) і поведінкова (саморегуляція). Когнітивна підструктура - якась описова  складова, яка фіксує знання, уявлення людини про себе. Самопізнання - початкова  ланка, основа існування і прояву самосвідомості.