Основні детермінанти агресивної поведінки особистості в юнацькому віці

Можна говорити про особливу категорію людей – екстремістів, які проявляють агресію або вкрай часто, або в крайніх формах. Екстремісти, у свою чергу, чітко підрозділяються на дві групи: зі зниженим і підвищеним самоконтролем. Перші, у силу слабко розвинених стримуючих механізмів, схильні до постійного прояву агресії, другі - здатні довгостроково втримуватися навіть від сильних провокацій, але проявляти крайні форми агресії (аж до брутальних), коли внутрішні ресурси вже висихають [9, с.63].

Іншою особливістю, яка впливає на агресивну поведінку особистості, є її здатність переносити фрустрацію. Як відомо, під фрустрацією розуміють стан, викликаний перешкодою на шляху задоволення потреби або досягнення мети. Деякі автори розглядають фрустрацію як одну із провідних причин агресивної поведінки. У цілому, фрустрація – досить розповсюджене явище, і люди істотно різняться за здатністю справлятися з нею. Якщо ж агресивна поведінка успішно сприяє усуненню фрустрації, то вона з великою ймовірністю підсилюється відповідно до законів научання. До того ж, проблеми можуть виникати в тому випадку, якщо людина має підвищену чутливість до фрустрації, а також якщо в неї не вироблені соціально прийнятні способи подолання фрустрації [9, с.64].

Агресивних дітей однолітки не люблять і часто навішують на них ярлик „найнеприємніших” Однак необов‘язково, що дитину, до якої неприязно ставляться деякі однолітки, будуть ігнорувати абсолютно всі діти. Фактично дитина, яку не приймає одна група, може одержувати схвалення з боку іншої групи й, більше того, грати в ній важливу роль. Кэйрнс і його колеги стверджують, що агресивні діти будуть включені в соціальні групи з такою ж імовірністю, як і їхні неагресивні однолітки, але при цьому агресивні діти потраплять у групи, які складаються з таких же агресивних дітей [26].

Отже, яким чином приклади поведінки можуть впливати на нас, і які приховані психологічні процеси за це відповідальні. Всю суму впливу, що робить спостереження насильницької поведінки на свідка, звичайно можна розкласти на чотири найважливіші складові. По-перше, очевидно, що людина, яка стала свідком насильства, найчастіше відкриває для себе нові грані агресивної поведінки, тобто навчається вербальним і фізичним реакціям, які раніше були відсутні в її поведінковому репертуарі й за допомогою яких можна заподіювати шкоду навколишнім. Таке навчання за допомогою спостереження – добре вивчений феномен, якому давно приділяється головна роль у поясненнях впливу прикладів насильницької поведінки. По-друге, індивідуум, який спостерігає агресивні дії інших, найчастіше може кардинально переглянути поставлені раніше ним самим обмеження подібної поведінки, міркуючи, що якщо інші безкарно проявляють агресію, то, виходить, і йому дозволено те ж саме. Цей ефект зняття заборон може збільшити ймовірність прояву агресивних дій з боку спостерігача, більше того, постійне спостереження сцен насильства сприяє поступовій втраті емоційної сприйнятливості до агресії й до ознак чужого болю. У результаті, спостерігач настільки звикає до насильства і його наслідків, що перестає розглядати його як особливу форму поведінки, і тепер його фактично ніщо не втримує від участі в подібних діях. І, нарешті, постійне спостереження агресії, може змінити індивідуальний образ реальності. Це означає, що люди, які часто спостерігають насильство, схильні очікувати його й сприймати навколишній світ як вороже налаштований стосовно них. Таке перекручування може легко призвести до загостреного відчуття пзагрози й до схильності реагувати агресивно [9, с.64].

Те, що діти думають про агресію, також може впливати на їхню поведінку. Розходження в рівнях дитячої агресивності можуть бути пов’язані з різними шляхами пізнання дитиною навколишнього світу.

