Організація і методи дослідження

Д. Тидеман, Про Хара, Д.Сьюпер вивчають професійний вибір як систему орієнтувань у різних професійних альтернативах і прийнятті розв'язків. Дослідники Ш. Бюлер, Є. Гинцберг, Є. Шпрангер уважають, що виконання загальних видів діяльності приводить до формування в людей подібних рис особистості, що дозволяють вивести типологію людей по групах професій і дати психологічну характеристику особистості професіонала.

 Таким чином, закордонні психологи  досліджують результативну сторону становлення професіонала, уважаючись, що кожна людина призначена для певного виду діяльності. [2, 15]

Вітчизняні психологи Б.Г. Ананьєв, В.А. Бодров, Е.А. Климов, І.М. Кондаків, Т.В. Кудрявцев, Ю.П. Поваренков, А.М. Еткинд основну увагу обертають на процес формування особистості в професійній діяльності, підкреслюючи компенсаторні моменти психіки людину, більші можливості розвитку його професійних здатностей і самовдосконалення.

На думку В.А. Бодрова професійне становлення й розвиток особистості має на меті «забезпечення досить надійної поведінки індивіда в конкретних і типових життєвих і професійних умовах, що визначає формування стійких рис особистості, характерних, зокрема, для майбутнього виду діяльності». Отже, діяльність задає вимоги до особистості, виступає як стимул її розвитку й умовою формування її чорт і якостей, найбільш адекватних конкретним формам поведінки й діяльності.

Таким чином, професійне становлення студента-психолога - це одна з форм розвитку його особистості.

А.К. Маркова, говорячи про професійне становлення, називає цей процес професіоналізацією, підкреслюючи при цьому, що « у цілому професіоналізація - це одна зі сторін соціалізації».

В.А. Бодров, С.Г. Вершловський, Є.Ф. Зеєр, Т.В. Кудрявцев, Е.А. Климов, А.К. Маркова підкреслюють, що професійне становлення людини - це тривалий і динамічний процес, що має певні стадії (етапи). Незважаючи на розбіжність у їхніх назвах, кількості, вікових границях, усі дослідники виділяють:

1) Стадію підготовки до вибору  професії 

2) Стадію професійної підготовки 

3) Стадію професійної діяльності

Ефективність процесу професіоналізації в цілому залежить від успішного проходження всіх його стадій і етапів, але особлива роль приділяється стадії професійної підготовки, де зміцнюється професійне становлення студента, формуються професійно важливі якості, необхідні для майбутньої трудової діяльності, відбувається розвиток своєї особистості засобами професійного навчання.

А.Б. Каганів представляє професійне становлення студентів у вигляді послідовного проходження трьох етапів - перехідного (1-3 семестр), накопичувального (4-7 семестр), що визначає (8-10 семестр). Проходячи через усі ці етапи, студент поступово стає фахівцем.[3, 56]

Отже, у період професійної підготовки необхідно враховувати гетерогенність і гетерохронність формування й розвитку різних груп особисто-індивідуальних особливостей студента, тому що головною метою навчання у вузі вважається формування й розвиток професійних здатностей і якостей особистості майбутнього фахівця.

Б.В. Млинців і В.П. Петров установили, що кожна стадія процесу професійного розвитку студента характеризується своїм психологічним новотвором; кожна група професійно важливих якостей має свій період найбільш інтенсивного розвитку; становлення ж їх різних груп властивостей відбувається по динамічних схемах, аналогічних онтогенетичних розвитку в цілому.

Н.М. Пейсахов показав, що фактором, що обумовлюють успіх діяльності, є не окремі психічні процеси й властивості особистості, а їх структура; при цьому діяльність більш успішна тоді роль, що коли веде, відіграють вольові якості, а не емоційна реактивність; основою оригінального образного мислення є рівень розвитку пам'яті, інтелектуально-емоційної активності. [15,88 ]

Так, першокурсники різних років вступи характеризуються наступними особистісними особливостями: висока концентрація уваги, розвинена уява, емоційна стійкість, високий рівень скептицизму й самоконтролю, сміливість у спілкуванні, схильність до самоствердження й незалежності, прагнення до довірчо-відвертій взаємодії з іншими людьми при високому рівні самокритичності, екстернальність в області сімейних відносин. Студенти, що навчаються на першому курсі, мають переважно середньо-слабкий тип нервової системи. Зазначені характеристики становлять узагальнений портрет типового першокурсника.[12, 78]

У період навчання на молодших курсах (1-3 курси) факультету психології в студентів відзначаються: посилення екстернальних тенденцій у міжособистісних і виробничих відносинах ( тобто в основні для психолога сферах відносин); зниження рівня загальної й приватної эмпатии; посилення консервативних тенденцій у поведінці на противагу радикалізму. У них знижується бажання змінити себе відповідно до власних ідеальних вистав. Факторна структура варіативних індивідуально-особистісних особливостей студентів включає фактори «емпатія» і «професійна інтернальність».

