Формування уяви у період дошкільного дитинства

Залежно від характеру  тих образів, якими оперує уява, виділяють також абстрактну і конкретну уяву. Таке розрізнення можливо завдяки різноманітності образів, що продуктуються уявою. Абстрактна уява, на відміну від конкретної, використовує образи більш узагальнені та генералізовані [19, с. 315].

Необхідно також розрізняти види уяви по відношенню до реальності, до майбутнього: мрія і фантазія. Мрія завжди є образ бажаного майбутнього  стимулюючи нас до діяльності, покликаної втілити мрію у дійність, вона спрямована на перспективи життя і діяльності конкретної особистості. Однак мрія продуктивна лише в тому випадку, коли вона дійсно пов’язує образ бажаного майбутнього з дійсністю. В іншому випадку, мрія стає порожньою мрійливістю, фантазією, перетворюючись зі стимулу діяльністю в її замінник. Образи мрії і фантазії відрізняються яскравим, живим, конкретним характером та емоційною насиченістю, стаючи привабливими для суб’єкта [20, с. 293] (Додаток B).

Людина, як суб’єкт діяльності, практично ніколи не перебуває в бездіяльності: якщо вона не виконує зовнішню діяльність, то вже обов’язково буде виконувати внутрішню, психічну діяльність. Навіть якщо на данний момент на людину не діють ніякі подразники, її головний мозок продовжує функціонувати, оперучи образами, де і розгортаються в повній мірі діяльність уяви.

Уява виконує ряд  специфічних функцій абсолютно  різної природи, однак пов’язаних з тією функцією уяви, яку ми називаємо основною. Ці функції уяви найбільш повно описані Виготським Л. С.

«Перша функція імагінатівної  поведінки може бути названа послідовною... Все, що ми знаємо з минулого в нашому досвіді, ми пізнаємо за допомогою уяви» [6, с. 184] Отже, перша функція уяви – пізнавальна. Іншими словами, щоб зрозуміти будь-який процес або явище, що ніколи раніше не зустрічалися людині, необхідно враховувати особливості уяви, а саме – вибудувати його опис так, щоб, по-перше, всі елементи якими ми описуємо становили справжню сутність явища, а по-друге, щоб ці елементи мали місце в реальному досвіді людини – в образах пам’яті, сприйняття, або мислення. Така функція уяви нерозривно пов’язана з розумовими процесами.

«Іншу функцію уяви слід назвати емоційною, вона полягаєв тому, що будь-яка рішуче емоція має своє певне, не тільки зовнішнє, але і внутрішнє вираження, і, отже, фантазія (Виготський Л. С. ототожнює поняття фантазії і уяви) є тим апаратом, який безпосередньо здійснює роботу  наших емоцій»[6, с. 186]. Отже, друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. Іноді, тільки за допомогою уяви людина здатна зняти напруженість, що виникла в результаті незадоволення певних потреб. Це є специфічною формою сублімації.

Нарешті, Виготський Л. С. виділяє третю функцію уяви, яка полягає в організації таких форм середовища, які дозволяють людині розвивати свої природні здібності. У дитячому віці ця функція виступає найбільш яскраво, а основною такою формою середовища є гра. «....назвемо її (функцію) виховною, призначення і сенс якої – організувати повсякденну поведінку дитини в таких формах, щоб вона могла вправлятися і розвиватися для майбутнього» [6, с. 186].

Крім тих функцій, що були виділені Виготським Л.С., можна  зазначити  ще декілька функцій уяви.

         Одна  з них зв'язана з участю уяви  в керуванні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, пам’яттю, увагою та мовленням. За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на майбутню діяльність.

Інша функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій – здатності виконувати їх в розумі, маніполюючи образами.

Ще одна функція уяви – планування та програмування діяльності, складання певних програм, оцінка їх результату [14, с. 153] (Додаток C).

        Уява людини залежить від багатьох чинників: віку, розумового розвитку і особливостей розвитку ( присутність якого небудь порушення психо-фізичного розвитку), інивідуальни особливостей особистості (стійкості, усвідомленості і спрямованості мотивів; цінних структур образу «Я»; особливостей комунікацій; ступені самореалізації і оцінки власної діяльності; рис характеру і темпераменту).

      Уяву  породжує задум, тобто уявлення  про майбутнє творіння. І коли  людина приступає до будь –  якої роботи, вона «бачить» мету  своєї діяльності.

      Отже, уява належить до вищих пізнавальних процесів, вона є необхідною стороною будь – якої людської діяльності, породжується потребами, що виникають в житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 2.  Психологічні умови розвитку уяви.