Якщо оцінювати вплив іншого – статевого (гендерного) фактора, - то чоловіки (хлопчики) демонструють більш високі рівні прямої й фізичної агресії, а жінки (дівчатка) – непрямої й вербальної. У цілому, чоловічій статі приписується більша схильність до фізичного насильства, у той час як жінки частіше й успішніше прибігають до його психологічного варіанта [20, с.6].

При всій важливості вікового, гендерного й індивідуального факторів, провідне значення у формуванні агресивної поведінки, на думку більшості дослідників, мають соціальні умови розвитку особистості.

Одним з найбільш дискусійних питань, можна вважати вплив засобів масової інформації на агресивну поведінку особистості. Прихильники негативного впливу ЗМІ виходять із того факту, що люди вчаться поводитися агресивно, насамперед, спостерігаючи за чужою агресією. М. Х’юсман із групою дослідників працювали саме над цією проблемою [3, с.115]. Механізм формування агресивної поведінки за допомогою телебачення, може виглядати наступним чином: надмірне захоплення телепередачами – агресивні фантазії – ототожнення себе з персонажем – засвоєння агресивного способу вирішення проблем і впливу на  людей – повторення агресивних дій – використання агресії для вирішення проблем у міжособистісних відносинах – агресивні звички – нерозвинені соціальні й навчальні вміння – фрустрація – надмірний перегляд телепередач тощо.

Формування агресивної поведінки через спостереження, можливо при виконанні декількох умов. По-перше, побачене повинне виглядати реально й захоплювати. По-друге, побачене повинне сприйматися саме як агресія. По-третє, агресія переймається, коли глядач ототожнює себе з агресором, а потенційний об‘єкт агресії для конкретної особистості асоціюється з жертвою агресії у фільмі. Наступною принциповою умовою научання є те, що в результаті агресії, герой досягає мети або одержує задоволення, значиме для глядача [9, с.65].

У цілому, перегляд агресивних сцен, очевидно, не робить передбачуваного прямого негативного впливу на більшість  дорослих людей, оскільки саме сприйняття визначається сукупністю внутрішніх і зовнішніх умов. Реакції людей на сцени насильства можуть бути всілякими: відраза, неприйняття, віртуалізація (сприйняття зображуваних подій як нереальних), тільки в деяких випадках – замилування або прагнення наслідувати. Проте, негативний вплив ЗМІ на розвиток дітей, підлітків та юнаків викликає справедливі побоювання й вимагає спеціального вивчення.

У той час, як вплив засобів масової інформації на поведінку особистості залишається не цілком зрозумілим, сім’я в цей час залишається основним соціальним джерелом формування агресивної поведінки. Добре відомо, що агресія проявляється не тільки до ворогів, незнайомих людей або конкурентів. Психологічне або фізичне насильство аж ніяк не рідкість для багатьох сімей. Форми прояву агресії в сім‘ї різноманітні. Це можуть бути пряме фізичне або сексуальне насильство, образи, негативні оцінки, придушення особистості, емоційне неприйняття дитини. Члени сім‘ї можуть демонструвати агресивну поведінку самі або можуть підкріплювати небажані дії дитини, наприклад, виражаючи гордість за його перемогу в бійці [9, с.65].

На становлення агресивної поведінки дитини, впливають різні сімейні фактори, наприклад, низький ступінь згуртованості сім’ї, конфліктність, недостатня близькість між батьками й дитиною, несприятливі взаємини між дітьми, неадекватний стиль сімейного виховання.

А. Бандура й Р. Уолтере присвятили вивченню даного „сімейного” питання спеціальне дослідження. Вивчаючи зв‘язок між соціалізацією юнаків та їхніх сімейних умов, вони виділили три основні особливості, які визначають поведінку дитини: її готовність встановлювати залежні (інтимно-особистісні) відносини, ступінь розвитку совісті, силу мотивації до агресії. На думку авторів, сім’я повинна створити мінімальні умови ефективної соціалізації [1, с.35]. Першою важливою умовою є стимулювання мотивації прихильності, за допомогою якої дитина навчається бажати інтересу, уваги й схвалення навколишніх. Другою необхідною передумовою дослідники називають „тиск соціалізації” у формі послідовних вимог і обмежень (за умови, що батьки самі розділяють соціальні норми). Навпроти, ворожі форми поведінки закладаються в сім‘ї в результаті фрустрації, потреби в батьківській любові, постійного застосування покарання (його переваги над методами заохочення бажаної поведінки), непогодженості вимог з боку батьків, демонстрації агресії самими батьками [9, с.65].

