Організація і методи дослідження

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ І ФОРМУВАННІ ОСОБИСТІСНОЇ  ГОТОВНОСТІ  ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Професійно- особистісний розвиток  студента- психолога в процесі учбово-професійноі діяльності………………………………………….5
2. Формування   особистісної готовності студентів- психологів до професійної діяльності……………………………………………………14
3. Структура особистісної готовності  студентів- психологів до професійної  діяльності…………………………………………………………………….21

РОЗДІЛ 2.ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 Організація і методи дослідження…………………………………………26

2.2. Результати дослідження та  їх аналіз………………………………………27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………36

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасний етап розвитку суспільства пред'являє до роботи професіоналів, а виходить, і до роботи вищих навчальних закладів, зайнятих їхньою підготовкою, принципово нові вимоги. Система підготовки фахівців визначена специфікою конкретної професійної області. Однак зв'язок між вузами й сферою діяльності їх випускників не завжди надійна. Молодому фахівцеві після закінчення вищого навчального закладу потрібно, як правило, ще чимало часу, щоб адаптуватися до умов професійної діяльності. Незважаючи на те, що адаптація до умов роботи на конкретних місцях відбувається на базі основного багажу знань і вмінь, що здобуваються у вузі, одну з головних ролей відіграє наявність у молодого фахівця особистісної готовності до професійної діяльності.

Більшість вузів країни в цей час використовує інформаційну модель навчання, яка орієнтує діяльність студентів на наступні напрямки: прийняти інформацію, переробити її, продемонструвати ступінь її освоєння. Подібна модель сприяє розвитку пасивної ролі студента й формуванню мотивів «запобігання невдачі», спрямована головним чином на придбання необхідних знань і слабко націлена на формування психологічної готовності до професійної діяльності.

Успішне формування професіоналізму особистості й діяльності майбутніх фахівців базується на їхній готовності до праці. Провідної складової готовності до професійної діяльності є особистісна готовність, яка розуміється вченими як комплексний психологічна освіта, як сплав функціональних, операційних і особистісних компонентів.

У цей час спостерігається великий попит на фахівців – психологів. Ця

спеціальність є затребуваною в багатьох галузях. Але підготовка такого

фахівця є також лише інформаційною. Основу професійної освіти

майбутнього психолога становить систематичне навчання по відповідних до

дисциплін. Професіоналізм особистості припускає об'єктивність психолога

при сприйнятті й аналізі складних педагогічних ситуацій; уміння визначити

коло доступних йому завдань; готовність застосувати свій професійний

досвід відповідно до нових обставин, ситуацій. Зазначене представляється

можливим при ефективному включенні в процес професійної підготовки

внутрішньої активності майбутніх фахівців в області психології. Це

припускає створення в рамках навчальної програми відповідних умов для

самопізнання, саморозвитку, самовдосконалення й самореалізації особистості

студента.Особистісна готовність є необхідною умовою успішної професійної самореалізації молодого фахівця – психолога. Вона є однією з умов успішної професійної психологічної діяльності.

Залежно від визначення психологічної готовності, різними авторами виділяються її структура, головні складові, будуються шляхи його формування.

Якщо визначальна складова – професійне мислення, то формування психологічної готовності будується через навчання прийманням аналізу.

Там, де в основу кладе професійна спрямованість і формування професійних здатностей (професіоналізму) визначальних психологічну готовність, проходить через професійну спрямованість

Особистісна готовність допомагає студентам усвідомлено підійти до професійної діяльності, зрозуміти й вибрати для себе найбільш кращі напрямки роботи, сприяє ефективній діяльності в обраних напрямках, і надалі успішної професійної й особистісній самореалізації. Також особистісна готовність може бути умовою профілактики емоційного згоряння як виду професійної дезадаптації.

У зв'язку із цим необхідно в рамках навчального процесу організувати включення студента в реальну діяльність практикуючих структур, розв'язати питання про узгодження, сполучення форм практичної діяльності з формами навчальної діяльності. Практична діяльність, зокрема, має свою рольову структуру, що включає клієнта, замовника й інших, яка збігається з рольовою структурою навчального процесу.

