Особливості розвитку памяті у молодшому шкільному віці

       ЗМІСТ 

   Вступ……………………………………………………………………………2

   I . Історія вивчення пам'яті……………………………………………………4

   II. Особливості розвитку пам'яті та її механізмів у молодшому шкільному віці………………………………………………………………………………….9

   2.1. Поняття пам'яті , її види, процеси та риси………………………………9

1. Види пам'яті………………………………………………………….9
2. Риси пам'яті…………………………………………………………11
3. Мнемонічні процеси……………………………………………….13
2. Становлення пам'яті у молодших школярів……………………...15

   2.3.   Різноманітність методик експериментального дослідження видів пам'яті молодших школярів…………………………………………………….18

   IV. Організація, методи та результати діагностики пам’яті дітей молодшого шкільного віку………………………………………………….......20

   4.1. Проведення експериментального дослідження пам'яті учнів 1-А класу Середино - Будської школи I- III ст. № 2………………………………………20

   4.2. Обробка експерименту та інтерпретація його результатів……………24

   Висновки……………………………………………………………………...26

   Список  використаної літератури……………………………………………30

   Додатки………………………………………………………………………..32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

       Всяка людська активність побудована на процесі пізнання, тобто відображенні в психіці особи реальної дійсності. Процес пізнання розпочинається з відчуттів та спостережень, щоб, пройшовши стадії уявлень і пам‘яті, перетворитися в мислення і завершення в процесах прийняття рішень та виконанні дій. Все наше життя є не що інше, як дорога з пережитого минулого в невідоме майбутнє [5;6].

       Для кожного з нас пам'ять унікальна. Пам'ять дозволяє нам усвідомлювати  і власну індивідуальність, і особу  інших людей. Позбувшись пам'яті, людина втрачає власне "я", перестає існувати.

       Переконливо доведено, що шкільний вік є таким, що відіграє важливе значення в становленні  основних форм пам'яті. Саме пам'ять, як відомо, виконує продуктивну роль у здійсненні всіх інших форм психічної  діяльності людини, накопичуючи і зберігаючи набутий досвід і забезпечуючи можливість його подальшого використання. Тому дослідження видів, форм пам¢яті, а також розвиток та діагностика її є дуже актуальними. Не маючи б ми пам’яті, ми не могли б пізнати жодної речі, жодного обличчя, з яким багато разів зустрічались. Не володіючи пам’яттю, ми не могли б запам’ятовувати слова, їх значення, форми слів і речень, інакше кажучи, ми б не навчилися говорити. Завдяки пам’яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам’ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і повноцінність розвитку особистості [19;13;9].

       В молодшому шкільному віці, в зв’язку  з переходом до систематичного шкільного  навчання і на його основі відбувається розвиток і якісна перебудова пам’яті  дитини, формується логічна пам’ять, яка являється головною формою пам’яті у дітей старшого шкільного віку.

       Проблема  пам’яті у молодшому шкільному  віці дуже актуальна, адже вона відіграє значну роль у навчальній діяльності школярів. Без якісного запам’ятовування неможливо було б оволодівати основними науками, що являється першою і найголовнішою задачею шкільного навчання.

       Предметом курсової роботи є розвиток пам'яті у дітей молодшого шкільного віку. Об’єктом – процес експериментального дослідження видів пам'яті учнів  класу.

       Мета:

       -Дослідити:

       Теоретичні  моменти вивчення пам’яті молодших школярів: поняття пам’яті,  її види, вікові особливості розвитку пам'яті в молодшому шкільному віці. Рівень розвитку видів пам'яті дітей молодшого шкільного віку.

       -З'ясувати:

       Рівень  ефективності методик, обраних для проведення експерименту. 

       Завдання:

1. Проаналізувавши літературні джерела, простежити основні моменти історичного розвитку вчення про пам'ять, особливості її механізмів у молодших школярів, розглянувши методики експериментального дослідження пам'яті дітей молодшого шкільного віку, обрати найбільш відповідні для проведення експерименту .
2. За допомогою обраних методик діагностувати особливості розвитку видів пам'яті у молодших школярів.

       Гіпотеза курсової роботи – найбільш ефективними методиками для діагностики різних видів пам'яті у молодших школярів є наступні методики: «Запам’ятай малюнки» Р. Нємова(оцінка короткочасної зорової пам'яті), методика «Діагностика опосередкованої пам'яті », методика «Вивчення логічної та механічної пам'яті», методика «Завчання 10 слів» А. Лурія (діагностика процесів пам'яті). 
 
 
 
 
 
 

       I . Історія вивчення пам'яті.