У період навчання студентів як на першому, так і на другому й третьому курсах у їхніх виставах про ПВК фахівця-психолога найбільш значимими зізнаються наступні якості: професійні знання й навички, компетентність, уміння слухати й розуміти інших людей, любов до людей, розвинені комунікативні й інтелектуальні здатності. При цьому, інтелектуальні якості особистості оцінюються першокурсниками як професійно значимі як для психолога-дослідника, так і для психолога-практика. Крім того, для діяльності психолога-дослідника необхідні, на думку студентів, розвинені імажинитивні властивості особистості й спостережливість; для психолога-практика - емоційні й сенсорні якості. До третього курсу навчання зростає адекватність вистав студентів виставам експертів про ПВК фахівця. [8, 24]

У процесі навчання у вузі кожному студентові-психологові необхідно знайти для себе «свій шлях» особистісного саморозвитку й професійного самовдосконалення. І.В. Вачков, І.Б. Гриншпун, Н.С. Пряжников виділили в загальному плані можливі варіанти цих шляхів:

1) Формальні й неформальні. Формальні більше пов'язані з існуючими в даному вузі правилами й традиціями роботи зі студентами, починаючи від «уваги» за успішністю й відвідуваністю з боку адміністрації й закінчуючи «турботою» з боку наукових керівників, які навіть формально несуть за своїх учнів певну відповідальність. Неформальні шляхи припускають обіг студента за допомогою до своїх однокурсників або навіть до тем викладачам, з яким у нього зложилися дружні взаємини.

2) Шляхи, зв'язані або не пов'язані  з роботою, і шляхи, зв'язані або не зв'язані тільки з навчанням у вузі. Оскільки в сучасних умовах багато студентів підробляють, то основна допомога в професійному розвитку може здійснюватися не викладачами вузу, а колегами в інших організаціях.

3) Шляхи, пов'язані з вузькою спеціалізацією студента, і шляхи, що припускають підготовку широко освідченого фахівця. З одного боку, спеціалізація в ході навчання неминуча й навіть по своєму корисна. Але, з іншого боку, у такого студента трохи «звужується професійний кругозір» і він упускає можливість одержати у вузі долучитися до різноманітних знань, долучитися до культури у всій її складності, багатоплановості й суперечливості.

4) Шляхи, що вибудовуються самостійно (властиво саморозвиток), і шляхи, спеціально організовані кимсь. Важко обійтися зовсім без сторонньої допомоги. Ідея «друга» і «учителя» по-справжньому хвилює багатьох студентів. Але в дійсності непросто знайти друга й помічника, який не тільки б праг допомогти, але й готовий був це зробити. Тому важливою умовою подальшого професійного й особистісного розвитку є самостійний пошук таких шляхів.

5) Шляхи, що вибудовуються з бажанням, з життєвим азартом, і шляхи, що  вибудовуються без бажання, як  щось «змушене». Природно, краще  для повноцінного особистісного  розвитку студента мати таке життєве бажання. А для цього в студента повинна бути значима ідея, мета, зміст і тоді навіть багато «нудні заняття» у вузі сприймаються зовсім інакше, вони стають «облагороджені» цими змістами й цілями. Нерідко, конкретні шляхи особистісного й професійного росту вибудовуються «самі собою», як тільки студент усвідомлює, чого ж він прагне створити в цім житті. Шлях – це всього лише засіб, спосіб, методика для розв'язку якихось більш важливих життєвих завдань.[3. 55]

1.2 Формування особистісної готовності студентів-психологів до професійної діяльності  

Професія «психолог» відноситься до так званої «соціономічної» групи професій (орієнтованої на суспільні проблеми, проблеми соціалізації особистості) і припускає спілкування із самими різними людьми. Отже, психологові потрібно формувати в собі готовність «розуміти» самих різних людей, орієнтуватися в різних способах їх життєдіяльності, включаючи й уміння орієнтуватися в різних видах професійної праці. Це важливо тому, що значна частина людей реалізує себе саме в трудовій діяльності, а завданням психолога часто і є допомога в повноцінній особистісній самореалізації в головній справі життя.