Більшість дослідників відзначають різний вплив поганого звертання в сім‘ї на дітей різної статті. На думку ряду авторів, дівчатка, до яких у дитинстві проявляли жорстокість, більш схильні до розвитку мазохістичного патерну поведінки, у той час як хлопчики в цьому випадку частіше ідентифікують себе з агресором і з більшою імовірністю розвиваються в садистичному напрямку [12, с.20].

Ще одним доказом, на користь гіпотези про провідну роль сім‘ї в походженні агресивної поведінки, є відома обставина, що в дітей, які виховуються в дитячих закладах, також домінують порушення, пов’язані з агресивністю (на відміну від усиновлених дітей). У той же час, не всі діти, позбавлені необхідної батьківської турботи, стають агресивними. Іншим наслідком сімейної депривації може бути замкнутість, гіперзалежність, зайва готовність до підпорядкування або глибока тривожність (результат, імовірно, залежить від ступеня депривації, віку дитини, її конституційних особливостей та інших обставин) [9, с.66].

Таким чином, при несприятливому впливі внутрішніх і зовнішніх факторів, агресивний потяг, дійсно, здобуває форми агресивності й стійкої руйнівної поведінки, аж до суспільно-небезпечних форм. Але агресія не обов‘язково повинна призводити до негативних наслідків. Наприклад, вона може не тільки зміщатися на все нові й нові об‘єкти, але й заміщатися (сублімуватися) у різних формах діяльності – бізнесі, навчанні, спорті, лідерстві тощо.

Очевидно, що в нормі агресія носить оборонний характер і служить задля виживання. Вона також виступає джерелом активності індивіда, його творчого потенціалу й прагнення до досягнень. Особистість може й повинна вміти розпізнавати різні прояви агресії, виражати агресію в соціально прийнятних формах, проте, уникати насильства над іншими або собою. Доля власної агресії – справа особистого вибору кожної дорослої людини, а завдання опанування своєю агресією – одне зі складніших психологічних завдань взагалі.

1.3. Детермінанти агресивної поведінки студентів

Основними детермінантами агресивної по віденки людини виступають соціальні, зовнішні, індивідуальні та біологічні. В даному розділі ми розглянемо кожну з них окремо.

1. Соціальні детермінанти агресії. Агресія не виникає в „соціальному вакуумі”. Навпаки, найчастіше саме різні аспекти міжособистісних взаємодій призводять до її виникнення й визначають її форми й спрямованість. Можливо саме тому настільки пильна увага приділяється фрустрації, тобто блокуванню розгортання цілеспрямованої поведінки. Хоча фрустрацію прийнято вважати однією з наймогутніших детермінант агресії, дані про значущість її впливу досить суперечливі. У той час як результати одних експериментів свідчать про те, що фруструючі взаємини здатні призвести до виникнення агресії, з інших виходить те, що даний фактор робить досить незначний вплив, або, що фрустрація взагалі не має ніякого відношення до агресії. Але, як би там не було, вплив фрустрації на агресію опосередкований рядом проміжних факторів. Фрустрація може викликати агресію, коли вона порівняно інтенсивна, коли присутні так звані „посилання до агресії”, коли фрустрація здається раптовою або сприймається як сваволя, або коли вона когнітивно прив’язується до агресії [3, с.136].