        
  Пам'ять як особливий пізнавальний процес досліджувалася багатьма вченими  як у загально-психологічному аспекті, так і в генезисі розвитку (природного - під впливом вікових змін та педагогічно керованого). Це перш за все роботи таких вчених, як Ф.Барлетт, П.П.Блонський, С.П.Бочарова, Л.В.Занков, О.В.Землянська, П.І.Зінченко, Г.С.Костюк, В.Я.Ляудіс, С.Л.Рубінштейн, А.О.Смірнов, Т.Б.Хомуленко та ін. [10].

       Вивчення пам'яті стало одним із перших розділів психологічної науки, де був застосований експериментальний метод. Ще в 80-х рр.. XIX ст. німецький  психолог Г. Еббінгауз запропонував прийом, за допомогою якого було можливо  вивчити закони «чистої» пам'яті, незалежні від діяльності мислення. Цей прийом - заучування безглуздих складів. У результаті він вивів основні криві заучування (запам'ятовування) матеріалу і виявив ряд особливостей прояву механізмів асоціацій. Так, він встановив, що порівняно прості, але ті, які справили на людину сильне враження, події можуть запам'ятовуватися відразу, міцно і надовго. У той же час більш складні, але  цікавіші події людина може переживати десятки разів, але в пам'яті вони надовго не залишаються. Г. Еббінгауз також встановив, що при пильній увазі до події буває достатньо одноразового її переживання, щоб надалі точно відтворити її. 

       Інший висновок  полягав у тому, що при запам'ятовуванні довгого ряду краще відтворюється матеріал, що знаходиться ні кінцях («ефект краю»). Одним із найбільш важливих досягнень Г. Еббінгауза було відкриття закону забування. Даний закон був  виведений ним на основі дослідів із запам'ятовуванням безглуздих трьохлітерних складів. У ході дослідів було встановлено, що після першого безпомилкового повторення серії таких складів забування йде спочатку дуже швидко. Вже  протягом першої години забувається до 60% отриманої інформації, а через шість днів у пам'яті залишається менше 20% від загального числа спочатку вивчених складів.  
  Інший відомий німецький психолог Г.Е. Мюллер здійснив фундаментальне дослідження основних законів закріплення і відтворення слідів пам'яті. На перших порах дослідження процесів пам'яті у людини в основному зводилося до вивчення спеціальної свідомої мнемонічної діяльності, і значно менше уваги приділялося аналізу природних механізмів фіксації слідів, які в однаковій мірі проявляються як у людини, так і у тварини. Це було пов'язано з широким поширенням в психології інтроспективного методу. Однак із розвитком об'єктивного дослідження поведінки тварин область вивчення пам'яті була істотно розширена. Так, наприкінці XIX – на початку XX ст. з'явилися дослідження американського психолога Е. Торндайка, який вперше зробив спробу вивчення формування навичок у тварин. Крім теорії асоціацій існували й інші теорії, що розглядають проблему пам'яті. Так, на зміну асоціативної теорії прийшла гештальттеорія. Вихідним поняттям цієї теорії була не сукупність предметів чи явищ, а їх початкова, цілісна організація - гештальт. «Гештальт» у перекладі з російської мови означає «ціле», «структура», «система». Цей термін був запропонований представниками напряму, який виник в Німеччині в першій третині XX ст. В його рамках була висунута програма вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів), тому даний напрямок у психологічній науці став називатися гештальтпсихологією.

       Основний постулат даного напрямку свідчить, що системна організація цілого визначає властивості і функції утворюючих його частин. Тому, досліджуючи пам'ять, прихильники даної теорії виходили з того, що і при запам'ятовуванні і при відтворенні матеріал виступає у вигляді цілісної структури, а не сформованого на асоціативній основі випадкового набору елементів, як це трактує структурна психологія (В. Вундт, Е. Б. Тітченер). У тих дослідженнях, де робилися спроби проводити експерименти з позиції гештальтпсихології, було отримано багато цікавих фактів. Однак, незважаючи на певні успіхи та досягнення, гештальтпсихологія не змогла дати грунтовну відповідь на найважливіші питання, які постали при дослідженні пам'яті, а саме на питання про її походження. Не змогли відповісти на це питання і представники інших напрямків: біхевіоризму та психоаналізу. Представники біхевіоризму за своїми поглядами виявилися дуже близькі до ассоціоністів. Єдина відмінність полягала в тому, що біхевіористи підкреслювали роль підкріплення в запам'ятовуванні матеріалу.

       Вони виходили з твердження, що для успішного запам'ятовування необхідно підкріпити процес  запам'ятовування яким-небудь стимулом[18;19;23].

