Культура невербального спілкування вчителів загальноосвітньої школи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Старобільський факультет

 

 

 

 

 

 

Кафедра педагогіки

 

 

 

КУЛЬТУРА НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

студентки 4 курсу,  спеціальності   «філологія  (українська мова та література)»

   Іванової  Катерини

                  НАУКОВИЙ КЕРІВНИК

    кандидат педагогічних наук,

    доцент   Швирка Вікторія Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Луганськ - 2009  

                    

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………...3-5

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи культури невербального спілкування вчителів загальноосвітніх шкіл…………………………………………..6-14

1.1. Сутність невербального спілкування………………………………..6-10

1.2. Особливості невербального спілкування в діяльності вчителя…..10-14

РОЗДІЛ 2. Вивчення та удосконалення культури невербального спілкування вчителів…………………………………………………….15-24

2.1. Аналіз сформованості культури невербального спілкування             вчителів загальноосвітніх шкіл………………………………………….15-19

2.2. Способи удосконалення культури невербального спілкування вчителів загальноосвітніх навчальних закладів….…………………….19-24

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..25-26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………27-30

         Додатки……………………………………………………………………31-39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Одним із показників духовної культури особистості, її моральності, внутрішньої та зовнішньої краси є культура невербального спілкування. У ній проявляється інтелект та рівень мислення індивіда, його освіченість і вихованість, культурність, ціннісні орієнтації як ознаки духовного багатства неповторної людської сутності.

Культура невербального спілкування передбачає усвідомлення вчителями своїх експресивних проявів, їх критичну самооцінку та свідоме використання. На жаль, у багатьох вчителів помічена стереотипність емоційного самовираження. Більш виразними виявляються не позитивні, а негативні почуття, що проявляються у відношенні до дітей.

За час перебування на педагогічній практиці у школах міста Луганська ми виявили, що рівень культури невербального спілкування вчителів один з одним, з учнями та батьками потребує значної уваги і корекції. Розуміння невербальних сигналів дасть вчителеві можливість регулювати міжособистісні відносини  через розуміння емоційного настрою інших людей, їх ставлення до навчальної інформації та запропонованої форми роботи.

Невербальне спілкування стало предметом наукового інтересу в середині ХІХ століття, після Другої світової війни. Але це у жодному разі не означає, що  раніше цю тему не розробляли взагалі - навіть у наукових працях давніх греків і римлян містяться відомості про те, що ми сьогодні назвали б невербальним спілкуванням. Якщо простежити історію найрізноманітніших галузей знань ─ науки про поведінку тварин, антропології, мистецтва танцю, лінгвістики, філософії, психіатрії, психології й науки про виникнення та сприймання мовлення, ─ можна назвати імена видатних вчених ─ засновників теперішньої науки про невербальне спілкування.

Аристотеля, наприклад, по праву вважають одним із піонерів фізіогноміки. До Аристотеля фізіогномікою займався Піфагор. Послідовними провідниками його думок в цій області були видатні античні вчені, доктори Цельс і Гален. А найвидатніший римський оратор та мислитель Цицерон вчив майбутніх ораторів правильно жестикулювати під час виголошення промови. Перший словник жестів, що дійшов до нашого часу належав римському ритору Квинтиліану. У середні віки погляди цих вчених вдосконалювали Ібн Сина й ряд алхіміків. В епоху Відродження ─ Іоанн Дунс Скот і Леонардо да Вінчі. В XVII ─ XVIII сторіччі ─ Френсіс Бекон та швейцарський священик, поет і художник Іоганн Гаспар Лафатер, Джон Балівер, французький філософ Жан Батіст Дюбо. У XIX столітті значний внесок у розвиток цієї галузі вніс французький режисер Дельсарт. Найбільш впливовою роботою до початку ХХ століття була робота Чарльза Дарвіна «Вираження емоцій у людей і тварин». З 1890 по 1979 роки англійською мовою було видано 6 наукових монографій. Найбільший інтерес викликали роботи Д. Ефрона, М. Крічлі, Ч. Морріса. З кінця 70-х років серйозними дослідженнями почав займатись австалійський вчений А. Піз. В 50-і роки ХХ ст. швецький вчений Р. Бердвістелл став засновником нової галузі досліджень ─ кінесики. Сучасні представники даної наукової галузі ─ Дж. Фаст та Дж. Ніренберг.

