Особливості розвитку памяті у молодшому шкільному віці

       II.  Особливості розвитку пам'яті та її механізмів у молодшому шкільному віці. 

       2.1. Поняття пам'яті, її види, процеси та риси.

       Пам’ять - неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці  завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запису уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам’яті людина, зауважив І.Сеченов, постійно перебувала би у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати [1].

       Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності мозку запам’ятовувати й зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття. Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням та майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, лежачою в основі розвитку.

          Пам’ять – це форма психічного відображення, що полягає у запам’ятовуванні, збережені (або забуванні), наступному відтворенні минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності чи повернення до сферу свідомості. Це специфічна форма психічного відображення дійсності, що забезпечує накопичення, збереження і відтворення вражень про навколишній світ; основа придбання знань, навичок і умінь для наступного їх використання[11].

       2.1.1. Види пам'яті.

       В  основу видової класифікації пам'яті  покладено три основні критерії:

       1)  Об'єкт запам'ятовування, тобто те, що запам'ятовується. Це предмети і явища, думки, рухи, відчуття. Відповідно цьому розрізняють такі види пам'яті, як образна, словесно-логічна, рухова і емоційна;

       2)  Міра вольової регуляції пам'яті. З цієї точки зору розрізняють довільну і мимовільну пам'ять;

       3) Тривалість збереження в пам'яті. В даному випадку мають на увазі короткочасну, довготривалу та оперативну пам'ять.

       1. Мимовільна і довільна пам’ять. Коли ми запам’ятовуємо певну інформацію без свідомого рішення її запам’ятати та без спрямованих зусиль (іноді навіть супроти своїй волі), то це вияв мимовільної пам’яті. Коли ж унаслідок власного рішення робимо свідому спробу для запам’ятання, то йдеться про довільну пам’ять. Обидва типи необхідні для повноцінного людського життя. Прояви довільної пам’яті з’являються ще в дітей дошкільного віку, але її значення стрімко зростає з роками.

       2. Безпосередня і відкладена пам’ять.

       Безпосередня, короткотривала пам’ять дає людині змогу відтворити певну інформацію відразу ж після ознайомлення з нею. Її обсяг обмежений і  сталий. Відкладена ж пам’ять довготривала. Вона виявляється у спроможності відтворювати вивчений матеріал після проходження значного часу. Для неї характерний необмежений обсяг і час збереження матеріалу, що вкрай необхідно в процесі навчання.

       3. Механічна і логічна пам’ять.

       Механічна пам’ять наявна, коли якийсь матеріал запам’ятовується внаслідок багаторазового повторювання – зазубрювання, без вдавання у зміст. При відтворенні особа може докладно повторити те, що запам’ятала, але не зможе пояснити значення матеріалу або застосувати його при нових обставинах.

       Коли  ж для запам’ятовування намагатися зрозуміти засвоювану інформацію (чи результат спостереження за якимось явищем), з’ясувати всі терміни, встановити смислові зв’язки в тексті, який містить цю інформацію, а лише після цього запам’ятати даний матеріал – використовується потенціал логічної пам’яті. При її застосуванні необхідно: виявити в ньому основні смислові ланки; виділити в матеріалі частини, які є логічними складниками цілості; здійснити селекцію інформації, приймаючи суттєве й відкидаючи другорядне.

       Логічна пам’ять дає кращі і довговічніші результати, ніж механічна. За її допомогою  можна запам’ятати значно ширший обсяг навіть дуже складного матеріалу  та тривалий час його зберігати.

       4. Образна пам’ять.

       Цей тип пам’яті виявляється в  запам’ятовуванні та відтворенні подразників, які впливають на органи чуттів. Нею може бути зорова чи слухова пам’ять, або й зорово-слухова. Зустрічаються люди, які легше запам’ятовують те, що бачать, інші ж ефективніше й простіше запам’ятають те, що почули.

       5. Словесно-логічна пам’ять.

       Для такого типу пам’яті характерна схильність до запам’ятовування й відтворення думок, висловлених вербально. Вона створює умови для сприймання логічних зв’язків і стосунків, виявлених в усній та писемній формі, у тому числі й мові точних наук, у якій застосовуються математичні та логічні символи.