Усе вищевикладене дозволяє нам зробити висновок про актуальність даної проблеми, що й визначило вибір теми нашого дослідження – «Готовність студентів – психологів до професійної діяльності».

Мета дослідження – визначення структури особистісної готовності до професійної діяльності студентів – психологів і факторів, що визначають виразність її розвитку.

Об'єкт дослідження – особистісна готовність до професійної діяльності студентів – психологів.

Предмет дослідження – компонент особистісної готовності до професійної діяльності й фактори, що визначають виразність їх розвитку.

Завдання:

1.Розглянути особливості особистісного розвитку студентів – психологів.

2.Визначити структуру особистісної готовності до професійної діяльності.

3.Вивчити особливості розвитку й формування особистісної готовності до професійної діяльності студентів – психологів.

4.Визначити й досліджувати фактори, що визначають виразність розвитку компонентів особистісної готовності до професійної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Професійно-особистісний розвиток  студента – психолога в процесі  учбово-професійної діяльності

В Україні не існує інших форм базової підготовки психологів, крім вузівської системи навчання. Незважаючи на те, що в цей час існує як очна форма навчання психологів, так і заочна, а останнім часом стала виникати й дистанційна, повноцінне формування професіонала-психолога, насамперед, припускає очне навчання. Це не означає неможливість спроб освоїти психологію в інших формах, але студент повинен чітко усвідомлювати необхідність по ходу навчання й по закінченню інституту «добирати» відсутнє, насамперед, практику, під керівництвом досвідчених професіоналів. Як би не був талановитий студент, як би блискуче він не освоював теоретичні позиції, цього не досить, щоб уважатися психологом. У зв'язку із цим необхідно приділяти великої увагу професійному й особистісному розвитку студентів-психологів.

 Під розвитком найчастіше  розуміють зміна, якому супроводжує виникнення нових властивостей, нових якостей. У деяких випадках можна говорити про наближення до деякого умовного ідеалу, можливої вищої крапки, тобто мова йде про збагачення, удосконалювання, становлення. Але розвиток – це не лінійний процес, спрямований «знизу нагору». Можливі кризи, тимчасові відступи на вже пройдені рівні, зупинки, але на цьому шляху можливе виділення деякої узагальнюючої «траєкторії», що й дозволяє говорити про розвиток. У цьому змісті розвиток професіонала – це процес знаходження їм нових можливостей професійної діяльності, але мова йде не тільки про «технічні» можливості – знаннях, уміннях; професіонал – це особистість, отже, береться до уваги й розвиток особистості. (Вачков І.В., Гриншпун І.Б., Пряжников Н.С. «Введення в професію «психолог»»: Навчальний посібник, під ред. І.Б. Гриншпуна. - М.: Видавництво Московського психолого-соціального інституту; Вороніж: Видавництво НПО «МОДЭК», 2002. - 464 с.)

 По визначенню І.М. Кондакова, особистість - відносно стійка система  поведінки індивіда, побудована, насамперед, на основі включенности в соціальний контекст. Уже в 1734 г. Х.Вольф дав дефініцію особистості в такий спосіб: " Те, що зберігає спогаду про самий себе й сприймає себе, як того самого й раніше, і тепер". Цю традицію розуміння особистості продовжив У.Джемс, який трактував особистість, як суму всього, що людей може назвати своїм. У цих визначеннях поняття особистості стає тотожним поняттю самосвідомості, тому більш обґрунтоване визначення особистості через соціальні взаємини. При такому підході особистість з'являється як система соціальної поведінки індивіда.

Стрижневою освітою особистості є самооцінка, яка будується на оцінках індивіда іншими людьми і його оцінюванні цих інших. При цьому особливе значення надається ідентифікації особистості(Кондаків, псих словник)

У сучасній вітчизняній і закордонній психології виконане багато досліджень, присвячених різним психологічним аспектам особистісного розвитку студентів, професійної діяльності й професіоналізації особистості.