У радянські часи дослідження  невербального спілкування було розпочате в 60-і роки та знайшло своє відображення в роботах Б. Успенського, Т.Ніколаєвої, пізніше було продовжене О. Ахматовою, О. Красільніковою,

О. Капнадзе,   О. Леонтьєвим, Г. Ковальовою, В. Лабунською, І. Горєловим

та іншими вченими.

І нині - в XXI ст. адепти кінесики не припиняють роботу над азбукою тіла: нещодавно московські лінгвісти Г. Крейдлін, С. Григор'єва, М. Григор'єв склали словник мови жестів.

Психолого-педагогічні аспекти невербального спілкування висвітлили у своїх працях Л.Алексєєва, О. Бодальов, А. Гірник, В. Жирова, М.Каган, В. Кан-Калік, Н.Волкова та ін.

Актуальність проблеми, її недостатнє вивчення та висвітлення у сучасній науковій літературі, необхідність розробки відповідних способів корекції культури невербального спілкування вчителів зумовили вибір теми нашого дослідження: «Культура невербального спілкування вчителів загальноосвітньої школи».

Об'єкт дослідження - процес спілкування вчителів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - способи удосконалення культури невербального спілкування учителів.

Мета дослідження: зробити теоретичний аналіз культури невербального спілкування у педагогічному процесі, виявити оптимальні шляхи удосконалення культури невербального спілкування вчителів.

Відповідно до мети визначимо основні завдання дослідження:

Зробити теоретичний аналіз культури невербального спілкування вчителів загальноосвітніх шкіл.

Визначити сутність невербального спілкування вчителів.

Провести діагностику рівня сформованості культури невербального спілкування учителів загальноосвітніх шкіл.

Дати рекомендації щодо удосконалення культури невербального спілкування учителів.

У процесі дослідження нами було використано комплекс методів: теоретичні методи: аналіз філософської, культурологічної, психолого-педагогічної літератури; метод теоретичного моделювання; емпіричні методи: анкетування, бесіда, тривале спостереження; педагогічний експеримент у природних умовах роботи середніх загальноосвітніх шкіл; методи математичної статистики для опрацювання результатів експериментальної роботи.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що отримала подальший розвиток розробка теоретичних основ культури невербального спілкування вчителів загальноосвітньої школи, з'явилася  можливість удосконалення шляхів корекції культури невербального спілкування вчителів.

Практична значущість роботи полягає у розробці та впровадженні комплексу вправ, спрямованих на корекцію культури невербального спілкування вчителів загальноосвітніх шкіл.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КУЛЬТУРИ НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

 

Сутність невербального спілкування

 

Найважливішим підґрунтям культури людини, критерієм її вираженості в ній виступає процес спілкування з колегами, друзями, рідними, знайомими та незнайомими людьми.

Спілкування ─ вид спільної діяльності людей, який полягає у взаємній передачі повідомлення один одному, контактах, взаємодії з метою розв'язання певного завдання [ 40, 21].

Складовими процесу спілкування є вербальні та невербальні засоби передачі інформації. З кожним роком все більшим стає переконання вчених у тому, наскільки значущими виявляються невербальні засоби в процесі взаємодії людей. Зазначимо, що ця обставина знаходить підтвердження в експериментах, що досить часто проводять психологами.

Так, Альберт Мейєрабіан встановив, що процес передачі інформації відбувається у такому процентному співвідношенні :  за рахунок вербальних засобів (лише слів) - 7%, за рахунок звукових засобів (тон голосу, інтонація тощо) на 38%  й за рахунок  невербальних засобів (жести, міміка) на 55%. Професор Р. Бердвістелл, провівши аналогічні дослідження, виявив, що у середньому людина говорить виключно словами тільки 10 - 11 хвилин в день, і що звучання кожного речення загалом складає не більше 2,5 секунд. Як і А. Мейєрабіан, він виявив, що словесне спілкування в бесіді займає менше 35%, в той час як більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів.