       6. Моторна пам’ять.

       Кінетична пам’ять служить для набуття моторно-рухових навиків. Ця пам’ять необхідна малій дитині при використанні предметів щоденного побуту та при вивченні письма, спортсмену, який прагне вдосконалити свої досягнення, а також кожному, хто навчається використовувати різноманітні інструменти й пристрої у професійній діяльності.

       7. Емоційна пам’ять.

       Цей тип пам’яті проявляється в запам’ятовуванні тих подій, які мають сильне почуттєве забарвлення[4;11;7].  

       2.1.2. Риси пам'яті.

       Найважливіші  риси пам’яті – це тривалість, швидкість та міцність запам’ятовування, точність, швидкість відтворення, обсяг пам'яті [6;11;15] .

1. Тривалість пам’яті – це спроможність упродовж довгого часу зберігати сприйнятий досвід. З огляду на цю рису різні люди мають дуже великі індивідуальні відмінності. Деякі спроможні навіть через багато років згадати обличчя та імена шкільних друзів, а також багато різних обставин зі спільно прожитих років. Інші ж уже за декілька годин не можуть згадати обличчя особи, з якою зустрічалися. Тривалість пам’яті має вибірковий характер. Це означає, що для тих галузей, якими ми цікавимося, вона буде значно більша, ніж для всіх інших.
2. Швидкість запам’ятовування.

       Швидкість запам’ятовування також належить до рис пам’яті, які в різних людей можуть суттєво відрізнятись. Загалом ті, які швидко запам’ятовують якийсь матеріал, також спроможні цю інформацію надовго зберігати в пам’яті. Однак, це правило не всеохоплююче. Нерідко зустрічаються випадки, коли людині потрібно зовсім мало часу, щоб щось запам’яталося, але так само скоро вона забуває все те, чого навчилася. Швидкість запам’ятовування можна збільшити за допомогою спеціального тренування пам’яті.

3. Міцність запам’ятовування розрахована на довготривале збереження матеріалу в пам'яті з подальшим його відтворенням, а також означає здатність учня до співвіднесення нових знань з раніше отриманими в процесі навчання.
4. Точність.

       Точність  пам’яті, або її докладність, виявляється  в пригадуванні фактів і подій, з якими людина стикалася, та змісту інформації, яку здобула, у відповідності з реальним станом речей. Ця риса дуже важлива як при навчанні, так і при практичному застосуванні набутих знань. Очевидно, що можуть з’являтися певні відхилення й похибки у відображенні в свідомості реальних фактів, однак у людей, які володіють точною і докладною пам’яттю, їх небагато. Ця особливість пам’яті дозволяє людині використовувати здобуті раніше знання.

             5. Готовність до відтворення.

       Ця  риса полягає в здатності швидко відтворювати в свідомості ту інформацію, яку раніше довелося запам’ятати. Готовність до відтворення можна вважати аналогічною рисою гнучкості й пластичності мислення, тим більше, що вони тісно пов’язані.

       6. Обсяг пам'яті

       Кількісний  показник матеріалу, який зберігається або відтворюється в пам'яті матеріалу. Виміряється в одиницях інформації. Число їх не перевищує 7 +/- 2. Наприкінці минулого століття Г. Еббінгауз, систематично вивчаючи процеси запам'ятовування і забування, прийшов до висновку, що якщо ряд елементів містить не більше семи одиниць, то його вдається запам'ятати з одного прочитання. Ця величина й одержала згодом назву обсягу короткочасної пам'яті [15].

       Також до рис пам'яті можна віднести репродукування. Це явище полягає  у вірному відтворенні матеріалу. Переважно воно буває складнішим від розпізнавання та пригадування, оскільки при розпізнаванні достатньо встановити відповідність того, що спостерігаємо в даний момент, з відкладеним у пам’яті образом, а при пригадуванні – відновити його лише у свідомості. У випадку ж репродукування недостатньо тільки усвідомити те, що колись запам’ятали, але й треба відтворити образ, який в дану мить не спостерігаємо [16]. 