Б.Г.Ананьєв, В.В.Белоус, Є.Ф.Зеєр, І.А.Зимова, Е.А.Климов присвятили фундаментальні, експериментальні й прикладні дослідження проблемі розвитку особистості фахівця в період навчання у вузі. Особистісний підхід у профосвіти студентів припускає вистава про абсолютну цінність особистості, створенні умов для цілісного розвитку й самореалізації суб'єктів освітнього процесу.

Протікання процесу життєвого самовизначення людину в психологічній науці зв'язується з розвитком його самопізнання як психічної активності, спрямованої їм на самого себе, і з формуванням внутрішньої позиції дорослої людину. Професійне самовизначення людини являє собою формування трудової активності. Це значить, що професійне самовизначення пов'язане з формуванням зрілої внутрішньої (професійної) позиції.

Мотивація успішності навчання студентів залежить від їхнього внутрішнього психічного стану: чому в більшій мері студент психічно напружений, тем у більшій же мері він зацікавлений у результатах свого навчання. Успішний першокурсник характеризується більшою схильністю до депресивності, у порівнянні з менш успішним, він більш чутливий, емпатичен, інтернален. Успішність навчання на другому курсі пов'язана з його стійкістю стосовно труднощів і ступенем консерватизму. При цьому спостерігається зниження рівня самоконтролю й підвищення ступені власної відповідальності за життєві досягнення. Успішний третьокурсник відрізняється більш високими творчим потенціалом і інтернальністью.

Дослідженням проблем професійного становлення особистості займалися як вітчизняні, так і закордонні вчені. Так, У. Мозер, Е. Бордин, Є. Роу затверджують, що провідна роль у професійному становленні належить різним формам потреб.

 На думку І.М. Кондакова професійний  розвиток - процес, що відбувається в онтогенезі людини, соціалізації, спрямований на присвоєння їм різних аспектів миру праці, зокрема професійних ролей, професійної мотивації, професійних знань і навичок. Основною рушійною силою професійного розвитку є прагнення особистості до інтеграції в соціальний контекст на основі ідентифікації соціальним групам і інститутам. У різних культурно-історичних і біографічних умовах це прагнення виражається в орієнтаціях на різні професійні області, що характеризуються особливим предметом праці (горизонтальна орієнтація), і на різні кваліфікаційні рівні, обумовлені обсягом і якістю загальної й професійної освіти (вертикальна орієнтація). 
На психотехнічному етапі розвитку професійної психології основним виступало поняття професійної придатності людину - по його психофізіологічних показниках (швидкість реакції, стомлюваність, стійкість уваги і т.д.) - до конкретної професії. Усвідомлення важливості професійного навчання для досягнення відповідності людину й професії привело до того, що стали використовуватися основні теоретичні конструкти й дослідницька методологія психології загального розвитку.

У концепції Д. Сьюпера даються описи рядів стадій і етапів професійного розвитку, що різняться типовими завданнями. Тут у якості основного механізму професійного розвитку розглядається розвиток Я-Концепції при співвіднесенні досвіду власних досягнень і особистісних проявів із соціальними вимогами, при ідентифікації значимим іншим і програванні різних соціальних ролей. М.П.Катц, Г.Томэ, Г.Риєс у теоріях розв'язків, що опираються на психологію прийняття, основну увагу приділяють зіткненню людини із проблемними ситуаціями професійного розвитку й процесу їх дозволу, який може бути представлений, наприклад етапами, що випливають: виникнення нової ситуації, пошук наявних альтернатив, оцінка альтернатив в аспекті мети (оцінка цінності успіху й неуспіху; антиципація престижу, винагороди або задоволення; висування критеріїв професійної кар'єри, складності виробничої діяльності, доступності освіти й робочих місць), вибір і реалізація найбільш адекватної альтернативи, узгодження розв'язку в аспекті соціальної динаміки. (Кондаків, псих словник)

 Одним із джерел професійного  розвитку є зовнішнє середовище  –знання, завдання. Але ніякі зусилля  педагогів не приведуть до  професійного росту, якщо студент  не прагне освоювати матеріал  і не рухається сам, тобто, не активний, не прагне стати « більше, ніж він є». Дійсний розвиток особистості – це, насамперед, саморозвиток, обумовлене не зовнішніми впливами, а внутрішньою позицією самої людини. [1, 44]