Ці дані красномовно говорять про визначальне значення невербаліки для психології спілкування та взаєморозуміння людей, звертаючи особливу увагу на значення жестів та міміки людини. Торкаючись питання особливостей мови рухів тіла, відзначимо також, що її виявлення обумовлено імпульсами нашої підсвідомості, й відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє довіряти мові рухів тіла більше, ніж звичайному вербальному каналу спілкування. «Мова рухів тіла більше правдива, ніж мова слів», ─ справедливо зауважує з цього приводу Хорст Рюклє [53, 9].

До невербальних засобів належить система знаків, яка відрізняється від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні та невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один одного. Важливо відзначити, що мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів.

Поняття «невербальне спілкування» ширше за змістом, ніж поняття «невербальні комунікації» і «невербальна поведінка». Різні вчені розглядають у своїх роботах або невербальне спілкування, або невербальні комунікації, або невербальну поведінку. Ми в своєму дослідженні будемо оперувати цими  поняттями, маючи на увазі невербальне спілкування, оскільки вважаємо невербальні комунікації та невербальну поведінку складовими частинами цього поняття.

Згідно позиції В.О. Лабунської [38], невербальне спілкування:

 ─ створює образ партнера спілкування; ─ виступає в якості способу регуляції просторово-часових параметрів спілкування; ─ виступає в якості показника статусно-рольових відносин; ─ є індикатором актуальних психічних станів особистості; ─ виконує функцію економії мовленнєвого повідомлення; ─ виступає в ролі уточнення, зміни в розумінні вербального повідомлення, підсилює емоційну насиченість висловленого; ─ виконує функцію розслаблення, полегшення, регулює процес збудження.

Основними завданнями невербального спілкування можна вважати наступні: ─ створення та підтримка психологічного контакту, регуляція процесу спілкування; ─ надання нових смислових відтінків словесному тексту, правильне тлумачення слів; ─ вираження емоцій, оцінок, ролей, смислу ситуації.

До особливостей невербального спілкування відносимо:

Ситуативність. Тон голосу вказує на безпосередній емоційний стан мовця, його ставлення до розмови та слухачів, але не може повідомити про переживання віддалені в часі, наприклад, минулого тижня; люди по-різному будуть стукати в двері в залежності від їх емоційного стану та від того, в чиї двері вони стукають.

Синтетичність. Експресивну поведінку важко розкласти на окремі одиниці, її ядро складають найрізноманітніші рухи тіла, обличчя, голосу, просторових переміщень та ін. у своїй сукупності.

Мимовільність, спонтанність дії. Навіть якщо люди намагаються приховати свої наміри чи емоції, замаскувати істинні переживання, у більшості випадків вони неодмінно проявлять себе через експресивні звички, що мають властивість вислизати з-під контролю людини.

4. Нарешті, якщо розмовляти дітей дорослі навчають свідомо та цілеспрямовано (причому родина й суспільство приділяють цьому достатньо багато часу і сил), то більшість невербальних знаків більш чи менш успішно люди засвоюють самостійно - шляхом спостереження, копіювання, наслідування.

М.І. Шевандрін [54, 82] виділяє такі види невербальних засобів спілкування:

Візуальні: - кінесика: рухи руками, головою, ногами, тулубом, хода; ─ вираз обличчя, очей; ─ пози, постава, положення голови; ─ напрям погляду, візуальні контакти; ─ тактильні реакції (почервоніння, збліднення, спітніння); ─ проксеміка (просторова й часова організація спілкування): відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, особистий простір; ─ додаткові засоби спілкування: підкреслення чи приховування особливостей будови тіла (ознаки статі, віку, раси); ─ засоби перетворення природної будови тіла (одяг, зачіска, косметика, окуляри, борода, татуювання, предмети в руках тощо).