Другою і, як видно, найбільш сильною й стійкою детермінантою агресії є провокація. Що стосується фізичної провокації, то велика кількість експериментів вказують на те, що, як правило, люди відповідають ударом на удар і контратакою на атаку. Більш того, найчастіше агресивна реакція виникає при одному тільки припущенні про те, що в іншої людини є якісь ворожі наміри, незалежно від того, чи виражається це в прямих діях „недоброзичливця” чи ні. Що стосується вербальної провокації, то існуючі дані дозволяють стверджувати, що відповідною реакцією на образи, глузування й подібні їм провокації найчастіше виявляється фізичний напад. У результаті інциденти, що почалися з лайки, нерідко переходять у фазу прямого насильства. Люди, як правило, прагнуть „дати здачі”, щоб попередити можливість поновлення нападок або не здатися навколишнім „програвшими” чи безпомічними жертвами [3, с.138].

Характеристики об‘єкта агресії, особливо його стать і раса, також є потужними детермінантами агресивної поведінки. На відміну від чоловіків, жінки, потрапляючи у ситуації агресивної міжособистісної взаємодії, зіштовхуються з порівняно більш м'якими формами агресії ймовірно тому, що сприймаються агресорами як свідомо більш беззахисні. У тому ж випадку, коли жінки порушують цей стереотип і починають поводитися більш войовничо або провокаційно, рівень агресії, яка спрямовується на них, різко зростає. Що стосується расової приналежності об'єкта агресії, то цілий ряд експериментів показав, що білошкірі досліджувані демонструють більш високий рівень агресивності стосовно своїх чорношкірих жертв, і більш низький стосовно білошкірих, коли впевнені, що їхні дії залишаться безкарними [3, с.145-178].

Слід зазначити, що досить потужним „посиланням до агресії” є „сторонні спостерігачі”. Експерименти Милграма показали, що, коли випробуваним наказують „покарати” іншу людину потужним і потенційно небезпечним для життя розрядом електроструму, багато хто з них охоче підкоряються, навіть у тому випадку, якщо команди виходять від імені того, хто не має які-небудь значні владні повноваження. На щастя, цій тенденції до сліпої й деструктивної слухняності можна зробити протидію, поклавши на учасників експерименту особистісну відповідальність за заподіювану ними шкоду та подаючи їм приклад непокори. „Сторонні спостерігачі” можуть відігравати роль „підбурювачів”, навіть не будучи безпосередніми учасниками агресивних взаємодій [3, с.150].

Існує безліч фактів, які свідчать про те, що сторонні спостерігачі можуть впливати на агресію, причому відбувається це двояким чином. По-перше, вони можуть підігрівати або, навпаки, придушувати агресію прямими діями (наприклад, даючи учасникам конфлікту вербальні рекомендації). По-друге, подібний ефект може бути викликаний просто самим фактом їхньої присутності на місці дії. Зокрема, присутність сторонніх може підсилювати пряму агресію, якщо агресор думає, що його дії викличуть схвалення з боку спостерігачів, і придушувати її, якщо агресор побоюється, що його дії викличуть несхвалення або осудження [3, с.158].

2. Зовнішні детермінанти агресії. Агресію не завжди породжують слова або вчинки інших людей. У багатьох випадках її викликають або підсилюють фактори, не пов‘язані тісно з постійно присутніми процесами соціальної взаємодії. З найбільш важливих зовнішніх детермінантів агресії одні є елементами природного оточення, інші містять у собі ситуаційну інформацію, треті впливають на самоусвідомлення.

Зовнішні детермінанти агресії – це ті особливості середовища або ситуації, які підвищують імовірність виникнення агресії. Багато які з цих детермінант тісно асоційовані зі станами фізичного середовища. Так, наприклад, висока температура повітря підвищує ймовірність прояву агресії або, навпроти, ескапізму. Відповідно до моделі негативного афекту по Беллу й Берону, помірно високі температури, у порівнянні з низькими або дуже високими, найбільшою мірою сприяють загостренню агресивних тенденцій. Помірно висока температура повітря підсилює негативний афект (тобто дискомфорт), внаслідок чого зростає ймовірність прояву індивідом агресивних реакцій. Однак, якщо дискомфорт, викликаний ненормально високою температурою повітря, дуже сильний, то не виключено, що індивід у такій ситуації віддасть перевагу втечі, оскільки вступ в агресивну взаємодію може пролонгувати дискомфортні переживання [3, с.160].