       2.1.3. Мнемонічні процеси

       До  процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, а також збереження і забування матеріалу. Хоча при зіставленні процесів пам'яті впадає в очі протилежна їх функціональна спрямованість, ці процеси необхідно розглядати в єдності.

       Протікання  процесів пам'яті детермінується діяльністю особи, її спрямованістю на досягнення майбутніх цілей.

1. Запам'ятовування. Діяльність пам'яті починається із запам'ятовування, тобто із закріплення тих образів і вражень, які виникають в свідомості під впливом предметів і явищ дійсності в процесі відчуття і сприйняття. Таким чином, запам'ятовування можна визначити як процес пам'яті, в результаті якого відбувається закріплення нового матеріалу шляхом пов'язання його з отриманим раніше [24].

       Успішність  запам'ятовування визначається можливістю включення нових знань в систему осмислених зв'язків. Залежно від місця процесів запам'ятовування в структурі діяльності розрізняють довільне і мимовільне запам'ятовування. В разі мимовільного запам'ятовування людина не ставить перед собою завдання запам'ятати той або інший матеріал. Пов'язані з пам'яттю процеси виконують операції, обслуговуючі інші дії. В результаті запам'ятовування носить відносно безпосередній характер і здійснюється без спеціальних вольових зусиль, попереднього відбору матеріалу і свідомого вживання яких-небудь мнемонічних прийомів. В той же час залежність запам'ятовування від цілей і мотивів діяльності зберігається і в цьому випадку[18]. Мимовільне запам'ятовування виявляється значно успішнішим, коли матеріал, що запам'ятовується, входить до мети виконуваної дії. Важливу роль грає і специфіка вирішуваного завдання. Орієнтування у  смислі веде до глибшої обробки матеріалу і тривалішого мимовільного запам'ятовування.

       Довільне  запам'ятовування є спеціальною  дією, конкретне завдання якої запам'ятати  точно, на максимально тривалий термін, з метою подальшого відтворення або просто пізнання – визначає вибір способів і засобів запам'ятовування, а тим самим впливає і на його результати  [18].

2. Збереження – це утримування завченого в пам'яті, тобто збереження слідів і зв'язків у мозку. Розрізняють активне і пасивне збереження. У першому випадку утримуваний матеріал піддається внутрішнім перетворенням, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв'язків, що різко збільшує вірогідність його подальшого відтворення, в іншому випадку подібних активних перетворень виявити не вдається.
3. Забування – зникнення, випадання з пам'яті, тобто процес згасання, ліквідації, "стирання" слідів, загальмовування зв'язків. Забування вперше досліджувалося Г. Еббінгаузом (1885), який експериментально встановив тимчасову залежність збереження в пам'яті безглуздого вербального матеріалу. Подальші дослідження показали, що темп забування залежить: від об'єму матеріалу, усвідомленості, схожості матеріалу, міри значущості матеріалу, включеності його до діяльності суб'єкта і так далі. Неможливість пригадати який-небудь матеріал не означає, що він абсолютно забутий: забувається конкретна форма, але значимий для людини вміст піддається якісним змінам і включається в досвід суб'єкта.

       Забування – доцільний, природно-необхідний процес і далеко не завжди повинен оцінюватися негативно. Не володій ми здатністю забувати, наша пам'ять була б заповнена масою дрібних і непотрібних відомостей, фактів, деталей. Мозок наш був би переобтяжений. А забування дає можливість мозку звільнятися від надлишкової інформації.

4. Результати запам'ятовування і збереження виявляються в пізнаванні і відтворенні – процесі появи в свідомості вистав пам'яті, раніше сприйнятих думок, здійснення завчених рухів, в основі чого лежить пожвавлення слідів, виникнення в них збудження. Пізнавання – поява відчуття знайомості при повторному сприйнятті[18;23].

       Відтворення на відміну від пізнавання характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються без опори на вторинне сприйняття тих або інших об'єктів. Фізіологічно це означає наявність різних слідів – стійких, міцних (відтворення) або слабких, нестійких і неміцних (пізнавання).