       Заслугою представників психоаналізу у вивченні пам'яті є те, що вони виявили роль емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні і забуванні. Так, ними було встановлено, що найбільш легко в нашій пам'яті відтворюються події з  позитивним емоційним забарвленням, і навпаки - негативні події швидко забуваються.  

       Приблизно в цей же час, тобто на початку XX ст., виникає смислова теорія пам'яті. Представники цієї теорії стверджували, що робота відповідних процесів перебуває в прямій залежності від наявності або відсутності смислових зв'язків, які об'єднуються в більш-менш великі смислові структури. Найбільш яскравими представниками даного напряму були А. Біне і К. Бюлер, які довели, що на перший план при запам'ятовуванні і відтворенні висувається смисловий зміст матеріалу [23]. 

       Особливе місце в дослідженнях пам'яті займає проблема вивчення вищих довільних і свідомих форм пам'яті, що дозволяють людині усвідомлено застосовувати прийоми мнемонічної діяльності та звертатися до будь-яких відрізків власного минулого.  

       Вперше систематичне вивчення вищих форм пам'яті у дітей провів  
видатний психолог Л. С. Виготський, який наприкінці 1920-х років приступив до дослідження питання про розвиток вищих форм пам'яті та показав, що вищі форми пам'яті є складною формою психічної діяльності, соціальною за своїм походженням. У рамках запропонованої Виготським теорії походження вищих психічних функцій були виділені етапи філо- та  
онтогенетичного розвитку пам'яті, включаючи довільну і мимовільну, а  
також безпосередню і опосередковану пам'ять. Роботи Виготського стали основою для подальшого розвитку досліджень французького вченого П. Жане, який одним з перших став трактувати пам'ять як систему дій, орієнтованих на запам'ятовування, переробку та зберігання матеріалу. Саме французькою психологічною школою була доведена соціальна обумовленість всіх процесів пам'яті, її пряма залежність від практичної діяльності людини [5;7].

       Дослідження Л. Л. Смирнова та П. І. Зінченко, що проводилися з позиції психологічної теорії діяльності, дозволили розкрити закони пам'яті як осмисленої людської діяльності, встановили залежність запам'ятовування  
від поставленого завдання і виділили основні прийоми запам'ятовування складного матеріалу. Наприклад, Смирнов встановив, що дії запам'ятовуються краще, ніж думки, а серед дій, у свою чергу, міцніше запам'ятовуються ті, які пов'язані з подоланням перешкод [9].

         Незважаючи на реальні успіхи психологічних досліджень пам'яті, фізіологічний механізм фіксації слідів і природа самої пам'яті повністю не вивчені. Філософи і психологи кінця XIX - початку XX ст. обмежувалися лише вказівкою на те, що пам'ять є «загальною властивістю матерії». До 40-х рр.. XX ст. у вітчизняній психології вже склалася думка про те, що пам'ять - це функція мозку, а фізіологічною основою пам'яті є пластичність нервової системи. Пластичність нервової системи виражається в тому, що кожен нервово-мозковий процес залишає після себе слід, змінює характер подальших процесів і що обумовлює можливість їх повторного виникнення, коли подразник, що діяв на органи чуттів, відсутній. Пластичність нервової системи виражається у виникненні зв'язків між психічними процессами, отож у результаті одного психічного процесу може виникати інший [27]. 

       В останні 30 років були проведені дослідження, які показали, що сприймання, збереження та відтворення слідів у пам'яті пов'язані з глибокими біохімічними процесами, зокрема з модифікацією РНК, і що сліди пам'яті можна переносити гуморальним, біохімічним шляхом.

       Почалися інтенсивні дослідження так званих процесів «реверберації збудження», які стали розглядатися як фізіологічний субстрат пам'яті. З'явилася ціла система досліджень, в яких уважно  
вивчався процес поступового закріплення (консолідації) слідів. Крім  
того, з'явилися дослідження, в яких була зроблена спроба виділити  
області мозку, необхідні для збереження слідів, і неврологічні механізми, що лежать в основі запам'ятовування і забування [23].  

       Незважаючи на те, що у вивченні пам'яті багато  залишається  
нез’ясованим, психологія володіє обширним матеріалом з цього  
питання. Сьогодні налічується декілька підходів до вивчення процесів пам'яті. В цілому їх можна вважати різнорівневими, бо існують теорії пам'яті, які вивчають цю складну систему психічної діяльності на психологічному, фізіологічному, нейронному та біохімічному рівнях. І чим складніша система пам'яті, що вивчається , тим складніша теорія, яка намагається знайти механізм, що лежить в її основі [5;9].