Стати широкоосвітним фахівцем-психологом дуже непросто. На певних етапах свого професійного розвитку, наприклад при навчанні в психологічному вузі, майбутній психолог змушено освоювати конкретні напрямки роботи, конкретні методики, у чомусь спеціалізуватися.

Особистісна готовність — це властивості особистості, необхідні психологові для ефективної роботи. Особистісна готовність фахівця припускає психологічне пророблення власних проблем у тих сферах, у яких він збирається практикувати. Переважний у практиці вузів тип організації навчальної діяльності має на увазі нагромадження достатньої для майбутньої діяльності суми знань із усіх навчальних дисциплін, що становлять сукупну інтелектуальну основу професії. Особистість психолога (консультанта) виділяється майже у всіх теоретичних системах як цілющий засіб у процесі консультування, а часом і як інструмент.

А.А. вербицький і Т.А. Платонова вважають, що « засвоєні в навчанні знання, уміння й навички виступають уже не в якості предмета навчальної діяльності, а в якості засобу діяльності професійної». Це дозволяє говорити про те, що під час навчання у вузі в студентів формується основа трудової, професійної діяльності, а саме – готовності до неї.

У психологічному словнику І.М. Кондакова готовність до дії розуміється як форма установки, що характеризується спрямованістю на виконання того або іншої дії. Припускає наявність певних знань, умінь, навичок; готовність до протидії виникаючим у процесі виконання дії перешкод; приписування особистісного змісту виконуваній дії. Готовність до дії реалізується за рахунок прояву окремих складових дії: нейродинамиічної сформованості дії, фізичної підготовленості, психологічних факторів готовності. [16, 79]

Готовність до професійної діяльності визначається як психічний стан, передстартова активізація людини, що включає усвідомлення людиною своїх цілей, оцінку наявних умов, визначення найбільш імовірних способів дії; прогнозування мотиваційних, вольових, інтелектуальних зусиль, імовірності досягнення результату, мобілізацію сил, самонавіяння в досягненні цілей. (псих словник azps.ru)

К.К. Платонов, М.А. Котик, В.А. Сосновський, Р.Д. Санжаєва, Л.І. Захарова під психологічною готовністю розуміють психічний феномен, за допомогою якого пояснюють стійкість діяльності людину в полімотивованому просторі.

На думку О.М. Краснорядцевої психологічна готовність до професійної діяльності проявляється:

- у формі установок ( як проекції минулого досвіду на ситуацію «тут і зараз»), що передують будь-яким психічним явищам і проявам;

- у вигляді мотиваційної готовності  до « упорядкування» свого  образа миру (така готовність  дає людині можливість усвідомити  зміст і цінність того, що він робить);

- у вигляді професійно-особистісної  готовності до самореалізації  через процес персоналізації.[12, 49]

У роботі Одинцової Л.А. і Завицької С.В. «Реалізація професійної підготовки вчителі математики…» зустрічається наступні визначення психологічної готовності:

«Психологічна готовність до професійної діяльності характеризується індивідуально-педагогічною спрямованістю, яка проявляється в розумінні й прийнятті себе й іншого як унікальної сутності, а також мотивационно-ціннісному відношенні до процесу навчання, у якому реалізуються суб'єкт-суб'єктні відносини».[6, 22]

Кузьміна Н. В. уважає, що психологічна готовність до професійної діяльності характеризується наявністю у фахівця знань, умінь і навичок, що дозволяють йому здійснювати свою діяльність на рівні сучасних вимог науки й техніки. [7, 54]

А.Є. Штейнмец у монографії «Психологічна підготовка до педагогічної діяльності» визначив психологічну готовність до професійної діяльності як процес формування сукупності (системи) психічних освіт – уяв і понять, способів мислення й умінь, спонукань, якостей особистості, що забезпечують мотиваційно-значеннєву готовність і здатність суб'єкта до здійснення професійної діяльності.[10, 98]

У своїй статті Н.А. Амінів і Т.М. Чепигова «Готовність психологів кадрового керування до професійної діяльності» визначають готовність до професійної діяльності як комбінація професійної спрямованості особистості в деякій сфері з реальною здатністю здійснювати професійно значимі вміння й навички в даній області. Під рівнем професійної спрямованості розуміється, на думку Н.А. Амінова й Т.М. Чепигової, ступінь відповідності провідного мотиву переваги професії (отже, особистісного змісту) об'єктивному змісту професії. Без досить високого рівня професійної спрямованості неможливо оптимальна взаємодія між людиною, що й обираються їм працею. Тільки при цьому умові можна прогнозувати успішний розвиток творчих і моральних сил особистості в процесі праці.