       Досить довго - до середини XX ст. - науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію - і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам'яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно з законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

       Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява - від пам'яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв'язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

     Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є тимчасове усунення свідомого контролю. Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, полегшують бісоціативний зв'язок. Бісоціації, за А. Кестлером, сприяє саме підсвідома робота психіки, - а не свідома (повністю освітлена і доступна контролю, програмована завчасно, дисциплінована і стереотипна), чи несвідома (повністю позбавлена свідомого контролю, автоматична, така, що відбувається на рівні навичок). Місце бісоціації - саме між свідомим і несвідомим, там, де немає ані стереотипного руху думки, ані стереотипних автоматизованих навичок. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Відміність  рис асоціативної та бісоціативної дії

Асоціативна дія (звички)	Бісоціативна  дія (оригінальність)
оригінальність обмежена матрицею;  нове виникає лише на базі тих матриць, які вже взаємодіяли	бісоціація незалежних матриць, які взаємодіють вперше
керівництво до- і позасвідомими   процесами	керівництво підсвідомими процесами
динамічна рівновага	активація регенеративних можливостей
нездатність до варіативності; вигідність змінних варіацій теми	вища мінливість («відійти, щоб далі стрибнути»)
повторення	новизна
консервативність	деструктивність - творчість

      Отже, уява, оскільки її психологічним механізмом визнано бісоціацію, безумовно повинна мати підсвідомі компоненти, вона завжди має гнучко вивільнятись від тісних рамок існуючого досвіду, створювати нові зв'язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.

     Уява постійно балансуює на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту і другого, деструктивності і конструктивності; тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами - інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння утворюють передумови бісоціативних зв'язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою). Мова здебільшого пов'язується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме мислення виступає підпорядкованим інтуіції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дозволяє митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.

Співставлення уяви та деяких інших психічних процесів

Психічний процес	Психологічний механізм	Характер продуктів
Процеси пам'яті. Уявлення	Асоціація	Репродуктивні психічні процеси
Уява	Бісоціація	Продуктивні (творчі) психічні процеси
Інтуїція	Інсайт (осяяння)
Мислення	Опосередкування

 

      Отже, психологічним механізмом уяви є бісоціація [7, с. 244].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Особливості  розвитку уяви в дошкільному  віці.

     Людина не народжується з розвиненою уявою, її розвиток здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення певного запасу уявлень, які стануть підґрунтям для створення образів уяви. Розвиток уяви невіддільний від розвитку особистості взагалі, здійснюється в ході навчання та виховання, а також у єдності з іншими пізнавальними процесами: мисленням, пам'яттю, волею, почуттями тощо [16, с. 243].

     Т. Рібо вказує на безпосередній зв'язок уяви з пізнанням реальності. Він виділяє основні стадії розвитку уяви дитини: на першій - дитина може перетворювати сприймані предмети, тобто в одному предметі він бачить інший; на другій - уява дитини виявляється в одухотворенні іграшок; на третій - уява знаходить віддзеркалення в ігрових перевтіленнях; на четвертій - дитина комбінує образи, тобто починає формуватися власне художня творчість. Основний механізм уяви, на думку Рібо, складається з двох операцій: дисоціації, тобто розділення рядів станів свідомості, і асоціації - їх об'єднання [ 18, с. 213].

      М. Уотсон, вивчаючи розвиток уяви у дошкільників, виділяє чотири рівні переходу від повного панування фантазії у внутрішньому світі дитини до відмежування уяви від світу реальності. На першому рівні у дитини відсутня межа між фантазією і реальністю. На другому - вона між ними намічається. На третьому - стає чіткою. А на четвертому - відбувається відділення фантазії від реальності. Цей рівень дозволяє дитині усвідомити, в якій з сфер він знаходиться.

     У вітчизняній психології уява виступає як віддзеркалення навколишньої дійсності, будучи соціальним за своєю природою, і активно розвивається саме в дошкільному віці. Так, Виготський Л.С.  писав, що уява пов'язана з реальністю, і указує на різні форми зв'язку уяви з реальністю. Перша форма полягає в тому, що будь-який образ уяви будується з елементів дійсності і минулого досвіду людини. Другою формою є зв'язок між продуктом уяви і явищем дійсності. Третя форма характеризує зв'язок з емоціями. І, нарешті, четверта форма зв'язку уяви з дійсністю полягає в тому, що продукт уяви може не відповідати реально існуючому предмету, але, знайшовши матеріальне втілення, починає реально існувати в світі і впливати на інші речі.

    У дошкільному віці уява дитини характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу пізнання діяльності. Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітнішими, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими користується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необмеженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономірностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

    Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехливості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вигаданих образів - з реальними; нестійкість; надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви; недостатня узагальненість образів уяви; репродуктивний (відтворювальний) характер.

   Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкільника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з домінуванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажаного з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулювальної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дошкільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.